2. Особа підприємця як ключовий фактор організації виробництва.

Велике значення на сучасному етапі розвитку економічної думки приділяється вивченню особистих якостей підприємця. Економісти в пе­ршу чергу звертають увагу на психологічний склад людини, тип характеру. При цьому підкреслюються дуже різні властивості: інтелект і націленість на нове знання (І. Кірцнер); уява й винахідливість(Дж. Шекль); особиста енергія й воля до дії (Й. Шумпетер, Ф. Візер); поєднання розуму й фантазії (В. Зомбарт). Наприклад, шумпетерівський підприємець як найбільш популярний ідеальний тип представляє людину, що перебуває в безперервному русі. Він не тільки не є власником даного підприємства, але й, як правило, не пов’язаний з ним якимись іншими більш-менш постійними зв’язками. У випадку успіху він залишає своє «дітище» й починає розвивати нові проекти. Підприємець повинен бути вільний, і в цьому змісті він є повною протилежністю менеджерові сучасної корпорації. Серед особистих якостей йому необхідні, по-перше, інтуїція й чуття, що вимагаються для виявлення нових нестандартних шляхів; по-друге, енергія й воля для того, щоб відмовитися від устояних порядків, переборювати сильну інерцію еконо­мічних і соціальних процесів.

Серед основних мотивів, що рухають підприємцем перш за все виділяють прагнення отримання прибутку. Але це не єдиний спонукаль­ний мотив діяльності. У цьому з економістами солідарні соціологи та психологи. Серед психологічних пояснень найбільшу популярність прид­бала концепція Д. Макклелланда, що пов’язує феномен підприємця з підвищеною «потребою в досягненні» (прагнення досягти певної мети).

Поступово у психологічні пояснення вводяться соціальні параме­три, економічні моделі підприємництва добудовуються «психологіз­мами». Але залишається відкритим питання про те, як же виник сучасний підприємець.На історичні і соціальні витоки підприємництвазвертали увагу німецькі історики й соціологи, особливо М. Вебер і В. Зомбарт. Пі­дприємець, заЗомбартом, повинен бути триєдиним, маючи якості: завойовника (духовна воля, що дозволяє планувати свої дії, воля й енергія); організатора (здатність правильно оцінювати людей, змушувати їх працювати, координуючи їхні дії); торговця (здатність збуджувати в людей інтерес до своєї продукції, вселяти довіру).

Підприємцем рухають насамперед не мотив витягу стійкого доходу й не кар’єрні міркування, а прагнення до самореалізації за допомогою здійснення якогось організаційного прибуткового проекту. Йому властиві відносно більше бажання слави й успіху і значно менша схильність до «міщанської» помірності.

Підприємницькі дії характеризує раціональність, пов’язана з робо­тою в умовах свідомо неповного знання й активного освоєння нової інформації, тісно переплетена з інтуїтивними заходами. Підприємця виділяє також більше спокійне відношення до ризику. Для економіста підприємництво практично як універсальний тип діяльності. Проте, наприклад, середньовічний підприємецьдосить сильно відрізнявся від сучасного, причому не тільки за характером своїх підприємств, але й по типу господарських дій. Силует сучасного підприємцяпочав вимальову­ватися в Новий час із появою економічних суб’єктів, у яких спрага багатс­тва поєднується з підприємством, приймаючи форму непереборного пра­гнення до прибутку на вкладений капітал як універсальної господарської стратегії. Тепер вони володіють не тільки особистою незалежністю, але також законодавчо підкріпленими можливостями капі­талізації власності. Разом з досягненням інституціональної стабільності та юридичної захищеності підприємництво усе більше спеціалізується.

Сам підприємницький тип теж не залишається незмінним. По мірі завоювання господарського й соціального простору відбуваються серйозні зрушення в соціальній базі підприємництва. Сімейні фірми усе більше поступаються місцем корпораціям, власність яких розпилена серед тисяч і сотень тисяч вкладників, власність концентрується в руках юридичних осіб. Спостерігається зменшення числа й частки незалежних власників. Унаслідок цього власники великих капіталів «звільняються» від проблем реальної організації. Багато прерогатив у прийнятті госпо­дарських рішень переходять у руки менеджерів, які, займаючи своє місце в раціонально вибудуваній ієрархії, змушені підкорятися корпора­тивному інтересу. Персональна відповідальність менеджера в значною мірою ро­змивається бюрократичною колегіальністю, а мотив витягу при­бутку відступає перед мотивами стабільності фінансових показників і особистого кар’єрного просування. Відразу за дрібним власником, орга­нізатор великого виробництва починає втрачати справді підприємницькі риси.

Крім змін, у соціальній базі підприємництва відбувається також розчленування підприємницької функції. Сучасний підприємець характе­ризується функціями, наведеними на рис 4.1:

Рис. 4.1. Функції підприємця

Отже, підприємець – суб`єкт, що поєднує в собі новаторські, комерційні і організаторські здібності для пошуку та розвитку нових видів та методів виробництва, нових благ та їх нових якостей, нових сфер застосування капіталу. Звідси підприємництво – це тип господарської поведінки підприємців з організації розробки, виробництва і реалізації благ з метою отримання прибутку та соціального ефекту.

Підприємництво як явище господарського життя завжди розвива­ється у певному соціально-економічному та історичному середовищі. Саме тому для його безперервного відтворення необхідні певні переду­мови, а саме: економічні, політичні, правові, психологічні.

Економічні передумови підприємництва полягають у створенні в суспільстві умов для функціонування багато суб’єктних (приватних, коле­ктивних, державних) власників. Це сприятиме свободі підприємницької діяльності, можливості на свій страх і ризик приймати рішення про вико­ристання майна, продукції, прибутків, вибору господарських контрагентів. Економічними передумовами цих процесів в Україні є роздержавлення і приватизація власності, демонополізація господарств.

Політичні передумови підприємництва передбачають створення у країні сприятливого політичного клімату для підприємництва. Така політика має надати всім господарюючим суб`єктам гарантії щодо збереження їхньої власності. Владні структури мають створювати умови для розвитку всіх форм власності, в тому числі інтелектуальної (винаходи, новаторство, нові методи організації), а також сприятливий підприємницький клімат через відповідну податкову, кредитну, митну та інші політики.

Правові передумови підприємництва ґрунтуються на законодавстві, нормативних актах, розроблених у країні. Нормативні акти мають ство­рювати для всіх учасників ринкових відносин однакові «правила гри», тобто надати однакові права і повну свободу, не допускати втручання органів державного управління в господарську діяльність будь-якого суб`єкта, за винятком законодавчо обумовлених випадків. В Україні прийняті та діють ряд нормативних актів, які заклали фундамент для формування підприємництва. Підприємницьку діяльність регламентують також Закони України «Про власність», «Про господарські товариства», «Про селянське (фермерське) господарство», «Про захист економічної конкуренції» та ін.