2. Однозначні та багатозначні слова. Пряме та переносне значення слів. Типи переносних значень

Слово може мати одне значення – бути однозначним. Таких слів небагато, в основному це терміни (гелій, присудок,суфікс, ангіна); деякі слова з конкретним значенням (віник, дріжджі, сім, краков’як, земля, моряк, олівець, кухар), інші слова (констатувати, вільний). Більшість слів в українській мові має два, три і більше значень – такі слова називаються багатозначними. Багатозначними, або полісемантичними (з гр. polus – багато і sema – знак) називаються слова, які можуть вживатися в різних значеннях:

Голова людини, голова соняшника, голова колони.. Хліб – усьому голова (основа), 300 голів (кількість) свиней, думки роїлись в голові (мозок).

Екваторіальний діаметр Землі (планета) дорівнює 12 756, 8 кілометра. Плоди падали на землю (вниз) і лежали на ній. (О.Довженко.) Еней в чужих землях (країнах) блукає. (І.Котляревський.) Земля (поле) набирала сили, хліба помітно зеленішали. (О.Гончар.) Якийсь час пливли вони в тумані, поміж берегами, одірвані од землі (суші) й безпомічні. (М.Коцюбинський.) Знову грузне кирка в землю (ґрунт). (М.Коцюбинський.)

Одне зі значень багатозначного слова є прямим, інші – переносними.

Прямим є первинне значення слова, з яким це слово виникло в мові (діти сміються, гіркий перець, високі дерева; До страви подали червоний перець). Пряме (основне) значення слова називає предмет чи явище, його ознаку, дію.

Переносним (непрямим) називається вторинне лексичне значення слова. Переносне значення зрозуміле лише в контексті (У його словах було багато перцю). У семантичній структурі багатозначного слова найтиповішими є метафоричні й метонімічні відношення між семемами (одиницями смислу). Розрізняють такі типи переносних значень, як метафора і метонімія.

Метафора (від гр. metaphora – перенесення) – вживання слова, що позначає предмет (явище, дію, ознаку) для назви іншого предмета з відповідною появою нового значення на основі подібності їх ознак або схожості вражень від них, наприклад:

за формою (дзвоник – квітка і прилад для подавання звукових сигналів, голка – для шиття і їжакова);

за кольором (золотий – браслет і сніп);

за функцією (двірнúк – професія і деталь автомашини).

Голос у нього гучний, але якийсь дерев’яний. (В.Козаченко.)

Втома крадеться тихо. (В.Бичко.)

Півні кричать у мегафони мальв... (Л.Костенко.)

Життя шумить і грає. (М.Рильський.)

Метонімія (від гр. metonimia – перейменування) – перенесення назви з одного класу предметів або одиничного предмета на інший клас або одиничний предмет на основі суміжності, тісного взаємозв’язку понять (читаю Шевченка, столове срібло, вся школа торжествувала, у київських парках ростуть липа, клен).

Шумить Хрещатик туго, як прибій. (В.Сосюра.)

Інститут відзначає свій ювілей.

Діти читають Шевченка.

Він любив слухати Дмитра Гнатюка.

Синекдоха (від гр. synekdoche – співвіднесення, співрозуміння) – різновид метонімії, що полягає в перенесенні назви частини (або чогось меншого) на предмет як ціле (або щось узагалі більше) і навпаки, ґрунтується на суміжності кількісного характеру при відношеннях між певною сукупністю і її окремим елементом. За допомогою синекдохи щось ближче, вужче може виступати як знак дальшого, ширшого (копійка – гроші взагалі, хліб – харчові продукти і взагалі засоби до існування) і, навпаки, дальше – як знак ближчого (твар – „творіння, творіння, те, що створене: предмет, істота” – „обличчя”).

Він скрізь руку має, а ми що? (І.Карпенко-Карий.)

Всі площа була повна людських голів, подертих кожухів, сіряків, кирей. (Л.Смілянський.)

Наш люд має в собі багато сили, щоб родити Шевченків, Федьковичів і Франків. (В.Стефаник.)