- •1. Сучасна українська мова як предмет наукового вивчення та як навчальна дисципліна в педагогічних вузах. Основний зміст, обсяг і завдання курсу
- •2. Загальні відомості про мову: мова як суспільне явище, функції мови, мова і мовлення
- •3. Українська мова – національна мова українського народу. Різні концепції походження української мови. Мова і державність
- •4. Українська літературна мова як упорядкована форма загальнонародної мови
- •Фонологія як розділ мовознавства. Поняття фонеми
- •Інваріант і варіанти фонем
- •3. Приголосні фонеми, їх класифікація. Артикуляційна та акустична характеристики приголосних фонем у їх головних виявах. Протиставлення приголосних фонем за твердістю – м’якістю
- •Шиплячі і свистячі приголосні звуки
- •4. Варіанти приголосних фонем. Подовжений приголосний звук як поєднання двох фонем. Специфічні випадки подовження приголосних в українській мові
- •5. Фонематична та фонетична транскрипції
- •Принципи та завдання точної фонетичної транскрипції
- •Діакритичні знаки вказують на такі особливості звуків:
- •Фонематична транскрипція
- •6. Закономірності сполучуваності звукових одиниць в українській мові. Позиційні зміни приголосних та голосних звуків. Асиміляція приголосних, її різновиди. Дисиміляція приголосних, її різновиди
- •Дисиміляція приголосних у потоці мовлення
- •Морфонологія
- •1. Поняття морфонології як галузі мовознавства
- •2. Чергування фонем. Історична основа чергувань
- •3. Чергування голосних фонем
- •4. Чергування приголосних фонем
- •Тема 7 лексикологія
- •1. Предмет і завдання лексикології української мови. Слово як основна одиниця лексичної системи. Поняття лексеми
- •2. Однозначні та багатозначні слова. Пряме та переносне значення слів. Типи переносних значень
- •3. Омоніми та пароніми в сучасній українській літературній мові
- •4. Синоніми та антоніми
- •1. Поняття про фразеологізми і фразеологію
- •2. Будова фразеологізмів
- •1. Морфеміка як лінгвістична дисципліна. Морфема як мінімальна значуща частина у структурі слова
- •3. Поняття твірної основи та зміни в морфемній будові слова
- •4. Словотвір як розділ науки про мову. Основні одиниці словотворчої системи
- •5. Способи словотворення в сучасній українській мові
- •Способи словотворення Морфологічні
- •Неморфологічні
- •Неморфологічні:
- •Граматика. Морфологія як граматичне вчення
- •Іменник як частина мови
- •Граматика. Морфологія.
- •1. Граматика української мови.
- •2. Лексичне та граматичне значення. Способи вираження граматичного значення слова в сучасній українській літературній мові.
- •3. Граматична форма слова. Синтетичні та аналітичні форми слова. Граматична категорія.
- •4. Морфологія як граматичне вчення про систему форм слова та засоби їх вираження.
- •5. Частини мови та принципи їх виділення.
- •6. Повнозначні (самостійні) та неповнозначні (службові) частини мови. Явища переходу слів з однієї частини мови в іншу.
- •Відмінювання іменників першої, другої, третьої та четвертої відмін
- •1. Загальне значення іменника і його граматичні ознаки.
- •2. Семантико-граматичні категорії іменника: конкретні і абстрактні іменники; розряди істот і неістот; власні і загальні назви; збірні та речовинні іменники.
- •3. Значення і граматичне вираження категорії роду. Іменники спільного роду. Рід невідмінюваних іменників. Іменники подвійного роду.
- •Рід невідмінюваних іменників. Іменники подвійного роду.
- •Групи іменників за наявністю форм числа
- •Іменники singularia tantum (однинні)
- •Іменники pluralia tantum (множинні)
- •Число невідмінюваних іменників
- •5. Поняття про категорію відмінків. Система відмінкових форм у сучасній українській мові. Основні значення відмінкових форм. Поняття про категорію відмінків.
- •Система відмінкових форм у сучасній українській мові
- •Основні значення відмінкових форм
- •Відмінювання іменників першої відміни
- •Відмінювання іменників другої відміни. Особливості поділу на групи іменників з основою на –р. Особливості відмінкових закінчень іменників другої відміни родового відмінка.
- •Особливості відмінкових закінчень іменників третьої відміни
- •Особливості відмінкових закінчень іменників четвертої відміни
- •Відмінювання іменників, що не мають форми однини
- •Невідмінювані іменники
- •1. Поняття про прикметник. Загальна характеристика семантичних, морфологічних і синтаксичних особливостей прикметників.
