2. Розряди прислівників за значенням

За значенням прислівники поділяються на чотири розряди: означальні, обставинні, (безособово)-предикативні та модальні.

Означальні прислівники охоплюють три групи: 1) якісно-означальні; 2) способу (або образу) дії; 3)  кількісно-означальні.

1. Якісно-означальні прислівники вказують на якісну ознаку дії або стану й відповідають на питання як?: швидко летить, добре вчиться, спокійно відпочиває, наприклад: Тихесенько вітер віє (Шевч.); Широка ріка спокійно дрімає в легкому тумані, чорне небо безперестанку сіє росу (М. Коцюбинський). Вони творяться від основ якісних прикметників за допомогою суфіксів -о- або -е-.

Сполучаються якісно-означальні прислівники з особовими формами дієслова, дієприкметниками, дієприслівниками: радісно співати, войовничо настроєний, впевнено ідучи. До цієї групи належить прислівник так.

2. Кількісно-означальні прислівники виражають міру або ступінь інтенсивності якості чи дії і відповідають на питання скільки? наскільки? якою мірою? як багато?  двічі, утричі; дуже спокійний, мало знає, трохи схвильований, надто сміливий, впень вигоріло, допίзна працювали, поділити нάдвόє: Море було тихе, безмежне і несказάнно красиве (Збан.); Марія любила ці пісні, знала їх безліч і любила співати сама наодинці (О. Іваненко).

Кількісно-означальні прислівники сполучаються з прикметниками, дієприслівниками, прислівниками, рідше  з дієсловами: винятково талановитий, надзвичайно знервований, цілком задовільно, склади вчетверо.

Прислівники способу дії вказують на спосіб виконання дії і відповідають на синонімічні питання як? яким способом?: по-новому, по-товариськи, вплав, напоготові, жартома, крадькома і т. д.

Предикативні (безособово-предикативні) прислівники (слова категорії стану), служать для вияву: а) стану природи (тихо, ясно, тепло, темно, холодно); б) стану оточення; в) психічного чи фізичного стану істоти (легко, весело, радісно, сумно, душно), а також г) стану з модальним значенням можливості, доцільності, необхідності (треба йти, необхідно виконати) та ін. Від інших розрядів прислівників вони відрізняються і тим, що утворюються внаслідок переходу в цю групу прислівників якісно-означальних (дітям приємно, боляче все бачити, холодно надворі і т.п.), окремих іменників на зразок сором, жаль, час, пора, шкόдά, слід, лінь, досада, гріх (пора збиратись у дорогу, сором за той вчинок, лінь руку підняти). Лише невелика група предикативних прислівників не має співзвучних серед інших частин мови: можна, можливо, треба, потрібно, немає, видно, відрадно, необхідно, варто, важливо та ін. Зважаючи на семантику, синтаксичну роль у реченні, предикативні прислівники слід відрізняти від однозвучних слів. Зіст.: сумно на душі  сумно дивилась, тепло надворі  тепло пригріває сонце, лінь розбирає  лінь поворушитись, сором пік обличчя  сором за сказане.

Модальні прислівники відрізняються від прислівників усіх названих розрядів: вони не виражають певного значення, а вживаються для того, щоб надати окремому із членів речення чи всьому реченню модальних відтінків  ствердження, заперечення, вірогідності, можливості / неможливості, виразити зв'язок думок, їх послідовність: звичайно, безумовно, очевидно, певно, напевно, можливо, видно, отже, нарешті, навпаки, наприклад, по-перше, по-друге та ін. Із членами речення ці прислівники не пов'язані ні за смислом, ні граматично. В усному мовленні вони виділяються інтонацією, а на письмі  розділовими знаками (комами).

Більшість модальних прислівників є однозвучними із предикативними чи означальними, зіст.:

модальні:	означальні, предикативні:
І вже не знаю, а чи впізнав би на човні новім свій давній берег. Ні, напевно, ні ... (Стус). Нове життя нового прагне слова, так воно було з давніх-давен і, певно, так буде завжди (А. Малишко). Батько хотів підказати мені своє ім'я, та, видно, теж посоромився (Довж.).	Я знав (якою мірою?) майже напевно, що він обікрав моїх друзів (Стус). Коли спитають в мене  де мій дім, де край мій рідний, де моя земля  я певно знаю, що я відповім (Л. Первомайський). Тоді видно було навіть, як по воді бігають якісь павучки (Гонч.).

