6. Особливості монтажу внутрішніх водопровідних мереж
До складу внутрішньої водопровідної мережі входять: ввід, розподільчі трубопроводи, стояки, водорозбірні, регулювальні та запірні пристрої. У процесі монтажу цих мереж слід дотримуватися певних вимог: водопровідна мережа повинна бути змонтована так, щоб вона була доступною для огляду і ремонту; ущільнення різьбових з'єднань не має заходити в середину труби; труби слід розміщувати на відстані 15 – 30 мм від стін з нахилом у бік розбірних пристроїв 0,002 - 0,005% або в бік руху води до споживача; при прокладенні водопроводу крізь перекриття чи стіни обов'язково встановлюють гільзи, торці яких повинні виступати на 20 – 30 мм від площини будівельної конструкції; через кожні 18 – 20 мм на трубопроводах встановлюють згони, запірні і регулювальні засувки чи вентилі; пробки прохідних клапанів мають бути притерті, а сальники вентилів та засувок щільно набиті; запірну арматуру монтують на вводах, відгалуженнях до групи водорозбірних пристроїв.
У разі наявності і гарячого водопостачання відстань між стояками гарячої і холодної води має бути не менше 80 см. При цьому стояк з гарячою водою слід розміщувати справа, а при прокладанні горизонтальних ділянок трубопроводу - вище від холодної води.
Вводи обладнують для подачі води із зовнішньої водопровідної мережі у тваринницькі приміщення чи інші об'єкти водоспоживання (рис. 10.).
Рис. 10. Схема обладнання вводу: 1 - оглядовий колодязь; 2 - магістральний водопровід; 3, 6 і 9 - вентилі; 4 - еластична вставка; 5 - стальна гільза; 7 - водомір; 8 - водорозподільний трубопровід
При діаметрі 50 мм і більше вводи монтують з чавунних труб; до 50 мм - із сталевих оцинкованих. При закладанні чорних сталевих труб їх покривають кислототривкою фарбою. Практикують також вводи з пінопластових або поліетиленових труб діаметром до 100 мм. Кожен ввід обов'язково оснащують засувкою або вентилем.
Внутрішні водорозподільчі мережі прокладають переважно з оцинкованих сталевих труб. При цьому використовують як кільцеву, так і тупикову схеми з нижнім або верхнім розведенням труб. У разі верхнього їх розміщення труби прокладають на висоті 1,6 - 1,7м від підлоги і закріплюють гачками або хомутами, які встановлюють через кожні 2 - 2,5 м один від одного.
У разі встановлення групових напувалок на вигульних майданчиках, а також у приміщеннях, де можливе пониження температури нижче 0°С, можливе прокладання закритих водорозподільних трубопроводів або ж їх утеплюють антисептованою тирсою, повстю, торф'яною крихтою, дрібним шлаком тощо.
При прокладанні внутрішньої водорозподільної мережі застосовують різні фасонні частини: муфти - для з'єднання прямих ділянок труб однакових діаметрів без розтрубів; перехідні муфти - для з'єднання по прямій лінії труб різних діаметрів; трійники - для з'єднання двох трубопроводів, що перетинаються під кутом; хрестовини - для з'єднання під кутом трьох або чотирьох трубопроводів; коліна - для зміни напряму трубопроводу під прямим кутом; відводи - для повороту лінії водопроводу (на 45°, 30°, 15°, 10°); випуски - для випускання води з трубопроводу під час ремонту та очищення; накладки - при з'єднанні водопровідного вводу на діючій магістралі без припинення подачі води споживачеві; пожежні підставки - для установки пожежних гідрантів.
З'єднання трубопроводів зварюванням менш доцільне, оскільки різко погіршується ремонтопридатність мережі.
Для нормальної експлуатації водопроводу на його лінії монтують необхідне обладнання і пристрої: гідранти - водорозбірні пристрої для подачі води і вантузи - для видалення повітря, що скупчилося в підвищених точках водопроводу (вантузи установлюють на фланцевих трійниках, поставлених ріжками вгору); запобіжні клапани - для захисту водопровідної мережі від шкідливої дії гідравлічних ударів; заслінки (створні крани) - для виключення окремих ділянок водопроводу на випадок ремонту, промивання труб та виконання інших експлуатаційних заходів. Щоб запобігти гідравлічним ударам у трубах водопроводу, заслінки слід закривати поступово. З трубами заслінки з'єднуються за допомогою фланців або розтрубів.