3. Господарська діяльність. Єдність продуктивних сил і виробничих відносин.

Єдність продуктивних сил і виробничих відносин являє собою той спосіб виробництва, на основі якого функціонує дана суспільно-економічна формація (економічна система). Що стосується способу господарювання, то в економіці існують два основних роди організації господарства: натуральне й товарне. Варто підкреслити, що рух суспільного багатства, що й забезпечує безперервну життєдіяльність людей.

Суспільне виробництво поділяється на два взаємопов’язані підроз­діли: виробництво засобів виробництва і виробництво предметів споживання. Єдність продуктивних сил і виробничих відносин становить спосіб виробництва, який визначає характер даного суспільного ладу. Відносини виробництва зумовлюють і відповідні їм відносини розподілу, обміну й споживання (особистого й виробничого). Визначальним у цьому процесі є виробництво. Воно розвивається за об’єктивними економіч­ними законами. Зміни виробництва починаються зі змін продуктивних сил і насамперед знарядь праці. Перехід від одного способу виробництва до іншого, вищого, зумовлюється діянням закону відповідності виробничих відносин характерові продуктивних сил.

Усю господарську діяльність можна розділити на 4 стадії: виробни­цтво, розподіл, обмін і споживання.

Вихідним є безпосереднє виробництво– процес створення корисного продукту. У цей час працівники пристосовують речовину й сили природи до задоволення суспільних потреб (наприклад, виплавляють із залізної руди чавун, виготовляють із деревини меблі й т.д.). Виробництво має вирішальне значення для економіки. Якщо не створений продукт, то тоді нема чого розподіляти, обмінювати й споживати.

Функціонування економіки в цілому припускає дотримання відомих пропорцій, кількісних параметрів. Останні визначаються в процесі розподілу економічних ресурсів і споживчих благ. Розподіл у вузькому змісті означає визначення розміру доходу, одержуваного окремими учасниками економічної діяльності й соціальних груп.

Обмін– це процес руху споживчих благ і виробничих ресурсів від одного учасника економічної діяльності до іншого. Він з’єднує виробників та споживачів, зв’язує членів суспільства. Через обмін формується система економічних відносин.

Способи обміну досить різноманітні. Він може провадитися за допомогою бартера або опосередковано – через гроші, бути вільним або строго регульованим.

Завершальний акт господарської діяльності, мета виробництва — споживання. Воно являє собою використання товарів і послуг для задоволення поточних та перспективних потреб. Споживання може бути особистим і продуктивним.

На рис. 1.3. представлено Коло виробництва суспільного багатства.

Рис. 1.3. Коло виробництва суспільного багатства

Потрібно відзначити, що в масштабі всього суспільства процеси виробництва, розподілу, обміну й споживання перебувають у складному взаємозв’язку. Вони часто не відокремлюються одне від одного за часом. Так, нерозривно зв’язані між собою виробництво й споживання. На підприємствах витрачаються насамперед здібності людини, її життєві сили. Використовуються також сировина, паливо, машини й інші речовинні умови випуску продукції, тобто відбувається продуктивне споживання.

Настільки ж близько безпосереднє виробництво пов’язане з розподілом. Перш ніж створювати щось, потрібно розділити працівників і знаряддя праці за різними родами і видами господарської діяльності. Мова йде про поділ суспільного виробництва на все різноманіття його галузей.

Виробництво нерозривно зв’язане й з обміном. Адже виробництво являє собою, власне кажучи,процес обміну діяльністю й здібностями людей. Поділ праці змушує працівників удосконалювати свої здібності в неоднакових напрямках. Через це виникає необхідність обмінюватися їхніми різними здібностями й настільки ж різноманітними продуктами праці.

Системі продуктивних сил властиві власні внутрішні закони та суперечності розвитку. Такими, зокрема, є закон переходу функцій від особистісних до матеріальних факторів виробництва, або закони випереджаючого зростання обсягу уречевленої праці у структурі сукупної праці, закони відповідності живої й уречевленої праці, переміни праці, закони зростання продуктивності праці тощо. Дія цих законів пронизана внутрішніми суперечностями, зумовлює зміни в розвитку продуктивних сил, якісні зрушення в їхньому змісті. Зокрема, між елементами продуктивних сил наявні суперечності, які розв’язуються відносно неза­лежно від виробничих відносин. Продуктивні сили виражають ставлення людини до природи, процес праці, спільний для всіх суспільних способів виробництва.

Продуктивні сили – фактори (передусім людина), які забезпечують перетворення речовин природи відповідно до потреб людей, створюють матеріальні й духовні блага і визначають зростання продуктивності суспільної праці.

Оскільки продуктивні сили виражають ставлення людини до природи, то, з одного боку, вони пов’язані з природою, географічним середовищем, а з іншого – пов’язані з системою суспільних, насамперед економічних, відносин, у складі яких виділяють техніко-економічні, організаційно-економічні та суспільно-економічні (тобто виробничі) відносини.Виробничі відносини – суспільна форма розвитку продуктивних сил, змістом якої є відносини (зв’язки) між людьми у процесі виробництва, обміну, розподілу та споживання матеріальних і духовних благ.

Звідси випливає ще одна важлива відмінність предмета економічної теорії від політичної економії, а саме: якщо політична економія вивчає виробничі відносини у взаємодії з розвитком продуктивних сил, то предмет економічної теорії є повнішим. Крім виробничих відносин, економічна теорія приділяє значну увагу вивченню техніко-економічних відносин (відносин спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва, рівня концентрації його тощо), які разом з виробничими та організаційно-економічними (тобто менеджментом, маркетингом та ін.) утворюють економічні відносини.

Економічна теорія вивчає ефективність техніко-економічних відно­син і тому більшою мірою, ніж політична економія, повинна узагальнювати результати дослідження галузевих економік.Техніко-економічні відносини визначаються рівнем розвитку техніки, вдоскона­люються паралельно з нею (звідси й їх назва) та іншими елементами продуктивних сил і у своїй діалектичній взаємодії формують суспільний