Завжди як модальні вживаються прислівники на зразок по-перше, по-друге, отже, щоправда та ін.

Обставинні прислівники означають обставини, за яких відбувається дія.

За своїм значенням обставинні прислівники поділяються на чотири групи: прислівники часу, прислівники місця, прислівники причини, прислівники мети.

1) Прислівники часу визначають час дії або стану і відповідають на питання коли? відколи? доки? до якого часу? по який час? наприклад: коли, коли-небудь, тепер, тоді, завжди, іноді, давно, незабаром, потім, сьогодні, напередодні, завтра, післязавтра, учора, ранком, уранці, вдень, увечері, вночі, восени, навесні, взимку, влітку, літом, пізно, здавна, завидна, задовго, незадовго, зрідка, завжди, смерком, щодня, щогодини, щохвилини, з давніх-давен, замолоду.

2) Прислівники місця означають місце дії або напрям руху предмета і відповідають на питання де? куди? звідки? в якому напрямку? наприклад: ніде, нікуди, нізвідки, десь, кудись, звідкись; де-небудь, куди-небудь, звідки-небудь, тут, туди, звідки, всюди, звідусіль, додому, здалека, вперед, назад, знизу, вниз, вгору, уліво, праворуч, наверх, наперед, спереду, вглиб, близько, далеко, далі, глибоко, посередині.

3) Прислівники причини означають причину дії і відповідають на питання чому? чого? через що? з якої причини?, наприклад: чому, чомусь, чому-небудь, тому, ненароком, здуру, поневолі, згарячу, спросоння, спересердя, зосліпу, зопалу, знічев’я.

4) Прислівники мети означають мету дії і відповідають на питання для чого? навіщо? з якою метою?, наприклад: навіщо, навіщось, нащо, напоказ, на зло, на сміх, навмисно, вжарт, наперекір.

У сучасній українській мові, як і в російській та в інших слов'янських мовах, прислівники мети вживаються в обмеженій кількості.

Обставинні прислівники сполучаються з особовими формами дієслова, з дієприкметниками і дієприслівниками: працювати вдень, поспішати туди, написаний учора, ідучи праворуч.

Пов'язуючись з іменником чи займенником, обставинні прислівники бувають у реченні присудком: Ліс близько; Вона далеко; Будинок праворуч; Острів посередині.

Ступені порівняння прислівників

Якісно-означальні прислівники на -о, -е, утворені від якісних прикметників, можуть мати форми вищого й найвищого ступенів порівняння.

Форми вищого ступеня прислівників утворюються від основ прислівників на -о, -е за допомогою суфіксів -ш(е), -іш(е); при цьому суфікси -к, -ок-, -ек- випадають, наприклад: старанно  старанніше, голосно  голосніше, далеко  дальше.

При творенні форми вищого ступеня за допомогою суфікса -ш- відбуваються зміни приголосних, наприклад: дорого  дорожче, близько  ближче, важко  важче, високо  вище.

Деякі прислівники утворюють форму вищого ступеня від різних основ, наприклад: добре  краще, погано  гірше.

Для підсилення значення прислівників вищого ступеня додаються слова набагато, значно, куди, трохи, ще: набагато ближче, куди легше, трохи більше, ще ближче.

Форми найвищого ступеня прислівників утворюються від форм вищого ступеня за допомогою префікса най-: дружніше  найдружніше, краще  найкраще, легше  найлегше.

Для підсилення значення найвищого ступеня використовуються префікси як- і що-: якнайдружніше, щонайдружніше; якнайкраще, щонайкраще; якнайлегше, щонайлегше.

Усі ці форми, як і прислівники взагалі, незмінні.

Форми вищого і найвищого ступенів порівняння прислівників мають будову, однакову з відповідними ступенями порівняння прикметників середнього роду.

Ці омонімічні форми розрізняються в контексті. Прислівники сполучаються переважно з особовими формами дієслова, дієприкметниками, дієприслівниками, прикметниками, прилягаючи до них, а прикметники сполучаються з іменниками, вступаючи з ними в синтаксичний зв'язок узгодження. Наприклад: Рідний край щиріше любити научає нас розлука (Леся Українка); Граніт найчастіше залягає глибоко в землі (Панас Мирний). У цих реченнях форми вищого ступеня щиріше, найчастіше  прислівники.