4. Склад та структура бюджетів різних рівнів.

Загальний фонд, спеціальний фонд, доходи видатки.

Державні доходи охоплюють ту частину фінансових відносин, яка пов’язана з формуванням фінансових ресурсів у розпорядженні держави і державних підприємств.

Доходи бюджету - це система фінансових відносин, яка пов'яза­на з формуванням фінансових ресурсів у розпорядження держав­них органів управління і державних підприємств.

Сукупність всіх видів державних доходів, які формуються різни­ми методами, взаємозв'язок їх використання складають систему державних доходів. Система державних доходів призначена вирі­шувати не тільки фіскальні, але й економічні завдання — стимулю­вати зростання виробництва і його ефективність, впливати на розмі­щення виробничих сил на території держави, допомагати приско­ренню науково-технічного прогресу. Виконуючи фіскальну функ­цію, система державних доходів не повинна підривати фінансову стійкість основного ланцюга господарювання — підприємств (об'єднань, організацій).

Склад доходів Державного бюджету визначається Бюджетним кодексом України та Законом про Державний бюджет на від­повідний рік. Починаючи з 2000 р. Державний бюджет поділя­ється на дві складові частини: загальний фонд і спеціальний фонд.

До доходів загального фонду Державного бюджету України на­лежать ті з них, які призначені для забезпечення фінансовими ре­сурсами загальних видатків і не спрямовуються на конкретну мету

Доходи спеціального фонду Державного бюджету призначені лише для фінансування конкретних цілей або заходів.

Відповідно до Бюджетного кодексу України державні доходи класифікуються за рядом ознак.

1. За джерелами утворення доходи поділяються на:

• доходи, які отримані від розподілу новоствореної вартості (НД);

• доходи, які входять до складу фонду відшкодування, тобто частина амортизаційного фонду;

• доходи від реалізації національного багатства держави.

2. За соціально-економічними ознаками державні доходи поділяються на:

• доходи від господарської діяльності;

• доходи від використання природних ресурсів;

• доходи від зовнішньоекономічної діяльності;

• доходи від банківської діяльності;

• доходи від реалізації дорогоцінних металів з Державного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння;

• державне мито;

• митні платежі;

• збори та інші неподаткові доходи;

• доходи від приватизації державного майна;

• доходи від громадян тощо.

Щодо юридичного та економічного аспектів розподілу доходів бюджету між ланками бюджетної системи країни, то всі вони поді­ляються на закріплені і регулюючі.

Отже, закріплені доходи - це ті, які, виходячи з постійно діючих нормативів, віднесені до бюджетів певного рівня на невизначений у часі термін, у розмірі територіального надходження повністю або у твердо фіксованому розмірі (нормативні). Саме закріплені дохо­ди створюють основу дохідної частини кожного бюджету, що скла­дається на території держави.

Регулюючі доходи - це доходи, які передбачені в Законі про Дер­жавний бюджет на відповідний поточний рік. Регулюючі доходи не розподіляються між ланками бюджетної системи.

3. За ознакою залучення коштів державні доходи поділяються на податкові і неподаткові надходження.

До податкових надходжень слід віднести:

• податок на доходи, податок на прибуток, податок на збільшення ринкової вартості;

• збори за використання природних ресурсів країни;

• внутрішні податки на товари та послуги;

• податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції.

Неподаткові надходження включають:

• доходи від власності і підприємницької діяльності;

• адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного продажу;

• надходження від фінансових санкцій та штрафів;

• інші неподаткові надходження.

Склад державних цільових доходів у Державному бюджеті є змінним і визначається на бюджетний рік.

До державних цільових фондів згідно з Бюджетним кодексом України відносять:

• збір на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття до Фонду обов'язкового державного страхування України на випадок безробіття;

• платежі до Фонду соціального захисту інвалідів;

• збір за забруднення навколишнього природного середовища;

• надходження відрахувань та збори на будівництво, реконструкцію, ремонт й утримання автомобільних доріг загального користування;

• інші фонди.

