5. Категорія часу дієслів. Вторинні значення форм часу

Категорія часу  морфологічна словозмінна категорія дієслова, що виражає відношення процесуальної ознаки (дії, стану, відношення) до моменту мовлення.

Під моментом мовлення розуміють абстрактну граматичну точку відліку, що виступає часовим орієнтиром здійснення процесу, який може: 1) бути одночасним з нею, тобто збігатися з моментом мовлення; 2) передувати їй, тобто здійснюватися до моменту мовлення; 3) наступати після неї, тобто здійснюватися після моменту мовлення. Протиставлення дієслівних форм дійсного способу щодо зазначеної точки відліку реалізується у граматичних формах теперішнього, минулого і майбутнього часу, що функціонують як часткові категорії загальної морфологічної категорії часу.

Дієслівні форми мають абсолютне і відносне часове значення. Абсолютними називаються часові форми, значення яких ґрунтуються на співвідношенні з моментом мовлення, наприклад: Пливе, ущерть налита світлом, ріка. Розсунула очерети, розлилася привільна, відтворює саму широчінь і сяйво неба, з усім живим спілкується своєю безмовною мовою... (О. Гончар). У наведеному реченні форми теперішнього часу позначають процеси, синхронні з моментом мовлення про них; форми минулого часу виражають результативні процеси, реалізовані в минулому, тобто до моменту мовлення. Відносними називаються часові форми, що виражають часове співвідношення між кількома процесами щодо послідовності їх реалізації, наприклад: Як тільки кінчився артналіт, Хому викликали до командира полку (О. Гончар). Форма минулого часу кінчився позначає дію, що завершилася перед іншою дією  викликали.

Категорія часу якнайтісніше пов'язана з категорією виду, а саме: 1) від дієслів недоконаного виду утворюються форми всіх трьох часів; 2) від дієслів доконаного виду утворюються тільки форми минулого і майбутнього часу.

Дієслівний час, для вираження якого використовуються морфологічні показники, як складова частина, окрема підсистема належить до широкої функціонально-семантичної категорії темпоральності. Ця категорія охоплює всі властиві українській мові засоби передачі різнопланових виявів часу в його загальнофілософському розумінні  лексичні (пор. лексико-семантичні групи іменників із часовою семантикою), лексико-морфологічні (пор. спеціальний розряд прислівників часу), синтаксичні (пор. вираження часових відношень у простих і складних реченнях) тощо. У сучасній українській мові дієслова мають значення чотирьох часів: тепершнього, майбутнього, минулого і давноминулого.

Теперішній час. Категоріальне значення теперішнього часу полягає у вираженні дії, перебіг якої збігається з моментом мовлення.

Форми теперішнього часу утворюються приєднанням до основи теперішнього часу закінчень, які одночасно виступають також морфологічними показниками особи і числа та дійсного способу. У теперішньому часі дієслова змінюються за чисоами та особами. Відповідно до належності дієслова до І або II дієвідміни використовуються такі закінчення: І дієвідміна  1 ос, одн. -у (-ю) (нес-у, питаj-у), 2 ос. одн. -еш (-єш) (нес-еш, питаj-еш), З ос. одн. -е (-є) (нес-е, питаj-е); 1 ос. мн. -емо (-ємо) (нес-емо, питаі-емо), 2 ос. мн. -ете (-єте) (нес-ете, питаі-ете), З ос. мн. -уть (-ють) (нес-уть, питаj-уть); II дієвідміна  1 ос. одн. -у (-ю) (мовч-у, стоj-у), 2 ос. одн. -иш (-їш) (мовч-иш, сто-jш), З ос. одн. -ить (-їть) (мовч-ить, стоj-іть); І ос. мн. -имо (-їмо)/-им (-їм) (мовч-имо, стоj-імо), 2 ос. мн. -ите (-їте) (мовч-ите, стоj-іте), 3 ос. мн. -ать (-ять) (мовч-ать, стоjать). Крім зазначених фонетичних варіантів закінчень теперішнього часу, в 1 ос. мн. в українській мові в усному, а також поетичному мовленні використовуються усічені форми 3 ос. одн. дієслів І дієвідміни на зразок пита, зна, наприклад: Людина обертає в сад пустині І в стоколосся колос оберта... (М. Рильський). Такі форми дієслів II дієвідміни, як: ходе, робе, носе, перебувають поза морфологічними і стилістичними нормами сучасної української літературної мови.

