2.4. Спосіб господарювання й спосіб виробництва: сутність, взаємозв’язок

Існує безліч визначень поняття економічної системи. Наприклад, Б. Гаврилишин розглядає економічну систему як елемент в архітектурі суспільного ладу, поряд із цінностями й політичним правлінням. Найбільш повним, на погляд автора даної роботи, є наступне визначення: економічна система (або з погляду формаційного підходу – суспільно-економічна формація) – це сукупність наступних взаємозалеж­них елементів: продуктивних сил, виробничих відносин, що становлять разом спосіб виробництва; а також інфраструктури й механізму господарювання, узятих у єдності з політичною надбудовою.

Таким чином, основою економічної системи є певна техніко-виробнича структура; центром – відносини власності, відтворення й розподіли доходу; оформленням – інституціонально-правова й політична системи.

Залежно від критеріїв, покладених в основу, існує й безліч класифікацій економічних систем. Хрестоматійною й часто сприйманою в якості єдиної є класифікація на базі критерію характеру регуляції економічної системи, а саме: традиційна, ринкова, адміністративно-ко­мандна, змішана, перехідна економіка. На основі переважного значення цінностей суспільства й форм політичного правління Б. Гаврилишин так класифікує економічні системи: вільне підприємниц­тво (США), узгоджене вільне підприємництво (Японія), адміністративно-командна система, ринковий соціалізм (Югославія), розподільний соціалізм (Швеція).

З позицій технічної основи виділяють такі типи економічних систем: доіндустріальні, індустріальні, постіндустріальні; за цільовою спрямова­ністю економічного розвитку – доматеріальні, матеріальні, постматеріа­льні; за характером ринкової організації економічної діяльності – доринкові, ринкові, постринкові. Причому сучасні економічні системи здебільшого є постіндустріальними, постматеріальними, постринковими, а за характером регуляції – змішаними системами. Перераховані класифікації є монокритеріальними. Однак економічні системи в них розташовуються в історично-еволюційному порядку підвищення їхньої складності. З іншого боку, це розташування реалізується згідно єдиного обраного критерію, що відображає лише один елемент структури економічної системи.

З погляду формаційного підходу, обґрунтованого й використаного К.Марксом, залежно від форми власності на засоби виробництва існує п’ять типів суспільно-економічних формацій: первіснообщинна, рабовла­сницька, феодальна, капіталістична, комуністична. У цій глобальній класифікації основний критерій форми власності на засоби виробництва відбиває зміни основи, базису, самої сутності економічної системи в процесі її еволюції.

Цікавою є типологія економічних систем І. Тивончука. На основі критеріїв структури власності, соціальної безпеки людей і деяких інших виділяються наступні типи економічних систем: капіталістична ринкова економіка, соціальна ринкова економіка, ринкова економіка типу «дер­жави добробуту», японський або південно-східноазіатський тип. В. Чер­няк на основі критеріїв співвідношення форм власності; плану й ринку; централізму й децентралізму в управлінні економікою; конкуренції й монополізму; лібералізованості й соціальної орієнтованості економіки виділяє наступні типи економічних систем суспільства: лібералізована ринкова економіка (США), соціально орієнтована ринкова економіка (Німеччина), держава добробуту (Швеція), східно-азіатська модель (Японія). Перераховані класифікації є полікритеріальными, тобто вико­ристовують кілька критеріїв, однак відображають варіанти тільки сучасної пануючої економічної системи, а саме – капіталістичної суспільно-економічної формації.

Виникає закономірне питання, яка із класифікацій і на основі яких критеріїв є найбільш вичерпною? На це питання навряд чи можливо відповісти однозначно. На погляд автора, кожна із класифікацій, будучи більш-менш повною, розглядає проблему еволюції, розвитку, видозміни економічних систем з різних боків, з огляду на різні аспекти даної проблеми. Отже, варто застосовувати, гармонійно сполучаючи, всю розмаїтість класифікацій у процесі проведення наукових досліджень, з урахуванням їх цілей і завдань.

Якщо зіставити періоди існування економічних систем, то можна помітити, що кожна наступна система існувала значно коротший проміжок часу, ніж попередня. Це означає наявність між цими системами певного типу внутрішньо необхідних, суттєвих рис, а отже, дії окремого економічного закону. Він отримав назву закону прискореного розвитку економічних систем.

Закон прискореного розвитку економічних систем –закон, який відображає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв’язки між зростанням потреб людини, прогресом технологічного способу виробництва та еволюцією форм власності, внаслідок дії яких зменшується період існування менш розвинутих економічних систем і прискорюється їх трансформування у більш розвинуті економічні системи.

