2. Предмет теорії господарства. Основні категорії загальної теорії господарства.

Усе різноманіття визначень предмета економічної теорії можна звести до єдиного початку: в центрі її вивчення лежить господарська діяльність людей, яка розвивається за загальними законами взаємодії людини з природою. Це дуже складний і заплутаний комплекс різномані­тних явищ та процесів. В індустріально розвинених країнах нині виділяється близько 500 великих галузей і блоків господарства, де виробляються десятки мільйонів товарів та послуг для задоволення виробничих і особистих потреб людей. Кожен з економічних блоків, у свою чергу, має складну структуру. При цьому господарську діяльність здійснюють не просто члени суспільства, а економічні агенти в особі працівників, власників майна, банкірів, домогосподарств і т.д.

Поняття господарської діяльності ширше, ніж безпосереднє виробництво благ і послуг, а об’єктами впливу виробництва і господарської діяльності є різні економічні ресурси.

Виробництво – це процес створення економічних благ для задоволення потреб людини.

Розрізняють такі види виробництва:

Матеріальне виробництво пов’язане з галузі з виробництва матеріальних благ і послуг (Промисловість, сільське господарство, будівництво).

Нематеріальне виробництво – пов’язане з наданням нематеріальних послуг (Охорона здоров’я, освіта).

Як відомо, рівень розвитку економіки, в першу чергу, залежить від кількості і якості застосованих у виробництві факторів. Розглянемо їх у натурально-речовинному виді, що властивий усякому суспільству.

Перший фактор (суб’єктивний) – людський. Для виробництва завжди потрібні люди, що мають необхідні знання й трудові навички. Звідси першою силою, силою, що здатна творити, являється праця.

Праця в матеріальному виробництві – це доцільна діяльність, у якій люди за допомогою створених ними засобів пристосовують предмети природи для задоволення своїх потреб. У цій діяльності на підприємствах беруть участь працівники різних професій, а також управлінський персонал, що організує їхню спільну працю.

Другий фактор (речовинний) –засоби праці. До них належать ті матеріальні речі, за допомогою яких люди створюють блага.

Фактори виробництва представлені на рис. 1.1.

Рис. 1.1. Фактори виробництва

До складу засобів праці входять природні умови праці (наприклад, водоспади, використовувані для господарських цілей). Головне ж місце тут займає техніка – штучні, створені людиною засоби праці. У свою чергу, вони включають знаряддя праці (інструменти, машини, устатку­вання, апарати хімічного виробництва й т.п.), завдяки яким вихідна природна речовина перетворюється на корисні блага, а також загальні матеріальні умови праці (виробничі будівлі, канали, дороги і т.д.).

Третій фактор (речовинний) –предмети праці. Це річ або сукупність речей, які людина видозмінює за допомогою засобів праці. Предмети праці підрозділяються: на природну речовину, до якої не застосовувалася праця (наприклад, вугільний шар у шахті, руда в руднику), і на сировину (сирі матеріали), що перенесла вплив праці людини (відбиті із шару вугілля й руда, які спрямовують для подальшої переробки).

Щоб усім факторам надати руху, потрібно знайти правильні кількі­сні співвідношення між всіма речовинними елементами виробництва й чисельністю працівників. Це завдання вирішує технологія, що визначає способи переробки природних й інших речовин й одержання готових продуктів.

Щоб правильно розпорядитися наявними факторами, необхідна підприємницька здібність. Ще одним основним фактором виробництва в сучасному світі є наука, що перетворюється в безпосередню продукти­вну силу. Іноді як фактор виробництва виділяють й інформацію, функцією якої (у широкому значенні), безсумнівно, є зниження рівня невизначеності в умовах ринкового господарства.

Усі зазначені фактори (або ресурси) виробництва в кожний даний момент часу обмежені стосовно потреб. Ця обмеженість може бути: абсолютною (ресурси взагалі неможливо збільшити) і відносною (фактори можна збільшити, але в меншому ступені в порівнянні із зростанням потреб).

Перший фактор не можна або майже не можна швидко збільшити. Обмежувачами тут є загальна чисельність населення кожної країни і особливо частка в його складі працездатних осіб.

