1. Загальна характеристика дієслова як частини мови. Система дієслівних форм.

Дієслово  частина мови, що позначає дію або стан предмета як процес, виражає його у граматичних категоріях виду, стану, способу, особи, а також числа і роду, і відповідає на питання що робити? що зробити? та ін.

Слова відповідного лексико-граматичного класу мають значення дії або стану. Процесуальність, або динамізм,  це становлення чи розгортання ознаки в часовій перспективі. Цим дієслово відрізняється від інших частин мови, оскільки не позначає сталих ознак предметів, їхньої кількості, а виражає динамічну ознаку, пов’язану з діяльністю особи або активністю предмета: білий сніг  біліє сніг, своя думка  засвоїти думку. Така кваліфікація цієї частини мови ґрунтується на досить виразному, але певною мірою спрощеному поділі дієслівної лексики за двома згаданими значеннями. Відображаючи у своїх значеннях багатогранні процеси, дієслівна лексика показує, що «сфера дій, активності в житті значно ширша, розгалуженіша, ніж сфера станів, позначених пасивним перебігом (або пасивно сприйманих); що в той же час дія далеко не завжди може бути протиставлена станові, відокремлена від нього; що у сфері активної діяльності практично немає чистого протиставлення дій інтелектуальних, інтелектуально-емоційних і конкретно-фізичних, а в більшості дій є лише різне співвідношення відповідних компонентів; що є життєві сфери, з якими пов'язане найбагатше і розгалужене коло дій і станів, і життєві сфери, з якими пов'язане обмежене, порівняно вузьке коло дій і станів». (Шведова Н. Ю. Лексическая классификация русского глагола // Славянское языкознание. IX Междунар. съезд славистов.  М., 1983.  С. 310.)

При всій різноманітності значень, за якими можливий поділ дієслівної лексики на групи, об'єднані вужчими, конкретнішими значеннями, основну сему будь-якого дієслова становить лексичне значення процесу, що реалізується як динамічна ознака особи, предмета, явища або ж виступає поза формально вираженими зв'язками з ними. Саме воно, подібно до іменникового найзагальнішого значення предметності, обирається за критерій семантичної кваліфікації дієслова, відмежування його від інших повнозначних частин мови. Багатогранність дієслова полягає, зокрема, і в тому, що воно охоплює своєю лексичною і морфологічною специфікою слова, які не позначають ні дії, ні стану, а вказують на різні відношення і зв'язки між предметами, явищами, наприклад: а) дієслова зі значенням встановлення еквівалентності або характерних параметрів предметів (важити, коштувати, дорівнювати, цінуватися, відрізнятися, полягати, містити, доводитися (братом), означати, годитися): Двадцять першого березня день дорівнює ночі; Ті цимбали Копійок двадцять п'ять Івану коштували (М. Рильський); Дехто навіть думав, що Богучари доводяться Андрієві далекими родичами (В. Кучер); б) дієслова зі значенням існування, розташування предметів у просторі (височіти, виглядати, видаватися, прилягати, міститися, виходити (на південь), межувати, впадати, стелитися, простягатися, розкинутися, стояти, лежати): Кілька високих струнких димарів височіли над будівлями заводу (М. Трублаїні); 3 вікон, що виходять на Кожум'яки, видно Щекавицю (Ю. Яновський); В долинах, по крутих боках гір скрізь розкидані села, стеляться ниви та баштани, зеленіють невеличкі дубові гаї (І. Нечуй-Левицький). Наведені приклади підтверджують висновок, згідно з яким загальна ознака процесуальності стала такою значною мірою визначати природу дієслова як частини мови, перетворилася на його типовий показник, що будь-яке явище, виражене дієсловом, «стилізується» як процес. У лексичній системі української мови існує велика кількість слів, що мають загальне значення процесу, але не належать до лексико-граматичного класу дієслів. Вони представлені, зокрема, численними іменниками, що відповідно до категоріальної семантики цієї частини мови називають опредмечені дії, стани і події (біг, бігання, біганина; стук, стукіт, стукотнява; виступ, перемога, збори, зустріч, змагання, зрошування). Категоріальне значення статичної ознаки властиве також прикметникові (зелений, білий, синій, молодий, швидкий). Однак тільки дієсловам властиві граматичні засоби вираження процесуальної ознаки (дії, стану, відношень між предметами, форм існування їх у просторі тощо). Принципові відмінності між іменами, зокрема прикметниками, і дієсловами О.О. Потебня охарактеризував так: «Порівнюючи, з одного боку, вирази, як «зелена трава», що не становить речення, а з другого  речення, як «трава зеленіє», не виявимо в них ніякої відмінності за змістом, але дієслово зображає ознаку під час її виникнення від діючої особи, а ім'я ні. У цьому визначенні дієслова не має значення, буде момент виникнення ознаки одночасний з мовленням того, хто говорить, чи ні; буде час уявлятися тривалим, миттєвим; буде саме виникнення ознаки фактом чи наказом, бажанням, умовою... У поняття про дієслово обов'язково входить відношення до особи, яка б ця остання не була: відома чи ні, справжня чи фіктивна». (Потебня А.А. Из записок по русской грамматике.  М, 1958.  Т. 1-2.  С. 91.)

