Синтаксичні функції числівників

Усі числівники в реченні пов’язані з іменниками або виступають як назва числа без іменника. Такі синтаксичні сполучення числівників з іменниками у формах називного і знахідного відмінків функціонкують як один член речення  пдмет або додаток.

У непрямих відмінках числівники, що позначають кількість, є узгодженими означеннями: у семи (скількох?) студентів, з п’ятнадцятьма (скількома?) гривнями.

Числівники, що означають порядок предметів при лічбі, завди виступають узгодженим означенням: десятий (який?) літак, до четвертого (якого?) класу.

Числівник може виконувати також роль іменної частини складеног присудка, наприклад: Серце в нас одно, і шлях єдиний, тож прийми цей голос з України, братня Польще (М. Рильський).

2. Розряди числівників за значенням і граматичними ознаками.

За значенням і граматичними ознаками числівники поділяються на кількісні і порядкові. Кількісні числівники об’єднують кілька груп: 1) власне кількісні; 2) неозначено-кількісні; 3) збірні; 4) дробові.

Кількісні числівники позначають точно визначену, фіксовану кількість одиниць, предметів або частин від цілого: п'ять, тринадцять, сорок, сімсот, тисяча сто двадцять п'ять, три п'ятих, одна десята.

За семантичними ознаками кількісні числівники поділяються на власне кількісні, неозначено-кількісні, збірні і дробові.

Власне кількісні числівники. До власне кількісних належать числівники, які називають точно окреслене абстрактно-математичне число в цілих одиницях або кількість предметів у цілих одиницях: вісім зошитів, сто яблунь, сто тридцять гектарів.

Власне кількісні числівники позбавлені граматичного значення числа і роду. Тільки числівник один має чітко виражену віднесеність до іменників усіх трьох родів: один стіл, одна дівчина, одно (одне) яблуко. Відповідно до форми множинних іменників, що позначають один предмет, числівник один має також форму множини: одні двері, одні ножиці, одні сани.

Числівник два (обидва) також має граматичне значення роду: два у зв’язку з іменниками чоловічого і середнього роду (два гектари, двох гектарів; два роки, два озера) і дві поєднується з іменниками жіночого роду (дві тополі, двох тополь; дві сестри, дві руки).

Граматичне значення роду мають також числівники іменникового походження: тисяча, мільйон, мільярд, більйон, трильйон. Вони змінюються за відмінками як іменники першої відміни (тисяча) або другої відміни (мільйон, мільярд, нуль).

Якщо слова тисяча, мільйон і мільярд вживаються у формі множини, то вони виступають як іменники з кількісно-предметним значенням (тисячі демонстрантів, мільйони трудящих). Іменники з кількісно-предметним значенням мають граматичне значення роду, числа і відмінка, вони можуть означатися прикметнриками і не належать до системи лічби  не можуть бути передані графічно в цифрових позначеннях (п’ять (5) і п’ятірка, ця п’ятірка людей; десять (10) і десяток; неповний десяток літ; сто (100) і сотня; добра сотня коней).

Характерною особливістю власне кількісних числівників є те, що вони синтаксично пов'язуються і вживаються тільки з іменниками, які називають предмети, що підлягають лічбі. Якщо ж виникає потреба назвати точну кількість того, що не піддається лічбі, то використовують як посередники такі слова вимірної семантики, як відро, пляшка, кілограм, центнер, тонна тощо  і числівники позначають уже кількість вимірних одиниць, а не предметів: п'ять тонн пшениці, три пляшки молока, дві жмені вишень.

До власне кількісних числівників належать числові назви в межах один  десять, одинадцять  дев'ятнадцять, двадцять  дев'яносто, сто, двісті  дев'ятсот, тисяча, мільйон, мільярд, більйон, квадрильйон та сполучення цих слів у складі аналітичних числових назв для позначення всіх кількісних понять, якими оперує людське мислення, наприклад: тридцять п'ять студентів, сто сорок шість книжок, вісімсот двадцять чотири будинки тощо. Кількісні числівники виражають кількісну характеристику предметів або абстраговане число і відповідають на питання скільки?

