Тема 4. Становлення соціальної діагностики.

1. Історія становлення соціальної діагностики як елемента соціальної політики.

2. Засоби соціальної діагностики: виникнення, інтерпретація поняття.

Література

1. Методика соціальної діагностики взаємостосунків в суспільстві / Теорія і методика соціальної роботи. — м, 1994.

2. Професійна діяльність соціального працівника: зміст і організація. — м., 1993.

4.1. Історія становлення соціальної діагностики як елемента соціальної політики.

Діагностика як соціальна практика отримала визнання і поширення в кінці XIX - на початку XX століття, поступово змінюючи раніше існуючі методи узагальнення і аналізу інформації про соціальну дійсність. Характерною особливістю періоду становлення соціальної діагностики було те, що соціальна інформація носила довільний характер. її джерелами, як правило, виступали інтерв'ю, спостереження й інші способи індивідуального накопичення соціальних знань, досвіду та інформації про об'єкт дослідження. Тому результати діагностики були неконкретними і залишали значний простір для авторської інтерпретації.

Термін "соціальна діагностика"отримав поширення в кінці 20-х - на початку 30-х років XX століття.

На сьогодні соціальна діагностика утвердилась як один з найважливіших напрямів соціальної роботи. Уявлення про патології стану суспільства або ж індивідів і груп у цьому суспільстві як про соціальні хвороби утвердилось разом із зародженням соціальної роботи. Це пояснює той факт, що значна частина термінології соціальної роботи як галузі знання і практичної діяльності подібна з медичною термінологією, що зручно у використанні добре розробленого понятійного апарату, а також подібністю цих галузей діяльності. Наприклад, уже в кінці XIX ст. емпіричне дослідження становища малозабезпечених шарів населення виявило тісну обумовленість ряду захворювань - туберкульозу, рахіту, венеричних хвороб - низьким матеріальним рівнем.

Соціально-економічні умови життя в суспільстві були визнані тією чи іншою мірою відповідальні за ці порушення здоров'я. У науці утвердився термін "соціальні хвороби " для визначення захворювань, які в першу чергу викликані соціально-економічними умовами життя людини.

Сьогодні цей термін застосовується в основному у сфері не медицини, а соціальних наук. Соціальними хворобами вважають одинокість, бідність, голод та ін. У зв'язку з цим використання "медичноїмоделі" технологічного підходу щодо процесу соціальної роботи набуло змін і розвитку.

.2. Засоби соціальне! діагностики: виникнення, інтерпретація поняття.

Вперше у нашій країні термін "ЗСД" - засоби соціальної діагностики був застосований проблемно-орієнтованими управлінськими консультантами для опису організації. Пізніше його стали використовувати науково-зорієнтовані соціологи. До середини 80-х років склалися дві точки зору на природу і специфіку засобів соціальної діагностики.

Перша, - що не отримала у нашій країні великого розповсюдження в середовищі соціологів-практиків, - найбільш повною формою представлена в роботах Г.С.Батигіна. Соціалогічна діагностика трактується автором як універсальний для науки і практики процес класифікації соціальних об'єктів. Тут емпірично спостережувана поведінка пізнається і осмислюється або за допомогою і в термінах поведінки, або за допомогою "Проміжних змінних". Вона грунтується на позитивістській традиції (Р.Карнап), багатій психологічними і власне соціологічними традиціями.

Інша точка зору, що набула в нашій країні набагато більшого поширення в середовищі соціальних управлінських консультантів, якнайповніше представлена в роботах А.І.Пригожина, Ю.А.Прохорова, Б.З.Сазонова. Згідно цієї точки зору, соціологічна діагностика є процесом постановки діагнозу, виявлення патології в організації. Серед прихильників цієї точки зору існує ряд розбіжностей. Так, одні соціологи розглядають діагностику як різновид комплексного підходу або дослідження, інші - як вищу фазу дослідження, треті - як елемент соціальної технології.