- •2. Семантико-граматичні групи прикметників. Специфічні особливості якісних прикметників.
- •3. Відносні прикметники. Категорії відносних прикметників
- •4. Присвійні прикметники
- •5. Перехід прикметників з однієї семантичної групи в іншу
- •6. Словозміна прикметників. Повні і короткі прикметники. Поділ прикметників на групи. Відмінкові закінчення прикметників
- •1. Числівник у системі частин мови.
- •Синтаксичні функції числівників
- •2. Розряди числівників за значенням і граматичними ознаками.
- •3. Структурні розряди числівників.
- •4. Сполучуваність числівників з іменниками.
- •1. Займенник як частина мови. Значення займенників як слів, що виражають вказівку на предмет, властивості або кількості предметів.
- •2. Лексико-граматичні розряди займенників.
- •3. Розряди займенників за співвідношенням з іншими частинами мови
- •1) Іменникові (узагальнено-предметні, субстантивні) займенники
- •2) Прикметникові (узагальнено-якісні, атрибутивні) займенники
- •3) Числівникові (узагальнено-кількісні) і прислівникові (узагальнено-абвербіальні) займенники
- •4. Розряди займенників за морфологічним складом (за будовою)
- •5. Перехід займенників в інші частини мови
- •6. Явище прономіналізації (вживання іншх частин мови у ролі займенників)
- •1. Загальна характеристика дієслова як частини мови. Система дієслівних форм.
- •2. Категорія виду, способи дієслівної дії
- •3. Категорія стану. Зворотні дієслова
- •4. Категорія способу. Вторинні значення форм способу
- •5. Категорія часу дієслів. Вторинні значення форм часу
- •6. Категорія особи, числа і роду
- •7. Дієслова певної особової парадигми. Безособові дієслова
- •9. Дієслівні основи. Класи дієслів. Дієслівні парадигми
- •1. Дієприкметник як форма дієслова. Граматичне значення дієприкметника
- •2. Форми дієприкметників
- •3. Творення дієприкметників
- •4. Безособові дієслівні форми на –но, -то
- •1. Дієприслівник як форма дієслова. Граматичні ознаки дієприслівників
- •2. Вид, час, стан дієприслівників
- •3. Творення дієприслівників
- •1. Значення прислівника та його граматичні ознаки
- •2. Розряди прислівників за значенням
- •3. Морфологічний склад прислівників
- •2. Класифікація прийменників за походженням та морфологічною будовою.
- •3. Семантичні типи прийменників.
- •4. Поняття про сполучник як частину мови.
- •5. Групи сполучників за походженням (первинні, вторинні), морфологічною будовою (прості, складні й складені) та способом уживання (одиничні, повторювані й парні).
- •6. Синтаксичні функції сполучників.
- •1. Поняття про частки як частину мови.
- •3. Структурні різновиди часток.
- •Зв'язка як частка мови
- •1. Граматичне значення зв’язок
- •2. Типи зв’язок
- •Модальні слова
- •1. Поняття про модальні слова
- •2. Співвідносність модальних слів з іншими частинами мови
- •3. Розряди модальних слів за значенням
- •4. Лексико-граматична своєрідність модальних слів
- •4. Загальне поняття про вигук. Групи вигуків за походженням (первинні, вторинні) та значенням (емоційні, імперативні, етикетні, вокативні, звуконаслідування).
- •5. Інтер'єктивація.
3. Структурні різновиди часток.
З структурного погляду частки поділяються на прості й складені. До першого різновиду належать одиниці елементарної структури: би (б), же (ж), бо, ні, не та інші, а також похідні утворення, наприклад: буває, було, ніби, нібито, адже, лише, давай(те), справді, собі, зовсім, однак, просто, нехай, ось, он.
Складені частки — це аналітичні єдності на зразок а то, навряд чи, всього-на-всього, далеко не, до чого (ж), на що (вже), от би, ледве чи не, як не, хай би, хоч би та ін.
Правопис часток.
Частки аби-, де-, -ся, -сь, як-, що- пишуться з іншими словами разом: абищо, абиде, абихто; дехто, дещо, деколи; хтось, щось, якийсь; боюся, хвилююся; якнайкраще, щонайшвидше.
