Тема 7. Макроекономічне господарство

Мета вивчення теми – засвоєння теоретичних засад функціонуван­ня макроекономічного господарства.

Вивчення теми сприяє формуванню наступних професійних компетенцій:

здатність аналізувати стан і ефективність національного господарс­тва як економічного макрогосподарства;

здатність формувати систему показників оцінки стану фінансової системи макрогосподарства;

здатність розробляти перелік заходів для подолання негативних проявів у структурі макроекономічного господарювання.

7.1. Національне господарство як економічне макрогосподарство

Основу сучасної організації національного господарства складають два початки: ринок і державне макроекономічне регулювання. Раціона­льність такої організації доведена практикою.

Поглиблене розуміння категорії «ринок» вимагає врахування його місця в господарської (економічної) діяльності. Можна виділити чотири сфери економічної діяльності: 1) виробництво; 2) розподіл; 3) обмін;4) споживання.

Хоча кінцева, природна мета економічного життя – це споживання, найважливішою сферою економіки є виробництво. Без його розвитку не може бути ніякого ринку, саме виробництво породжує товарну масу. У зміні виробничої сфери – ключ до всіх змін в інших сферах економіки.

Ринок як розвинена система відносин товарного обміну являє собою систему окремих взаємопов’язаних ринків, елементів «великого» ринку. Таким чином, ринок охоплює, насамперед, ринки ресурсів, а також інші. У свою чергу, ці ринки розбиваються на більш вузькі і т.д. Структура ринку наведена на рис. 7.1.

Рис. 7.1. Елементи структури ринку

Утверджені в суспільстві ринкові відносини мають величезний вплив на всі сторони господарського життя, виконуючи ряд істотних функцій.

1. Функція інформаційна. Через постійно мінливі ціни, процентні ставки на кредит ринок дає учасникам виробництва об’єктивну інформацію про суспільно необхідну кількість, асортимент і якість тих товарів і послуг, які поставляються на ринок.

2. Функція посередницька. Економічно відокремлені виробники в умовах глибокого суспільного поділу праці повинні знайти один одного і обмінятися результатами своєї діяльності.

3. Функція ціноутворююча. Зазвичай продукти і послуги одного призначення, які поступають на ринок, містять неоднакову кількість матеріальних і трудових витрат. Але ринок визнає лише суспільно необхідні витрати, тільки їх згоден сплатити покупець. Отже, тут форму­ється відображення суспільної вартості. Завдяки цьому встановлюється рухомий зв’язок між вартістю і ціною, що реагує на зміни у виробництві, потреби, кон’юнктурі.

4. Функція регулююча – найважливіша. Вона пов’язана з впливом ринку на всі сфери економіки, і насамперед на виробництво. Ринок немислимий без конкуренції. Внутрішньогалузева конкуренція стимулює зниження витрат на одиницю продукції, заохочує зростання продуктив­ності праці, технічний прогрес, підвищення якості продукції. Міжгалузева конкуренція шляхом переливу капіталів з галузі в галузь формує оптимальну структуру економіки, стимулює розширення найбільш перс­пективних галузей.

5. Функція сануюча. Ринковий механізм – це не благодійна система. Вона і жорстка, і навіть жорстока. Їй притаманне соціальне розшару­вання, нещадність по відношенню до слабких. За допомогою конкуренції ринок очищає суспільне виробництво від економічно нестійких, нежиттє­здатних господарських одиниць і, навпаки, дає зелене світло більш ефективним. У результаті цього безперервно підвищується середній рівень стійкості всього господарства в цілому.

Відповідно з тією роллю, яку відіграють економічні агенти, прийнято розрізняти основні види економічних суб’єктів (рис. 7.2).

Рис. 7.2. Види економічних суб’єктів

Домашнє господарство – це економічна одиниця в складі однієї або декількох осіб, яка: забезпечує виробництво і відтворення людського капіталу; самостійно приймає рішення; є власником будь-якого фактора виробництва; прагне до максимального задоволення своїх потреб.

До домашніх господарствам прийнято відносити тих, хто здійснює операції, пов’язані з веденням домашнього господарства, тобто перева­жно споживанням. Передбачається, що всі ресурси належать домашнім господарствам. Вони отримують доходи шляхом надання економічних факторів – робочої сили, капіталу, землі тощо, якими вони володіють. Доходи використовуються на придбання необхідних товарів і послуг, а також для створення заощаджень.

Підприємство – економічна одиниця, яка: 1) використовує фактори виробництва для виготовлення продукції з метою її продажу; 2) прагне до максимізації прибутку; 3) самостійно приймає рішення.

На відміну від домашніх господарств, що виконують функцію споживання, бізнес здійснює виробничу діяльність, а також інвестування. Бізнес розрізняють за формами власності (приватний, муніципальний, державний), за розмірами і масштабами виробництва, за видами вироб­ничої діяльності і т.д.

Держава– сукупність органіві осіб, що зосередили у своїх руках економічну владу, приймають економічні рішення в державному масш­табі,розпоряджаються державною власністю. Основні функції держави полягають у забезпеченні суспільних потреб і перерозподілі частини ресурсів.

Держава завжди відігравала важливу роль в економічному житті суспільства. Вона здійснює регулювання економічної діяльності, формує інфраструктуру і, як правило, активно втручається в економіку, викорис­товуючи різні форми і методи. Існують різні показники і критерії економі­чної активності держави, серед них частка державних витрат у валовому внутрішньому продукті; частка податків у ВВП; розміри державної власності та продукції, виробленої державними підприємствами.

Закордон –сукупність іноземних організацій і установ, а також іноземних державних інститутів, які беруть участь у господарському житті вітчизняної економічної системи.