11.4. Інтелектуалізація суспільного розвитку. Модель економічної та соціальної політики в Україні

У сучасних умовах розуміння сутності інформаційної революції в сфері індустріальної економіки має зводитися до усвідомлення того, що інформаційні технології змінюють не види діяльності, а їх технологічну здатність використовувати продуктивну силу, те, що відрізняє людину від інших біологічних носіїв – здатність обробляти і розуміти символи, генеруючи нове знання.

Такі зміни структури сучасної економіки розглядаються сьогодні як глобальне структурне зрушення, що ознаменувало перехід від «матеріа­льної» до «інтелектуальної» економіки, «економіки, заснованої на знаннях».

Поняття «економіки, заснованої на знаннях», або інтелектуальної економіки, відображає визнання того, що наукові знання та спеціалізо­вані унікальні навички їхніх носіїв стають головним джерелом і ключовим фактором розвитку матеріального та нематеріального виробництва, забезпечуючи сталий економічний розвиток.

Джерелом генерації нового знання є інтелектуальна активність людини. Інтелектуальна активність – це заснована на знаннях, усвідомлена, морально орієнтована здатність збирати, накопичувати і переробляти все більші потоки інформації.

Отже, інтелектуалізація економіки прямо пропорційно залежить від розвитку інноваційного та людського потенціалів, що характеризують економічний ресурс, сприяють зростанню внутрішнього валового проду­кту в поєднанні з науково-технічним прогресом, тому в глобальному просторі панування різноманітності рівних можливостей, присутність нашої країни та її взаємодія з іншими спільнотами можливі за умови забезпечення в українському соціумі індивідуальної свободи і солідарної відповідальності за її непорушність і збереження.

Розвиток інтелектуалізовано економіки пов’язаний з визначенням ключових понять (табл. 11.3).

Таблиця 11.3

Ключові складові, необхідні для розвитку інтелектуалізованої економіки

Складова	Опис складової
інноваційний потенціал	сукупність науково-технологічних, фінансово-економічних,соціальних та культурно-освітніх можливостей країни, необхідних для інноваційного розвитку економіки
людський потенціал	це сукупність знань, практичних навичок і трудових зусиль людини або людські здатності, навички, які варто визнати особливою формою капіталу
інтелектуальний потенціал людини і його здатність до специфікації	нове знання повинно бути відкрито (генероване), а потім застосовано до специфічних завдань у конкретному організаційному/виробничому контексті
інноваційне виробництво	це виробництво, основою якого є використання нових знань (або нове використання знань), втіле­них у технології, ноу-хау, нових комбінаціях виробничих факторів, структурі організації та управління виробництвом, які дають змогу одержу­вати інтелектуальну ренту та переваги перед конкурентами

Очевидно, що в умовах слабкого інноваційного розвитку українсь­кого суспільства буде нелегко привести наші соціальні, економічні, культурні та інформаційні системи до рівня сучасних світових пріоритетів, динамічно інтегруватися в нове інформаційно-гуманітарне глобальне суспільство. Без системних інвестицій у людину, в її творчий, науковий, інтелектуальний та інноваційний потенціал важко здійснити серйозні соціально-політичні трансформації українського суспільства.

На шляху розвитку демократії, ринкової економіки і відкритого суспільства Україна опинилася перед необхідністю прискореного прове­дення ефективних реформ, вибору оптимальної стратегії їх здійснення. Стратегія економічних реформ у кожній країні випливає з особливостей її історичного розвитку, специфіки економічного, соціального та політич­ного становища, враховує при цьому рівень радикальності, терміни, послідовність проведення і способи вирішення поточних завдань.

Реформування економіки в Україну передбачало вирішення трьох взаємопов’язаних завдань: 1) проведення системних змін в економіці, включаючи інституційні та структурні перетворення; 2) лібералізацію економіки; 3) фінансову (макроекономічну) стабілізацію.

Інституційні перетворення, необхідні для створення основ ринкової системи, для приведення в дію рушійних сил ринкового господарювання – підприємництва та конкуренції. Структурна перебудова являє собою процес адаптації структури національної економіки до мінливих потреб вітчизняного і світового ринків.

Лібералізація економіки пов’язана зі скороченням і принциповими змінами функцій держави в економіці. Лібералізація служить початком формування нових ринкових цін, які характеризують співвідношення між попитом і пропозицією, що стимулює структурні зрушення та підвищення ефективності економіки.

Фінансова (макроекономічна) стабілізація передбачає проведення жорсткої політики бюджетних, грошово-кредитних відносин, обмінного валютного курсу, заробітної плати. Кінцевий успіх реформ в економіці визначається рішенням усіх трьох завдань, а не одного з них.

На сучасному етапі реформ в Україні процес змін відбувається повільними темпами і не забезпечує корінних перетворень та досягнень. Оцінка трансформаційних змін у вітчизняній економіці повинна проводитися в контексті загальносвітових тенденцій у розвитку трансфо­рмаційних процесів, які впливають на хід перетворень в Україні. До них відносяться: 1) поширення ринкової моделі економіки на всі регіони світу; 2) глобалізація і посилення взаємозалежності країн; 3) поглиблення інтеграційних процесів; 4) залежність соціально-економічного розвитку від сучасних високих технологій.

Трансформаційні процеси вважаються успішними, якщо вони забезпечують реалізацію комплексної стратегії розвитку: високоякісне управління, розвиток конституційного середовища; дієвість правових і судових процедур; ефективне державне регулювання.

