10.4. Теорія економічної конвергенції. Біфуркації та поліфурка­ції. Трансформація структури економіки України

З теоріями соціальної трансформації капіталізму тісно пов’язана теорія конвергенції. Термін «конвергенція» перекладається як «набли­ження», «зближення». Зарубіжні економісти стверджували, що капіталізм і соціалізм під впливом сучасного індустріального розвитку набувають спільних рис, зближуються, зливаються в якесь «змішане суспільство». Воно не буде ні капіталістичним, ні соціалістичним, а втілюватиме переваги обох систем.

З обґрунтуванням теорії «конвергенції» у 1950-х рр. виступили економісти й соціологи П. Сорокін (США), Р. Арон (Франція), В. Бакінгем (США). Значного поширення теорія набула у 1960-х рр., завдяки працям таких учених, як У. Ростоу (США), Ян Тінберген (Голландія), П. Дракер (США), Дж. Гелбрейт (США) та інші.

Теорія «конвергенції» не є якоюсь цільною науковою гіпотезою. Її автори користуються різними аргументами на захист своєї позиції, по-різному описують «змішане» суспільство. Ідею конвергенції поширювали на всі сфери суспільного життя, але її засадною частиною є економічне й технологічне обґрунтування конвергенції.

Широку популярність придбав технологічний варіант «конвергенції» Дж. Гелбрейта. Майбутнє індустріальної системи він зв’язував з конвер­генцією двох систем. Ніщо, зазначав Гелбрейт, не дозволяє краще заглянути в майбутнє індустріальної системи, ніж встановлення факту конвергенції. Злиття двох систем відбувається внаслідок розвитку одна­кової технологічної структури виробництва. Тобто Гелбрейт до проблеми «конвергенції» двох систем підходить з точки зору розмірів виробництва, його техніко-організаційної сторони та ігнорує відмінності у сферах власності.

Голландський економіст Я. Тінберген процес «конвергенції» уявляв як «сприйняття» певних принципів і «подолання» інших. Майбутнє «кон­верговане» суспільство не сприйме притаманних соціалізмові суспільної власності, централізованого планування (яке має набрати децентралізованого характеру), зрівняльного розподілу тощо. Щодо капіталізму, то посилиться планування, зростатиме роль державного сектора і державного регулювання економіки.

В результаті наближення системи «Сходу і Заходу» до якоїсь середини виникне, на думку Тінбергена, «змішана система», яка уможливить досягнення суспільного оптимуму. Французький соціолог Р. Арон визнає наявність спільних рис і для капіталізму і для соціалізму: індустріалізація, урбанізація, розвиток освіти. Він критикує марксистський формаційний підхід до аналізу суспільного розвитку, заявляє, що він не виправдав себе, що фактом такого розвитку став плюралізм. І капіталіс­тична, і соціалістична економічні системи розвиваються і змінюються.

У. Ростоу зіставляє деякі техніко-економічні показники двох систем (норму нагромадження, рівень виробництва і споживання на душу населення) і робить висновок про переваги капіталізму. Що стосується соціалістичних країн, то, відмовившись від свого суспільно-політичного ладу, вони наблизяться до капіталізму.

В обґрунтуванні теорії «конвергенції» західні вчені зверталися не тільки до економічних, але й до загальносоціологічних аспектів, вони поширювали ідеї «конвергенції» на всі сфери суспільного життя. Соціологічна аргументація «конвергенції» полягає у визначенні спільних рис двох систем в галузі виховання, освіти, культури, мистецтва, науки.

Використання евристичного потенціалу синергетичної парадигми наукового пізнання в економічному аналізі продовжує давню традицію впливу на нього парадигм природно-наукового знання. У концепції синергетики одними з ключових аналітичних інструментів є категорії «аттрактор» і «біфуркація». Перша з них характеризує процеси стабільного та стійкого відтворення будь-якої системи, відхилення від траєкторії здійснення якого є незначними і не змінюють цю траєкторію.

Біфуркація (поліфуркація) – це ситуація, коли вибір одного з певних можливих варіантів подальшого розвитку відбувається або виключно випадково, або під впливом дрібних дій з боку навколишнього середовища або внутрішніх особливостей самої системи, абсолютно несуттєвих у звичайних умовах.

Після вибору одного з траєкторій розвиток стає незворотним, і повернутися в точку біфуркації, щоб обрати іншу траєкторію розвитку, вже неможливо. Згідно з традиційним уявленням про перехідні процеси в суспільстві перехід від однієї системи до іншої носить однозначно прогресивний і монолінійно-детермінований характер: при збільшенні керуючого параметра λ, (у марксистській теорії  це рівень продуктивних сил) керований показник X (рівень виробничих відносин) також зростає, причому певному значенню λ відповідає строго певне значення X(рис. 10.1).

Рис. 10.1. Монолінійна траєкторія розвитку

Така парадигма особливо характерна для марксистського суспільствознавства.

Тим часомсинергетичнатеорія,узагальнюючидосвідприродничих наук, розглядає такутраєкторіюеволюціїлише якокремий випадокпроцесівпереходувідодногоаттрактора(стійкого стану) до іншого. Разомзмонолінійноютраєкторієюможливаі ситуаціярозвилки(рис. 10.2),коли післяточкибіфуркації(точкаА)подальший розвитоксистеми можепітипорізних шляхах(нарис.10.2 – якпо верхній,такіпо нижнійтраєкторії).

