- •1. Сучасна українська мова як предмет наукового вивчення та як навчальна дисципліна в педагогічних вузах. Основний зміст, обсяг і завдання курсу
- •2. Загальні відомості про мову: мова як суспільне явище, функції мови, мова і мовлення
- •3. Українська мова – національна мова українського народу. Різні концепції походження української мови. Мова і державність
- •4. Українська літературна мова як упорядкована форма загальнонародної мови
- •Фонологія як розділ мовознавства. Поняття фонеми
- •Інваріант і варіанти фонем
- •3. Приголосні фонеми, їх класифікація. Артикуляційна та акустична характеристики приголосних фонем у їх головних виявах. Протиставлення приголосних фонем за твердістю – м’якістю
- •Шиплячі і свистячі приголосні звуки
- •4. Варіанти приголосних фонем. Подовжений приголосний звук як поєднання двох фонем. Специфічні випадки подовження приголосних в українській мові
- •5. Фонематична та фонетична транскрипції
- •Принципи та завдання точної фонетичної транскрипції
- •Діакритичні знаки вказують на такі особливості звуків:
- •Фонематична транскрипція
- •6. Закономірності сполучуваності звукових одиниць в українській мові. Позиційні зміни приголосних та голосних звуків. Асиміляція приголосних, її різновиди. Дисиміляція приголосних, її різновиди
- •Дисиміляція приголосних у потоці мовлення
- •Морфонологія
- •1. Поняття морфонології як галузі мовознавства
- •2. Чергування фонем. Історична основа чергувань
- •3. Чергування голосних фонем
- •4. Чергування приголосних фонем
- •Тема 7 лексикологія
- •1. Предмет і завдання лексикології української мови. Слово як основна одиниця лексичної системи. Поняття лексеми
- •2. Однозначні та багатозначні слова. Пряме та переносне значення слів. Типи переносних значень
- •3. Омоніми та пароніми в сучасній українській літературній мові
- •4. Синоніми та антоніми
- •1. Поняття про фразеологізми і фразеологію
- •2. Будова фразеологізмів
- •1. Морфеміка як лінгвістична дисципліна. Морфема як мінімальна значуща частина у структурі слова
- •3. Поняття твірної основи та зміни в морфемній будові слова
- •4. Словотвір як розділ науки про мову. Основні одиниці словотворчої системи
- •5. Способи словотворення в сучасній українській мові
- •Способи словотворення Морфологічні
- •Неморфологічні
- •Неморфологічні:
- •Граматика. Морфологія як граматичне вчення
- •Іменник як частина мови
- •Граматика. Морфологія.
- •1. Граматика української мови.
- •2. Лексичне та граматичне значення. Способи вираження граматичного значення слова в сучасній українській літературній мові.
- •3. Граматична форма слова. Синтетичні та аналітичні форми слова. Граматична категорія.
- •4. Морфологія як граматичне вчення про систему форм слова та засоби їх вираження.
- •5. Частини мови та принципи їх виділення.
- •6. Повнозначні (самостійні) та неповнозначні (службові) частини мови. Явища переходу слів з однієї частини мови в іншу.
- •Відмінювання іменників першої, другої, третьої та четвертої відмін
- •1. Загальне значення іменника і його граматичні ознаки.
- •2. Семантико-граматичні категорії іменника: конкретні і абстрактні іменники; розряди істот і неістот; власні і загальні назви; збірні та речовинні іменники.
- •3. Значення і граматичне вираження категорії роду. Іменники спільного роду. Рід невідмінюваних іменників. Іменники подвійного роду.
- •Рід невідмінюваних іменників. Іменники подвійного роду.
- •Групи іменників за наявністю форм числа
- •Іменники singularia tantum (однинні)
- •Іменники pluralia tantum (множинні)
- •Число невідмінюваних іменників
- •5. Поняття про категорію відмінків. Система відмінкових форм у сучасній українській мові. Основні значення відмінкових форм. Поняття про категорію відмінків.
- •Система відмінкових форм у сучасній українській мові
- •Основні значення відмінкових форм
- •Відмінювання іменників першої відміни
- •Відмінювання іменників другої відміни. Особливості поділу на групи іменників з основою на –р. Особливості відмінкових закінчень іменників другої відміни родового відмінка.
- •Особливості відмінкових закінчень іменників третьої відміни
- •Особливості відмінкових закінчень іменників четвертої відміни
- •Відмінювання іменників, що не мають форми однини
- •Невідмінювані іменники
- •1. Поняття про прикметник. Загальна характеристика семантичних, морфологічних і синтаксичних особливостей прикметників.
- •2. Семантико-граматичні групи прикметників. Специфічні особливості якісних прикметників.
