4. Поняття про сполучник як частину мови.

Сполучниками називаються службові слова, що виражають смислові відношення між однорід­ними членами простого речення і між частинами складно­сурядного або складнопідрядного речення, а також між самостійними реченнями. Наприклад: Полянку знову обняли морок і тиша (Коц.); Я не складав тобі ні гімнів, ні поем (М. Зеров); У синій синяві рогаликом округлим Став жовтий молодик, і ніч обводить углем Понад дорогою самотній кипарис (М. Зеров); Немає дат, немає фактів голих, усе дійшло у вимірах легенд. Але в курганах скіфських — не монголи. На пекторалі — теж не Орієнт (Л. Костенко).

Сполучники функціонують у складі синтаксичних конструкцій і входять до їх складу як органічні компоненти. Однак, на відміну від службових слів-прийменників, у простому реченні вони ви­ступають як автономні одиниці, нейтральні щодо граматичних характеристик, зокрема відмінкових форм, а також належності до тієї або іншої частини мови відповідних повнозначно-лексичних компонентів.

Подібно до прийменників сполучники утворюють кількісно об­межену множину службових одиниць, яким, крім функції поєд­нання компонентів відповідних синтаксичних конструкцій, влас­тиві певні значення. Ці значення виявляються у змісті семантико-синтаксичних відношень між поєднуваними одиницями відповідних конструкцій. Категоріальним для сполучника як частини мови є значення, реалізоване в сучасній укра­їнській літературній мові у вираженні семантико-синтаксичних зв'язків сурядності й підрядності.

Природа сурядного зв'язку полягає в тому, що в межах синтак­сичної конструкції (у простому і складному реченні, а також у тексті) поєднуються граматично рівноправні, рівноцінні одиниці, жодна з яких не є залежним компонентом іншої конструкції. Виз­начальна характеристика підрядного зв'язку, властивого насам­перед складному реченню, виявляється в поєднанні у складі відповідних синтаксичних конструкцій граматично нерівноправних одиниць, одна з яких виступає залежним компонентом іншої.

Коло відношень, які виражаються сполучниками у складних ре­ченнях, набагато ширше і різноманітніше порівняно з диференційо­ваними відношеннями сурядності, властивими простим реченням.

5. Групи сполучників за походженням (первинні, вторинні), морфологічною будовою (прості, складні й складені) та способом уживання (одиничні, повторювані й парні).

За походженням сполучники поділяються на первинні і вторинні. Первинні — це сполучники, які морфологічно не розкладаються на частини: і, та, але, то, чи, бо. За походженням ці сполучники найдавніші.

Вторинні — це сполучники пізнішого часу, утворені від інших сполучників, займенників, прислівників, дієслів і часток (зате, якщо, якби, ніби, нібито).

За морфологічною будовою (структурою) сполучники поділяються на прості (непохідні), складні (похідні) і складені. До простих непохідних належать сполучники а, бо, і (й), ні, та, чи.

Складні сполучники виникли внаслідок поєднання в одне слово двох частин мови — найчастіше займенників або прислівників з частками або прийменниками: зате (за + те), щоб (що -+- б), якби (як + би), якщо (як + що).

Складені сполучники утворились шляхом поєднан­ня різних відмінкових форм займенника той або інших повнозначних слів із сполучниками що, щоб, прийменни­ками або прислівником як: тому що, через те що, для того щоб, незважаючи на те що, задля того щоб, у міру того як, так щоб, так як та ін.

За способом уживання сполучники поділяються на одиничні (одномісні), повторювані (багатомісні) і парні (двомісні).

Одиничні (одномісні) сполучники розташовуються між по­єднуваними компонентами структур і тяжіють до од­ного з них, не повторюючись при цьому. До них належать сполучники ; а, але, та, зате, проте, щоб, якби, тому що, як тільки та ін. Наприклад: Стоять високі сокорини і де-не-де осики, а по низах озер - очерети, дуже високі і густі (О. Довженко); [Були ще інші там аборигени]. Це може буть віднесене до збігів, але меланхолійні меланхлени вдягали чорне, — там тепер Чернігів (Л. Костенко).

Повторювані (багатомісні) сполучники виступають як по­слідовності одних і тих самих одиниць, уживаних перед кожним ком­понентом у складі синтаксичної конструкції (і... і, ні... ні, або... або, чи... чи, то... то), наприклад: Кров, і біль, і сльози, й сміх, і часом глум виринають з безодні спогадів і линуть у потоці великих подій, як шумо­виння в весняній бистрині (О. Довженко); Або погибель, або перемо­га — сі дві дороги перед нами стане (Леся Українка); А шлях не спить: то той стрінеться, то інший, то возом їде, то йде (Марко Вовчок).

Парні (двомісні) сполучники — це поєднання двох віддалених і відмінних елементів, що функціонують у так званих закритих синтаксичних конструкціях, утворюваних по­єднанням двох граматично рівнозначних, але відмінних у плані семантико-синтаксичних відношень компонентів (не тільки... але і (й); як... так і; хоч... але; якщо... то тощо), наприклад: Хоч слів тих ніхто на щиті не носив, та в серці носив до загину (Леся Україн­ка); Якби не зима, то літо було б довше (Нар. тв.); Не тільки той поет, що засіває віршами папір, але й той, що має в душі радощі й тривогу хліба, радощі й тривогу людини (М. Стельмах); Як квіти поливає, то кожного ранку співає (Леся Українка).