Другий фактор можна в принципі збільшувати до необхідних розмірів на підприємствах. Однак за короткий термін їх не можна одержати в бажаних розмірах, тому що кілька років затрачається на створення нових машин, устаткування, будівель і споруд.

Третій фактор, насамперед земля й корисні копалини, в усьому світі абсолютно обмежений. При цьому розрізняють розвідані запаси природних багатств і потенційні запаси.

Суспільне виробництво є процес впливу людини на предмети природи з метою пристосування їх до задоволення своїх потреб. Суспільне виробництво включає: виробничі відносини, виробничі сили, засоби виробництва (предмети і засоби праці).

Економіка – безперервний процес відтворення. Будь-яке виробниц­тво характеризується взаємодією трьох простих елементів: робочої сили, предметів праці та засобів праці.

Засоби праці – річ або комплекс речей, які людина поміщає між собою і предметом праці; все те, чим людина впливає на предмет праці, створюючи готовий продукт.

Предмети праці – це те, на що спрямована праця людини, що становить матеріальну основу майбутнього готового продукту.

Предмети праці класифікуються на кілька самостійних груп:

Чорні метали – прокат, залізничні рейки, балки, сталь різних сортів (інструментальна, конструкційна, швидкоріжуча).

Труби – металеві: сталеві, чавунні, емальовані, безшовні, зварні, нафтові, газові, водопровідні; неметалеві: залізобетонні, керамічні, азбоцементні, скляні.

Кольорові метали – мідь, алюміній, свинець; сплави з них – латунь, бронза; прокат з них – лист, труба, пруток; сировину для кольорової металургії.

Нафтопродукти – авіаційний і автомобільний бензин, дизельне паливо, мазут, різні масла (авіаційне, дизельне, автомобільне, трансфо­рматорне).

Хімікати та гумотехнічні вироби – продукція основної хімії: сода, кислоти та ін.; органічного синтезу: спирти, ацетон та ін.; пластичні маси і порошки; анілінові барвники; гумотехнічна продукція.

Лісові матеріали – ділова деревина; пиломатеріали, готові вироби з деревини (фанера, столярні плити, тарна дошка).

Паперово-целюлозна продукція – папір (газетний, писальний, дру­карський, пакувальна); картон (тарний, палітурний, покрівельний); вироби з паперу (мішки, картонна тара, шпалери, пергамент). Будівельні матеріали – цемент різних марок, шифер, м’яка покрівля; скло віконне та дзеркальне; азбест; фарби; санітарно-технічне обладнання.

Сировина для легкої промисловості – бавовна-волокно; льоноволо­кно, волокно пеньки, джуту; шерсть натуральна й відновлена; шовк-сирець; хімічне волокно; пряжа (бавовняна, вовняна).

Необхідно відзначити, які виробництво розділене на галузі, тобто групи підприємств (фірм), що виробляють однорідну продукцію. Галузі, з одного боку, поділяють на підгалузі, а з іншого – групують у народногос­подарські комплекси: паливно-енергетичний, агропромисловий і т.д.

В економічній теорії досить поширений розподіл економіки на сектори, що представлені на рис. 1.2.

Рис. 1.2. Сектори економіки

Первинний сектор включає сільське й лісове господарство, полювання й рибальство; вторинний – промисловість і будівництво. До третинного сектору відносять виробництво матеріальних послуг (торгівля, транспорт, зв’язок, житло-побутове обслуговування) і нематеріальних послуг (освіта, охорона здоров’я, мистецтво). Виробництво матеріальних благ і послуг поєднують у сферу матеріального виробництва, а нематеріальних благ і послуг – у сферу нематеріального виробництва.

Розрізняють також реальний й фінансовий (грошовий) сектори. У реальному секторі створюються товари й послуги, а фінансовий – покликаний обслуговувати сектор, у якому реально виробляється продукція. Розподіл національної економіки на реальний і фінансовий сектори певною мірою є умовним. Ці сектори розрізняються цілями, характером операцій, технічними особливостями. Фінансовий сектор не має чітких меж; він охоплює рух грошових коштів, надання фінансових послуг, управління фінансовою діяльністю.