4. Діяльність юристів

Вивчення, коментування, розробка права вважалися справою, гідною всілякої поваги. Нею споконвіку зай­малися люди найбільш високого становища, зокрема великі понтифіки. Власне, римська суспільна думка зневажливо ставилася до багатьох шанованих нині творчих профе­сій - педагогічної, акторської, письменницької, поетичної, драматургічної - це була царина рабів (переважно греків) та вільновідпущеників. Навпаки, достойними римської еліти вважалися лише два роди інтелектуальної діяльності - написання історії (в першу чергу - історії самого Риму) та юриспруденція - як теоретична, так і практична.

Юрист Помпоній, який написав коротку історію римського права («Енхірідіон»), вклю­чену в Дигести, серед правознавців періоду Республіки називає П. Папірія, який збирав закони царів (leges regiae - близько 500 p. до н. е.), Аппія Клавдія, який пи­сав про позови (de actionibus), Сціпіона Назіку, Кв. Муція, Тиб. Карунканія, П. Муція, перу якого належать 18 книг з цивільного права, Катона, Аквілія Галла, Сервія Сульпіція - людей помітних, політичних діячік. консулів, сенаторів. У часи Імперії найбільш відомі Альфен Вар, Офілій, Лабсоп, Трсбатіп, Касцелій, Волусій Туберон, Мазурій, Сабін, Прокул, Яволен, Сальвій Юліан (D. 1. 2. 35-53). VІІ-Ш ст. н. е., крім самого Помпонія, славилися Цельс, Сцевола, Папініан, Гай, Павєл, Ульпіан, Модестін. Багато з них займали вищі магістратури, входили в раду імператора, а з кін. II - в ПІ ст. н. е. призначалися на посаду префекта Преторія, який вва­жався другою після імператора особою в державі.

Добра юридична освіта, отримана в спеціальних шко­лах, могла відкрити шлях до римської еліти людям, які за своїм поводженням до неї не належали. (Уже згадувався як приклад Цицерон). Але й початківцю юриспруденція давала непоганий (і почесний) шматок хліба, що при­ваблювало в цю царину людей амбітних і небезталанних. Хоча плата юридичним захисникам офіційно була відмі­нена законом Цинція 204 р. до н. е., і ця відміна підтверд­жена Августом в 17 р. до н.е., але даний закон породив стільки неофіційних обходів і зловживань, що уже при Клавдії був скасований. Винагорода адвокатові назива­лася palmarum - від слова пальма - гілка цієї рослини служила у змаганнях винагородою за першість. За Нерона захисникам у суді була встановлена тверда і постійна оплата, що проводилася тільки за рахунок клієнта, дер­жава на себе оплату юридичних консультацій неімущих не брала.

Не нехтували юридичною діяльністю й деякі майбутні римські імператори. А про імператора Гая Калігулу Светоній пише, що: «... коли видні сенатори попадали під суд, він придумував про них і звинувачувальні, і захисні промови і, судячи з того, що виходило більш вдало, нищив або рятував їх своїм виступом».

Римські правознавці епохи Імперії серед інших джерел цивільного права уже окремо вказували на «ав­торитет тямущих людей». Помпоній (II ст. п. е.) спеціально згадує про ту частину цивільного права, яка «без писаного (закону) існує лише в тлумаченнях тямущих людей». «Відповіді тямущих людей, - роз'яс­нює Гай, - суть думки і міркування тих, кому дозволено визначати права (iura condere) - Якщо їх думки схо­дяться, то таке судження займає місце закону (legis vicem optinent); якщо ж вони розходяться, то судді до­зволено дотримуватися того міркування, якого він сам побажає».

У найдавніший період юристами були жерці храмів - понтифіки. Юридичні знання трималися в глибокій таєм­ниці, що загалом відповідало інтересам патриціїв. По­збавлені доступу до сакральних юридичних знань, плебеї вбачали в такому стані справ ще одну ознаку своєї дис­кримінації. Гней Флавій, писар демократа-реформатора Аппія Клавдія (консул в 307 та 296 роках, претор в 295 р. до н. е.), за наказом свого керівника викрав і оприлюднив збірку позовних формулярів, а також календар з вказів­кою на т. зв. фасти (dies fasti - дні судових рішень) - ні­бито виключно сприятливі дні для прийняття справед­ливих рішень. Вдячний народ обрав Флавія (сина вільно­відпущеника) трибуном, сенатором та курульним едилом.

Найперші публічні консультації з питань права почав надавати - Тіберій Корунканій - перший з консулів-плебеїв, що також було невипадковим. Секст Елій Пет (консул 198 р. до н.е.) склав нову книгу позовних фор­мул замість застарілої, яку свого часу опублікував Флавій. У III—І ст. до н.е. приватні безплатні юридичні консуль­тації надавалися, як правило, членами видних сенаторсь­ких сімей своїм клієнтам і усім бажаючим. Деякі з них були авторами юридичних творів, які до нашого часу, на жаль, не збереглися.

