4. Визначення та х-ка зовнішнього середовища. Середовище прямого впливу. Середовище опосередкованого впливу(макрооточення).

Зовнішнє середовище організації — це сукупність елементів, які не входять до складу організації, але справляють на неї певний вплив. Їх поділяють на фактори прямої (безпосередньо впливають на діяльність ор­ганізації та залежать від цієї діяльності) і непрямої (вплива­ють не безпосередньо, а через певні механізми й взаємовід­носини) дії. Фактори непрямої дії мають властивість впли­вати через фактори прямої дії.

При оцінці факторів зовнішнього середовища слід вра­ховувати такі характеристики:

— взаємозалежність усіх факторів зовнішнього середо­вища (зміна одного фактора може спричинити зміну інших);

— складність зовнішнього середовища (значна кіль­кість факторів, великий спектр способів впливу);

— рухомість зовнішнього середовища (швидкість змі­ни оточення організації);— динамічність зовнішнього середовища (змінність оточення організації);

— невизначеність зовнішнього середовища (обмеже­ність інформації);

— взаємозалежність факторів внутрішнього і зовніш­нього середовищ;

— багатогранність зовнішнього середовища.

Характеристика факторів зовнішнього середовища організації непрямої дії

Середовище непрямого (опосередкованого) впливу визначає напрями процесів у економіці, формує загальні тенденції розвитку галузі на віддалену перспективу. Виокремлюють такі фактори непрямого впливу:

— економічні: стан економіки, рівень зайнятості, стабільність валюти, платіжний баланс країни, середньорічний темп інфляції, дефіцит бюджету країни, частка приватної власності в загальній власності країни, показники податкової системи та зовнішньоекономічної діяльності тощо;

— політичні: потрібно враховувати політичну ситуацію в країні, будувати свою діяльність відповідно до норм, законів та інших правових аспектів, зважати на митну, антимонопольну політику, стежити за кредитною політикою місцевої влади, нормативними актами місцевих органів влади та центрального уряду, кримінальним станом у країні тощо;

— технологічні: керівництво організації повинно постійно стежити за технологічним зовнішнім середовищем, щоб не пропустити появи в ньому тих змін, які становлять загрозу організації, й існуванню, тобто не пропустити момент появи нових технологій, нової обчислювальної техніки, змін у технології збирання, оброблення та передавання інформації;

— ринкові: легкість входу на ринок, місткість ринку та захищеність його урядом, рівень конкуренції, життєвий цикл різних товарів і послуг, рівень прибутків населення та їх розподіл, зміни демографічних умов;

— міжнародні: якщо фірма розташована за кордоном, її майбутнє залежить від міжнародних відносин, протекціоністських законів, доступу в іншій країні до ресурсів тощо. Для вітчизняних підприємств важливо відстежувати політику інших країн, яка передбачає зусилля, спрямовані на захист чи розширення національного ринку в цілому та в окремих галузях;

— фактори конкуренції: потрібно весь час аналізувати майбутні цілі конкурентів, оцінювати поточні стратегії конкурентів, вивчати їх сильні та слабкі сторони, стежити, що робить конкурент, що ним рухає, у чому він вразливий, що може спровокувати конкурента на найефективніші кроки;

— соціальні: виявляють вплив зміни суспільних цінностей, прав, звичаїв суспільства, традицій тощо. У нашій країні низка факторів соціального середовища набула особливого значення. В умовах економічної нестабільності постало багато соціальних проблем, таких як загострення національного почуття, негативне ставлення значної частини населення до підприємництва, порушення і зловживання у процесах приватизації, деформації в розподілі національного багатства, поглиблення соціальної нерівності, недосконале і нестабільне законодавство, високі процентні ставки за кредит, низька платоспроможність населення, зміни в системі соціальних цінностей та інші чинники. Дотепер в Україні остаточно не сформувалися соціально-економічні умови для успішного розвитку підприємництва і бізнесу: реальний плюралізм форм власності

(реалізації цієї умови перешкоджає тотальна приватизація, наявність значного тіньового сектору економіки); розвинута інфраструктура підтримки підприємництва; стабільна науково обґрунтована політика держави; державне регулювання економіки за допомогою економічних важелів (дотепер переважають адміністративні важелі регулювання); раціональна внутрішня і зовнішня економічна політика (зокрема виважена політика протекціонізму, захисту вітчизняного товаровиробника) тощо.