3. Значення і граматичне вираження категорії роду. Іменники спільного роду. Рід невідмінюваних іменників. Іменники подвійного роду.

До найбільш характерних категорій української мови належить категорія роду. Усі іменники, крім тих, що мають лише множину належать до одного з трьох родів: чоловічого (мир, Дніпро), жіночого (чайка, халва), середнього (зернятко, відмінювання). Рід іменників виражається чотирма способами:

1) лексичним, тобто словами різних коренів. Цей спосіб властивий назвам тільки людей і тварин (свійських ) і відповідає поділові за статтю: брат-сестра, дядько-тітка, бик-корова, цап-коза, півень  курка;

2) морфологічним, тобто специфічними закінченнями іменників у називному відмінку однини для назв істот і неістот: а) чоловічий рід має переважно типове нульове закінчення (народ, спокій), а також -а(-я) (Микола, суддя) і -о (Петро); б) жіночий рід має закінчення -а, -я і нульове: хвилина, тигриця, крайня, людяність, кίновар; в) середній рід має закінчення -о (перевесло, точило), -е (глинище, городище, дворище), -а / -я (провалля, роздоріжжя, тертя; курча, теля, ім’я).

3) словотворчим  лише у похідних іменниках, коли суфікс утворює: а) співвідносні іменники (для назв людей і тварин) чоловічого, жіночого і середнього роду: поет  поетеса, лев  левиця, заєць  зайчиха  зайченя; б) переважно іменники збірні та з абстрактним значенням середнього роду: людство, роззброєння, возз'єднання, ремесло, павутиння;

4) синтаксичним, тобто узгодженням з родовою формою іменника родових форм прикметників, дієприкметників та дієслів минулого часу й умовного способу, деяких займенників, порядкових числівників: чорноокий Слава, дуже загартований забіяка, розповів Синько, прийшла б Петрук, другий малолітка, інший сирота.

Рід іменників української і російської мов не завжди збігається. Наприклад, в українській мові іменники біль (відчуття), степ, Сибір, кір, дріб, насип мають чоловічий рід, а в російській  жіночий.

Окрему групу становлять іменники спільного роду. Це такі загальні і власні назви, рід яких визначається тільки в контексті синтаксичним способом. Наприклад: староста, сусіда, листоноша, Руденко, Гиря, Віардо, вискочка, рівня, бідолаха, плакса, ледащо, сиротина.

Від іменників спільного роду треба відрізняти іменники, які формально мають лише один рід (особа, людина  тільки жіночого роду, професор, токар  тільки чоловічого роду ), але вживаються на означення осіб обох статей.

Деякі іменники мають паралельні форми роду: абрикос  абрикоса, плес  плеса  плесо, зал  зала, змій  змія, птах  птаха і т. д.

Рід невідмінюваних іменників. Іменники подвійного роду.

У невідмінюваних іменників (кіно, метро, драже, таксі, журі, какаду, інтерв'ю, леді, денді, рантьє) категорія роду набуває формального вираження лише у відповідних формах узгодження: цікаве кіно, стара леді, швидкий кенгуру. Усі іменники  назви неістот належать до середнього роду (ательє, купе, меню, рагу, попурі, депо, бюро). У назвах осіб діє принцип родового розподілу відповідно до позначення іменником особи чоловічої або жіночої статі (денді, рантьє, маестро, кюре, буржуа  іменники чоловічого роду; міс, місіс, мадам, леді, міледі  іменники жіночого роду; Дороті, Джудіт, Елізабет іменники жіночого роду  власні назви). Назви істот з неособовим значенням (какаду, кенгуру, поні, колібрі, ара тощо) у принципі належать до чоловічого роду, хоч можливий і поділ на роди залежно від статі.

Власні невідмінювані іменники розподіляються за родами через узгодження з іменниками – загальними назвами типу місто, озеро, гора, ріка, країна, республіка, півострів тощо. Наприклад: місто Сан-Франціско  далеке Сан-Франціско, гора Кіліманджаро  велична Кіліманджаро.

Подвійний рід (чоловічий-середній, жіночий-середній) спостерігається в частині іменників, утворених за допомогою суфікса –ищ-е (вовчище, дубище, дівчище, річище), а також спостерігається в інших формах (хлопець (ч.р.) і хлопчисько (с.р.), дівчина (ж.р.) і дівчисько (с.р.)). Зміна роду простежується як серед найменувань осіб та істот, так і в сфері предметних назв, наприклад: гарбузище, ямище, стовбурище, ножище, бородище.

4. Поняття про категорію числа іменників. Засоби вираження категорії числа іменників. Групи іменників за наявністю форм числа: іменники singularia tantum (однинні); іменники pluralia tantum (множинні). Число невідмінюваних іменників.

Граматична категорія числа узагальнено відображає кількісні відношення предметів, позначуваних іменниками. У ній об’єднуються формально виражені значення однини і множини. Визначення протиставлення одиничності і роздільної множинності становить основний зміст категорії числа. Категорія числа в іменнику є самостійною, синтаксично незалежною. У прикметниках, числівниках, займенниках прикметникової форми та дієсловах категорія числа є залежною, вона служить засобом синтаксичного зв’язку з іменниками.

Граматичні ознаки категорії числа іменників характеризуються:

• наявністю відмінкових форм, властивих окремо для однини і множини (книжка – кнúжки, книжкú – книжок; теля – теляти, телята  телят). Морфологічними показниками служать відповідні відмінкові закінчення;

• відповідними синтаксичними зв’язками іменників з іншими словами в реченні (зелена трава – зеленої трави; зелені трави – зелених трав);

• специфічними засобами словотвору (киянин – кияни, небо  небеса);

• наголосом (вербά, вербú – вéрби; мόре, мόря  моря).

У сучасній українській мові більшість іменників має співвідносні форми однини і множини. Однина означає, що названий предмет мислиться як один з класу однорідних предметів (ставок, хата, вікно). Множина вказує на два, три, чотири і більше (до нескінченності) однорідних предметів.