4. За окремою ознакою класифікують доходи від операцій з капіталом. Відповідно до Бюджетного кодексу України ця група доходів охоплює:

• надходження від продажу основного капіталу; до них слід відносити надходження від продажу споруд, обладнання, кораблів, літаків безгосподарського майна, скарбів, дорогоцінних металів і каміння;

• надходження від продажу з державних запасів товарів, таких, як стратегічні матеріали, зерно, надзвичайні і стратегічні запаси;

• надходження від продажу землі і нематеріальних активів;

• податки на фінансові операції та операції з капіталом.

Щодо офіційних трансфертів, то ця група доходів включає в себе безоплатні, безповоротні платежі, отримані від інших органів дер­жавного управління, недержавних джерел або міжнародних орга­нізацій, а саме: дотації (поточні платежі), субвенції (капітальні пла­тежі), надходження.

Слід зазначити, що постійні зміни законодавчої бази можуть привести до уточнення в класифікації доходів і видатків Держав­ного бюджету, тому слід постійно слідкувати за цим.

5. Ознакою формування державних доходів можуть бути безпо­воротні і поворотні доходи.

Безповоротні доходи - це власні доходи держави і доходи, які над­ходять від інших суб'єктів бюджетних відносин.

Поворотні доходи - це державні позики, за користування якими необхідно платити і які мають бути повернені у визначений термін.

З точки зору централізації державні доходи поділяються на: централізовані і децентралізовані.

Централізовані державні доходи — це доходи, які концентрують­ся в Державному бюджеті та інших цільових фондах державних гро­шових коштів.

Децентралізовані державні доходи — це кошти, які використову­ються за місцем їх утворення на державних підприємствах і в бю­джетних організаціях. До їх складу слід віднести прибуток та амор­тизаційні відрахування.

Під регіональними фінансовими ресурсами розуміють сукупність доходів, створених господарським комплексом регіону, заощаджен­ня громадян, а також кошти, що надійшли в результаті їх територі­ального перерозподілу.

Особливості структури фінансових ресурсів з точки зору їх територіального розподілу і способів розміщення й використання залежать від економічної політики держави, а саме від розподілу функцій між центром, регіоном і місцевими органами самовря­дування. Загальне правило в розподілі функцій і ресурсів полягає в тому, що проблеми необхідно вирішувати на рівні їх виконання. У цьому зв'язку постає питання достатності фінансових ресурсів, переданих до органів місцевого самоврядування, та їх самостій­ності у вирішенні питань, пов'язаних з соціально-економічним розвитком території.

Фінансові ресурси місцевих органів влади (муніципальні ресур­си) — лише частка регіональних фінансових ресурсів, оскільки останні містять у собі кошти підприємств і населення, якими не можуть розпоряджатися місцеві органи. Вони становлять вагому частку в регіональних фінансових ресурсах, які поряд з політични­ми, природними, демографічними, майновими та інтелектуальни­ми забезпечують функціонування й розвиток будь-якого регіону.

Згідно зі ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування - право територіальної громади самостійно вирішувати питання міс­цевого значення в межах Конституції і законів України.

Фінансові основи інституту місцевого самоврядування визначені:

Конституцією України (статті 7, 140 — 146);

Бюджетним кодексом України від 21.06.2001 р.;

Законом України «Про місцеве самоврядування» від 27.05.1997 р.;

Законом України «Про систему оподаткування» від 02.02.1994 р.

Відповідно до вказаних документів місцеві фінанси — це система формування й використання доходів територіальними громадами та місцевими органами влади з метою виконання делегованих та закріплених за ними функцій і завдань.

Структура місцевих фінансів України складається з самостійних місцевих бюджетів, кількість яких в Україні в 2000 р. склала 11 785, та фінансів комунальних підприємств.

Система місцевих бюджетів складається з бюджету АР Крим, обласних, районних бюджетів, бюджетів районів у містах та бю­джетів місцевого самоврядування. Бюджети місцевого самовряду­вання — це бюджети територіальних громад, сіл, селищ, міст та їх об'єднань.

Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та за­кріпленими за ними на стабільній основі загальнодержавними до­ходами, а також правом самостійно визначати напрями викорис­тання коштів місцевих бюджетів. Мінімальні розміри місцевих бюджетів визначаються згідно з Бюджетним кодексом України, виходячи з нормативів бюджетної забезпеченості на одного меш­канця. При цьому враховуються економічні, соціальні фактори, природний стан відповідних територій, виходячи з рівня мінімаль­них соціальних потреб, установлених законодавством.

Місцеві бюджети в сучасних умовах складаються із загального і спеціального фондів.

Спеціальний фонд має формуватися з коштів конкретно визна­чених джерел надходжень і використовуватися на фінансування конкретно визначених цілей. Тобто спеціальний фонд - це класи­чний випадок закріплення джерела доходів за статтею видатків, за якою певні види доходів призначаються на фінансування певних видів видатків.

Введення спеціальних фондів має на меті поліпшення звітно­сті за державні кошти, які раніше спрямовувалися до численних позабюджетних фондів, тобто для підвищення прозорості у вико­ристанні державних коштів.

Відповідно до діючого порядку місцевий бюджет поділяється поточний бюджет і бюджет розвитку.

Бюджетний кодекс України встановив, що поточний бюджет використовується для виконання як власних, так і делегованих повноважень. Кошти цього бюджету спрямовуються на фінансу­вання установ і закладів виробничої і соціальної інфраструктури які утримуються за рахунок бюджетних асигнувань, а також на фі­нансування заходів щодо соціального захисту населення.

Кошти бюджету розвитку спрямовуються на реалізацію програм соціально-економічного розвитку відповідної території, тобто на здійснення інвестиційної та інноваційної діяльності, а також на фінансування субвенцій та інших видатків, пов'язаних з розшире­ним відтворенням.

Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних дже­рел та закріплених загальнодержавних податків, зборів та інших обов'язкових платежів. У дохідній частині місцевого бюджету окре­мо виділяються доходи, необхідні для виконання власних повно­важень, і доходи, необхідні для виконання делегованих законом повноважень органів виконавчої влади (рис. 6.1).

Рис. 6.1. Структура доходів місцевих бюджетів

Власними доходами Республіканського бюджету АР Крим та бюджетів органів місцевого самоврядування є доходи, які визнача­ються законодавством, формуються і збираються на відповідній території. До них включаються місцеві податки і збори, доходи від майна і підприємств, що належать до комунальної власності, та інші доходи, передбачені діючим законодавством.

Закріплені доходи місцевих бюджетів - це доходи, що повністю частково (в %) зараховуються в певні види бюджетів безстроково на довгостроковій основі і для включення яких не потрібне рішення органів влади вищої ради.

Міжбюджетні трансферти - кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого згідно з Бюджетним кодексом. Основними формами надання міжбюджетних трансфе­ртів є: дотація вирівнювання та субвенція.

Дотація вирівнювання - це міжбюджетний трансферт на вирівнювання дохідної спроможності відповідного бюджету.

Субвенція - цільовий міжбюджетний трансферт, призначений на певну мету, в порядку, визначеному тим органом, який його надав.

Обсяг міжбюджетних трансфертів затверджується Верховною Радою України шляхом прийняття Закону про Державний бюджет на відповідний рік.

Згідно з Бюджетним кодексом України встановлюється і таке джерело формування місцевих бюджетів, як місцеві позики.

Місцеві запозичення - операції, пов'язані з отриманням коштів на умо­вах повернення, платності та строковості, в результаті яких з'явля­ються зобов'язання перед бюджетом, та операції, пов'язані з повер­ненням цих коштів до бюджету.

Такі позики до місцевих бюджетів можуть здійснюватись лише до бюджету розвитку або для покриття тимчасових касових розри­вів під час виконання загального фонду місцевого бюджету.

Місцеві позики можуть бути здійснені з бюджетів вищого рівня або комерційними банками. Вони можуть існувати в формі бюджет­ної гарантії під позики комерційних структур, у тому числі на по­требу бюджетної сфери, для випуску муніципальних позик під кон­кретні заходи, в яких зацікавлена територіальна громада.

