6. Категорія особи, числа і роду

Категорія особи  словозмінна категорія, що позначає зв'язок процесуальної ознаки з її носієм у дієслівних формах теперішнього і майбутнього часу дійсного способу, а також наказового способу і виражає це значення на основі розмежування трьох часткових категорій: 1-ї, 2-ї і 3-ї особи однини і множини.

Дієслова минулого часу і умовного способу не мають граматичних засобів вираження особи. Синтаксичними показниками цієї категорії виступають особові займенники (я писав, ти писав, він писав). Такі форми називають також аналітичними особовими формами: минулого часу і умовного способу.

Форма першої особи однини вказує на те, що носієм процесуальної ознаки (дії, стану, відношення) є мовець, наприклад: Розпочну я краще писати новий сценарій про народ (О. Довженко); Марную день на пошуки незримої німої суті в сутінках понять (Л. Костенко).

Дієслово, вживане на позначення дії, яка виконується адресатом мовлення, виражається формою другої особи, наприклад: Ти надто любиш спів дзвінкоголосий Минулих днів і показних епох, Слід половецький, що давно заглох, Книжок старинних перетлілі стоси (М. Зеров);  Візьми їх полком,  сказав сердитий Остюк другому братові Василишину (Ю. Яновський). У формі третьої особи дієслова виступають у тих випадках, коли вони позначають дії або стани, не пов'язані ні з мовцем, ні з адресатом мовлення, наприклад: Посеред молоденького парку, якому ще всього один рік, біля крана чи фонтана стоять з відрами поливальниці. Вода ллється у відра срібним струмком... (О. Довженко).

За відношенням до учасників комунікативної ситуації особові форми поділяються на дві групи, які позначають: 1) безпосередніх учасників спілкування (перша і друга особи однини і множини); 2) особи або предмети, про які повідомляється у процесі спілкування (третя особа однини і множини). Форма третьої особи має предметно-особову функцію, тому що вона виражає процеси, носіями яких виступають суб'єкти як з особовим, так і предметним значенням.

Особові форми дієслова утворюють парадигми дійсного і наказового способу і виражаються за допомогою особо-числових закінчень дієслів теперішнього і майбутнього (синтетичні форми) часу, а також наказового способу. Особові дієслівні форми узгоджуються з відповідними особовими займенниками. З іменниками-назвами носіїв процесуальних ознак поєднуються тільки форми третьої особи.

Дієслова з повною і частковою особовою парадигмою називаються особовими, або фінітними (від лат. verbum finitum  дієслівна форма, що має формально виражені значення часу, особи і числа). Особовим дієсловам протиставляються безособові.

В особових формах дієслова знаходить синтетичне вираження категорія числа, функціонування якої орієнтоване на позначення одного або кількох суб'єктів процесуальної ознаки.

Перша особа множини означає, що носіями процесуальної ознаки (дії, стану або відношення) є кілька осіб, до складу яких належить і мовець, наприклад: Під нами море. Сев сидить на носі шаланди...; Я допомагаю хазяїнові тримати клівершток і навіть забираю шкот від паруса. Ми пливемо, правуючи косо на хвилі, експлуатуючи вітер, і пливемо просто на вітер (Ю. Яновський); Ми мовчимо  поезія і Я. Ми одна одній дивимось у вічі (Л. Костенко). Друга особа множини вказує на дію двох або більшої кількості адресатів, наприклад: Розкажіть, розкажіть мені, хмари: Ви чого це тікаєте далі? (П. Тичина). Третя особа множини означає, що реалізація процесуальної ознаки пов'язана з участю кількох суб'єктів (осіб або предметів), про які повідомляється у відповідній комунікативній ситуації, наприклад: Кравці лисицям хутра шиють, вітри на бурю грізно трублять. О доле, стережи в завію і людські, і звірячі кубла (Б-І. Антонич); Так пахнуть тільки у дитинстві Гречаний вистояний мед, І теплі руки материнські, І неба зоряний намет, І паленіючі морелі, І місячний холодний пил, І хліб на писаній тарелі, І тирса з-під гарячих пил (Р. Лубківський).