В останнє століття існування Республіки Муцій Сцевола та Ссрвій Сульпіцій Руф (консул в 51 р. до н.е.) розвинули плідну правознавчу діяльність, як практичну - на судових процесах, так і теоретичну - у своїх творах. Так, Сервій Сульпіцій Руф видав перший коментар пре­торського едикту. Юристи цього часу здійснюють свою діяльність у трьох формах:

- respondere - відповідей на конкретні питання, як слід чинити в тих чи інших спірних ситуаціях (напри­клад, має консультована особа право претендувати на спадщину чи ні тощо);

- cavere - консультацій з питань укладення догово­рів та угод, складення ділових документів тощо;

- agere - керівництво процесуальними діями сторін при розгляді судових спорів (пряме представництво на суді найманих адвокатів у цей період ще не допускалося).

Вищого розквіту юриспруденція досягнула в імпера­торський період, особливо в II ст. н. є. Вже Август праг­нув до тісного контакту з юристами свого часу, найпоміт­нішими з яких були Марк Антистій Лабеон та Гай Атей Капітон. Вони ж стали засновниками двох провідних шкіл права імператорської епохи - прокуліанців та сабініанців. Указану лінію тісного співробітництва з провідними юристами послідовно дотримували політичні наступники Августа на імператорському престолі. Заінтересованість була взаємною. Імператори надали юристам право надава­ти консультації, які б мали обов'язкову силу (ius respon­dent!). Авторитет такої консультації підтримувався авто­ритетом імператорської влади - консультація надавалася ex auctoritate principis - за дорученням імператора.

У свою чергу, «вдячні» юристи уміло обґрунтовували законний характер влади принцепса та її нібито божест­венний, вкрай необхідний для римського суспільства та його правової системи характер. Практика надання окре­мим видатним юристам права офіційного тлумачення законів тривала до поч. V ст. н. є. У 426 р. був прийнятий Закон «Про цитування юристів», відповідно до якого в основу судових рішень дозволялося брати лише твори Папініана, і Павла, Ульпіана, Гая, Модестіна та робити посилання на конкретні уривки з творів тих авторів, на яких вони посилалися.

Папініан - радник імператора Ссмптимія Селера, страчений Каракалою у 212р. Твори Папініана (зберег­лися у фрагментах) - Quacstioncs. Rcsponsa. Dcfinitioncs. Dе adulteris; Павел - адвокат, асесор префекта Преторія Палінішіа, префект Преторія за часів Александра Севера. Його твори складають 1/6 Дигест, усьо­го залишив 86 творів; Ульпіан - юрист при Семптимії Ссвері, Каракалі, Геліогабалі і Александрі Севері, уби­тий в 230 н. е. Головний твір - 83 книги коментарів до преторського едикту, по суті - це неформальна кодифі­кація едиктів. Наступний за значенням твір - 51 книга коментарів до Сабіна, по суті - ретельний переказ при­ватного права. Дигести містять 2462 фрагменти з тво­рів Ульпіана, це третина їх обсягу; Гай (138-192) - автор згадуваних далі «Інституцій»; Модестін - учень Ульпіана, автор Rеsponsa. Regular. Pandccta. Dе praеscriplionibus. De excusationibus. У своїх творах розглядав усі галузі права.

У разі виникнення протиріч щодо тлумачення тих чи інших правових норм цією «п'ятіркою», вважалося, що думка Папініана переважає авторитет кожного з решти, але спільна позиція двох (чи більше) світил однозначно домінує над правовим коментарем самого лише Папініана. Останнім юристом, що ненадовго відродив давній авторитет своєї професійної корпорації, вважають Трибоніана (перша пол. VI ст. н. е.). Загалом применшення авторитету світил юриспруденції пояснюється чисто полі­тичними причинами: з переходом до режиму домінату імператорська влада більше не терпіла будь-яких, на­віть чисто умовних конкурентів у питанні про пріори­тетні позиції в апараті суворо централізованої монар­хічної держави.

Внеском юристів І-ІІІ ст. н.е. в розвиток римського цивільного права прийнято вважати:

- твори, присвячені розробці загальних та окремих, від­носно вузьких питань права (Сабін, Помпоній, Павел, Ульпіан та ін.);

- коментарії до магістратського (головно - преторсь­кого) права (Лабеон, Гай, Павел);

- збірники творів юристів - дигести, що узгоджували квіритське та магістратське право;

- посібники з права (найвідоміший - «Інституції» Гая в 4-х книгах) та «Сентенції» Павла;

- збірники казусів (Цельз, Помпоній, Папініан).

- «Інституції» Гая (II ст. н. е.) - Instutionvm iuris civilis commentarii - в 4-х книгах систематизують різ­номанітні сторони римського приватного права. Книга перша присвячена вченню про особи, друга і третя - вченню про угоди, четверта - вченню про по­зови. Структура цього елементарного посібника для юристів-початківців особи - речі - позови - стала зраз­ком для Інституцій Юстиніана і Кодексу Наполеона (Code Civil) 1804 p. та похідних від нього сучасних цивільних кодексів. Sentcnciarum ad filium libri quinque Павла також користувався великим автори­тетом; імператор Константин включив його в закон про цитування 426 р.