Слід наголосити, що держава не несе відповідальності по зобов'я­заннях за позиками до місцевих бюджетів. Видатки по обслугову­ванню боргу місцевих бюджетів здійснюються за рахунок коштів за­гального фонду бюджету в межах 10% його обсягів протягом будь-якого бюджетного періоду, коли планується обслуговування.

До власних доходів місцевих бюджетів належать доходи, які ви­значені ст. 69 Бюджетного кодексу України. Формуються і збира­ються вони на відповідній території і включають 17 видів надхо­джень. До них належать податки місцеві і збори, податок на власників транспортних засобів, плата за забруднення навколишнього при­родного середовища у частині, що зараховується до відповідного бюджету, та інші збори.

Верховною Радою України 18 лютого 1997 р. був прийнятий у но­вій редакції Закон України «Про систему оподаткування». У ст. 15 цього Закону визначені місцеві податки та збори, які мають право встановлювати сільські, селищні та міські ради згідно з переліком і в межах граничних розмірів, встановлених Декретом Кабінету Мі­ністрів України № 56-93 від 20.05.1993 р. «Про місцеві податки та збори».

Місцеві податки та збори є головним атрибутом місцевого само­врядування і в розвинених країнах. Наприклад, у США за рахунок місцевих податків забезпечується 65% доходів місцевих податків і зборів. В Україні їх питома вага у податкових надходженнях місце­вих бюджетів незначна. Вони складають близько 1 % доходів місцевих бюджетів України.

Згідно зі ст. 140 Конституції, статтями 64 — 66 Бюджетного кодек­су встановлено порядок і перелік закріплення загальнодержавних податків, зборів і платежів, що надходять до бюджету АР Крим та обласних бюджетів і районних бюджетів, бюджетів місцевого са­моврядування і враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів. Всі закріплені доходи місцевих бюджетів розпо­діляються між їх ланками на підставі встановлених Бюджетним кодексом відсотків.

У випадку, коли доходи від закріплених за місцевими бюджетами загальнодержавних податків та зборів перевищують мінімальний розмір місцевого бюджету, держава вилучає з місцевого бюджету ча­стину надлишку в порядку, встановленому законодавством.

В Україні існує розмежу­вання понять «видатки бюджету» і «витрати бюджету».

Відповідно до Бюджетного кодексу України видатки бюджету - це кошти, що спрямовуються на здійснення програм і заходів, пе­редбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на пога­шення основної суми боргу та повернення надлишок сплачених до бюджету сум.

Витрати бюджету — це видатки бюджету та кошти на погашення основної суми боргу

Державні видатки як економічна категорія — це грошові відно­сини з приводу розподілу і використання централізованих та де­централізованих фондів грошових ресурсів держави та їх викорис­тання по галузевому, цільовому і територіальному призначенню з метою фінансування загальнодержавних потреб соціально-економічного розвитку.

Такі грошові відносини виникають на останній стадії розподіль­чого процесу; їх мета - забезпечення основних витрат розширено­го відтворення та задоволення інших суспільних потреб.

Об'єктом державних видатків виступають грошові фонди, сфо­рмовані в процесі розподілу й перерозподілу ВВП.

Держава виконує свої функції або безпосередньо через систему органів управління, або через організації, установи та підприємст­ва, які їй належать.

Державні витрати здійснюються як з централізованих фондів (бюджети різних рівнів, а також державні позабюджетні фонди), так і децентралізованих (фонди державних підприємств).

У сучасний період в країнах зі змішаною економікою основни­ми залишаються централізовані державні виграти, а державний бюджет є формою утворення і витрачання грошових коштів для забезпечення функцій органів державної влади. Як було сказано вище, видатки бюджету являють собою фінансування витрат, не­обхідних для здійснення державою своїх конституційних функцій. Через державний бюджет мобілізуються фінансові ресурси, необ­хідні для подальшого їх перерозподілу і використання для цілей державного регулювання економічного розвитку країни і реаліза­ції соціальної політики на всій її території.

Основна частина видатків місцевих бюджетів припадає на соціаль­ні заходи і управління місцевим господарством - фінансування муні­ципального будівництва, дорожнього господарства, побутових уста­нов, громадського транспорту, видатків на освіту, охорону здоров'я.

