Тема 7 лексикологія

1. Предмет і завдання лексикології української мови. Слово як основна одиниця лексичної системи. Поняття лексеми.

2. Однозначні та багатозначні слова. Пряме та переносне значення слів. Типи переносних значень.

3. Омоніми та пароніми в сучасній українській літературній мові.

4. Синоніми та антоніми.

Література:

Волох О.Т. Сучасна українська літературна мова. – К.: Вища шк., 1986.

Дорошенко С.І., Дудик П.С. Вступ до мовознавства. – К.: Вища шк., 1974.

Жовтобрюх М.А., Кулик Б.М. Курс сучасної української літературної мови. – І ч. – К.: Рад. школа, 1965.

Сучасна українська літературна мова / За ред. М.Я.Плющ. – К.: Вища шк., 2001.

Сучасна українська мова / За ред. О.Д.Пономарева. – К.: Либідь, 2001.

Шкуратяна Н.Г., Шевчук С.В. Сучасна українська літературна мова. – К.:Літера, 2000.

1. Предмет і завдання лексикології української мови. Слово як основна одиниця лексичної системи. Поняття лексеми

Лексикологія (гр. lexikos – словниковий, logos – учення) – розділ мовознавства, у якому вивчається словниковий склад (лексика) мови. Словниковий склад мови ( її лексика) – всі слова, поширені в українській літературній мові. Лексика української літературної мови дуже багата (понад 134 тис. слів) і перебуває в стані майже безперервних змін.

Лексикологія, у свою чергу, поділяється на:

семасіологію – вчення про семантику (лексичне значення) слів;

етимологію – вчення про походження слів;

ономастику – вчення про власні назви людей і географічні назви;

термінологію – вчення про терміни.

Історична лексикологія досліджує закономірності формування, розвитку і збагачення словника мови від найдавніших часів.

Лексикологія сучасної мови (описова) вивчає лексичний склад мови на сучасному етапі, а саме: лексичне значення слів і їх типи (однозначність і багатозначність, пряме і переносне, конкретне й абстрактне значення, омоніми й пароніми, синоніми й антоніми), стилістичну диференціацію лексичного складу сучасної української літературної мови та інших шарів лексики і шляхів формування та розвитку лексики, визначення її активних і пасивних шарів на сучасному етапі функціонування.

Завдання розділу “Лексикологія”:

визначити й охарактеризувати слово як одну з основних мовних одиниць;

охарактеризувати словниковий склад сучасної української літературної мови за походженням, стилістичним уживанням, поширеністю.

Слово – основна функціонально-структурна одиниця мови, що складається зі звуків і називає предмети, процеси чи явища та їх ознаки або лише вказує на них, виражає відношення між ними. Специфікою слова є те, що воно являє собою найменшу самостійну значеннєву одиницю мови. Цим визначається основна функція слова – номінативна (називна): слово позначає (називає) конкретний предмет (ніж, будинок) і абстрактне поняття (щастя, байдужість), виражає думки, почуття і волю людини. Слово як одиницю лексичної системи називають лексемою. Під лексемою розуміють найменшу словесну одиницю, здатну в звучанні виражати самостійний зміст і самостійно функціонувати. Лексичне значення – це реальний зміст слова, співвіднесеність між звуками і предметом чи явищем дійсності, що його позначають ці звуки. Здатність слова вступати у різні відношення з іншими словами за законами граматики певної мови називають граматичним значенням. Повнозначні слова мають лексичне і граматичне значення, а службові – лише граматичне. Значення слова відповідає поняттю, а поняття виражається словом. Розрізняють слова з конкретним і абстрактним значенням.

Конкретне значення мають слова, що називають предмети, явища навколишнього світу, які людина сприймає та пізнає органами чуття (хата, озеро, зелений, сидіти). До слів з конкретним значенням належать також:

• прізвища, імена людей (Коваленко, Ігор, Алла);

• назви підприємств, установ, організацій (“Насосенергомаш”, облдержадміністрація, “Росток”);

• назви періодичних видань, друкованих творів (газета “Ваш шанс”, поема “Гайдамаки”);

• астрономічні та географічні назви (Водолій, Сула, Харків).

Абстрактне значення властиве словам, що називають узагальнені поняття, позбавлені чуттєвих ознак, які сприймаються розумом, уявою людини (дотепність, чемний, вважати). Слова з абстрактним значенням з’явилися в мові значно пізніше, ніж слова з конкретним значенням.