7.2. Макрогосподарство та його економічний зміст. Господарський центр у системі макрогосподарства

Макрогосподарство – співтовариство господарських агентів. В макрогосподарській системі присутні такі елементи: ресурси, господар­ські сили та фактори, блага-продукти, а в економічному вигляді – товари, гроші, капітал. Усі перераховані елементи складають матеріальне (суб’єктно-несуб’єктний) вміст макрогосподарської системи, її фундаментальну субстанцію (першооснову).

У другій половині XX ст. в країнах Заходу склалася всебічно розвинене макрогосподарство. У ньому мікро- і мезоекономічні елементи міцно об’єднуються в нову народногосподарську одиницю. Дане єдине ціле має відмінні ознаками.

По-перше, народногосподарська цілісність базується на загальному (національному) поділі праці, що робить взаємозалежними всі великі сфери, галузі виробництва та економічні регіони (відносно самостійні територіальні підрозділи) країни. Міцні взаємозв’язки між ланками загального поділу праці створюють макросистему, яку прийнято імену­вати народногосподарський комплекс. Він органічно поєднує все матеріальне і нематеріальне виробництво в цілісний організм.

По-друге, принципово новим у порівнянні з мікро- і мезоекономікою є те, що основним став інший тип присвоєння, а саме загальна спільна власність у формах державного майна і загальнонаціонального надбання.

По-третє, з початкового етапу формування макроекономіки її найважливішою складовою став національний ринок. Він злив всі місцеві ринки в єдиний економічний простір, на якому застосовується націона­льна грошова система.

Державна власність, яка поширюється на ряд суспільних благ, породжує неринкові відносини. Неринковий сектор народного госпо­дарства надає всім громадянам безкоштовні матеріальні блага та послуги за різними каналами, регулюється державою. Разом з тим суб’єкти мікро- і значною мірою мезоекономіки будують свою госпо­дарську діяльність під регулюючим впливом ринкової системи. Сама ж ця система під впливом держави набула характеру соціального інституту.

По-четверте, національній економіці потрібен якісний тип держав­ного управління. Держава, будучи суб’єктом загальнонаціональної влас­ності, використовує економічні позаекономічні (насильницькі) форми та методи регулювання народногодарських зв’язків. Взаємини із суб’єктами мікро- та мезо-економіки будуються переважно по вертикалі. Через них воно проводить активну економічну політику, використовуючи фінанси, кредит бюджет та інші наявні в його розпорядженні засоби і важелі впливу на хід господарського розвитку країни.

Очевидно, що макросистема знаменує собою перехід національної економіки до найбільш високого ступеня її реального усуспільнення. Макроекономіка має яскраво виражений характер національної еконо­мічної інтеграції.

Різні елементи економіки характеризуються певною орієнтацією за цілями та інтересами. Перш за все це відбивається у галузевій структурі економіки.

Принципове значення має структуризація економіки в галузевому аспекті, яка ґрунтується на виділенні двох груп галузей – матеріальне виробництво і невиробнича сфера. Таке виділення дає відповідь на загальне питання, що пропонується суспільству, які задовольняються інтереси держави і населення. Разом з тим важливе значення мають і інші ознаки. Регіональний ознака дозволяє виявити особливості розвитку економіки на різних частинах території країни, що пов’язано, як правило, з природними особливостями території. У цьому випадку формується відповідь на питання, де виникає джерело ринкової пропозиції продукції. Ще одна ознака стосується орієнтації на обслуговування внутрішнього ринку або вихід на зовнішній ринок.

Галузь економіки являє собою сукупність підприємств і організацій, яким властива продукція, яка характеризується спільністю свого складу. При цьому виробництво такої групи продукції потребує однакової техно­логії, ґрунтується на використанні типового ряду основного обладнання. Воно викликає необхідність залучення працівників з певною профе­сійною підготовкою.

У числі галузей матеріального виробництва основні позиції за­ймають; промисловість, будівництво, будівельна індустрія, сільське гос­подарство, транспорт, зв’язок, паливно-енергетичний комплекс, лісове господарство, рибальство, матеріально-технічне постачання, торгівля, комунальне і побутове обслуговування населення. Даному переліку галузей притаманне створення продукції у вигляді матеріальних благ, а також здійснення функцій, які перебувають у доведенні продукції до споживача, тобто в продовженні виробничого процесу у сфері обігу. Та­ким чином, забезпечується зв’язок виробництва і споживання продукції.

Типологія суб’єктів макрогосподарство може бути різною. У СНС інституціональна структура пропонує структуризацію господарської системи за інституціональними секторами. Класифікаційною одиницею в даній структурі є інституціональна одиниця, яка являє собою господарську одиницю, що веде повний набір бухгалтерських рахунків, самостійно приймає рішення та розпоряджається своїми ресурсами. Дане структурне групування не розповсюджується в повній мірі на домо­господарства, оскільки вони не ведуть обліку рахунків, але характери­зуються самостійністю прийняття рішень, можливістю розпоряджатися майном і приймати зобов’язання. Інституційні одиниці групуються в інституційні сектора.

Дане структурне групування основане на поділі економіки на шість інституціональних секторів: не фінансові підприємства, фінансові під­приємства, державні установи, некомерційні установи, домогоспо­дарства, зовнішньоекономічні зв’язки.

Таке структурне зображення дозволяє вирішити ряд аналітичних завдань: аналіз та прогнозування потоків товарів і послуг, доходів та розходів, капіталу і фінансових операцій, визначення поведінкових взаємовідносин між економічними агентами.