Нова стратегія розвитку повинна спиратися на зміцнілий фунда­мент ринкової економіки, яка в Україні характеризується наступними ознаками: певною рівновагою між пропозицією і попитом на товари і послуги за допомогою цінових механізмів; функціонування валютного та фінансового ринків; зменшенням залежності вітчизняної економіки від імпорту енергоносіїв, сировини, матеріалів, комплектуючих виробів; розвитком ринково орієнтованого інституційного середовища.

Оцінка трансформаційних змін та стану вітчизняної економіки свід­чить про те, що процес формування ринкової економіки незавершений і вимагає створення ефективного ринку праці. На сьогодні в Україні такий важливий виробничий ресурс, як робоча сила, не отримав відповідної вартісної оцінки, що суттєво зменшує можливості його використання. Ни­зька вартість робочої сили при світових рівнях вартості всіх інших виробничих ресурсів  техніки, матеріалів, енергії, інновацій – є значною перешкодою на шляху до економічного зростання, особливо при обліку рівня кваліфікації робочої сили. Така ситуація знижує мотивацію до високопродуктивної праці, пригнічує ділову активність населення.

На основі глибокого аналізу та оцінки сучасного стану розвитку економіки, ходу реформ, світових тенденцій і закономірностей в Україні на зміну стратегії стабілізації економіки була схвалена та прийнята стратегія, спрямована на підвищення добробуту громадян, забезпечення безпеки держави. Стратегічними цілями урядової політики на найближчу перспективу визначено: розвиток людського потенціалу, зниження рівня бідності та примноження багатства нації, підвищення конкурентоспромо­жності національної економіки, забезпечення захисту прав і свобод людини і громадянина, безпеки особи, суспільства, держави; інтеграцію України до Європейського Союзу.

Для реалізації стратегічних цілей і пріоритетів необхідні серйозні інституційні перетворення та дієві стратегічні кроки у сфері макроеконо­мічної політики, розвитку внутрішнього ринку та реального сектору економіки, інвестиційної та структурно-інноваційної діяльності, доходів та соціальної політики, зовнішньоекономічних процесів, регіональної політики, економічної та екологічної безпеки.

Стратегічною метою України в умовах трансформації є побудова соціально-орієнтованої ринкової економіки, побудованої на симбіозі лібералізму та соціальної орієнтації. В основу цієї концепції повинні бути покладені новий зміст і форми діяльності держави в проведенні соціальної політики: вирішення проблеми власності і влади, сприяння формуванню середнього класу, визнання економічної свободи як суспільної цінності, податкове стимулювання створення нових робочих місць, забезпечення соціальної захищеності і безпеки громадян, наближення до світових соціальних стандартів, цін і тарифів.

Запитання для контролю

1. Що в себе включає процес глобалізації?

2. Визначте основні ідеї суб’єктивного глобалізму.

3. Які існують рушійні чинники глобалізації?

4. Що відноситься до джерел глобалізації?

5. У чому проявляється сутність об’єктивного глобалізму?

6.Які стратегічні цілі повинна включати урядова політика?

7.Що являє собою владна складова економічної політики України?

Тести

1. Основними суб'єктами та рушіями процесу глобалізації є:

а) національні економіки усього світу;

б) найбільш розвинені країни;

в) країни з транзитивною економікою;

г) країни, що розвиваються.

2. Глобалізацію необхідно розглядати як:

а) тенденцію до універсалізації світу;

б) тенденцію зростання різноманітності світу;

в) тенденцію до нав’язування „правил гри” розвинутими країнами;

г) відповіді «а» та «б».

3. До об’єктивних факторів процесу глобалізації належать:

а) міжнародний поділ праці;

б) фактор глобального науково-технічного прогресу й застосування нових технологій.

в) глобальне втручання у внутрішні справи держав;

г) відповіді «а» та «б».

4. Головною особливістю процесу глобалізації є те, що:

а) предметом праці стає знання;

б) відбувається дедалі більша взаємозалежність країн світу;

в)руйнується національний державний суверенітет країн;

г) міжнародний економічний обмін зумовлює зростання добробуту всіх країн.

5. Сучасні переваги НТП і новітніх технологій наступні:

а) створюються невичерпні конкурентні переваги й можливості монопо­льного впливу на світовий ринок;

б) стимулюють індустріалізацію країн, які здійснюють самостійну націо­нальну економічну політику;

в) змінюються основи виробництва й організації праці, засоби викорис­тання продукції, процес відновлення виробничих фондів;

г) усі відповіді правильні.

6. Глобалізація відбувається під впливом наступних чинників:

а) економічних;

б) неекономічних;

в) економічних і неекономічних;

г) політичних та ідеологічних;.

7.Основні засади державного управління інтелектуальною діяль­ністю визначаються:

а) Конституцією України;

б) Кабінетом Міністрів України;

в) Президентом України;

г) Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України.

8. Людський капітал відрізняється від структурного тим, що:

а) людський капітал не може бути джерелом одержання доходу, а структурний – може;

б) структурний капітал не може бути джерелом одержання доходу, а людський – може;

в) людський капітал не може бути власністю компанії, а структурний – може;

г) структурний капітал не може бути власністю компанії, а людський – може.

9. Інтелектуальний капітал як економічна категорія являє собою:

а) знання, які можна перетворити на прибуток та оцінити;

б) сукупність здібностей та знань, яка має економічну цінність й вико­ристовується у виробництві з метою одержання доходу;

в) знання, які має організація та які виражені у зрозумілій та недво­значній формі, що легко переноситься;

г) створений або придбаний інтелектуальний продукт, який має вартісну оцінку, об'єктивований та ідентифікований, утримується підприємством з метою ймовірності одержання прибутку;

д) усі відповіді правильні;

е) усівідповіді правльні.