Збірні числівники. Збірні числівники означають кількістьу сукупності, неподільній, нечленованій єдності істот або предметів, і, отже, вони протиставляються власне кількісним числівникам, що виражають кількість індивідуально розрізнюваних, дискретних предметів, наприклад, двоє вікон, троє дітей, четверо кόней, п’ятеро саней. Провідною в значеннєвому плані збірних числівників вважається ознака, що споріднює їх зі збірними іменниками, семантичну основу яких становить позначення неподільних множин однотипних предметів. Сучасна інтерпретація значень кількісних і збірних числівників, успадкованих українською мовою з праслов'янської, не відображає реального первісного розмежування функцій відповідних числових назв, глибинної природи характеру позначуваних ними кількісних відношень між предметами. Первісне значеннєве протиставлення кіль\існих числівників ґрунтувалося на понятті нерозчленованої (збірної) і розчленованої (дистрибутивної) кількості предметів. Значення збірності, нерозчленованості було властиве тим праслов'янським числівникам, на ґрунті яких сформувалися відповідні числові назви (один (-а, -е, -о), два (-і), оба (-і) три, чотири, п'ять  десять, сто, тисяча), кваліфіковані як власне кількісні. Поняття розчленованої (дистрибутивної) кількості полягало в тому, що у відповідні кількісні відношення вступали однотипні, але водночас і відмінні за тими або тими ознаками предмети, наприклад, особи різного віку або тварини різної статі чи різного типу. Як зауважує Ю. Шерех (Ю. Шевельов), «поняття збірний числівник містить внутрішню суперечність: збірність  це єдність, підрахунок же означає руйнування такої єдності». Сучасні українські числівники двоє, троє, четверо, п'ятеро десятеро, функціональний ряд яких фактично обмежується назвою тридцятеро, з генетичного погляду становлять морфологізовану давню форму називного  знахідного однини середнього роду на -о. Вони втратили повну словозмінну парадигму. В усіх відмінках, крім називного й знахідного, їм властиві форми власне кількісних числівників.

До найважливіших змін у числівниковій системі української мови належить втрата протиставлення змісту кількісних відношень, первісне позначуваних числівниками на зразок два, три, чотири і двоє, троє, четверо, своєрідна понятійно-семантична нейтралізація, значеннєве нерозрізнення генетично відмінних з функціонального погляду назв кількостей, наприклад: Повний корабель, або фрегат, має троє мачт: попереду фок-мачту, посередині грот-мачту й позаду крайц-мачту... Велика шхуна  ти мачти  усі з гафельним такелажем. Бриг має тільки дві мачти: дюк- і грот-мачту... (Ю. Яновський). З історичного погляду числівник троє (троє мачт) можна вважати вмотивованим, оскільки контекст підтверджує його дистрибутивно-видільне значення  кількість однотипних, але відмінних між собою предметів. Однак у випадках три мачти, дві мачти за абсолютно тотожних умов вжито власне кількісні числівники. Дистрибутивно-видільне значення відповідних числівників можна констатувати на підставі контекстів також у таких випадках: А нас усіх у сім "і було восьмеро: дядько, дядина, п'ятеро дітей та я (П. Мирний); На чудній тачанці сиділо четверо. Попереду  бородань та безвусий, біля кулемета  довговусий дядько й молодий тендітний червоноармієць (Ю. Яновський); «Ну, цей наплодить з п'ятнадцятеро поповичів і попівен»  неприязно думає вчитель і пильніше вивчає обличчя святого служителя (М. Стельмах).

Вживання так званих збірних числівників у сучасній українській літературній мові ґрунтується на кількох найважливіших різнопланових засадах, безпосередньо пов'язаних з формальними і значеннєвими характеристиками іменників, що позначають відповідні предмети.

