Р яд Удонеліди (Udonellida)

Представники ряду — дрібні морські паразитичні турбелярії, що за будовою близькі до прямокишкових. До ряду належить лише один рід Udonella. Це видовжені черви з великим присоском на задньому кінці тіла, на поверхні якого відкриваються протоки клейких залоз (рис. 140). Удонеліди трапляються на багатьох морських рибах і живляться слизом, що вкриває шкіру риб. Проте живуть удонеліди лише на рибах, заражених паразитичними веслоногими рачками,

д

Рис. 140. Ряд UdoneUida (Udonella caligorum):

/ — залозисті прикріпні подушечки; 2 — кишка; З— залозисті клітини; 4 — присосок

о їх панцира черви прикріплюють свої яйця. Паразитичні рачки іноді тимчасово залишають рибу, завдяки чому удонеліди уражають нових хазяїв.

КЛАС КСЕНОТУРБЕЛІДИ (XENOTURBELLIDA)

Ц

Рис. 141. Клас Xenoturbellida (Xenoturbella bocki)—загальний вигляд (а), поздовжній розріз (б):

1 — кільцева війчаста борозенка; 2 —кишковий епітелій; 3— паренхіма; 4 — шкірно-м'язовий мішок; 5 — яйця; 6 — статоцист

ей клас виділено лише для одного виду — Xenoturbella bocki, що був знайдений у морі на глибині 40—100 м на замуленому грунті (рис. 141). Розміри ксенотурбелій становлять 2—3 см. Від турбелярій цей вид відрізняється відсутністю видільної системи та мозкового ганглію, йогонервова система має плексусну будову й залягає в базальній частині покривного епітелію. По боках тіла, в його передній частині є пара миготливих борозенок, крім того, позаду рота міститься ще й кільцева миготлива борозенка. Вони, ймовірно, виконують функцію чуття. Розвиток ксе-нотурбелід не вивчений.

Клас гнатостомуліди (gnathostomulida)

В ідомо понад 80 видів, які належать до гнатостомулід. Це морські, дуже поширені тварини, що мають дрібні розміри (0,3—0,5 мм). Тіло їх видовжене, здебільшого головна та хвостова частини відокремлені одна від одної (рис. 142). Покривний епітелій — джгутиковий, кожна клітина несе один джгутик.

Р

Рис. 142. Клас Gnathostomulida (Gnathostomula paradoxa)

/ — глотка з кутикулярними щелепами; 2 —

кишка; 3 —яєчники; 4 — сім'яна сумка; 5 —

сім'яники; 6 — копулятивний орган

отовий отвір розташований поблизу переднього кінця тіла. Глотка має пару твердих кутикулярних щелеп (звідси й назва класу). Перед глоткою є склеротизована пластинка, за допомогою якої ці тварини зішкрябують із поверхні різних субстратів їжу — одноклітинні синьо-зелені водорості, шматочки гіфів грибів, бактерії. Глотка переходить у сліпо-замкнену мішкоподібну середню кишку.

Видільна система має вигляд примітивних протонефридіїв, що розташовані двома рядами по боках тіла. Кожний із них складається з одноджгутикового циртоцита та ще однієї клітини, яка утворює протонефридіальний канал.

Нервова система складається з мозкового ганглію та поздовжніх тяжів. Органи чуття представлені переважно одноджгутиковими сенсилами.

Статева система у цих тварин примітивна, сім'япроводів і жіночих видвідних проток немає. Копулятивний орган у різних видів розвинений неоднаково.

КЛАС ТРЕМАТОДИ, АБО ДИГЕНЕТИЧНІ ПРИСИСНІ (TREMATODA, АБО DIGENEA)

Усі трематоди — ендопаразити. Дорослі особини (марити) трапляються переважно в різних відділах травного тракту хребетних, а також у легенях, нирках, порожнині

тіла, кровоносній системі хребетних тварин. Серед них є багато збудників тяжких хвороб людини та сільськогосподарських тварин. Розміри трематод коливаються від 0,3— 0,4 мм до 3—7,6 см. Відомо понад 4 тис. видів, в Україні зареєстровано близько 600 видів.

Форма тіла тварин найчастіше листоподібна. У дорослих червів, що називаються маритами, є, як правило, два добре розвинені присоски. Один із них (ротовий) розташований на передньому кінці тіла й у центрі містить ротовий отвір, другий (черевний) функціонує лише як орган прикріплення. Звичайно він розташований в центрі тіла, проте у деяких видів він зміщений ближче до переднього або заднього кінця. Ступінь розвитку присосків залежить від місця локалізації паразита. У трематод, які паразитують у кишковому тракті, присоски міцні, а у тих, що мешкають у порожнині тіла або кров'яному руслі — недорозвинені чи їх зовсім немає.