Особові форми дієслова вживаються з вторинними значеннями, а саме: 1) форма першої особи однини втрачає реальний зв'язок з мовцем як носієм процесуальної ознаки, набуваючи не пов'язаного з конкретною особою значення, зокрема у приказках та прислів'ях, наприклад: Я його кладу на полицю, а він пада на лавицю; Я і то падаю, як за свою ногу зачеплюсь; 2) форма другої особи однини вживається: а) в узагальнено-особовому значенні, що особливо характерно для прислів'їв та приказок, наприклад: Чого навчишся замолоду, на старість не забудеш; б) у значенні першої особи однини, наприклад: Ідеш отак у доброму косарськім товаристві і бачиш, ідучи, й вечірнє небо, і ясну зорю, і її з грабельками на округлому дівочому плечі (О. Довженко); 3) форма третьої особи однини вживається: а) у безособовому значенні, наприклад: Вечоріє і темніє. По землі лягає мла (Я. Щоголів); б) позначає віднесеність дії до мовця, наприклад: Заспокойся, донечко, матуся більше не сердиться на тебе ( Заспокойся, донечко, я більше не серджуся на тебе); в) позначає віднесеність дії до адресата мовлення, зокрема в експресивному мовленні, наприклад: Тут вибачитися треба перед усіма, а він на жарт усе переводить ( а ти на жарт усе переводиш); 4) перша особа множини позначає мовця, виступаючи у значенні авторського ми, яке кваліфікують також як так звану форму скромності, наприклад: Відзначимо, між: іншим, що цей тонкий і ніжний майстер слова [Т. Шевченко], який і вживав найласкавіші його відтінки, не був скупий і на дуже різкі, навіть лайливі вислови на адресу ворогів... (М. Рильський); ця ж форма може мати узагальнено-особове значення, наприклад: Як часто ми не можемо надати людині вчасно допомогу, підтримати її добрим словом; 5) друга особа множини функціонує як форма ввічливого звертання до адресата мовлення, наприклад:  Як ти себе почуваєш?  спитав хірург, що був на обході палат, і взяв його за руку...  Нічого... Добре... Скажіть, докторе, жити буду?  прошепотів Орлюк, вдивляючись докторові, здавалося, в саму душу (О. Довженко); 6) форма третьої особи множини вживається в неозначено-особовому значенні, наприклад: Інколи говорять, що запопадлива, гарячкова діяльність Франка у найрізноманітніших ділянках культури продиктована була потребою заповнити незчисленні прогалини в духовному житті тогочасної Галичини (М. Рильський); типовим прикладом реалізації згаданого значення виступають прислів'я, наприклад: Де п'ють, там і б'ють; Де не мажуть, там рипить.

Словозмінна категорія роду представлена у формах минулого часу і умовного способу, що пояснюється їх первинною дієприкметниковою природою. Вживання однієї з трьох форм роду в однині (чоловічого, жіночого, середнього) ґрунтується на узгодженні з іменником або предметно-особовим займенником (Вітер затих; Гроза минула; Сонце зайшло; Він прийшов; Вона прийшла; Воно прийшло). Якщо ж суб'єкт процесуальної ознаки виражається особовим займенником (я, ти), то родова форма дієслова минулого часу мотивується семантичним узгодженням із статтю позначуваної займенником особи (Я прийшов; Я прийшла; Ти прийшов; Ти прийшла).

Фіксована форма середнього роду закріплена за безособовими дієсловами, а також особовими, вживаними у значенні безособових, наприклад: Надворі світало; Пропало, пройшло, пролетіло, Минулося, щезло, спливло, Лишень головешками тліло, Лишень попелищем цвіло. Обвіялось, сном одіснилось, Одмарилось  ген набулось, вкотилось і ген одкотилось, Солоним риданням зайшлось (І. Драч).