11.3. Глобалізація економічної діяльності як тенденція розвитку сучасного світу. Об’єктивність та закономірність глобалізаційно-інтеграційних процесів

Глобалізація економіки, перехід від моделі масового виробництва, притаманного ері нафти і автомобіля, до моделі гнучких мереж, що властиві ері інформаційних технологій, призвели до фундаментальних зрушень у просторовій конфігурації процесу накопичення капіталу.

Підвищення географічної мобільності капіталу і придбання ним багатовекторної спрямованості сьогодні є наслідком істотних змін в організації процесу виробництва і розподілу. На думку деяких вчених, це свідчить про «історичний перехід» від фордизму і кейнсіанства до нового режиму накопичення капіталу, який отримав назву «гнучкого накопи­чення» і зумовлює нові зміни в економічних і політичних відносинах між працею, капіталом та державою.

Форсований розвиток глобалізації в останні десятиліття обумовив кардинальні зміни не тільки у виробництві, але і в торгівлі товарами та послугами, у фінансовій сфері. На початку XXI ст. темпи глобалізації торгівлі та капіталу випереджають темпи глобалізації виробництва. Глобальні фінансові потоки втратили органічний зв’язок з потоками реальних ресурсів і довгострокових виробничих інвестицій, все більше набувають спекулятивний характер.

У багатьох західних індустріально розвинених країнах рух приват­них інвестицій перевершує резервні фонди центральних банків, а фінан­сові потоки в десятки разів перевищують операції, пов’язані з експортом товарів і послуг. Глобалізація фінансових ринків безпосередньо впливає на рівновагу платіжних балансів та фіксацію валютних курсів.

У пошуках прибутку ТНК та міжнародні банки з невідомою раніше легкістю приходять у ті чи інші країни або на ті чи інші фінансові ринки і з такою ж легкістю покидають їх. У цих умовах «націям-державам» стає все важче проводити незалежну економічну політику, якщо вона суперечить інтересам глобального фінансового капіталу. Унаслідок цього термін «глобалізація» у багатьох країнах і регіонах часто трактується сьогодні як перехід до встановлення нового геофінансової системи.

Особливу роль у прискоренні глобалізації економіки відіграє розширення масштабів і географічної мобільності торгівлі та прямих іноземних інвестицій (ПІІ). У гонитві за максимальними прибутками в рамках нового режиму «гнучкого накопичення капіталу» на зміну відносно ізольованим МНК минулих часів на Світовий ринок вийшли більш інтегровані ТНК. На рубежі XXXXI ст. ТНК стали одним з головних чинників безпрецедентного рівня інтернаціоналізації глобалізованої світової економіки.

Переміщення виробництва за кордон призводить до збільшення товаропотоків. З кожним роком усе більша частина не тільки інвестицій, але й торгових і фінансових потоків спрямовується в світову економіку ТНК. В цьому контексті, як зазначає Дж. Гібсон-Грехем, у сучасній західній політекономії ТНК розглядаються як «один з найважливіших агентів глобалізації тому, що вони забезпечують інституційну структуру для швидкої мобільності капіталу в усіх його формах».

Поширене порівняння економічної глобалізації з припливною хви­лею, яка сприяє досягненню берега економічного розквіту і великим, і малим човнам, не витримує критики при зіткненні з дійсністю. Це змушує багато країн третього світу і колишніх соціалістичних країн продовжувати жити в умовах замкнутої економіки, покладатися на власні сили у вирішенні завдань модернізації, шукати вихід із кризової ситуації на шляху регіоналізації, а не глобалізації економічної діяльності.

На початку XXI ст. регіоналізація стала супутником глобалізації економічної діяльності і розвивається в рамках так званої «малої глобалізації» – територіально-економічних об’єднань відносно невеликих груп країн на основі взаємної лібералізації торгівлі, руху капіталу і робочої сили. Одним з найстаріших представників інтеграційного угруповання такого типу є Європейський Союз (ЄС).

У сучасному світі налічується десятки таких об’єднань. До них відносяться такі відомі великі міжнародні регіональні організації, як АСЕАН або НАФТА, так і менші економічні та митні союзи, «спільні ринки» та зони вільної торгівлі. З одного боку, регіоналізація сприяє розвитку інтеграційних процесів, з іншого – створює додаткові бар’єри на шляху глобалізації та призводить до посилення протиріч і конкуренції між різними економічними об’єднаннями.

Важливою складовою глобалізації економічної діяльності є також лібералізація торгівлі. Вона розширилася після створення в 1995 р. Всесвітньої торгової організації (ВТО), яка проголосила своєю метою сприяння інтеграції всіх країн у багатосторонню систему регулювання світової торгівлі. Для вирішення цього завдання СОТ зосереджує зусилля на подоланні перешкод міжнародного обороту товарів і послуг.

Характерною особливістю сучасного етапу економічної глобалізації є те, що країни, які знаходяться на різних рівнях економічного розвитку, знаходяться і на різних ступенях включення в глобалізаційні процеси, а більше 50 найменш розвинених країн практично знаходяться за межами глобальних змін.

Глобалізація економіки в тому вигляді, як вона здійснюється в сучасному світі, має як конструктивний, так і деструктивний характер, як позитивні, так і негативні наслідки.

Що стосується процесу інтеграції України у світову епоху глобалі­зації, необхідно зазначити основні аспекти, які перешкоджають його ефективному здійсненню: низький рівень технологічного розвитку; розшарування суспільства, відсутність чітко визначеної внутрішньої і зовнішньої політики держави; корупція в органах державної влади внаслідок її поєднання з інтересами власності та бізнесу.

Тому основою входження України у світову глобалізаційну систему повинна бути чітко вироблена і впроваджена в життя за допомогою правових засобів стратегія розвитку національної держави з вимогою дотримання основних прав людини.

Отже, глобалізація – це необоротний процес, що супроводжується суттєвими впливами на всі сфери життєдіяльності людини і суспільства, в тому числі і на національну державу.