Частки будь-, -небудь-, казна-, хтозна- пишуться через дефіс: будь-який, будь- чий, коли-небудь, казна-куди, хтозна-де.
Через дефіс пишуться з різними частинами мови і частки -бо, -но, -то, -от, -таки: Скажіть-бо, іди-но, десь-то, як-от, все-таки (але: все ж таки, вона ж таки).
Формотворча частка би (б) та підсильна же (ж) з усіма повнозначними словами пишуться окремо: зробив би, зробила б, прийшов же, запиши ж.
Словотворчі частки би (б), же (ж), що входять у складні частки, сполучники і сполучні слова, пишуться з ними разом: адже, отже, також, аніж; якби, немов, немовби, начеб, ніби, щоб.
Разом пишуться частки атож, авжеж (але: адже ж, отже ж).
Зв'язка як частка мови
1. Граматичне значення зв’язок
Зв’язки — це слова дієслівної форми, які повністю або частково втратили своє лексичне значення і служать для вираження часу і способу в складених присудках, наприклад: Я єсть народ, якого Правди сила ніким звойована ще не була (П.Тичина); Ніколи, ніколи не буде Вкраїна рабою німецьких катів (Бажан); Лев був за старшину (Глібов); Вечір був прозорий і холодний (Первомайський). Порівняймо ці речення з наступними: Народ мій є! Народ мій завжди буде! Ніхто не перекреслить мій народ! (Симоненко); Будуть зливи і грози, й осіннього вітру виття (Первомайський). У перших двох реченнях дієслівні форми єсть, не буде втратили своє лексичне значення і служать лише для вираження граматичних значень часу і способу складеного присудка в цілому (єсть народ, не буде рабою). У наступних реченнях дієслова є, буде, будуть виступають у функції простого дієслівного присудка і мають своє лексичне значення – «існувати», «перебувати» (тепер і завжди), «відбуватись».
Зв’язка, втративши частково або повністю своє лексичне значення, а також категорії виду і стану, зберігає граматичні ознаки часу, способу, числа, роду. Зв’язка виражає граматичні відношення між підметом та іменною частиною присудка, яка за своєю природою не має категорії часу і способу. Отже, граматичне значення зв’язок виявляється в синтаксисі.
2. Типи зв’язок
За ступенем втрати лексичного значення зв’язки поділяються на три різновиди, а саме:
1. Абстрактна зв’язка – утворення від дієслова бути. Це, власне, не дієслово, а омонім до дієслова бути. Вона повністю втратила лексичне значення буття, але має всі дієслівні категорії, крім виду і стану.
Зв’язка бути у формі минулого і майбутнього часу дійсного способу, а також у формі умовного і наказового способів вживається при іменній частині складеного присудка: Комора була рублена (П.Панч); Доповідь була прочитана. Ми й далі будемо суворі, невблаганні (П.Тичина.),Я буду моряком. Будьмо пильними! Перемога буде наша.
Для вираження теперішнього часу в складеному присудку переважно в науковому, публіцистичному і діловому стилях вживається зв’язка є: Українське товариство мисливців і рибалок є добровільною громадською організацією (УРЕ); Пряма лінія є найкоротшим віддаленням між двома точками. Ради є державною формою управління. Рідко (переважно зі стилістичною метою) в сучасній українській мові вживається зв’язка єсть, ще рідше – єси і суть: Лиш ті, які не йдуть нікуди, непогрішимі суть (Підсуха).
У формах тільки минулого або майбутнього часу зв’язка бути може виступати в безособовому реченні при головному члені, вираженому категорією стану: У просторому, залитому сонцем кабінеті було пишно, багряно від прапорів (Гончар); У хаті було тепло. У лісі було тихо. Жаль буде небоги.
2. Напівповнозначні зв’язки стати, становити, здаватися, являти, зробитися, називатися частково втрачають своє лексичне значення. Пор. речення.: Циган зразу збілів, а його борода й волосся з чорних стали синіми (Коцюбинський) і Василина ввійшла в хату і не знала, де стати, де сісти (Нечуй-Левицький).
3. Повнозначні (конкретні) зв’язки ходити, сидіти, лежати та інші можуть виражати граматичні відношення між іменною частиною складеного присудка і підметом, зберігаючи при цьому своє лексичне значення: Мій друг, коли ішов на люди, не випинав дугою груди. Сорочечку одягне нову і йде тривожний, урочистий, з думками чистими своїми (Підсуха).
Останні два різновиди зв’язок до службових слів не належать.