Відмінювання іменників першої відміни

ОДНИНА

У родовому відмінку однини іменники твердої групи мають закінчення –и (весн-и), а м’якої та мішаної – -і (вол-і, груш-і).

У давальному відмінку всі іменники першої відміни мають закінчення –і: дівчин-і, сестр-і, берез-і; іменники з основою на –й мають орфографічні закінчення –ї: сім’ї, мрі-ї. В іменниках твердої групи, основа яких закінчується на приголосні г, к, х, перед закінченням –і відбувається перехід цих приголосних у з, ц, с (рук-а – руц-і, дорог-а – дороз-і, стріх-а – стріс-і).

У знахідному відмінку іменники твердої та мішаної групи мають закінчення –у, а м’якої – орфографічне закінчення –ю: сестр-у, наді-ю.

В орудному відмінку іменники твердої групи мають закінчення –ою (дорог-ою, книжк-ою), а мішаної і м’якої – закінчення –ею, -єю (пшениц-ею, мрі-єю).

У місцевому відмінку іменники першої відміни мають, як і в давальному відмінку, закінчення –і (-ї): на фабриц-і, у стріс-і.

Іменники першої відміни в кличному відмінку мають закінчення –о, -е (-є), -у (-ю): сестр-о, Марі-є, Гал-ю, дон-ю.

МНОЖИНА

У називному відмінку множини іменники першої відміни мають закінчення –и для твердої групи, -і (-ї) для м’якої й мішаної груп (жінк-и, газет-и, вишн-і, земл-і, ліні-ї, пропозиці-ї).

У родовому відмінку іменники першої відміни мають чисту основу або закінчення –ей, -ів (вишень, меж, рук; миш-ей, свин-ей, судд-ів).

У давальному відмінку іменники мають закінчення –ам (-ям): фабрик-ам, груш-ам, вулиц-ям.

У знахідному відмінку назви істот мають форми, спільні з родовим відмінком (зустрічаю сестер, жінок), назви неістот – форми, спільні з називним відмінком (виписую газети, читаю статті).

В орудному відмінку – закінчення –ами (-ями), -ми: жінк-ами, верб-ами, історі-ями слізь-ми (сльоз-ами), свинь-ми (свин-ями).

У місцевому відмінку дані іменники мають закінчення –ах (-ях): на верб-ах, у статт-ях.

Форма кличного відмінка збігається з формою називного відмінка: Дорогі браття й сестри!

Відмінювання іменників другої відміни. Особливості поділу на групи іменників з основою на –р. Особливості відмінкових закінчень іменників другої відміни родового відмінка.

До другої відміни належать іменники чоловічого роду з чистою основою на приголосний та –о, іменники середнього роду із закінченнями –о, -е та –я, які при відмінюванні не набувають суфіксів –ат, -ят, -ен. Іменники другої відміни поділяються на тверду, м’яку і мішану групи.

а) До твердої групи належать:

• іменники чоловічого роду з чистою основою на твердий приголосний (крім шиплячих): дуб, брат, Роман, цвіт;

• іменники чоловічого і середнього роду, що мають у називному відмінку однини закінчення – о: батьк-о, болот-о, світл-о, Павл-о, дерев-о, вікн-о;

• більшість іменників з чистою основою на –р (мир. сир, столяр, вир, твір, муляр);

• сюди ж належать іменники іншомовного походження на –ар (-яр), -ир, -ур (з наголосом переважно на останньому складі основи): гектар, футляр, командир, абажур. Також іменники звір, комар, снігур.

б) До м’якої групи належать:

• іменники чоловічого роду з чистою основою на м’який приголосний (хлопець, день, гай, край, пень, скрипаль, Івась, обрій);

• деякі іменники на –ар, -ир (кобзар, воротар, лікар, бондар; проводир, пухир, пузир), у яких при відмінюванні в множині наголос буває тільки на флексії;

• іменники середнього роду із закінченням у називному відмінку однини на –е (не після шиплячих): пол-е, місц-е, сонц-е та на –а (-я): знанн-я, обличч-я, пір’-я, житт-я, полум’-я.

в) До мішаної групи належать:

• іменники чоловічого роду, що мають чисту основу на шиплячий приголосний: ткач, ніж, кущ, плащ, масаж;

• іменники середнього роду з основою, яка закінчується на шиплячий, та закінченням –е (плеч-е, прізвищ-е, родовищ-е, видовищ-е),

• іменники з наголошеним суфіксом –яр, що позначають назви осіб за професією, фахом чи родом діяльності, та сталим наголосом на флексії при відмінюванні (школяр, вугляр, повістяр, газетяр, каменяр).

При відмінюванні іменників другої відміни слід зважити на деякі складні для вживання відмінкові форми.

ОДНИНА.

