
- •1. Сучасна українська мова як предмет наукового вивчення та як навчальна дисципліна в педагогічних вузах. Основний зміст, обсяг і завдання курсу
- •2. Загальні відомості про мову: мова як суспільне явище, функції мови, мова і мовлення
- •3. Українська мова – національна мова українського народу. Різні концепції походження української мови. Мова і державність
- •4. Українська літературна мова як упорядкована форма загальнонародної мови
- •Фонологія як розділ мовознавства. Поняття фонеми
- •Інваріант і варіанти фонем
- •3. Приголосні фонеми, їх класифікація. Артикуляційна та акустична характеристики приголосних фонем у їх головних виявах. Протиставлення приголосних фонем за твердістю – м’якістю
- •Шиплячі і свистячі приголосні звуки
- •4. Варіанти приголосних фонем. Подовжений приголосний звук як поєднання двох фонем. Специфічні випадки подовження приголосних в українській мові
- •5. Фонематична та фонетична транскрипції
- •Принципи та завдання точної фонетичної транскрипції
- •Діакритичні знаки вказують на такі особливості звуків:
- •Фонематична транскрипція
- •6. Закономірності сполучуваності звукових одиниць в українській мові. Позиційні зміни приголосних та голосних звуків. Асиміляція приголосних, її різновиди. Дисиміляція приголосних, її різновиди
- •Дисиміляція приголосних у потоці мовлення
- •Морфонологія
- •1. Поняття морфонології як галузі мовознавства
- •2. Чергування фонем. Історична основа чергувань
- •3. Чергування голосних фонем
- •4. Чергування приголосних фонем
- •Тема 7 лексикологія
- •1. Предмет і завдання лексикології української мови. Слово як основна одиниця лексичної системи. Поняття лексеми
- •2. Однозначні та багатозначні слова. Пряме та переносне значення слів. Типи переносних значень
- •3. Омоніми та пароніми в сучасній українській літературній мові
- •4. Синоніми та антоніми
- •1. Поняття про фразеологізми і фразеологію
- •2. Будова фразеологізмів
- •1. Морфеміка як лінгвістична дисципліна. Морфема як мінімальна значуща частина у структурі слова
- •3. Поняття твірної основи та зміни в морфемній будові слова
- •4. Словотвір як розділ науки про мову. Основні одиниці словотворчої системи
- •5. Способи словотворення в сучасній українській мові
- •Способи словотворення Морфологічні
- •Неморфологічні
- •Неморфологічні:
- •Граматика. Морфологія як граматичне вчення
- •Іменник як частина мови
- •Граматика. Морфологія.
- •1. Граматика української мови.
- •2. Лексичне та граматичне значення. Способи вираження граматичного значення слова в сучасній українській літературній мові.
- •3. Граматична форма слова. Синтетичні та аналітичні форми слова. Граматична категорія.
- •4. Морфологія як граматичне вчення про систему форм слова та засоби їх вираження.
- •5. Частини мови та принципи їх виділення.
- •6. Повнозначні (самостійні) та неповнозначні (службові) частини мови. Явища переходу слів з однієї частини мови в іншу.
- •Відмінювання іменників першої, другої, третьої та четвертої відмін
- •1. Загальне значення іменника і його граматичні ознаки.
- •2. Семантико-граматичні категорії іменника: конкретні і абстрактні іменники; розряди істот і неістот; власні і загальні назви; збірні та речовинні іменники.
- •3. Значення і граматичне вираження категорії роду. Іменники спільного роду. Рід невідмінюваних іменників. Іменники подвійного роду.
- •Рід невідмінюваних іменників. Іменники подвійного роду.
- •Групи іменників за наявністю форм числа
- •Іменники singularia tantum (однинні)
- •Іменники pluralia tantum (множинні)
- •Число невідмінюваних іменників
- •5. Поняття про категорію відмінків. Система відмінкових форм у сучасній українській мові. Основні значення відмінкових форм. Поняття про категорію відмінків.
- •Система відмінкових форм у сучасній українській мові
- •Основні значення відмінкових форм
- •Відмінювання іменників першої відміни
- •Відмінювання іменників другої відміни. Особливості поділу на групи іменників з основою на –р. Особливості відмінкових закінчень іменників другої відміни родового відмінка.
