1. Граматика української мови.

Система існуючих у мові законів творення слів, зміни їх форми та сполучення їх у речення становить граматичну будову мови, яка, разом із частиною її словникового складу, становить структуру мови, визначає її специфіку та національну самобутність.

Термін "граматика" походить від давнього словосполучення grammatike techne, що перекладається як "мистецтво читати й писати літери". Ще в античні часи первинне значення слова "граматика" втратилося, і воно стало означати науку про будову мови взагалі.

У сучасному мовознавстві слово "граматика" використовується у двох значеннях: 1) сама будова мови з властивими їй закономірностями творення форм слів і поєднання їх у межах речень різної структури; 2) мовознавча дисципліна, об’єктом дослідження котрої виступають закономірності будови мови.

Таким чином, наука, яка вивчає граматичну будову мови, тобто систему правил зміни слів, їх зв’язку в реченні та словосполученні, називається граматикою.

Як мовознавча дисципліна граматика поділяється на 2 розділи - морфологію та синтаксис. Морфологія (від гр. morphe - форма і logos - учення) - частина граматики, що вивчає утворення граматичних форм від слів, об’єднаних у лексико-граматичні класи (частини мови). Синтаксис (від гр. syntaxis - побудова) - розділ граматики, що вивчає будову і функціонування словосполучень та речень.

2. Лексичне та граматичне значення. Способи вираження граматичного значення слова в сучасній українській літературній мові.

Кожне самостійне слово становить єдність двох значень: лексичного і граматичного. Лексичне значення - це реальний зміст слова, те явище, яке цим словом позначається. Але слово, крім цього, ще й виражає певні відношення: до інших слів у реченні, до дійсності, до особи, часу, кількості (кімната сестри, книга брата, хата батька: відношення родового відмінку приналежності; слова з різним лексичним значенням виражають однакові відношення до інших слів).

Граматичним називається таке додаткове значення, яке супроводить його лексичне значення та виражає різні відношення між словами у словосполученні та реченні. Лексичне значення індивідуальне для кожного слова, а граматичне - спільне для багатьох слів. Окреме слово має тільки оде лексичне значення, а граматичних - декілька: Скоро в зелень рясну уберуться сади (Граб.) - дієслово уберуться позначає назву однієї дії, але має кілька граматичних значень (дійсного способу, часу, виду, стану, особи, числа); хлопчик - назва малої за віком людини чоловічої статі; має граматичне значення числа (однина) та відмінка (називний).

Лексичне значення виражається основою слова. Основними засобами вираження граматичних значень є флексії, суфікси, префікси, чергування фонем, наголос, службові слова та явище суплетивізму.

Флексія виокристовується для вираження граматичних значень роду, числа, відмінка, особи тощо. Наприклад, в іменниках робота, сестра закінчення -а вказує на жіночий рід, однину, називний відмінок; читаю, читаєш, читає - розрізнення І, ІІ та ІІІ особи однини.

Суфікси утворють форми вищого ступеня прикметників (дешевший, веселіший), минулого часу (знали, зеленіли) та доконаного/недоконаного виду дієслів (дописати - дописувати).

Префікси вживаються для вираження граматичних значень доконаного виду (робити - зробити), а також найвищого ступеня порівняння прикметників (більший - найбільший).

Чергування фонем відіграє допоміжну роль при зміні форм слова та афіксації (нога - нозі, рука - руці, зарядити - заряджувати; набирати - набрати).

Наголос досить часто вживається для розрізнення граматичних значень слова (іменники ріки, землі, голови - форма родового відмінка однини; ріки, землі, голови - називного відмінка множини).

Службові слова виражають граматичне значення тих слів, до яких приєднуються (до межі, до кручі - родовий відмінок; на межі, на кручі - місцевий відмінок).

Суплетивно (за допомогою зміни основи, кореня): ловити - піймати, приходити - прийти (вид), великий - більший (ступені порівняння).