1. Дієприкметник як форма дієслова. Граматичне значення дієприкметника

Традиційно дієприкметник визначається як неособова, недієвідмінювана форма, у якій дієслівні морфологічні значення часу, виду і стану поєднуються з прикметниковими формами роду, числа й відмінка. Однак таке визначення дієприкметника не відображає істотних змін у його морфологічній природі порівняно з початковою парадигмою. Сучасна українська мова втратила давню дієприкметникову парадигму, що об'єднувала активні дієприкметники теперішнього і минулого часу та пасивні дієприкметники теперішнього і минулого часу. Окремий різновид становили активні дієприкметники минулого часу на -л-, що функціонували тільки у складі аналітичних дієслівних форм часу і способу. Руйнування дієприкметникової парадигми виявилося в тому, що в морфологічній системі сучасної української мови фактично повністю відсутні пасивні дієприкметники теперішнього часу і активні дієприкметники минулого часу. Крім того, так звані активні дієприкметники теперішнього часу не становлять у сучасній українській мові регулярних віддієслівних утворень.

Втрата протиставлень за ознакою часу в межах активних і пасивних дієприкметників дає змогу констатувати, що категорія часу як дієслівна ознака не властива відповідним морфологічним одиницям. Традиційні терміни «дієприкметник теперішнього часу» і «дієприкметник минулого часу»  це умовні позначення, які не відображають граматичних значень відповідних форм.

Двоїста природа дієприкметників дає підставу для різних визначень їх місця в системі частин мови. Докорінно видозмінена морфологічна природа дієприкметника дає підстави вважати його віддієслівним прикметником, який, на відміну від таких дериватів, як влучний, прилипчастий, вертлявий, зворушливий, поривистий, мотивованих дієсловами, не лише виражає ознаку щодо дієслівної основи, а й зберігає певні морфологічні й синтаксичні властивості дієслова (Ю. Шерех).

Більшою мірою категоричний висновок полягає в тому, що в дієприкметникові повністю переважають прикметникові морфологічні й семантичні властивості, у зв'язку з чим існують абсолютно достатні підстави вважати його віддієслівним відносним прикметником (І.К. Кучеренко, І.Р. Вихованець).

В.В. Виноградов вважає дієприкметники дієслівними прикметниками і називає їх «гібридними дієслівно-прикметниковими формами». Більшість дослідників і авторів сучасних шкільних і вузівських посібників розглядають дієприкметники в системі дієслівних форм. Отже, дієприкметники різною мірою поєднують у своїй морфологічній і семантичній природі властивості дієслова і прикметника.

Тісний зв'язок дієприкметника з дієсловом виявляється насамперед у тому, що дієприкметники творяться від дієслівних основ за допомогою спеціальних суфіксів: оновлювати  оновлюють, пояснювати  пояснювальний; процвітаючий підприємець, пожовкле листя; Цей вечір, замкнений в холодному спокої, ясний, докінчений нагадує сонет, Сонет краси гаїв і тиші зимової (М. Рильський); Та чи згадаєш ти в чужих краях Поржавілий і старосвітський дах, Де огнище твоє колись палало? (М. Зеров); В небі високім проходить, безхмарними зримий ночами, Шлях, що за білість свою споконвіку зветься Молочним (М. Зеров). Дієприкметник виражає динамічну ознаку, виявлену в граматичних категоріях:

а) виду (доконаний і недоконаний): виписаний (початкова форма виписати); зітхаючий (початкова форма зітхати). Дієприкметники зберігають вид того дієслова, від якого утворюються: танцювати  танцюючий, виконувати  виконуючий, шити  шитий, ламати  ламаний (дієприкметники недоконаного виду); посивіти  посивілий, намалювати  намальований, розбити  розбитий (дієприкметники доконаного виду);

б) перехідності / неперехідності і стану: реферат був написаний студентом, написана книга, здобута перемога; співаючий птах; літаюча тарілка.

в) категорії часу (теперішній або минулий): танцюючі (хлопці), тремтячі (руки), голублячий (шепіт трав), міцніючий, наступаючий  теперішній час; посúвілий, замерзла річка (річка, що замерзла), виконана справа (справа, яку хтось виконав), зрубане (дерево), зруйнована (фортеця)  минулий час. Форма майбутнього часу дієприкметникам не властива. Дієприкметники, що виступають у функції означень, можуть мати відносну форму часу, яка визначається відношенням до часу дієслова-присудка. Дієприкметники-означення у формі теперішнього часу виражають дію, одночасну з дією дієслова-присудка: Аж сьомого дня знайшов його господар спокійно під стогом коло коней сидячого, без капелюха на голові, витесуючого довгу парубоцьку сопілку (Коб.); Напівпрозорі жовтіючі та червоніючі кетяги солодко дрімають серед лапатого листя (Коцюб.). Дієприкметники минулого часу в ролі означень виражають дію, яка передує дії дієслова-присудка: Обабіч шляху лежали незнайомі поля, перекраяні вузькими довгими нивками (Гонч.); Листя пожовкле, спалене вітром, з шепотом тихим тихо летить (О. Олесь).

Дієприкметники можуть мати абсолютну форму часу, який визначається моментом мовлення: Вона бачить себе в чистенькій світлиці з вікнами до сонця, з цвітучими фуксіями (І. Фр.); Темніє поблизу отара, чатована вівчарками, що облягли її з трьох боків (Гонч.); В зелені встають квітучі веселі села (П. Дорошко).

Показником часу в дієприкметників, що входять до складу присудка, є зв'язка: Тепле повітря навкруги було напоєне пахощами степових квітів (Гонч.); Кожне слово у Назара було зважене, кожна думка, мабуть, заздалегідь обдумана (Ю. Збанацький).

Як і інші форми дієслова, дієприкметник може керувати формою залежного іменника і означатися словами, що виражають ступінь вияву ознаки та різні обставини, наприклад: зробити з дерева  зроблений з дерева, надісланий ректоратом, давно забутий, написаний сьогодні.

Дієприкметникові властиві також ознаки прикметника, зокрéмά: а) дієприкметник указує на ознаку предмета і відповідає на питання який? яка? яке? які?: Він мусить виговорити з себе наболіле (Ю. Яновський); Вмиті росою дерева зустрічають ранок (А. М’ястківський); б) має прикметникову словозміну, тобто змінюється за родами (в однині), числами й відмінками, узгоджується з пояснюваним іменником: палаючий вогонь, виконане завдання; виконані завдання; пісня, виконана хором; в) у реченні дієприкметник, як і прикметник, виступає в атрибутивній та предикативній функції,  виступає означенням, рідше іменною частиною складеного присудка: Минають дні, минає літо, настала осінь, шелестить пожовкле листя (Шевч.); Тепле повітря навкруги було настояне пахощами степових квітів (Гонч.); Тетяна дивиться на неї чистими зоріючими очима (О. Кобилянська); Пахне нещодавно розмерзлою землею (М. Стельмах).

Таким чином, дієприкметником називається особлива дієслівна форма, яка виражає ознаку предмета за дією, поєднує в собі граматичні ознаки дієслова з ознаками прикметника і виступає в реченні найчастіше в ролі означення.