- •Особливості відмінкових закінчень іменників третьої відміни
- •Особливості відмінкових закінчень іменників четвертої відміни
- •Відмінювання іменників, що не мають форми однини
- •Невідмінювані іменники
- •1. Поняття про прикметник. Загальна характеристика семантичних, морфологічних і синтаксичних особливостей прикметників.
- •2. Семантико-граматичні групи прикметників. Специфічні особливості якісних прикметників.
- •3. Відносні прикметники. Категорії відносних прикметників
- •4. Присвійні прикметники
- •5. Перехід прикметників з однієї семантичної групи в іншу
- •6. Словозміна прикметників. Повні і короткі прикметники. Поділ прикметників на групи. Відмінкові закінчення прикметників
- •1. Числівник у системі частин мови.
- •Синтаксичні функції числівників
- •2. Розряди числівників за значенням і граматичними ознаками.
- •3. Структурні розряди числівників.
- •4. Сполучуваність числівників з іменниками.
- •1. Займенник як частина мови. Значення займенників як слів, що виражають вказівку на предмет, властивості або кількості предметів.
- •2. Лексико-граматичні розряди займенників.
- •3. Розряди займенників за співвідношенням з іншими частинами мови
- •1) Іменникові (узагальнено-предметні, субстантивні) займенники
- •2) Прикметникові (узагальнено-якісні, атрибутивні) займенники
- •3) Числівникові (узагальнено-кількісні) і прислівникові (узагальнено-абвербіальні) займенники
- •4. Розряди займенників за морфологічним складом (за будовою)
- •5. Перехід займенників в інші частини мови
- •6. Явище прономіналізації (вживання іншх частин мови у ролі займенників)
- •1. Загальна характеристика дієслова як частини мови. Система дієслівних форм.
- •2. Категорія виду, способи дієслівної дії
- •3. Категорія стану. Зворотні дієслова
- •4. Категорія способу. Вторинні значення форм способу
- •5. Категорія часу дієслів. Вторинні значення форм часу
- •6. Категорія особи, числа і роду
- •7. Дієслова певної особової парадигми. Безособові дієслова
- •9. Дієслівні основи. Класи дієслів. Дієслівні парадигми
- •1. Дієприкметник як форма дієслова. Граматичне значення дієприкметника
- •2. Форми дієприкметників
- •3. Творення дієприкметників
- •4. Безособові дієслівні форми на –но, -то
- •1. Дієприслівник як форма дієслова. Граматичні ознаки дієприслівників
- •2. Вид, час, стан дієприслівників
- •3. Творення дієприслівників
- •1. Значення прислівника та його граматичні ознаки
- •2. Розряди прислівників за значенням
- •3. Морфологічний склад прислівників
- •2. Класифікація прийменників за походженням та морфологічною будовою.
- •3. Семантичні типи прийменників.
- •4. Поняття про сполучник як частину мови.
- •5. Групи сполучників за походженням (первинні, вторинні), морфологічною будовою (прості, складні й складені) та способом уживання (одиничні, повторювані й парні).
- •6. Синтаксичні функції сполучників.
- •1. Поняття про частки як частину мови.
- •3. Структурні різновиди часток.
- •Зв'язка як частка мови
- •1. Граматичне значення зв’язок
- •2. Типи зв’язок
- •Модальні слова
- •1. Поняття про модальні слова
- •2. Співвідносність модальних слів з іншими частинами мови
- •3. Розряди модальних слів за значенням
- •4. Лексико-граматична своєрідність модальних слів
- •4. Загальне поняття про вигук. Групи вигуків за походженням (первинні, вторинні) та значенням (емоційні, імперативні, етикетні, вокативні, звуконаслідування).
- •5. Інтер'єктивація.
3. Поняття твірної основи та зміни в морфемній будові слова
В українській мові в змінюваних словах виділяються 2 частини: основа і закінчення.