- •3. Відносні прикметники. Категорії відносних прикметників
- •4. Присвійні прикметники
- •5. Перехід прикметників з однієї семантичної групи в іншу
- •6. Словозміна прикметників. Повні і короткі прикметники. Поділ прикметників на групи. Відмінкові закінчення прикметників
- •1. Числівник у системі частин мови.
- •Синтаксичні функції числівників
- •2. Розряди числівників за значенням і граматичними ознаками.
- •3. Структурні розряди числівників.
- •4. Сполучуваність числівників з іменниками.
- •1. Займенник як частина мови. Значення займенників як слів, що виражають вказівку на предмет, властивості або кількості предметів.
- •2. Лексико-граматичні розряди займенників.
- •3. Розряди займенників за співвідношенням з іншими частинами мови
- •1) Іменникові (узагальнено-предметні, субстантивні) займенники
- •2) Прикметникові (узагальнено-якісні, атрибутивні) займенники
- •3) Числівникові (узагальнено-кількісні) і прислівникові (узагальнено-абвербіальні) займенники
- •4. Розряди займенників за морфологічним складом (за будовою)
- •5. Перехід займенників в інші частини мови
- •6. Явище прономіналізації (вживання іншх частин мови у ролі займенників)
- •1. Загальна характеристика дієслова як частини мови. Система дієслівних форм.
- •2. Категорія виду, способи дієслівної дії
- •3. Категорія стану. Зворотні дієслова
- •4. Категорія способу. Вторинні значення форм способу
- •5. Категорія часу дієслів. Вторинні значення форм часу
- •6. Категорія особи, числа і роду
- •7. Дієслова певної особової парадигми. Безособові дієслова
- •9. Дієслівні основи. Класи дієслів. Дієслівні парадигми
- •1. Дієприкметник як форма дієслова. Граматичне значення дієприкметника
- •2. Форми дієприкметників
- •3. Творення дієприкметників
- •4. Безособові дієслівні форми на –но, -то
- •1. Дієприслівник як форма дієслова. Граматичні ознаки дієприслівників
- •2. Вид, час, стан дієприслівників
- •3. Творення дієприслівників
- •1. Значення прислівника та його граматичні ознаки
- •2. Розряди прислівників за значенням
- •3. Морфологічний склад прислівників
- •2. Класифікація прийменників за походженням та морфологічною будовою.
- •3. Семантичні типи прийменників.
- •4. Поняття про сполучник як частину мови.
- •5. Групи сполучників за походженням (первинні, вторинні), морфологічною будовою (прості, складні й складені) та способом уживання (одиничні, повторювані й парні).
- •6. Синтаксичні функції сполучників.
- •1. Поняття про частки як частину мови.
- •3. Структурні різновиди часток.
- •Зв'язка як частка мови
- •1. Граматичне значення зв’язок
- •2. Типи зв’язок
- •Модальні слова
- •1. Поняття про модальні слова
- •2. Співвідносність модальних слів з іншими частинами мови
- •3. Розряди модальних слів за значенням
- •4. Лексико-граматична своєрідність модальних слів
- •4. Загальне поняття про вигук. Групи вигуків за походженням (первинні, вторинні) та значенням (емоційні, імперативні, етикетні, вокативні, звуконаслідування).
- •5. Інтер'єктивація.
3. Творення дієприслівників
Базою для творення дієприслівників у сучасній українській мові виступають основи теперішнього часу й інфінітива.
Дієприслівники теперішнього часу недоконаного виду утворюються від основи теперішнього часу дієслів усіх структурних класів за допомогою суфікса -чи. Перед цим суфіксом вони мають голосний у (ю), якщо утворені від дієслів першої дієвідміни (каз-а-ти каж-уть кажу-чи, біліти білі-ють білію-чи, плавають плаваю-чи, читають читаю-чи, гудуть гуду-чи, несуть несу-чи), або а (я), якщо утворені від дієслів другої дієвідміни (леж-ά-ти леж-ать лéжа-чи, терп-і-ти терп-(л)-ять терп(л)я-чи, ваблять вабля-чи, стоять стоя-чи, лежать лежа-чи).
Дієприслівники минулого часу доконаного виду утворюються від основи інфінітива всіх структурних класів за допомогою суфікса -вши або його варіанта -ши. Дієприслівники минулого часу утворюються додаванням до основи інфінітива суфікса -вши (основа закінчується на голосний) і його позиційного варіанта -ши (основа закінчується на приголосний): малювати малюва-вши, писати писа-вши, сивіти сиві-вши, нести ніс-ши, бігти біг-ши. Після суфікса основи або голосного, що належить до кореня, виступає суфікс -вши (аплод-ува-ти аплод-ува-вши, доор-а-ти доор-а-вши, гуд-і-ти гуд-і-вши, грюк-ну-ти грюк-ну-вши, нести ніс-ши, принес-ти прніс-ши, біг-ти біг-ши).