У родовому відмінку іменники чоловічого роду мають закінчення –а (-я) та –у (-ю):

ЗАКІНЧЕННЯ –А (-Я) МАЮТЬ ІМЕННИКИ, ЯКІ ПОЗНАЧАЮТЬ:

• назви істот (за винятком збірних назв: народу, загону), персоніфікованих предметів: студента, Петренка, Вітра, брата, керівника, викладача, Дениса, горобця;

• назви конкретних предметів, що мають обидві форми числа (носа, стола, замка, олівця, шматка, кумача);

• назви мір довжини, ваги, часу (грама, метра, кілограма, кілометра, літра, місяця, карбованця, тижня, але: року);

• наукові і технічні терміни українського та іншомовного походження (відмінка, суфікса, кореня, прикметника, сектора, синоніма, але: синтаксису, базису);

• назви населених пунктів (Києва, Тернополя);

• географічні назви, переважно міст, рік, з наголосом у родовому відмінку на закінченні (Дінця, Дніпра, Львова, Гадяча, Мелітополя, але: Дону, Дунаю);

• назви місяців, днів тижня (вересня, вівторка);

• назви приміщень, будівель, споруд і їх частин (вітряка, гаража, млина, але: карнизу і карниза, сараю і сарая, поверху, універмагу, залу).

ЗАКІНЧЕННЯ –У (-Ю) МАЮТЬ ІМЕННИКИ, ЯКІ ОЗНАЧАЮТЬ:

• назви збірних понять (люду);

• назви маси, речовини (кисню, бензину, чаю, але: хліба, вівса);

• назви установ, організацій, закладів (інституту, музею, заводу, театру, загсу);

• назви будівель та їх частин (вокзалу, палацу, коридору), але з наголосом на закінченні мають закінчення –а (куреня, гаража, млина);

• назви явищ природи (дощу, вітру, снігопаду, морозу, вогню, граду, грому);

• назви абстрактних понять, процесів, станів, суспільних і наукових течій (гуманізму, матеріалізму, руху, мітингу, іспиту, розуму, вигляду, цвіту, глузду, світогляду, процесу);

• назви просторових понять (гаю, лісу, лугу, саду, але: горба, хутора);

• назви рослин (барвінку, льону гороху, лозняку і лозняка, молодняку і молодняка);

• назви відчуттів (болю, жаху);

• терміни іншомовного походження, що означають фізичні, хімічні процеси, літературознавчі терміни (імпульсу, синтезу, сюжету);

• назви ігор, танців (футболу, вальсу);

• географічні назви (назви країв, озер, гір), крім назв населених пунктів й назв окремих річок (Сибіру, Донбасу, Уралу, Криму, Байкалу, Китаю).

У деяких іменниках можливі подвійні флексії залежно від семантичної віднесеності слова: зробив ремонт телефонного апарата (конкретний предмет) і перебуває у віданні державного апарату (виражає сукупність).

Флексія може також регулюватися наголосом, наприклад: з мостά і з мόсту, стúду і стидά.

Іменники середнього роду у родовому відмінку однини вживаються із закінченням –а (-я): вікн-а, неб-а, пол-я, обличч-я, відкритт-я.

У давальному відмінку однини іменники мають паралельні закінчення –ові, -еві (-єві) та –у (-ю). Іменники – назви істот вживаються переважно із закінченнями –ові, -еві (-єві), іменники – назви неістот – із закінченнями –у (-ю).

У знахідному відмінку іменники чоловічого роду – назви істот мають форму, співзвучну з формою родового відмінка (зустрів брат-а, друг-а), іменники середнього роду та іменники чоловічого роду – назви неістот вживаються із закінченнями, співзвучними із формою називного відмінка (поставили стіл, відчинили вікно, доглядають дитятко).

Форма орудного відмінка виражається закінченнями –ом, -ем (-єм), -ям та –им (хліб-ом, кон-ем, знанн-ям, Виноградов-им, Лебедин-ом).

Місцевому відмінку властиві закінчення –ові, -еві (-єві), -у (-ю), -і (-ї): жити при чоловік-ові, бачити у дитятк-у, їхати на верблюд-і.

Кличний відмінок вживається із закінченнями –у (-ю), -е (батьк-у, Людвиг-у, Віталі-ю, доброді-ю, Михайл-е, студент-е).

МНОЖИНА

У називному відмінку іменники твердої групи чоловічого роду вживаються із закінченням –и (брат-и), середнього роду – із закінченням –а (сел-а, вікн-а). Закінчення –а мають також іменники м’якої і мішаної груп середнього роду: пол-я, мор-я, сховищ-а. Іменники чоловічого роду м’якої і мішаної груп у називному відмінку множини вживаються із закінченнями –і (-ї): учн-і, солов’-ї, нож-і, гусляр-і, школяр-і.

Родовий відмінок виражається закінченнями –ів (-їв), -ей та нульовим закінченням (дядьк-ів,солов’-їв, мор-ів, прислів’-їв; гост-ей, кон-ей; коліс, відер, озер, місць). У родовому відмінку множини окремі іменники середнього роду мають паралельні форми (відкриттів – відкрить, плечей – пліч, сердець  серць).

Давальний відмінок вживається із закінченнями –ам (-ям): студент-ам, слухач-ам, сел-ам; хлопц-ям, знанн-ям, мор-ям.

В орудному відмінку іменники твердої і мішаної груп мають закінчення –ами, іменники м’якої групи – закінчення –ями (тролейбус-ами, скрипал-ями).

Кличний відмінок множини має форму, співзвучну із формою називного відмінка множини (Слухайте, учителі, брати, відвідувачі).