2. Форми дієприкметників

У сучасній українській мові дієприкметники за своїм значенням поділяються на дві групи: активні і пасивні.

Активні дієприкметники позначають процесуальну ознаку, зумовлену дією особи або предмета. Пор.: працюючий робітник  робітник працює; багровіюча тьма  тьма, яка багровіє; погасле вогнище  вогнище погасло.

Відповідні дієприкметники узгоджуються з іменниками  назвами виконавців дій або носіїв станів, наприклад: Темніє небо. Чути дальній крок Тяжкого грому в тишині навислій, І враз на груди, у бажанні стислі, На землю лине пінявий поток (М. Рильський); Розвійтеся з вітром, листочки зів’ялі, розвійтесь, як тихе зітхання. Незгоєні рани, невтишені жалі, завмерлеє в серці кохання (І. Франко). Активні дієприкметники мають форми теперішнього й минулого часу.

Активні дієприкметники вживаються (рідше) із значенням теперішнього часу недоконаного виду і (частіше) минулого часу доконаного виду: Висохлий за літо потічок безшумно звився чорним вужиком серед пожовклих трав (М. Стельмах).

Активні дієприкметники теперішнього часу існували в староукраїнській мові, використовувались класиками української літератури, а також уживаються в різних жанрах сучасної української писемної літературної мови, зокрема в науково-технічному та публіцистичному стилях.

Пасивні дієприкметники виражають ознаку особи або предмета, зумовлену дією іншої особи чи предмета. Пасивні дієприкметники узгоджуються з іменниками  назвами об'єктів відповідних дій: Радуйся, ниво моя, не полита Стронцієм білим і жар-сльозою, Радуйся, ниво моя, не покрита Чорною атомною грозою (А. Малишко); Теплий кожух, тільки шкода не на мене шитий. А розумне ваше слово Брехнею підбите (Т. Шевченко).

Дуже рідко вживаються пасивні дієприкметники із значенням теперішнього часу недоконаного виду. Типовим є значення минулого часу доконаного або рідше недоконаного виду: В хаті смерк розсіяний, в серці сум розмріяний, Сум за тим, що було,  а нема (Б. Лепкий); Пригріті сонцем, пробуджені від зимового сну, поля злегка парували (В. Козаченко).Значення часу дієприкметника може залежати від його синтаксичної функції в реченні. Діюча особа або предмет при пасивних дієприкметниках у більшості випадків виражаються формою орудного відмінка: Ніч кричала мені, розтерзана, Оперезана громом навхрест(В. Симоненко).

3. Творення дієприкметників

Активні дієприкметники, що творяться за допомогою суфіксів -уч- (-юч-), -ач- (-яч-), становлять особливу проблему морфології сучасної української мови. Всупереч твердженням про вільне творення цих мовних одиниць від дієслівних основ теперішнього часу необхідно наголосити, що вони не перебувають у регулярних мотиваційних зв'язках з відповідним типом дієслівних основ. Спорадичне творення розгляданих дієприкметників дає змогу вважати їх периферійними щодо морфологічної системи української мови віддієслівними похідними. Цілком слушно їх характеризують як суто книжні витвори, не властиві побутовому мовленню, стимульовані старою традицією, але найбільшою мірою  впливами мов зі збереженою системою часового розмежування дієприкметників. Периферійний статус розгляданих дієприкметників підтверджують також такі показники, як неможливість творення від дієслів на -ся (сміятися, грітися, листуватися) і абсолютно ненормативний характер конструкцій з постпозитивними дієприкметниковими зворотами, наприклад: Всі вони [хлібороби] разом були як би одною силою, одною міццю, що йшла проти другої сили й моці, спочиваючої в землі (Н. Кобринська).

Активні дієприкметники теперішнього часу творяться від дієслівної основи теперішнього часу за допомогою суфіксів -уч- (-юч-), -ач- (-яч-) і прикметникового закінчення -ий: оновлюють  оновлю-юч-ий, бажають — ба-жа-юч-ий, киплять — кипл-яч-ий.