Покрив трематод, як і всіх інших паразитичних червів, на відміну від вільноживучих турбелярій, позбавлений війок і є тегументом, побудованим за типом зануреного епітелію (рис. 143). Зовнішні частини епітеліальних клітин зливаються своїми бічними поверхнями й утворюється синцитій, тобто цитоплазматична пластинка без клітинних перегородок. Від неї відходять цитоплазматичні відростки з ядрами, які досягають паренхіми. Цитоплазматична пластинка підстелена базальною мембраною, яка переривається в місцях відгалуження цитоплазматичних відростків. Під мембраною з

Рис. 143. Схема будови покривів трематод (за даними електронної мікроскопії):

1 — зовнішня без'ядерна цитоплазматична пластинка: 2— мітохондрії; 3 — базальна мембрана; 4 — цитоплазматичні тяжі, що з'єднують зовнішню i занурену частини епітелію; 5 — занурені ділянки цитоплазми з ядрами (6); 7 — кільцеві м'язи; 8 — поздовжні м'язи; 9 — кутикулярний шипик.

алягають кільцевий та поздовжній шари м'язів.

Т равна система трематод, як правило, добре розвине­на й подібна до травної системи турбелярій, проте в деяких дрібних форм спостерігається її рудиментація. Травна система починається ротовим отвором, що веде в мускулясту глотку, яка переходить у стравохід. Стравохід продовжується у дві сліпо замкнені гілки середньої кишки.

У великих за розміром трематод, наприклад Fasciola hepa-tica, гілки середньої кишки розгалужені, що пов'язано з їх транспортною функцією, всі відгалуження закінчуються сліпо (рис. 144).

В идільна система тварин належить до протонефридіаль-ного типу, головні збираючі канали впадають у сечовий міхур, що відкривається в зовнішнє середовище екскретор­ною порою.

Рис. 144. Травна система трематод г— Opisthorchis (а), Fasciola (б), Gymnophajfes- (в):

1 — ротовий отвір; 2 — глотка; З — стравохід; 4 — черевний присосок, 5 — середня кишка

Нервова система трематод — типовий ортогон. Вона складається з ортогонного мозку, від якого вперед відхо­дять нервові стовбури, що іннервують ротовий присосок і, розгалужуючись, заходять у зовнішній цитоплазматичний шар тегументу переднього кінця тіла. Назад від мозку на­прямлені два вентральні (найтовщі) стовбури, два дор­зальні та два латеральні. Всі поздовжні стовбури з'єдна­ні між собою поперечними комісурами, що мають вигляд кілець або напівкілець. Більшість їх розташована в пе­редній частині тіла. Органи чуття в дорослих форм розви­нені слабо, що пов'язано з паразитичним способом життя.

Статева система марити гермафродитна. Виняток ста­новлять роздільностатеві кров'яні сисуни родини Schistoso-matidae.

Чоловіча статева система представлена двома, рідше кількома сім'яниками різної форми — від округлих до де­ревовидно розгалужених. Від сім'яників ідуть сім'япрово­ди, що зливаються в спільний канал, який починається по­товщенням — сім'яним міхурцем. Цей міхурець переходить

у сім'явипорскувальний канал, що пронизує копулятивний орган. Він відкривається в статеву клоаку й може випина­тися назовні (рис. 145).

Жіноча статева система складається з одного яєчника різної форми. Короткий яйцепровід веде до невеликого мішкоподібного утвору — оотипу. В нього впадають протока

сім'яприймача, численні одноклі­тинні залози, що утворюють тільце Меліса, та канал резервуара, в яко­му накопичується продукція пари жовтівників. Від оотипу відходить лаурерів канал, що відкривається на спині, та матка у вигляді зви­вистої довгої трубки, яка виходить у статеву клоаку. Під час копуляції копулятивний орган однієї особи­ни вводиться в матку іншої, по ній сперматозоїди через оотип потрап­ляють до сім'яприймача, де збері-

Рис. 145. Схема будови статевої системи марити трематод:

/ — статева клоака; 2— жовтівники; 3— жовтів-никові протоки; 4 — матка; 5 — сім'яники; 6 — сечовий міхур; 7— сім'япроводи; 8— оотип; 9 — тільце Меліса; 10 — сім'яприймач; 11 — яєчник; 12 — копулятивний орган

гаються протягом усього життя. Власне яйцеклітини за­пліднюються в оотипі, куди вони одна за одною надходять із яєчника; сюди ж потрапляють із сім'яприймача неве­личкими порціями сперматозоїди, а також жовточні клі­тини. Запліднена яйцеклітина оточується жовточними клі­тинами та вкривається міцною оболонкою, яка утворюєть­ся з секрета тільця Меліса та жовтівників; сформовані яйця виходять у матку та просуваються по ній до вивід­ного отвору, поступово дозріваючи. Невикористані на за­пліднення сперматозоїди та надлишки жовточних клітин виводяться через лаурерів канал назовні. Трематоди дуже плодючі, в середньому кожні 20—30 с продукується нове яйце.

Усі трематоди мають дуже складний життєвий цикл, що супроводжується чергуванням поколінь, паразитичних і вільноживучих фаз розвитку та зміною хазяїв (рис. 146).

Як уже згадувалося, марити паразитують у внутрішніх органах хребетних тварин. Яйця, що їх продукують пара­зити, в типовому випадку мають потрапити у воду, де з

21