Лекція №1 – Вступ

Фізіологія – це частина біології, а саме наука про життя, яка вивчає життєво важливі явища, що протікають в організмі. Вона вивчає закономірності функціонування живих організмів, їхніх окремих систем, органів, тканин і клітин.

Фізіологія тварин вивчає закономірності функціонування живих організмів, їхніх окремих систем, органів, тканин і клітин з урахуванням видових особливостей тварин.

Основне завдання фізіології полягає у з’ясуванні механізмів життєвих процесів людини і тварин. Що у свою чергу дає змогу створити якомога кращі умови для збереження тварин, підвищення їх продуктивності.

Історія розвитку фізіології:

Одним із засновників медицини, автором деяких фізіологічних положень був давньогрецький лікар Гіппократ (460-370 рр. До н.є.). Він знав, що жовч утворюється в печінці і надходить у кишечник; за пульсом визначав роботу серця. Відмінності у поведінці людей, схильність до захворювань, перебіг захворювань за Гіппократом залежать від кількісного та якісного співвідношення в організмі чотирьох соків – крові, жовчі, чорної жовчі та слизу.

Аристотель (384-322 р. до н.е.) розтинав трупи і дослідив, що аорта починається від серця, а артерії є її розгалуженням.

Гален уперше в історії медицини застосував експеримент. Він перерізав тваринам спинний мозок і спостерігав за їх поведінкою; вивчав кишково-шлунковий тракт, будову стінок, моторику, будову кровоносних судин стінки матки, спинний мозок..

Період середньовіччя не плідний.

17 ст. Гарвей дуже чітко описав схему кровоносної системи, тобто 2 кола кровообігу.

Сервет і Коломбо відкрили два кола кровообігу, але не з’єднали їх у єдине ціле.

М.В.Ломоносов (1711-1765) виклав трикомпонентну теорію кольорового зору, дав першу класифікацію смакових відчуттів.

Початок18 ст. - Мальпігі відкрив систему кровоносних капілярів.

Гальвані на початку 18 ст. довів наявність біострумів в живому організмі.

Клод Бернар вивчав функцію печінки в обміні вуглеводів.

Шумлянський 18 ст. дослідив мікроструктуру нирок.

Філомафітський початок 19 ст. – в Московському університеті демонстрував фістульних тварин.

І.М.Сєченов створив школу фізіологів в Москві і Петербурзі, які були найкращими в світі. Він вивчав ЦНС, досліджував процеси гальмування в ЦНС. У 1863 р. видав книжку “Рефлекси головного мозку”. Довів, що всі свідомі і несвідомі акти відтворюються рефлекторно.

І.П.Павлов є основоположником вчення про вищу нервову діяльність. Відкрив типи ВНД. Довів, що мозок є органом думки, відкрив 1 і 2 сигнальну системи, розділив рефлекси на умовні і безумовні, видав 2 фундаментальні труди:

1922 р. – випустив “20-річний досвід об’єктивного вивчення ВНД тварин”

1924 р. – лекції про роботу півкуль головного мозку.

Працював 20 років над фізіологією травлення. Докторська дисертація - “Відцентрові нерви серця”. На конгресі фізіологів його признають старійшиною фізіологів світу.

Веденський М.Є. (1852-1922) вивчав природу збудження і гальмування. Відкрив парабіоз нерва і лабільність.

1875-1942 Ухтомський створив вчення про домінанту.

Поняття про організм, його зв’язок з навколишнім середовищем, гомеостаз.

Поняття про живий організм характеризується властивостями, які притаманні живим істотам:

• відтворення собі подібних

• ріст і розвиток

• диференціація тканин

• подразливість (здатність відповідати на подразнення)

• адаптація (зміна обміну речовин в результаті зміни навколишнього середовища)

• обмін речовин

Обмін речовин проходить у двох формах:

1. процес асиміляції – це створення живої матерії, утворення із простих речовин складних

2. процес дисиміляції – розпад складних речовин до простих з утворенням енергії і перетворенням її в інші види енергії.

Ці два процеси пов’язані між собою і неможливі один без одного.

