Тема 4. Вартість і гроші в системі господарювання

Мета вивчення теми – засвоєння форм економічної конкуренції, розгляд феномена капіталу та підприємництва, доходу на капітал та підприємницького доходу.

Вивчення матеріалу теми має сприяти формуванню наступних професійних компетентностей:

здатність формулювати визначення підприємця та підприємницьких здібностей;

здатність визначати основні функції підприємця на сучасному етапі розвитку економіки;

здатність розрізняти види прибутків, доходів.

1. Феномен капіталу та підприємництва

Спочатку проблема підприємництва була поставлена політичною економією як проблема пояснення джерел економічного зростання й природи прибутку (термін «підприємництво» уведений Р. Кантильоном у XVIII ст.) З того часу сформувалося декілька принципово різних підходів до підприємницької функції та визначення ролі підприємця. Перше трактування панує в працях класиків політичної економії (Ф. Кене, А. Сміт), які бачать у підприємці власника капіталу. При цьому він не тільки управляє своїм капіталом, але й сполучає власницькі функції з особис­тою продуктивною працею. Згодом підприємця усе рідше ототожнюють із капіталістом. І в другому трактуванні він розглядається як організатор виробництва, зовсім не обов’язково обтяжений правами власності. Поді­бного погляду дотримуються Ж.Б. Сей і Дж.С. Мілль. Функціональне розмежування між власником і підприємцем проводить К. Маркс. Визначення підприємця як менеджера міцно затверджується в роботах неокласиків (А. Маршалл, Л. Вальрас, К. Менгер). Нейтральність стосовно володіння власністю стає звичайним елементом більшості тео­рій підприємництва – класичних (Й. Шумпетер) і сучасних (А. Коул, П. Дракер). Організація оголошується «четвертим фактором виробництва» а підприємництво служить по суті вбудованим елементом саморегулюю­чого механізму цін.

Третє трактуванняпідприємницької функції пов’язує її з несенням тягаря ризику й невизначеності в процесі економічного розвитку (Р. Ка­нтильон, Дж. Тюнен та ін.).

Четверте трактуванняпідприємницька функція одержує в рамках інституціональної економічної теорії (Р. Коуз, О. Уільямсон), в якій підп­риємець стає суб’єктом, що робить вибір між контрактними відносинами вільного ринку й організацією фірми з метою економії трансакційних ви­трат. Підприємництво виявляється особливим регулюючим механізмом, відмінним від цінового механізму й механізму державного регулювання, і в чомусь альтернативним їм обом. Якщо маршалліанівський підприє­мець–менеджер має всю повноту необхідної інформації, то в баченні представників нової австрійської школи (Л. Мізес, Ф. Хайек) підприємець діє в умовах принципової неповноти цієї інформації. Таким чином, у п’ятому трактуванні (крім згаданих учених, її дотримуються Г. Шмоллер, Ф. Тоссиг, Й. Шумпетер, П. Дракер та ін.) підкреслюється активний, інноваційний характер підприємництва не тільки у виборі з наявних альтернатив розподілу ресурсів, але й у створенні нових ринко­вих можливостей. Концепція Й. Шумпетеранабулаособливої популяр­ності серед економістів і соціологів. Пояснюючи джерела економічного розвитку, Й. Шумпетер протиставляє себе неокласикам, виводячи із процесу кругообігу капіталу принципову необхідність особливої підприємницької функції, що складається в здійсненні організаційно-гос­подарської інновації або, дослівно, «нових комбінацій факторів виробництва». Підприємці, заШумпетером, не утворюють особливої професії або окремого класу.

Таким чином, можна сформулювати загальне визначення підприє­мництва як здійснення організаційної інновації з метою отримання прибутку(іншого додаткового доходу). Підприємництво, таким чином, конституюють три необхідних елементи: організаційна дія; ініціювання змін (нововведень); грошовий дохід як мета й критерій успіху. Існують ще чимало змінних, які позначають різноманітні видові розходженняпідприємницької діяльності. Так, підприємництво може бути пов’язане або не пов’язане із власністю на капітал, супроводжуватися або не су­проводжуватися трудовою (управлінською) активністю. Підприємницькі дії можуть ґрунтуватися на допитливих розрахунках і на чистій інтуїції. Одні з них спрямовані на ефективне пристосування наявних зразків ор­ганізації в нових умовах; інші – на пізнання прихованих від більшості людей господарських можливостей; треті – на активне формування цих нових умов, у тому числі винахід зовсім нових організаційних форм. В одних випадках підприємницькі дії пов’язані з явним ризиком (втратою доходів і майна, статусу й часу); в інші – цей ризик розрахований, але залишається місце для невизначеності, в третіх – ризику може не існу­вати й зовсім. Характер організаційно-господарських дій залежить від розмірів залучених ресурсів і сфер (галузей) їхнього освоєння.

У всіх цих випадках зберігається розуміння підприємництва як функції, що виникає й зникає в міру необхідності, може нескінченно дробитися й інтегруватися. Ця функція властива будь-якій господарській системі, вона цілком може реалізовуватися й у державному, і в недержавному секторах, існувати при самих різних політичних режимах.