Тема 6. Мікрогосподарство і мікро- господарювання

Мета вивчення теми – визначення економічної природи процесів господарювання на мікроекономічному рівнях.

Вивчення теми сприяє формуванню наступних професійних компе­тенцій:

здатність широко використовувати категоріально-понятійний апарат мікрогосподарства;

здатність аналізувати ефективність економічної системи з огляду на монополізацію системи;

здатність використовувати індекси монопольної влади.

6.1. Монопольне мікрогосподарювання. Феномен монополії в економічному господарюванні

Згідно з п.1 ст.12 Закону «Про захист економічної конкуренції» суб’єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: 1) на цьому ринку в нього немає жодного конкурента;2) не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб’єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар’єрів для доступу на ринок інших суб’єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

При застосуванні цієї норми слід враховувати, що Закон визначає ринок товару (товарний ринок) як сферу обороту товару (взаємозамінних товарів), на якій протягом певного часу і в межах певної території є попит і пропозиція. Термін «товар» вживається для цілей Закону як будь-який предмет господарського обороту, в тому числі продукція, роботи, послуги, документи, що підтверджують зобов’язання та права (зокрема цінні папери).

Монопольним (домінуючим) вважається становище суб’єкта госпо­дарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції (п.2 ст.12).

Монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище суб’єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам (п.3 ст.12).

Отже, Закон «Про захист економічної конкуренції» містить дві презумпції щодо монопольного (домінуючого) становища:

1) становище суб’єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару складає більше 35, резюмується в якості монопольного, однак ця презумпція може бути спростована шляхом доведення суб’єктом господарювання зворотного. Іншими словами, якщо частка суб’єкта господарювання на ринку понад 35, то Законом установлена презумпція домінуючого становища, при цьому тягар її спростовання (тобто доведення зворотного) покладається на суб’єкта господарювання;

2) становище суб’єкта господарювання, частка якого складає 35 і менше, визначається в якості монопольного (домінуючого), якщо це доведено антимонопольними органами. Тобто якщо частка суб’єкта господарювання 35 і нижче, встановлена презумпція відсутності домінуючого становища, при цьому тягар її спростовання покладено на органи Антимонопольного комітету.

Таким чином, у законодавстві України не встановлена незаперечна презумпція відсутності в суб’єкта господарювання монопольного (домінуючого) становища. Під монополією прийнято розуміти ринкову структуру, що відповідає наступним умовам:

1) весь галузевий випуск постачає одна фірма;

2. пропонований монополією товар є особливим в своєму роді і не має близьких замінників;

3. вхід на ринок нових фірм блоковано, тому в умовах монополії відсутня будь-яка конкурентна боротьба.

Практично монополією звуться також ринки із порушеннями деяких з вищезазначених умов. Наприклад, монополіст може виробляти лише 80% галузевого обсягу, а 20% постачатимуть дрібні виробники.

Ринок, де суворо виконуються всі умови, зветься чистою монополією. В певному сенсі чиста монополія, як і досконала конкуренція, існує скоріше як наукова модель, а не в реальній дійсності (в масштабах країни практично не зустрічається). Але якщо розглянути невелике містечко, де є, наприклад, усього один хлібозавод, одна поліклініка, одна школа тощо, то абсолютна (або чиста) монополія є типовою для будь-якої країни.

Існують різні види монополій, які можна класифікувати на три основні (рис. 6.1).

Рис. 6.1. Класифікація монополій

Природна монополія виникає внаслідок об’єктивних причин. Вона відбиває ситуацію, коли попит на даний товар у кращому ступені задовольняється однією або декількома фірмами.

Адміністративна монополія виникає внаслідок дій державних орга­нів. З одного боку, це надання окремим фірмам виключного права на виконання певного роду діяльності.

З іншого боку, це організаційні структури для державних підпри­ємств, коли вони об’єднуються і підпорядковуються різним головкомам, міністерствам, асоціаціям. Існування державних монополій на ринку конкретних товарів і послуг викликано як природним монополізмом окре­мих державних підприємств.

Економічна монополія є найпоширенішою. Її поява обумовлена економічними причинами, вона розвивається на основі закономірностей господарського розвитку.

Йдеться про підприємців, які зуміли завоювати монопольне поло­ження на ринку. До нього ведуть два шляхи. Перший полягає в успішному розвитку підприємства, постійному збільшенні його масштабів шляхом концентрації капіталу.

Другий (більш швидкий) ґрунтується на процесах централізації капіталів, тобто на добровільному об’єднанні або поглинанні переможцями банкрутів. Тим або іншим шляхом або за допомогою обох, підприємство досягає таких масштабів, коли починає домінувати на ринку.

Сучасна економічна теорія виділяє три типи монополій (рис. 6.2).

Рис. 6.2. Типи монополій

Досягти монопольного положення першим шляхом нелегко, про що свідчить самий факт винятковості цих утворень. Крім цього, цей шлях до монополії можна вважати «порядним», оскільки він передбачає постійне підвищення ефективності діяльності, досягнення переваги над конкурен­тами.

Більш доступним і поширеним є шлях угоди декількох крупних фірм. Він дає можливість швидко створити ситуацію, коли продавці (ви­робники) виступають на ринку «єдиним фронтом», коли зводиться нанівець «конкурентна боротьба, насамперед цінова, покупець нада­ється в безальтернативних умовах.