Гомеостаз:

Кожна жива істота потребує для свого існування певних умов, тих, в яких відбувалась еволюція. Тобто, гомеостаз – це динамічна сталість внутрішнього середовища і його фізико-хімічних властивостей. Клітини організму також вимагають стабільних умов. Стабільність внутрішнього середовища – гомеостаз, що характеризується рядом констант:

• температурний режим; при 42^о С – патологічні зміни, при 43^о С – зміна колоїдного стану білків;

• осмотичний тиск – забезпечується електролітами. Ізотонічний розчин має таку ж концентрацію солей як і кров. Гіпертонічний розчин – концентрація солей в розчині більше ніж в клітині. Гіпотонічний розчин – концентрація солей в розчині менша ніж в клітині.

• оптимальна концентрація іонів водню (зміні рН крові на 0,1 може призвести до смерті). Організм дуже чутливий до зміни концентрації іонів Са, К, Р, Cl і ін. Клітини чутливі до вмісту цукру і білків.

Нейрогуморальна регуляція функцій організму.

Нервова і гуморальна регуляції об’єднані в єдину, тому що в гіпоталамусі встановлені нейрони, які здатні синтезувати гормони і гормональні речовини.

Ці нейрони відносяться і до ЦНС, тобто ці нейрони можуть змінювати діяльність органів і тканин гуморально (через кров) і рефлекторно. Гіпоталамус завдяки гормоноподібним речовинам (рилізінг-факторам: ліберини і статини) може змінювати функціональну діяльність гіпофіза, а той в свою чергу може впливати через свої гормони на інші залози внутрішньої секреції.

Методи і методики фізіологічних досліджень.

Методи фізіологічних досліджень:

1. аналітичний – роблять під наркозом, оперативно, видаляють орган і т.д.

2. синтетичний – вивчають функції цілісного організму (фістула).

Методики:

1. екстирпація (видалення)

2. трансплантація

3. фістульна методика

4. електрофізіологічних досліджень

5. мічених атомів.

Лекція №3 – Нервово-м’язова фізіологія. Біоелектричні явища і збудження в тканинах.

1). Основні фізіологічні властивості м’язів і нервів:

• збудливість

• провідність.

М’язовій тканині властива ще і скоротливість, залозистій – виділення секрету.

Подразливість – це здатність тканини відповідати на подразнення неспецифічною реакцією.

Збудливість – це здатність тканини відповідати на подразнення специфічною реакцією і хвилеподібним поширенням імпульсів збудження.

Процес переходу тканини від відносного спокою до діяльного стану називається процесом збудження. Процесом збудження характеризується:

- підвищенням обміну речовин, поглинається більше О₂, виділяється більше менше – СО₂

• підвищується теплопродукція

• здійснюється генерація струму дії.

Гальмування – за природою це є збудження, але таке, що не відповідає функціональному стану тканини; тобто це збудження дуже сильне і не поширюється по ЦНС.

За природою збудження і гальмування однакові.

2). Класифікація подразників.

По функціональному відношенню до тканин подразники поділяються на:

• адекватні – ті, до яких організм пристосувався в процесі еволюції

• неадекватні - ті, до яких організм не пристосувався в процесі еволюції

Для м’яза адекватним подразником є імпульс, неадекватним – удар.

За природою:

• хімічні

• фізичні

• біологічні.

За силою:

• порогові – сила, яка викликає найменшу реакцію з боку організму;

• підпорогові – не викликають реакції з боку організму;

• надпорогові: а) оптимальні

б) максимальні

в) песимальні – не викликають реакції, вони великі за силою (ультразвук).

3). Характеристика збудливості тканини: поріг збудливості (реобаза), корисний час, хронаксія, лабільність.

Ступінь збудливості можна визначити пороговою силою подразника – реобазою, корисним часом – найменший час на протязі якого повинен діяти подразник порогової сили, щоб визвати реацію-відповідь. Чим менший корисний час тим збудливість вища.

Ступінь збудливості можна визначити хронаксією – це час, на протязі якого повинен діяти подразник в 2 порогові сили (2 реобази).

Ступінь збудливості також можна визначити враховуючи лабільність тканини.

Лабільність – це здатність тканини відповідати певним ритмом збудження на заданий ритм подразнення. Чим вища лабільність, тим вища збудливість.

Рефрактерність – це такий стан тканини, коли вона втрачає збудливість і як наслідок – не відповідає на подразнення. Період абсолютної рефрактерності характеризується тим, що збудливість відсутня, тобто дорівнює нулю; у період відносної рефрактерності збудливість починає відновлюватись .