Так, людське суспільство виникло понад 3 млн. років тому і приблизно 95% цього часу існувало в умовах первіснообщинного ладу. Рабовласницький лад тривав майже 52 століття, феодалізм – 12, капіталізм – 5 століть. Із середини 50–х р. XX ст. у надрах економічної системи сучасного капіталізму зароджується соціалістичний спосіб виробництва.

Функціонування та розвиток закону зумовлені дією інших економіч­них законів (закону зростання потреб, закону зростання продуктивності праці, закону конкуренції, закону вартості, закону концентрації виробниц­тва та ін.), а також інтенсивнішою дією основних законів діалектики. Особливого значення набуває одна із закономірностей розвитку науки, відповідно до якої її прогрес залежить від кількості знань, успадкованих від попередніх поколінь. Постійне їх збільшення зумовлює прискорений розвиток людської цивілізації загалом і економічних систем зокрема.

У свою чергу, дія закону прискореного розвитку економічних систем визначається певним посиленням інтенсивності з часу переходу технологічного способу виробництва, заснованого на машинній праці, до такого, що ґрунтується на автоматизованій праці. Як відомо, з часу вини­кнення людської цивілізації до кінця XVIII – початку XIX ст. існував технологічний спосіб виробництва, заснований на ручній праці. За останні два століття відбулися дві революційні зміни: 1) перехід від ручного до машинного виробництва; 2) перехід від машинного до автоматизованого виробництва (у найбільш розвинутих країнах). У на­слідок цього з’явилася значна кількість моделей соціально-економічного розвитку, зросла інваріантність в еволюції економічних систем.

Дія закону прискореного розвитку економічних систем дає підставу стверджувати про можливість переходу передових країн світу до найсп­раведливішої форми розвитку соціально-економічної формації.

Дія закону прискореного розвитку економічних систем спостеріга­ється і з погляду загальноцивілізаційного підходу. Так, аграрна цивіліза­ція існувала до початку XIX ст., індустріальне суспільство – приблизно півтора століття.

Запитання для контролю

1. Закономірності існування способу господарства.

2. Функціональні та організаційні закономірності реалізації способу господарства.

3. Які є основні класифікації економічних систем?

4. Що є спільного і відмінного між соціально-економічних та організа­ційно-економічних відносинах?

5. Яку відмінність має командно-адміністративна економіка?

6. Що відноситься до об’єктів промислової власності?

7. Чим відрізняється товарне господарство від натурального?

Тести

1.Згідно з чинним законодавством України до правомочностей власності не відносяться:

а) володіння;

б) управління;

в) користування;

г) розпорядження.

2. До економічних характеристик власності не відносяться:

а) відносини членів суспільства з приводу володіння майном;

б) спосіб присвоєння майна;

в) спосіб реєстрації відносин користування майном;

г) спосіб трудової діяльності.

3. Що із нижченаведеного не відноситься до об’єктів промислової власності:

а) винаходи;

б) промислові зразки;

в) топографії інтегральних мікросхем;

г) бази даних;

д) відкриття?

4. Відповідно до Стокгольмської конвенції до інтелектуальної власності не відносяться права щодо:

а) літературних, художніх і наукових творів;

б) виконавської діяльності артистів, звукозапису, радіо– і телевізійних передач;

в) творів народної творчості (фольклору);

г) винаходів у всіх областях людської діяльності;

д) промислових зразків.

5. До відмінностей інтелектуальної власності від інших видів власності не відносяться такі:

а) нематеріальність об’єктів інтелектуальної власності;

б) ознака пріоритетності і можливість депонування;

в) можливість одержання доходу від її використання;

г) можливість виділення майнових і немайнових прав.

6. Право інтелектуальної власності становлять:

а) особисті немайнові права інтелектуальної власності;

б) майнові права інтелектуальної власності;

в) особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності;

г) особисті немайнові права інтелектуальної власності, а в окремих випадках майнові права інтелектуальної власності.

7. До положень Паризької ї конвенції про охорону промислової власності не відноситься:

а) положення щодо національного режиму;

б) положення щодо права пріоритету;

в) положення щодо автоматичної охорони;

г) положення щодо незалежності патентів;

д) положення про структуру й органи управління, які створено для реалізації конвенції.

8. Типами привласнення є:

а) приватне, державне;

б) приватне, суспільне;

в) приватне, роздільне;

г) приватне, особисте.

9. Об’єктами власності не можуть бути:

а) земля, в тому числі корисні копалини;

б) засоби виробництва, створені суспільством;

в) робоча сила людини;

г) життя людини.