З набуттям Україною державної незалежності очікувалося, що нова українська держава, у своїй розбудові орієнтуватиметься на відповідні зразки, що використовуються в сучасних розвинених країнах, і виконують насамперед функції захисту прав власності, розробки «правил гри» та контролю за їх виконанням. Що стосується безпосередньої участі держави у господарській діяльності, то полеміка між кейнсіанським дирижизмом і неокласичною критикою «шляху до рабства» поступово перейшла в спокійне обговорення заходів, ефективної для тих чи інших конкретних обставин.

Рис. 10.2. Біфуркаційний розвиток (А – точка біфуркації)

На нинішньому етапі економічної реформи перш за все необхідне вирішення ряду інституційно-правових питань, які повинні забезпечити формування сучасної структурної і промислової політики, здійснення необхідних структурних зрушень: 1) створення необхідної законодавчої бази для надійного захисту капіталовкладень, зниження інвестиційних ризиків, мобілізації коштів невеликих вкладників інституційними інвесто­рами; 2) подолання проявів монополізму з боку інституційних організацій, як проявів монополізму держави в економічній сфері, і монополізму підприємств шляхом вдосконалення антимонопольного законодавства та реорганізації управлінських структур; 3)реорганізація системи оплати праці, системи підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до умов ринку праці.

Важливу роль у структурній перебудові та політиці економічного зростання має здійснення промислової політики. Головною метою промислової політики в Україні є створення високорозвиненого, конкуре­нтного промислового комплексу, який би відповідав вимогам економічної доцільності і раціональності, що визначається ринками, в які інтегрується економіка Україна.

Аналізуючи розвиток економіки, можна зробити висновок, що існуюча макроструктура трансформується досить повільно, причому тенденція змін не оптимальна. Спрямованість структурних перетворень у промисловості Україні свідчить, що вона не відповідає рівню індустріаль­ного суспільства.

Досягнення економічного зростання можливе шляхом структурної перебудови і впровадження інновацій в галузях, що визначають тех­нічний прогрес та розвиток економіки.

Для створення збалансованої структури в економіці Україні необхідно подолати енергетичні обмеження економічного зростання шляхом розвитку ресурсозбережувальніх технологій та інновацій. Потрі­бно змінити характер взаємозв’язків капіталоутворювальних галузей з паливно-енергетичним комплексом. Структурні зрушення можуть забезпечити розподіл інвестицій на користь галузей, що забезпечують економічне зростання на новій технічній основі і інноваціях.

Запитання для контролю.

1. Назвіть головний критерій типологія економічних систем у сучас­ній економічній теорії.

2. У чому полягає суть концепції «шокової терапії»?

3. Які фактори сприяли розвитку мануфактури?

4.Які теорії, що відносяться до напрямку системної трансформації капіталізму, набули найбільшого значення та впливовості?

5. Дайте визначення поняттю «біфуркація».

6.Запропонуйте організаційні механізми господарської трансфор­мації на сучасному етапі.

Тести

1. Трансформація економіки це:

а) перетворення капіталістичних відносин у соціалістичні;

б) перехід командно-адміністративної економіки до ринкових відносин;

в) створення соціально орієнтованої економіки.

2. Перехід командно-адміністративної економіки до ринкової здій­снювався в Україні через:

а) приватизацію державної власності;

б) развиток товарно-грошових відносин;

в) усунення від влади комуністичної партії.

г) зміну суспільного ладу.

3. Метою трансформації економіки України було:

а) створення умов для відмирання товарно-грошових відносин;

б) створення соціальноорієнтованої ринкової економіки;

в) відродження класу капіталістів;

г) перехід України до капіталістичних відносин.

4. У процесі трансформації українського суспільства, які соціа­льні групи населення зникли:

а) колгоспне селянство;

б) соціалістичний робітничий клас;

в) інтелігенція;

г) олігархія?

5. У процесі трансформації українського суспільства які соціальні групи населення з’явились:

а) колгоспне селянство;

б) соціалістичний робітничий клас;

в) інтелігенція;

г) олігархія?

6. Яка основна причина різкого зниження виробництва ВВП Украї­ни у 1990-х роках:

а) не було досвіду керувати економікою та суспільством в ринкових умовах;

б) проведення радикальних ринкових реформ по рецептам «шокової терапії:

в) особлива форма ринкової трансформації?

7. Чому в командно-адміністративній економіці не змогли розви­ватися ринкові відносини:

а) рівень суспільного виробництва не дозволяв керувати економікою ринковими методами;

б) для ринкової економіки необхідно створити іншу політичну систему.

в) існуюча влада протидіяла впровадженню ринкової економіки?

8. Чому МВФ був зацікавлений у радикальних ринкових реформах в Україні:

а) МВФ зацікавлений в розвитку ринкової економіки в Україні;

б) це дозволяло основним світовим ТНК руйнувати економічний та нау­ковий потенціал конкурентів;

в) МВФ ставив за мету створити в Україні соціально орієнтовану рин­кову економіку?

9. Роздержавлення економіки України здійснювалося шляхом:

а) ваучеризації трудових колективів і подальшій приватизації державної власності;

б) передачу об’єктів державної власності, фізичним особам, що мали підприємницьку здібність;

в) продаж на аукціонах, конкурсах.

10. У результаті аграрних реформ на Україні виникли:

а) колективні господарства;

б) фермерські господарства та великі сільськогосподарські підприємства з приватною формою власності;

в) сільськогосподарські кооперативи;

г) інші форми господарювання на землі.