Маловживані в сучасній українській мові активні дієприкметники теперішнього часу утворюються не від усіх дієслів, а лише від неперехідних (або перехідних, вжитих у неперехідному значенні), які виражають дію безвідносно до її об'єкта (нудьгуючий хлопчик, квітуючий луг, спочиваючі вершники, граючий промінь, блимаюча лампа, сяюче сонце, плачуча дитина, вабляча тиша), а також від неперехідних дієслів, які означають виражену в часі якісну ознаку (голубіючий обрій, жевріюче багаття, зеленіюче поле, меркнучі зорі, в'янучі квіти).

Відповідно до характерних для російської мови активних дієприкметників теперішнього часу на -ущий, -ащий та минулого часу на -ший, -вший в українській мові вживаються здебільшого звороти: рос. идущий  укр. той, що йде; рос. лежащий  укр. той, що лежить; рос. писавший  укр. той, що писав. Усі дієприкметники відмінюються, як прикметники твердої групи (написаний, -а-, -е; написаного, -ої, -ого; написаному, -їй, -ому; написані, написаних і т.д.).

Досить значна кількість давніх активних дієприкметників теперішнього часу трансформувалася в якісні прикметники, наприклад: плавучий, ревучий, живучий, співучий, тягучий, плакучий, текучий, крикучий, тямучий, липучий, дряпучий, родючий, палючий, кусючий, сидячий, ходячий, лежачий, терплячий, зрячий, пам'ятущий, тямущий, видющий, завидющий, цілющий, болящий, годящий тощо, наприклад: Летючі крони голубих дерев (Л. Костенко); Лежачий камінь у траві лежить. Вода під камінь, кажуть, не біжить. Лежаче в цього каменя життя. Отож, лежачі в нього почуття (Є. Гуцало).

Активні дієприкметники минулого часу творилися від інфінітивних основ за участю суфіксів -ш- (поєднувався з основами на приголосні) і -вш- (поєднувався з основами на голосні). Цей парадигматичний різновид дієприкметників вийшов з ужитку і, отже, не властивий морфологічній системі сучасної української мови. Активні дієприкметники минулого часу з суфіксом -ш- є нетиповими (оказіональними) в українській мові: допомогти  допоміг-ш-ий, перемогти  переміг-ш-ий.

У сучасній мові активні дієприкметники минулого часу творяться від основи інфінітива неперехідних дієслів доконаного виду за допомогою суфікса -л- і прикметникового закінчення -ий: позеленіти  позелені-л-ий, обважніти  обважні-л-ий, загоріти  загорілий, посивіти  посивілий, полиняти  полинялий, ожити  ожилий, облипнути  облиплий, набриднути  набридлий, розцвісти  розцвілий, присісти  присілий. До особливостей творення дієприкметників на -л- належать втрата суфікса інфінітивної основи -ну- (зжовкнути  зжовклий, засохнути  засохлий, змерзнути — змерзлий) і випадіння кінцевого приголосного основи, зокрема -с- (осісти  осілий). Аналізованому типові дієприкметників властиве спільне значення результативної ознаки, яка є наслідком реалізації процесу або стану, позначуваного твірною дієслівною основою, наприклад: І листя пожовкле вітри рознесли (Т. Шевченко); Стандартні саджанці малини повинні мати добре визрілі пагони (Журн.); Тріпоче осокір сріблом потемнілим, знімаючись у вогку височінь (М. Рильський).

Мовна практика свідчить, що мотивація дієприкметників на -л- може виходити за межі неперехідних дієслів доконаного виду. Це підтверджують похідні на зразок злиплий, розсохлий, розмерзлий, розчервонілий, розшарілий, співвідносні з погляду творення з неперехідними дієсловами на -ся, наприклад: Бриг рипів і кректав, розсохлий і страшний (Ю. Яновський); Підійшла Марія, розчервоніла з ходи (А. Головко).

Віддієслівні похідні на -л- не продовжують з генетичного погляду давніх активних дієприкметників минулого часу, вживання яких обмежувалося відповідними аналітичними формами дієслова. Згадані давні утворення представлені в українській мові обмеженою кількістю прикметників, наприклад: спілий, стиглий, зрілий, прілий, умілий, талий, тривалий, кислий.