Насамперед заслуговує на увагу дуже важлива зміна  спочатку тільки тенденція, а потім фактично норма: «Українська мова нового часу виявляє цікаву новацію, що не має безпосередніх паралелей в інших слов'янських мовах: замість числівників два, три, чотири при іменниках середнього роду все частіше вживаються числівники двоє, троє, четверо». Йдеться про вираження власне кількісного значення у сполуках на зразок двоє слів, четверо вікон, троє завдань, п'ятеро багать, шестеро озер, троє морів, семеро речень, четверо, тістечок, двоє весіллів, шестеро коліс, троє облич тощо, наприклад: У мене не одно ваше діло, а може десятеро (П. Мирний); Принесли два маленькі гарбузи, як двоє яблучок (І. Нечуй-Левицький); Подався [Павлуша] на Миколаївську вулицю в кондитерську, з'їв одразу аж п'ятеро тістечок (А. Головко); ...їй одно слово, а вона тобі десятеро (М. Івченко); Темно в усіх його вікнах, тільки троє з них світяться (В. Винниченко). Паралельно функціонують власне кількісні числівники в сполуках з іменниками середнього роду, що виключає значення збірності або дистрибутивності, наприклад: Зважила друга [богиня]: Три жнива нехай тобі буде (Леся Українка); Три обличчя здаються сіроблідими (В. Винниченко); Мій віз, мов птах, два крила куряви здіймає з вітром поруч (Б.-І. Антонич).

Аналізовані числівники використовуються як єдино можливий засіб вираження означеної кількості у поєднанні з іменниками pluralia tantum (семеро санéй, троє ножиць, четверо воріт, двоє заручин), а також з тими іменниками, що мають різні основи в однині й множині (лоша  п'ятеро лошат, кача  шестеро качат, дівча, дівчина  четверо дівчат, селянúн  троє селян, громадянин  шестеро громадян, друг  четверо друзів).

У функції власне кількісних так звані збірні числівники виступають при іменниках чоловічого роду на позначення істот, наприклад: Шестеро уланів налетіли на Остапа (О. Довженко); При в'їзді в село п'ятеро платників майстрували, докінчуючи, дерев 'яну арку (Г. Хоткевич); Тільки тридцятеро козаків потрапило в полон, і турки замучили їх страшними муками (З. Тулуб); Під стіною на вичовганій канапі сиділо двоє пасажирів (П. Панч); Він одною рукою четверо коней, запряжених у ридван, назадні ноги осаджує (П. Мирний); Потім дружним хором почали мурликати дев'ятеро котів (Ю. Смолич). У мовній практиці фіксуються також випадки вживання числівників на зразок двоє, п'ятеро з іменниками чоловічого роду власне предметної семантики, наприклад: Бігає світами не знати де, ...а ми їй тут маємо семеро обідів наставляти (Г. Хоткевич); За днів двоє він одержав ділову пропозицію (М. Йогансен); Виділяється двоє-троє крикливих голосів (Дніпрова Чайка); Ходить восьмеро тракторів (І. Сенченко). Застереження про неможливість поєднання аналізованих числівників з іменниками жіночого роду на позначення осіб не можна вважати абсолютним, тому що відповідні сполуки фіксуються в мовній практиці, наприклад: Десятеро спортсменок... пройшли строєм (В. Собко); Зосталася Яресьчиха з трьома дітьми: двоє дочок і син (О. Гончар). Пор. також поєднання числівника з іменником жіночого роду, що має власне предметне значення: Загорілось двоє росинок (Дніпрова Чайка); Приніс оце за два тижні дві паляниці та троє крашанок (Остап Вишня); Троє зернин колос пшениці дає (К. Гордієнко).