Фінансова ланка спеціальних (позабюджетних) фондів здійснює витрати, обумовлені призначенням цих фондів. Сюди відносяться витрати по соціальному забезпеченню і соціальному страхуванню громадян країни, обов'язковому медичному страхуванню, зайня­тості населення, здійсненню різних економічних заходів та ін.

Витрати, які відносяться до фінансів державних підприємств, поділяються на поточні витрати — витрати, які пов'язані із забезпе­ченням функціонування цих підприємств і капітальні - це інвести­ції, які спрямовані на оновлення і розширення основного капіталу.

Видатки бюджету, будучи компонентом загальної фінансової категорії - бюджету, являють собою витрати, які формуються у зв'язку з виконанням державою та органами місцевого самовряду­вання своїх конституційних та статутних функцій.

Видатки бюджетів усіх рівнів бюджетної системи формуються з урахуванням:

• мінімальних державних соціальних стандартів;

• норматив мінімальної бюджетної забезпеченості

1. єдиних методологічних основ розрахунку мінімальної бюджетної забезпеченості.

Державні мінімальні соціальні стандарти - це державні послу­ги, надання яких громадянам на безоплатній і безповоротній ос­нові за рахунок фінансування з бюджетів всіх рівнів бюджетної си­стеми і бюджетів державних позабюджетних фондів гарантується державою на певному мінімально допустимому рівні.

Норматив мінімальної бюджетної забезпеченості — це мінімально допусти­ма вартість державних або муніципальних послуг в грошовому ви­раженні, які надаються органами державної влади або органами мі­сцевого самоврядування у розрахунку на душу населення за раху­нок коштів бюджетів.

Сукупність конкретних видів державних витрат, тісно взаємо­пов'язаних між собою, становить систему державних видатків. Організаційна побудова даної системи базується на певних прин­ципах, які встановлюються державою. До числа найважливіших з них відносяться:

• плановість;

• цільове спрямування коштів;

• безповоротність витрачання державних ресурсів;

• безоплатність;

• дотримання режиму економії;

• контроль за їх використанням.

Плановість являє собою визначення оптимального розподілу ви­датків за окремими групами й галузями згідно з проектом бю­джету Оптимальність розподілу видатків визначається ефектив­ністю використання бюджетних коштів з позицій забезпечення економічного зростання та соціальної гармонії у суспільстві.

Цільове спрямування коштів означає, що державні видатки здійснюються суворо за цільовим призначенням відповідно до напря­мів витрачання, передбачених у фінансових планах. Основними цільовими напрямами державних витрат в комерційній сфері діяль­ності є капітальні вкладення і фінансування оборотних коштів, а в некомерційній — заробітна плата, витрати на поточне утримуван­ня, капітальні вкладення і т. ін.

Принцип безповоротності витрачання державних ресурсів озна­чає, що кошти, використані на фінансування народного господар­ства, соціальні й інші цілі, не потребують обов'язкового їх відшко­дування. Цей режим витрачання фінансових ресурсів відрізняєть­ся, наприклад, від використання кредитних коштів. Однак дотри­мання принципу безповоротності не означає, що можна бути бай­дужим до результату використання державних ресурсів. Порядок і умови їх інвестування в різні види витрат повинні бути такими, щоб сприяти розвитку економіки і культури, підвищенню продуктив­ності праці і зростанню національного прибутку, а в кінцевому під­сумку приводити до загального збільшення державних фінансових ресурсів.

Безоплатність означає, що виділення бюджетних коштів прово­диться без сплати державі яких-небудь прибутків у вигляді процен­тів або інших видів оплати асигнувань.

Досягненню найбільшої результативності в процесі здійснення державних витрат відповідає такий принцип їх організації, як до­тримання режиму економії. Він може бути охарактеризований як система форм і методів послідовної мінімізації витрат відносно кін­цевого результату. Цей принцип не завжди пов'язаний зі скорочен­ням витрат, але обов'язково передбачає найбільш доцільне їх здій­снення.

Контроль направлений на боротьбу з безгосподарністю і марнотратством, на дотримання законності і вимог фінансової дисцип­ліни при витрачанні коштів.