Віддієслівні похідні, традиційно кваліфіковані як пасивні дієприкметники, втратили на грунті української мови давні форми теперішнього часу, що утворювалися за допомогою суфікса -м- від інфінітивних основ перехідних дієслів. З ними генетично пов'язані сучасні прикметники відомий, знайомий, видимий, любимий, терпимий.

Кваліфікація дієприкметників на -н- (-ен-), -т- як пасивних перебуває під безперечним впливом первинної, не успадкованої українською мовою парадигми. Тепер українська мова майже зовсім утратила активні дієприкметники, а тим самим утратилося протиставлення активних і пасивних дієприкметників, і останні, наближаючися до ролі дієприкметника взагалі, універсального дієприкметника, часто зовсім уже не мають пасивного значення. Це твердження ґрунтується на функціонуванні дієприкметників із суфіксом -н-, не співвідносних з перехідними дієсловами, наприклад: Пролинув угорі Крижак заблуканий, і срібно продзвеніло Туге його крило (М. Рильський); У пущах, де лише стежки звірині, Серед потворно сплетених гілок, Буває  в небо просвіт ніжно-синій, як любе око. Скрізь таємний змрок (М. Рильський); Він був виспаний, здоровий і сильний, тіло переливалося мускулами (Григорій Тютюнник); Мокрі, стомлені, але радісно осміхнені, ми входимо в ліс (М. Стельмах). У наведених прикладах дієприкметники за творенням співвідносяться з дієсловами заблукати, сплестися, виспатися, осміхнутися, замріятися.

Дієприкметники на -н- (-ен-), -т- втратили значення часу, але під впливом видових значень дієслівних основ протиставляються за відношенням до результативних  нерезультативних дій, тобто мають опосередковані значення доконаного  недоконаного виду.

Пасивні дієприкметники минулого часу творяться від основи інфінітива перехідних дієслів доконаного і недоконаного виду за допомогою суфіксів -н-, -ен- (-єн-), -т-.

З суфіксом -н- творяться дієприкметники від дієслів з основою інфінітива на -а- (-я-): переписати  переписаний, перечитати  перечитаний; рідше від дієслів з основою інфінітива на -ува- (-юва-), -овува-: виконувати  виконуваний, здійснювати  здійснюваний, застосовувати  застосовуваний, пояснювати  пояснюваний, будувати  будований, народжувати  народжуваний, удосконалювати  удосконалюваний, купувати  купований.

За допомогою суфікса -ен- творяться дієприкметники від дієслів з інфінітивною основою на голосні -и-, -і- (-ї-), які випадають (бачити, носити, возити, ловити, народити тощо), та на приголосні звуки. Цей процес часто супроводжується чергуванням кінцевих приголосних основи [г]  [ж], [к]  [ч], [д]  [дж], [з]  [ж], [с]  [ш], [зд]  [ждж] (пояснити  пояснений, нагромадити  нагромаджений, виїздити  виїжджений, запрягти  запряжений, виразити  виражений, косити  кошений, скосити  скошений, веліти  велений, возити  вожений, водити  воджений, народити  народжений, удосконалити  удосконалений, молотити  молочений).

За допомогою суфікса -т- утворюються пасивні дієприкметники від обмеженої кількості дієслів з односкладовим коренем на голосні -и- (мити), -і- (гріти), -у- (взути), -а- (-я-) (жати, взяти, пройняти), [о] (молоти, колоти, полоти) і на приголосний звук -р- (дерти): бити  битий, убити  вбитий, нагріти  нагрітий, узути  взутий, почати  початий, дерти  дертий, подерти  подертий, рити  ритий, мити  митий, вити  витийвзяти  взятий, сприйняти  сприйнятий, м'яти  м'ятий, кинути  кинутий, терти  тертий. Від дієслів із повноголосним звукосполученням -оло- в корені, а також із суфіксом -ну- можуть утворюватись паралельні форми дієприкметників з суфіксом -ен- і з суфіксом -т-: колоти  колотий, колений; проколоти  проколений і проколотий, висунути висунений і висунутий; бризнути  бризнутий, бризнений; вернути  вернутий, вернений; одягнути  одягнутий, одягнений; горнути  горнутий, горнений; пороти  поротий, порений тощо.

Перед суфіксом -ен- після губних з'являється епентетичний (вставний) звук -л-: купити  куплений, розграфити  розграфлений.