Функціонування форм теперішнього часу ґрунтується на розмежуванні двох значень: 1) теперішнього актуального, або власне теперішнього; 2) теперішнього неактуального, або невласне теперішнього.

Теперішній актуальний час позначає реальний конкретно-ситуативний збіг виконання дії або перебігу стану з моментом мовлення, наприклад: [Лукаш]: Ти плачеш, дівчино? [Мавка]: Хіба я плачу? (Проводить рукою по очах). А справді... Ні-бо! То роса вечірня. Заходить сонце... Бач, уже встає на озері туман... (Леся Українка). Теперішній актуальний час можна охарактеризувати як форму, що виступає засобом вираження конкретної часової локалізації процесуальної ознаки.

Теперішній неактуальний час має кілька характерних значень, пов'язаних з вираженням дій, станів і відношень, що не мають часових обмежень, конкретної локалізації у момент мовлення. До цих значень належать, зокрема, такі: 1) найвищий ступінь часового узагальнення, позачасовий вияв постійних закономірностей або тих чи тих ознак, наприклад: Земля обертається навколо своєї осі протягом 24 годин, тобто за добу; Сума кутів трикутника становить 180°; Дитинство дивується. Молодість обурюється. Тільки літа дають нам мирну рівновагу і байдужість (О. Довженко); 2) звичність (узуальність) процесуальних ознак, що виходять за межі конкретного епізоду і відображають досвід одного мовця або колективу людей, наприклад: Руїни обурливо огидні. Вони пригноблюють душі, і в них не хочу я шукати красу. Народ не бачить краси в руїнах (О. Довженко); Я вранці голос горлиці люблю. Скрипучі гальма першого трамваю я забуваю, зовсім забуваю; 3) коментування дій у сценічних ремарках та інших поясненнях, наприклад: Лукаш хоче надрізати ножем березу, щоб сточити сік, Мавка кидається і хапає його за руку (Леся Українка).

Минулий час. Минулий час позначає дію, що передує моментові мовлення. Форми минулого часу утворюються від основи інфінітива за допомогою суфіксів -в-, -л- або нульової морфеми згідно з такими закономірностями: 1) при творенні форми чоловічого роду від основи інфінітива на голосну фонему додається суфікс -в- (писа-в-0, говори-в-0, зелені-в-0, стукну-в-0, подумав); якщо ж основа закінчується на приголосну, то форма чоловічого роду має нульовий суфікс (нес-ти  ніс, вез-ти  віз, тер-ти  тер, повз-ти  повз, тек-ти  тік, мог-ти  міг); 2) форми жіночого і середнього роду, а також спільна форма множини творяться за допомогою суфікса -л- незалежно від характеру основи інфінітива (писа-л-а, -о, -и зелені-л-а, -о, -и, нес-л-а, -о, -и; вез-л-а, -о, -и, подумала, подумало).

Дієслова минулого часу в множині за родами не змінюються: подумали. Рід і число дієслів минулого часу визначаються за іменниками, з якими вони пов’язуються. Дієслова минулого часу особових закінчень не мають.

Значення форм минулого часу залежить від їх видових характеристик. Дієслова доконаного виду позначають: 1) завершені дії або стани, результати яких існують у момент мовлення, наприклад: Поснули  сплять оса з осиною. Змерз чорний кетяг бузини, І літня хмара під осінньою Плечем біліє край зими (М. Вінграновський); Гей, прослала нива Чорне полотно. Ллється жовта злива  сіється зерно (В. Симоненко); 2) завершені дії або стани, що відбувалися в минулому і не пов'язані з моментом мовлення, наприклад: Богдан скинув, роздер свою натільну сорочку, та бинт уже, здається, був непотрібен (О. Гончар); Ревнули гармати, і снаряди полетіли через партизанські голови вперед, розриваючи повітря і скажена виючи (Ю. Яновський).

Наведені різновиди значень форм минулого часу кваліфікуються відповідно як перфектне (наявність результату завершеної дії у момент мовлення) і аористичне (результат завершеної у минулому дії не пов'язаний своїм результатом з теперішнім).