На відміну від дієприкметників дієприслівники в українській мові утворюються також і від зворотних дієслів: сміятися сміючись, зупинятися зупиняючись, наповнюватися наповнюючись. Дієслівний постфікс -сь в дієприслівниках зберігається: навчаючись, засміявшись.
Тема: ПРИСЛІВНИК ЯК ЧАСТИНА МОВИ
Значення прислівника та його граматичні ознаки.
Розряди прислівників за значенням.
Морфологічний склад прислівників.
Література:
Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.П. Граматика української мови. К.: Либідь, 1993.
Волох О.Т. Сучасна українська літературна мова. К.: Вища шк., 1986.
Сучасна українська літературна мова / За ред. А.П. Грищенка. К., 1997.
Сучасна українська літературна мова / За ред. М.Я. Плющ. К.: Вища шк., 1994.
Сучасна українська літературна мова / За ред. О. Пономарева. К., 1997.
Шкуратяна Н.Г., Шевчук С.В. Сучасна українська літературна мова. К.: Літера, 2000.
1. Значення прислівника та його граматичні ознаки
Прислівники це незмінна частина мови, що передає ознаку дії чи стану або ступінь чи міру вияву іншої ознаки, а саме:
а) ознаку дії (стану), вираженої дієсловом: Тарас аж крикнув спересердя (З. Тулуб); А Грицько, як навмисно, не тільки не слухає, а ще й наперекір робить (Панас Мирний);
б) ознаку якості, вираженої прикметником: Тільки над кручею стінки немає: грає-співає там вічно хвилястеє Чорнеє море (Дн. Ч.);
в) ознаку іншої ознаки, вираженої прислівником: Їсти самі сухі корінці з бур’янів було теж дуже несмачно(О. Іваненко);
г) ознаку предмета, що позначається іменником: На порозі літа оглядаюся назад обмаль діла, досхочу порад(В. Крищенко).
Морфологічні ознаки прислівників:
1) Немає форм словозміни. Ступені порівняння мають лише прислівники на -о, -е, утворені від якісних прикметників: гарно краще найкраще, погано гірше найгірше. Однак ці форми вищого і найвищого ступеня залишаються незмінними і нічим не відрізняються від інших прислівників (пор. з прикметниками: кращий, кращого, кращому; гірший, гіршого, гіршому).
2) Наявність особливих, властивих тільки прислівникам словотворчих суфіксів -о, -е (тихо, добре), -и, - ому, -ему, які разом з префіксом -по утворюють прислівники: по-хлопчачи, по-українськи, по-варшавському, по-твоєму, по-своєму, по-батьківськи, по-домашньому.
3) Лексична і словотворча співвідносність з іншими частинами мови: з іменниками (літом, додому, спочатку, назустріч), з прикметниками (весело, енергійно, низько), із займенниками (по-вашому, по-нашому), з числівниками (удвоє, по-перше), з дієсловами (мовчки, жартома, досхочу).
Прислівники поєднуються з іншими словами в реченні синтаксичним зв'язком прилягання. Найчастіше вони прилягають до особових форм дієслова, до інфінітива, дієприкметника і дієприслівника, рідше до прикметника, прислівника та іменника.
У реченні прислівники виступають у ролі різних обставин, а саме:
місця: Ще сніг кругом. Та сонце дужче гріє, пташиний голос чути де-не-де (В. Сосюра); Високо місяць стоїть у небі (Гол.);
часу: Навесні пташки повертались до рідного лісу (О. Ів.); Щоночі перед нами відкривається небесна книга Всесвіту міріади далеких зірок (С. Скляренко);
причини: Пилипко боявся, щоб спросоння не наткнутися на що-небудь у хаті і не розбудити матір (П. М.);
мети: Данило навмисно не прискорював кроків (Коп.);
способу дії: Кожен народ по-своєму поділяв небо на сузір’я (С. Скляренко);
міри і ступеня: Плине, ущерть налита світлом, ріка (О. Гончар).
Зрідка прислівники виступають у функції неузгоджених означень: Коло порога стояло кілька ослонів для сидіння по-католицькому (Н.-Л.).
Субстантивовані прислівники можуть вживатися в ролі підмета і додатка: Свіжі традиції волі, такі свіжі, що часом трудно було відрізнити сьогодні од вчора, підтримували жевріючу під попелом іскру (Коц.).