Проаналізувавши значний за обсягом фактичний матеріал, що репрезентує мовну практику українських письменників ХІХ-ХХ ст., Ю. Шерех констатував, що «вживання числівників типу двоє з іменниками чоловічого й жіночого роду: 1) зовсім не пов'язане з категорією особи або живих істот; 2) не завжди перебуває у зв'язку з категорією збірності, що особливо стосується іменників середнього роду; 3) інколи набуває додаткового значеннєвого відтінку означеності, яке, однак, не виступає ні виразним, ні обов'язковим; 4) у ряді випадків воно не відрізняється за своїм значенням від конструкцій з числівників типу два. Після синхронного аналізу, який виявляє нечіткість і хитання в значенні наших числівників і, отже, спонукає до припущення, що їхня семантика і вживання перебувають у стані руху, цілком доречним є питання про те, в якому напрямі відбувається розвиток: чи далі розвивається значення збірності й означеності, чи воно занепадає? Принаймні хронологія проаналізованих прикладів засвідчує послідовний вияв значення збірності й означеності в давніших авторів і втрату його в новітніх».

Числівники двоє ... п’ятеро мають паралельні суфіксальні утворення двійко, трійко, четвірко і п’ятірко, що мають відтінок суб’єктивної оцінки  зменшеності, здрібнілості, позитивного ставлення.

До складу збірних входять числівники обоє, обидва, обидві (обидва лікарі, обидві дівчини, обоє хлоп’яток).

Збірні числівники при відмінюванні зберігають свої форми тільки в називному і знахідному відмінках, а в непрямих відмінках замінюються формами власне кількісних числівників (двоє вікон, двох вікон, двом вікнам, двоє вікон, двома вікнами, у двох вікнах).

У сполученні з іменником  назвою істоти  відбувається заміна збірних числівників і в знахідному відмінку (зустрів двох хлоп’ят, але побачив двоє дверей). Збірні числівники поширені в розмовній мові, у художніх творах, але майже не вживаються в діловому й науковому стилях.

Збірні числівники поєднуються:

1) з іменниками, що є назвами осіб чоловічої статі (троє учнів, четверо кόней, дванадцятеро зайців);

2) з іменниками середнього роду, що позначають малих істот (двоє курчат, п’ятеро ведмежат, восьмеро малят);

3) з іменниками середнього роду, що позначають неживі предмети (двоє відер, четверо полотен, п’ятеро імен);

4) з іменниками множинної форми, що позначають конкретні предмети (троє воріт, четверо санéй).

Дробові числівники позначають дробові величини або кількість, що складається з певного числа частин одиниці чи одиниць: одна третя року, дві п’ятих сировини, три четвертих виробів. Змішані дробові величини передаються сполученням власне кількісного і дробового числівників: три і одна четверта кілограма, одна і діі третіх доби. Вони функціонують як гібридні аналітичні структури, тому що поєднують у собі кількісний числівник і субстантивований кількісний прикметник, слово частина при цьому постійно елімінується: дві (частини) третіх, три (частини) п'ятих, одна (частина) шоста. Мішані кількісні сполучення, крім дробу, мають у своєму складі число цілих одиниць: одна ціла три четвертих, п'ять цілих три четвертих, дванадцять цілих три п'ятих.

Дробові числівники мають аналітичну будову: назва, що визначає кількість частин, позначається власне кількісним числівником (чисельник), а вказівка на загальний вимір подається порядковим числівником (знаменник): одна третя, дві п’ятих, п’ять сьомих.

Дробові числівники вживаються у книжних стилях мови (науковому та діловому). У розмовній мові та у творах художньої літератури дробові величини можуть позначатися іменниками з кількісно-предметним значенням третина (= одна третя), чверть (= одна четверта), половина (= одна друга).

До дробових числівників належать також слова півтора, півтори, півторάстаста. Числівник півтора поєднується з іменниками чоловічого і середнього роду, півтори  з іменниками жіночого роду (півтора кілограма, півтора відра, півтори доби).

На відміну від власне кількісних дробові числівники широко сполучаються з абстрактними і речовинними іменниками, які не піддаються лічбі (одна третя роботи, дві третіх піску, одна третя цéмéнту, три четвертих земної атмосфери). За значенням до дробових зараховуються також числівники півтора, півтори, півторάста.

