РОЗДІЛ 8. ОСОБЛИВІ ПРАВОВІ ФОРМИ ГОСПОДАРЮВАННЯ. СПОСОБИ ТА ВИДИ ВЕДЕННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Тема 22. Правове регулювання незалежної професійної діяльності, а також аудиторської та оціночної діяльності

§1. Поняття та правовий режим незалежної професійної діяльності

§2. Особливості правового регулювання адвокатської та нотаріальної діяльності як напрямків незалежної професійної діяльності

§3. Правове регулювання аудиторської діяльності

§4. Правові засади оціночної діяльності

§1. Поняття та правовий режим незалежної професійної діяльності

1.1. Поняття самозайнятої особи

Для більшості громадян України звичною є робота за наймом. Право на працю гарантується Конституцією України, воно є свого роду природним, а тому невід’ємним правом кожного громадянина України. Порядок реалізації права на працю встановлений трудовим законодавством, зокрема, КЗпП України. Відповідно до ст. 5¹ цього Кодексу держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України:

- вільний вибір виду діяльності;

- безплатне сприяння державними службами зайнятості у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб;

- надання підприємствами, установами, організаціями відповідно до їх попередньо поданих заявок роботи за фахом випускникам державних вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладів;

- безплатне навчання безробітних нових професій, перепідготовку в навчальних закладах або у системі державної служби зайнятості з виплатою стипендії;

- компенсацію відповідно до законодавства матеріальних витрат у зв'язку з направленням на роботу в іншу місцевість;

- правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Однак трудове право України, матеріалізоване у КЗпП України та в іншому законодавстві про працю, є лише однією із правових форм ведення фізичною особою діяльності у сфері суспільного виробництва. У ГК України передбачається, що фізична особа може набувати статусу підприємця, тобто бути суб’єктом комерційного господарювання. Такого виду правовий статус корінним чином відрізняється від правового статусу найманого працівника, оскільки формат підприємництва передбачає покладання на суб'єктів, що його здійснюють, персональної майнової відповідальності за зміст та наслідки їх власної взаємодії із споживачами, включно аж до банкрутства фізичної особи – підприємця, а також здійснення публічного управління (господарського регулювання та господарського нагляду (контролю)) стосовно господарської діяльності підприємців – фізичних осіб.

У ПК України фізичні особи – підприємці ідентифіковані як самозайняті особи. Зокрема, відповідно до п. 14.1.226 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Характерно, що законодавець визначає відсутність у фізичної особи статусу найманого працівника за відповідним напрямком діяльності в якості умови набуття фізичною особою статусу підприємця чи статусу особи, яка веде незалежну професійну діяльність. Слід пояснити, що дане застереження впроваджене у законодавство з метою припинення розповсюдженої практики ухилення господарських організацій від нарахувань на фонд заробітної плати, а також для попередження неадекватної оптимізації зобов’язань по сплаті податку на прибуток підприємств. Адже працівники, перебуваючи у трудових відносинах із господарською організацією на умовах мінімальної оплати праці, до прийняття ПК України паралельно виконували її виробничі функції як фізичні особи-підприємці, що дозволяло роботодавцю істотно економити на пенсійних та інших соціальних відрахуваннях. Слід відзначити, що вищевказана заборона суміщення однорідної трудової та підприємницької діяльності, не зважаючи на те, що вона закріплена у акті податкового законодавства, кореспондується із потребою до збереження організаційної цілісності суб’єктів господарювання - юридичних осіб, а тому, на нашу думку, доцільним є впровадження аналогічних приписів у господарське законодавство та законодавство України про працю.