Фонологія як розділ мовознавства. Поняття фонеми

Фонологія (гр. phone – звук, logos – учення) – розділ мовознавства, що вивчає найменші неподільні елементи мови (фонеми) та їхні функції.

Фонема (з гр. phonema — звук, голос) — найменша неподільна одиниця звукової мови, яка служить для розрізнення значення слів та граматичних форм слів (рука — ріка, гай — рай, школа — школи — школі). Сама по собі фонема значення не має, але вона допомагає розрізнювати значення слів. Поєднуючись між собою, фонеми впливають одна на одну, утворюючи варіанти фонем [и] — [и^е], [е] — [е^и]: пéчéний — пектú, плив — пливé.

Основоположником вчення про фонему був І.О. Бодуен де Куртене (1845  1929 рр.)  російський і польський мовознавець.

Фонема – абстрактна мовна одиниця, засобом вираження якої є звук мовлення (один або кілька). Наприклад, фонема /е/, виражається звуками /е/, /е^и/, /и^е/, /и/, /е^і/: при/не/:/сений, /не^и/се, /ни^е/су, при/ни/сеш, за/йе^і/ць.

Образно, за висловом Пономарева О.Д., фонеми можна назвати цеглинками мови, які творять її форму.

Інваріант і варіанти фонем

Кожен звук мовлення характеризується кількома ознаками. Одні з них називаються самостійними (вони постійно властиві звуку і є його основою), інші – побічними, супровідними (вони виникають у потоці мовлення).

Головний вияв (інваріант) фонеми – вияв фонеми, незалежний від місця звука в слові, місця наголосу, темпу мовлення тощо. Для голосних такою позицією є наголошений склад у сусідстві з твердими приголосними (верхній, високо), для приголосних – позиція на початку слова перед голосним, усередині слова між голосними та вживання поруч у цих самих позиціях двох дзвінких або глухих (зоряний, гостинний).

Варіант фонеми (алофон) – відтінок у звучанні, якого звук набуває в слабкій позиції. Розрізняють три типи варіантів фонем у сучасній українській літературній мові: позиційний, факультативний, комбінаторний.

Позиційний варіант фонеми – звук, звучання якого змінюється під впливом наголошеності / ненаголошеності: /ве^и/ршина, /ви^е/рхівка, /ви^е/сокий. Цей варіант є обов’язковим для сучасної української літературної мови.

Факультативний варіант фонеми – є не обов’язковим, а тільки можливим. Наприклад, вимова в гуцульських говорах шиплячих на місці свистячих (львівський).

Комбінаторний варіант фонеми – звук, який виникає під впливом інших звуків. Наприклад, у слові верхівка фонема /х/ реалізується через звук /х’/, який з’являється під впливом звука /і/.

2. Система фонем сучасної української літературної мови. Голосні фонеми, їх класифікація. Артикуляційна та акустична характеристики голосних фонем у їх головних виявах. Варіанти голосних фонем у ненаголошеній і наголошеній позиціях

Головними компонентами звуків людської мови є голос і шум. Одні звуки творяться за участю самого голосу (голосні), інші – за участю голосу й шуму чи тільки шуму (приголосні). Голосними є звуки, що утворюються при відкритому мовному апараті на основі голосу і виконують складотворчу функцію. Приголосними називаються звуки, що утворюються на основі голосу і шуму / тільки шуму при повністю / частково закритому мовному апараті і не виконують складотворчої функції.

В основі класифікації голосних (і приголосних) звуків української мови лежить їх анатомо-фізіологічна характеристика, тобто береться до уваги робота мовних органів.

При утворенні голосних звуків звуконосійний струмінь повітря (голос), потрапляючи до ротової порожнини, підсилюється і, залежно від того, яке положення у цей час займають язик і губи, набуває відповідного звучання, характерного для даного голосного звука на відміну від іншого.

У сучасній українській літературній мові 6 голосних звуків: а, о, у, е, и, і.

Класифікація голосних звуків: за участю губ, за місцем творення і ступенем піднесення, за наголошеністю / ненаголошеністю.

За участю губ:

• лабіалізовані / огублені: о, у (від лат. labia – губа). Дуже активні губи (більшою мірою, ніж при вимові інших голосних). Вони витягуються вперед і, заокруглюючись, збільшують об’єм ротової порожнини (особливо це помітно, коли вимовляємо у).

• нелабіалізовані / неогублені: а, е, и, і. При вимові губи нейтральні.

За місцем творення: Голосні

• переднього( і, и, е) ряду. При їх утворенні язик рухається до переднього піднебіння.

• заднього (а, о, у) ряду. При їх утворенні язик рухається в напрямі від заднього піднебіння.

• голосних середнього ряду в українській мові немає.

Найактивнішим органом при творенні голосних звуків є язик. Змінюючи об’єм і форму ротової порожнини, язик своєю задньою (кореневою) частиною може рухатися в напрямі до заднього піднебіння, середньою частиною – у напрямі до середнього піднебіння, а передньою частиною – до переднього піднебіння. Рух язика в горизонтальному напрямі й визначає місце творення голосних фонем.

За ступенем піднесення. Голосні високого (і, и – обниженого, у), середнього (е, о) і низького (а) підняття (піднесення). Рухаючись до будь-якої частини піднебіння (у горизонтальному напрямі), язик за ступенем підняття може займати низьке, середнє і високе положення.

За наявністю / відсутністю наголосу. Наголошені й ненаголошені голосні.

Класифікацію голосних звуків можна подати за такою схемою:

Ступені піднесення	Ряди
	передній	середній	задній
Високе Середнє Низьке	і и е		у о а