Форми минулого часу дієслів недоконаного виду позначають незавершені тривалі або повторювані дії, не пов'язані з моментом мовлення, наприклад: Хтось гладив ниви, все гладив ниви, Ходив у гніві і сіяв співи: О дайте грому, о дайте зливи!  Нехай не сохнуть золотисті гриви. Хтось гладив ниви, так ніжно гладив... (П. Тичина); Носився бриг по морях, латаючи паруси, поновлюючи щогли і переходячи від дідів до онуків. Смолили його будівничі, смолили й правнуки. Пінили море, відкриваючи землі (Ю. Яновський).

Давноминулий (передминулий) час. Уживається для позначення минулої дії, яка передувала дії, названій дієсловом у формі минулого часу. Утворюється поєднанням допоміжного дієслова бути у формі минулого часу і повнозначного дієслова у тій же формі. У складі аналітичної структури допоміжне дієслово має функцію форманта, за допомогою якого одна з двох минулих дій позначається як попередня, тобто передминула, наприклад: Спершу був криком напустився на них, але вгамували його одразу (А. Головко); Піп колись був розсердився на дідових батьків, і як у них народився хлопець, то й назвав його Македоном (І. Сенченко).

Від давноминулого необхідно відрізняти форму минулого часу, вживану в поєднанні з частками було, бувало, що характеризують минулу дію як нерегулярно повторювану, тобто мають модальне значення, наприклад: Зате ж було і чужі поважали наших селян (О. Стороженко); За медом було приїздили купці з Харкова, з Білгорода (О. Стороженко). Частки було, бувало надають відповідним текстам відтінку розмовності.

Майбутній час. Основне значення форм майбутнього часу  вираження дії, що відбудеться/триватиме після розмови про неї, наприклад: Хто зна, чи вславлюсь я ділами голосними, Чи блискавицею проріжу далеч літ,  Та любо вірити, що знов земля цвістиме, І новий плід зачне, і вродить новий плід! (М. Рильський); Вищу палубу ми вкриємо сосновими дошками. Вони легкі й смолисті, по них хвиля сковзнеться і назад у море летітиме (Ю. Яновський). В українській мові розрізняються форми майбутнього часу дієслів доконаного і недоконаного виду.

Проста форма майбутньго часу утворюється за допомогою тих самих закінчень, як і в дієсловах теперішньго часу, але дієслова теперішнього і майбутнього часу мають різний вид. Дієслова майбутнього часу завжди тільки доконаного виду, наприклад: нес-у  принес-у, несеш  принес-еш, нес-уть  при-нес-уть тощо.

Майбутній час недоконаного виду існує у двох значеннєво не диференційованих формах  аналітичній і синтетичній. Складна (синтетична) форма майбутнього часу, абсолютно рівноцінна з функціонального погляду з аналітичною, сформувалася внаслідок морфологізації первісне аналітичної форми, що становила єдність інфінітива основного дієслова і особово-числових форм дієслова бути. Вона утворюється додаванням до інфінітива скорочених особових форм колишнього дієслова имамъ: -му, -меш, -ме, -мемо, -мете, -муть, що стали дієслівними закінченнями: читатиму, читатимеш.

Складена (аналітична) форма майбутнього часу  це структура, яка утворюється поєднанням особових форм допоміжного дієслова бути у формі теперішнього  майбутнього часу і основного дієслова недоконаного виду у формі інфінітива: я буд-у, ти буд-еш, він (вона, воно) буде (говорити, ходити, співати, їсти, будувати, читати); ми буд-емо, ви буд-ете, вони буд-уть (говорити, ходити, співати, їсти, будувати). В усному мовленні можливий еліпсис як допоміжного, так і основного дієслова, наприклад:  Будеш співати?  Буду;  Що ти будеш робити?  Співати.

З синхронного погляду в структурі цієї форми виділяються інфінітив дієслова недоконаного виду, формотворчий суфікс -м- і особово-числове закінчення, успадковане від допоміжного дієслова, що виступало у формі теперішнього часу: я писати-м-у, писати-м-еш, він (вона, воно) писати-м-е; ми писати-м-емо (-м), ви писати-м-ете, вони писати-м-уть. Не успадкована українською літературною мовою форма передмайбутнього часу, що становила аналітичну структуру у складі допоміжного дієслова бути у відповідній особово-числовій формі і дієприкметника на -л- (-а, -о), може використовуватися як морфологічний діалектизм або ж як стилістичний засіб, наприклад: ...Поглянеш в тихий, вільний безкрай сміло, покинеш хвиль минулих темний льох, і буде серце юним шалом цвіло, і буде в тобі грав пташиний тьох, поймеш заплутане природи діло (Б.-І. Антонич).