Неозначено-кількісні числівники вказують на невизначену, нефіксовану (загальну, абстраговану) кількість. Вони не відображають натурального ряду чисел і не створюють цілісної системи кількісних понять. До них належать слова: багато (небагато), мало (немало), чимало; кілька, декілька (якась кількість до 10); кількадесят, кількадесятеро (нечітка кількість у межах 100); кільканадцять, кільканадцятеро (якась кількість до 20); стонадцять, кількасот (нечітка кількість у межах 1000).

Граматичні ознаки неозначено-кількісних числівників збігаються з тими, що їх мають числівники, починаючи від п’яти і далі. Числівники кільканадцять, кількадесят, кількасот вживаються у розмовній мові, книжним стилям вони не властиві.

Лексична семантика неозначеної кількості властива також займенниковим числівникам, до складу яких входять такі слова, як скільки, ніскільки, стільки, стільки-то, скільки-небудь, скількись. Як і інші займенники, класифіковані за співвіднесеністю з іменними частинами мови, вони вступають у безпосередню кореляцію з кількісними числівниками, наприклад: Ся містина коштує тридцять срібняків,  за стільки не можна ліпшої землі дістати (Леся Українка). Можлива також кореляція між неозначено-кількісними і займенниковими числівниками, наприклад: Кільканадцять пострілів відбилися у хвилях і полягли по берегах: пошана державному прапорові країни. Канонерка відповідає стількома ж пострілами (Ю. Яновський).

Неозначено-кількісні числівники сполучаються з іменниками, що позначають конкретні предмети, які підлягають кількісному обліку, а також необчислювані предмети й абстрактні поняття, наприклад: багато галасу, чимало роботи, мало добра, немало клопоту, кількадесят зошитів, кількасот людей, кілька (декілька) осіб, кільканадцять слів, стільки турбот, скільки-небудь терпіння. Поєднуючись з дієсловами, розглядані слова набувають прислівникових функцій: багато працювати, чимало думати, мало відпочивати, небагато втратити.

Для позначення неозначених кількостей вживаються слова таких лексико-граматичних категорій, зокрема іменники безліч, тьма, сипа, хмара, море, океан, маса, уйма, гибель тощо, використовувані в переносному значенні з супровідними експресивно-оцінними відтінками, пор.: безліч квітів, тьма народу, сила грошей, хмара народу, море людей, уйма грошей.

Порядкові числівники означають порядкове місце одного предмета в ряду інших предметів при їх лічбі і відповідають на питання котрий? (котра? котре? котрі?): третій поверх, двадцять четверте серпня, двадцять п’ята школа. Так їх розглядають М.В. Ломоносов, О.Х. Востоков, Ф.І. Буслаєв, Л.А. Булаховський, М.А. Жовтобрюх, Б.М. Кулик.

О.М. Пєшковський, Л.В. Щерба, В.В. Виноградов розглядають такі слова як лічильні прикметники.

І.К. Білодід, М.В. Леонова відносять їх до порядкових прикметників (однак такі ж граматичні ознаки мають окремі розряди займенників: цей, ця, це, ці; весь, вся, все, всі,  котрі не називаютбь ознак предметів,а лише узагальнено вказуюьть на ознаку.)

Усі порядкові числівники, за виняоком кількох (перший, другий, третій, четвертий) утворюютьсяі від кількісних: п’ять  п’ятий, вісімнадцять  вісімнадцятий, шістдесят  шістдесятий тощо.

Граматичні властивості порядкових числівників подібні до ознак прикметників: порядкові числівники змінюються за родами, числоами, відмінками, узгоджуючись у цих формах з іменниками (десятий трактор, сота аудиторія, першгий клас, друга година, двадцять друге завдання, п’яте відділення, перші промені, треті півні). Подібно до прикметників порядкові числівники найчастіше виступають у ролі узгодженого означення, рідше  іменної частини складеного присудка: Друга зустріч команд закінчидлась внічию. На фініші наша спортсменка була другою.