6. Синтаксичні функції сполучників.

За синтаксичними функціями в реченні сполучники сурядності поділяються на два розряди: а) сполучники сурядності; б) сполучники підрядності.

Сполучники сурядності виражають синтаксичні зв'язки між однорідними членами речення або між частинами склад­носурядного речення. За своїм значенням сполучники сурядності поділяються на такі три групи:

Єднальні: і (й), та (в значенні і), так, а також, ще й, ні... ні: Минають віки, волею людей змінюється гео­графія степу, іншими люди стають, і вітри, і трави (Гонч.); Селяни никли головами й гомоніли стиха (Гол.).

Протиставні: а, але, однак (одначе), проте, зате, та (у значенні але): Дарма, що Вовк, а добре розсудив, не­наче хто навчив, що іноді з’їси і не доволі, зате живеш на волі (Л. Гл.).

Розділові: або, то, чи, хоч, або ... або, то ... то, не то ... не то, чи ... чи, хоч ... хоч: Ти скажи : чи сніг, чи хуртовина замели усі твої листи (Стельм.); По дні яруги неслось глухе, придушене шемрання. Не то осінні води шу­міли, збігаючи в Дунай, не то вітер бився в заломах про­валля (Коц.).

Градаційні (а й, а ще, а навіть, а до того ж, та навіть, та ще й, не тільки... а (але) й, не тільки... а навіть, не стільки... скільки, не так... як), наприклад: Чи не підупав він [Тичина] у своєму мистецтві музичного вірша? Цілий ряд найдобірніших, найяскравіших поезій показує, що не тільки не підупав, а навіть розвинув­ ся, розгорнувся... (М. Зеров); Сади Болгарії— не тільки цвіт, Не тільки плід, а й слід безсмертних літ (М. Рильський); Іван Франка цікавився не тільки французькими класиками і романтиками, але й символістами (М. Рильський); Мар'ян не стільки почув, скільки догадався, про що говорить Плачинда (М. Стельмах).

Приєднувальні (і, та, також, і навіть, а й, та й, ще й, та ще й, також), наприклад: Майже вся драматургія Лесі Українки та й значна частина її лірики є самостійним і часом до дерзновенності сміливим переглядом світових мотивів (М. Рильський); Я волів би, щоб се сказав хто інший, а не жінка Руфінова та ще й при чоловіку... (Леся Українка).

Пояснювально-уточнюючі (або, тобто, а саме, як-от), на­приклад: І він катапультується, тобто вистрелює себе з літака разом з сидінням (О. Гончар); Кожного ранку Гнат об'їжджає село, щоб встановити, чи немає ніяких порушень, як-от крадіжка колгоспного майна, порубка дерев на шляху... (Г. Тютюнник).

Сполучники підрядності поєднують частини складнопідрядних речень, виявляючи характер залежності підрядного речення від головного, а також смислові взає­мозв'язки між ними. Підрядні сполучники оформляють різнопланові відношення між головним і підрядним речен­нями.

За своїм значенням вони поділяються на такі групи:

1. Часові: коли, поки, доки, як тільки, з того часу як, в міру того як, тільки-но, щойно та ін.: Вдень, коли світило сонце, лід вигравав у його промінні міріадами Іскор (А. Ш.).

2. П р и ч и н о в і: бо, тому що, через те що, тим що: За мир голосуєм, бо миру скрізь прагнуть народи землі (Ус.).

3. Цільові (мети): щоб, щоби, для того щоб, з тим щоб, затим щоб: Щоб культурно жити, треба працю любити (Н. пр.).

4. Умовні: якщо, як, якби, коли б, раз: Як скаже слово, то так і влетить ластівкою те слово до серця (Коц.).

5. Допустові: дарма що, хоч, хоча, хай, нехай, незважаючи на те що: У ярку на пригріві трава зеленіша, хоч на дні ще лежать рештки сивого снігу (Коп.); Хай дні умирають без ліку, а слово поета живе (Сос.).

6. Наслідку: так що, так що аж, так що й: Теп­лий туман слався по полю і наливав балку по самі вінця,так що дерева потопали в ньому (Коц.).

7. Порівняльні: мов, мовби, немов, немовби, на­че, неначе, начебто, нібито, як, що: Як парость виноград­ної лози, Плекайте мову (М. Р.); Летять, ніби чайки, і дні, і ночі В синю даль, А серце мені шепоче: Кинь печаль (Л. Р.).

Лекція 24.

Тема: Службові частини мови. Частка. Вигук.

Поняття про частки як частину мови.

Функціональний статус часток (формотворчі, словотворчі, модальні).

Структурні різновиди та правопис часток.

Загальне поняття про вигук. Групи вигуків за походженням (первинні, вторинні), та значенням (емоційні, імперативні, етикетні, вокативні, звуконаслідування).

Інтер’єктивація.

Література:

1. Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.П. Граматика української мови. -К.: Либідь, 1993.

2. Волох О.Т. Сучасна українська літературна мова. - К.: Вища шк., 1986.

3. Сучасна українська літературна мова / За ред. А.П.Грищенка. - К., 1997.

4. Сучасна українська літературна мова / За ред. М.Я.Плющ. - К.: Вища шк., 1994.

5. Сучасна українська літературна мова / За ред. О.Пономарева. - К., 1997.

6. Шкуратяна Н.Г., Шевчук С.В. Сучасна українська літературна мова. -К.: Літера, 2000.