Вторинні значення форм часу

У вживанні дієслівних форм часу широко представлене явище функціональної транспозиції. Воно полягає в тому, що у відповідних контекстах часові форми втрачають свої первинні категоріальні функції і вживаються у вторинних значеннях. Таке переосмислення форм, першоджерелом якого виступає насамперед багате на експресивні засоби і модальні характеристики усне мовлення, продуктивно використовується як стилістично-зображаль­ний прийом у художніх і публіцистичних текстах.

1. Форми теперішнього часу (так званий теперішній історичний час) можуть позначати минулі дії і стани, що відбувалися (реалізувалися) до моменту мовлення, тобто вживатися на позначення минулого часу, наприклад: Так, вона [Леся Українка] не хотіла бути пророкинею, але й не могла нею не бути  це, здається, її невідворотний фатум... Вона й Київ покидає через те. Нервове, хитке, непевне життя почало вдаряти на неї й товаришів, а дні сповнилися такого накипу, якого їй уже й не витримати (В. Шевчук); Машини мчали з гір. Стояло сухе осіннє надвечір'я... Шура Ясногорська стоїть у кузові, тримаючись руками за кабіну, і сміється пробігаючим золотим лісам, сміється дорозі, що шумить їй назустріч (О. Гончар). Частки було, бувало, поєднуючись із формами теперішнього часу, створюють модальний план розповіді-спогаду про звичні повторювані процеси, події, наприклад: Як була я малою, то мені було не раз сниться, що моя мати чеше мені коси, вплітає червоні кісники, вбирає мене в квітки та стрічки, голубить та жалує мене (І. Нечуй-Левицький). Як муха в окропі бувало вертишся цілий день (П. Мирний). Теперішній історичний час створює так званий ефект присутності, актуалізуючи й унаочнюючи події минулого,пожвавлюючи розповідь ро події минулого.

2. Форми теперішнього часу вживаються для позначення майбутнього часу, наприклад: Зрозумійте  днями виступаємо на велику справу (О. Довженко). Названі дії видаються обов’язково здійсненними.

3. Вживання дієслівних форм минулого часу доконаного виду у функції майбутнього часу пов'язане з вираженням супровідного модального значення  упевненості, переконання в неминучості позначуваного ними процесу, у тому, що дія обов’язково відбудеться, наприклад:  Я пішов,  раптом втрутився Галат, устаючи з місця,  сьогоднішній день переламав усе моє життя (Ю. Яновський).

4. Вторинні значення властиві формам майбутнього часу, утворюваним від дієслів доконаного виду, їх використовують для позначення регулярно повторюваних, типових, тобто позачасових, процесів, тобто теперішнього часу, наприклад: Буває, мій товариш відвідає мене і розповість багато цікавого про свої археологічні експедиції, а я потім знайомлю з цими розповідями своїх учнів. Конкретно-ситуативне значення теперішнього часу відповідні форми мають у повідомленнях про неможливість здійснення процесу в момент мовлення: Вибачте, будь ласка, але я ніяк не згадаю вашого імені.

5. Особливо виразними є форми майбутнього часу, вживані на позначення минулого часу, повідомлення про які супроводжується експресивно-емоційними оцінками, наголошенням на раптовості, інтенсивності або повторюваності тих чи тих процесів, наприклад: До чого ж гарно й весело було в нашому городі! Ото як вийти з сіней та подивитись навколо  геть-чисто все зелене та буйне. А сад було як зацвіте весною. А що робилось на початку літа  огірки цвітуть, гарбузи цвітуть, картопля цвіте. Цвіте малина, смородина, тютюн, квасоля. А соняшника, а маку, буряків, лободи, укропу, моркви! Чого тільки не насадить наша невгамовна мати (О. Довженко); Пан налигача в руці тримає. Коли це я-а-як смиконе! ...Водимо ми, значить, та й водимо! А воно як мотоне, як мотоне, а тоді й попустить (Остап Вишня).

6. У прислів'ях і приказках форми майбутнього часу мають позачасове значення, наприклад: Люди зведуть і розведуть; Людина народиться і вже доля у неї росте; Не поможуть і чари, як хто кому не до пари.