Дієслівні морфологічні категорії характеризують динамічну процесуальну ознаку з погляду різних часових площин її розгортання, граничності  неграничності, реальності  гіпотетичності вияву, зв'язку з одним або кількома суб'єктами, співвідношення між мовцем, адресатом мовлення і предметом повідомлення тощо.

Дієслову властиві багатогранні синтаксичні функції, найголовнішою, або категоріальною, серед яких є, звичайно, предикативна. Дієвідмінювані дієслова виступають у реченні у функції присудка. Типовими для дієприкметника і дієприслівника є відповідно атрибутивна і обставинна функції. Дієприкметник, як і прикметник, може входити до складу присудка. До синтаксично поліфункціональних дієслівних утворень належить інфінітив: він виступає у ролі як головних, так і другорядних членів речення.

Система дієслівних форм

На фоні іменних частин мови дієслово виділяється складною з якісного і кількісного поглядів системою форм, об'єднаних у парадигмі дієслівної лексеми. До складу цієї парадигми входять форми виду, стану, способу, особи, числа, роду, а також інфінітив, дієприкметник і дієприслівник. Так, парадигму дієслова повторювати  повторити (правило, слово, номер на концерті тощо) утворюють: 1) інфінітив повторювати; 2) особово-числові форми теперішнього часу (повторюю, повторюєш, повторює; повторюємо, повторюєте, повторюють); 3) особово-числові форми майбутнього часу (буду повторювати, будеш повторювати, буде повторювати; будемо повторювати, будете повторювати, будуть повторювати; повторюватиму, повторюватимеш, повторюватиме, повторюватимемо, повторюватимете, повторюватимуть); 4) родові і числові форми минулого часу (повторював, повторювала, повторювало, повторювали); 5) особово-числові форми наказового способу (повторюй, хай повторює, повторюймо, повторюйте, хай повторюють); 6) родові і числові форми умовного способу (повторював би, повторювала б, повторювало б, повторювали б); 7) інфінітив пасивної форми повторюватися і відповідні форми особи, числа, роду, часу і способу (повторюється, повторюються; повторювався, повторювалася, повторювалося, повторювалися; буде повторюватися, будуть повторюватися; повторюватиметься, повторюватимуться; повторювався б, повторювалася б, повторювалося б, повторювалися б; хай повторюється, хай повторюються); 8) форма повторювано; 9) дієприслівник повторюючи; 10) інфінітив повторити; 11) особово-числові форми майбутнього часу (повторю, повториш, повторить, повторимо, повторите, повторять); 12) родові і числові форми минулого часу (повторив, повторила, повторило, повторили); 13) родові і числові форми давноминулого часу (повторив був, повторила була, повторило було, повторили були); 14) особово-числові форми наказового способу (повтори, хай повторить, повторімо, повторіть, хай повторять); 15) родові і числові форми умовного способу (повторив би, повторила б, повторило б, повторили б); 16) родові і числові форми умовного минулого способу (повторив був би, повторила була б, повторило було б, повторили були б); 17) дієприкметник повторений і відповідні відмінкові, родові і числові форми (всього 24); 18) форма повторено; 19) дієприслівник повторивши; дієприкметники повторюваний і повторений.

Конкретний склад форм дієслова перебуває у безпосередній залежності від характеру позначуваної ним процесуальної ознаки, від конкретного значення дієслівної лексеми. Так, дієслова проростати, сходити, бубнявіти, колоситися, половіти, вживані у прямому значенні, позначають процеси  ознаки, що не перебувають у семантичному узгодженні з іменниками на позначення істот, зокрема осіб. У зв'язку з цим наведені дієслова не мають у своїй парадигмі форм першої і другої особи. Від неперехідних дієслів не утворюються форми пасивного стану. Ці та інші приклади дають змогу зробити висновок про розмежування повних і неповних дієслівних парадигм. Неповнота парадигми зумовлюється тим, що в ній не представлена та або та підсистема форм.

Усі дієслівні форми поділяються на два види: 1) дієвідмінювані (або предикативні); 2) недієвідмінювані (або непредикативні). До дієвідмінюваних належать форми особи, числа, роду, часу і способу. Зміна дієслів за цими формами називається дієвідмінюванням. До недієвідмінюваних форм належать інфінітив, дієприкметник і дієприслівник.

Категорії виду і, стану належать до загально дієслівних, тому що вони властиві всім без винятку формам дієслівної парадигми. Інші ж категорії  часу, особи, способу, числа і роду  характеризують лише певні дієвідмінювані дієслівні форми, а саме: 1) категорія роду не властива формам теперішнього і майбутнього часу, а також наказового способу; 2) категорія особи не властива формам минулого часу і умовного способу; 3) категорія часу не властива формам умовного і наказового способу, хоча минулий умовний має формальні засоби вираження в українській мові. Недієвідмінюваним дієслівним формам  інфінітиву, дієприкметнику і дієприслівнику  властиві категорії виду і стану. Крім того, дієприкметник характеризується іменними категоріями відмінка, роду і числа, тобто має прикметникову словозміну.