Основою називається частина слова, що виражає його лексичне значення. До її складу входять усі постійні морфеми (крім закінчення). Серед учених немає единого погляду в питанні на те, чи всі суфікси входять до складу основи. Частина вчених вважає, що прислівникові суфікси –о, -е, суфікси ступеневого порівняння прикметників, суфікси дієприслівників, суфікси суб’єктивної оцінки, суфікс –ся до лексичної основи не входять. Але оскільки всі ці суфікси беруть безпосередню участь у формуванні конкретного лексичного значення слова, то всі їх слід відносити до основи.
Основи всіх повнозначних слів за своєю морфемною структурою поділяються на непохідні і похідні:
непохідною, кореневою називається основа, яка не розкладається на окремі морфеми і складається лише з кореня: стіл, сестр-а, вікн-о,
вод-а.
похідною, афіксальною називається основа, яка членується на морфеми): по-від-ом-и-ти, холод-н-уват-ий, при-їзд.
Чистою основа називається, якщо після неї у змінному слові немає вираженого звуками закінчення (глечик, стій).
Закінчення – це змінна частина слова, що служить для вираження синтаксичних відношень даного слова до інших слів у словосполученні й реченні. Щоб визначити закінчення, треба змінити форму слова: копаю криницю, копаєш криницю, копають криницю, копаймо тут, копайте тут. Незмінні слова становлять чисту основу, а саме:
у невідмінюваних іменниках;
в інфінітивах;
у дієприслівниках;
у прислівниках;
у частках та вигуках.
Ці слова закінчення взагалі не мають, оскільки вони не змінюються.
Закінчення може не мати звукового вираження, тобто воно є нульовим: стрункий клен, навколишній світ, наукова доповідь, робив ремонт, великих вікон. Іменники, прикметники та дієслова з нульовим закінченням не мають чистої основи: чай, братів, читав. Ці слова змінні, тому вони мають закінчення, але нульове. Деякі мовознавці (Булаховський, Волох) й ці слова відносять до слів з чистою основою.
Зміни в морфемній будові слова
У ході історичного розвитку української мови відбуваються зміни морфемної структури окремих слів. На стиках морфем можуть відбуватися різні процеси, що спричиняють ці зміни. Ці процеси зводяться до таких основних видів: спрощення, перерозклад, декореляція і ускладнення.
Спрощення – це процес, наслідком якого є втрата похідним словом здатності виділяти наявну в ньому первісну морфему. Основна причина спрощення – деетимологізація або демотивація слова, тобто втрата первісної словотворчої мотивації іншими словами. Спрощенню сприяють зміни значення слів, зникнення з мови мотивуючого слова, фонетичні зміни, які руйнують зв’язок однокореневих слів (ми-р, пи-р, жи-р, ши-л(о), ми-л(о), ри-л(о)зна-к – мир, пир, жир, шило, мило, рило, знак; су-сід – сусід; вікн-о – етимологічно суфікс –н увійшов до складу кореня, втративши словотворчий зв’язок з твірною основою -ок).
Перерозклад – це один з видів історичних змін морфемної будови слова, який полягає в переміщенні меж між морфемами в складі слова. В сучасній українській мові у словах рукам, руками, руках закінченнями є –ам, -ами, -ах, але раніше -а- належало до основи, а закінченнями були –мъ, -ми, - хъ.
Наслідком морфемного перерозкладу слів є нові корені, нові закінчення, нові префікси і суфікси, наприклад, складні суфікси -анин, -чанин, -івськ(ий), анськ(ий), -ність (ліс-ник від ліс-н-ий, мат-усеньк-а від мат-ус-я, сухощав-ий від сух-ість).
Декореляція (лат. усунення взаємозв’язку) – виявляється в тому, що похідне слово, утворене від певної твірної основи, починає сприйматися як утворене від іншої твірної основи. Наприклад, любов (від любити), але воно походить від прикметникової основи люб.
Ускладнення основи – це один з видів історичної зміни морфемної будови слова, а саме перетворення раніше непохідної основи на похідну. Непохідне слово лекція (запоз. з латинської мови – читання) з появою слова лектор сприймається як похідне із суфіксом –ій при корені –лекц., так само фляж-ка (бо фляг-а), косм-ос (бо косм-ічний), плен-ум (бо плен-арний).