Розділ 21 інноваційний розвиток підприємств у учасних умовах План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:

1. Об'єктивна необхідність інноваційного розвитку підприємств у сучасних умовах.

2. Здійснення інновацій підприємствами на основі досягнень НТП і НТР.

3. Класифікація інновацій.

4. Реінжиніринг як важливий напрямок інноваційної діяльності на підприємстві.

Після вивчення матеріалу розділу Ви повинні:

Знати:

• причини, які зумовлюють об'єктивну необхідність інноваційного типу розвитку підприємств у сучасних умовах;

• вайнайважливіші поняття, пов'язані з інноваційним розвитком підприємств;

• сутність і тісний взаємозв'язок новацій нововведень та інновацій, здійснюваних підприємствами на базі досягнень НТП і НТР;

• життєві цикли й фази циклів, які виділяються в структурі інновацій, класифікацію інновацій в залежності від їх призначення (сфери використання) та тісний взаємозв'язок між інноваціями, що виділяються за цією ознакою;

• сутність реінжинірингу, його основні властивості, ситуації, в яких застосовується реінжиніринг, та зміст двох основних понять, на яких базується процес реінжинірингу.

Вміти:

• обґрунтовувати найважливіші поняття, пов'язані з інноваційним розвитком підприємств;

• переконливо аргументувати факт комплексного характеру інновацій, інноваційних процесів та інноваційної діяльності на підприємствах, чітко виділяти життєві цикли й фази циклів у структурі інновацій, здійснюваних на підприємстві;

• аргументовано пояснити сутність реінжинірингу, спираючись на визначення, дані основоположниками його теорії; чітко розмежовувати основні етапи реінжинірингу, відрізняти реінжиніринг від реструктуризації й перебудови бізнес-процесів;

• обґрунтовувати об'єктивну необхідність змін, які, як правило, проводяться при здійсненні реінжинірингу, та заходів, спрямованих на подолання можливого опору змінам;

• визначати можливості використання сучасних інформаційних технологій при здійсненні реінжинірингу.

Ключові поняття та терміни:

• новизна (новація);

• нововведення;

• інновація;

• інноваційний процес;

• інноваційна діяльність;

• наукова діяльність;

• науково-технічна діяльність;

• науково-технічна політика;

• інноваційна політика;

• інноваційний менеджмент;

• типи розвитку економіки – екстенсивний, інтенсивний, інноваційний;

• науково-технічний прогрес;

• науково-технічна революція;

• реінжиніринг;

• модель реального або існуючого бізнесу фірми;

• модель нового бізнесу фірми;

• кризовий реінжиніринг.

21.1. Об'єктивна необхідність інноваційного розвитку підприємств у сучасних умовах

Для того, щоб результати наукових досліджень, винаходи, розробки, проекти перетворились у фактори економічного розвитку господарських систем, тобто стали інноваціями і були використані у виробництві, необхідна організація інноваційних процесів. В результаті здійснення цих процесів нові знання трансформуються у прогресивні техніку, технології, нові товари і послуги, більш високі кваліфікацію й навики працівників, нові організаційно-управлінські прийоми і методи.

Сучасні підприємства, які функціонують у складному соціально-економічному середовищі, повинні постійно створювати і впроваджувати різного роду інновації, що забезпечують їх ефективну діяльність в ринковій економіці.

У першу чергу розглянемо найважливіші поняття, пов'язані з інноваційним розвитком підприємств.

Інноваційна діяльність – це діяльність по перетворенню результатів наукової і науково-технічної діяльності в інновації та використанню останніх для забезпечення (або зміцнення) конкурентноздатності, успішної роботи та економічного розвитку підприємства.

Інновації – це процес постійного оновлення в усіх сферах діяльності підприємства. Інновації включають в себе не лише технічні й технологічні розробки, але й усі зміни, що сприяють поліпшенню діяльності підприємства (нові товари, нові послуги, нові сприятливі умови для клієнтів і т.д.).

Поняття "інновація" застосовується до всіх новин (новацій) як у виробничій, так і в організаційно-управлінській та інших сферах діяльності підприємства, до будь-яких удосконалень, що забезпечують економію затрат або навіть створюють умови для такої економії.

Процеси оновлення пов'язані з ринковими відносинами. Основна маса інновацій реалізується в ринковій економіці підприємницькими структурами як засіб вирішення виробничих, комерційних завдань, як надзвичайно важливий фактор забезпечення стабільності їх функціонування, економічного зростання і конкурентноздатності.

Отже, інновації орієнтовані на ринок, на конкретного споживача або потребу. Інноваційний процес охоплює цикл від виникнення ідеї до її практичної реалізації.

Інноваційний процес – це неперервна реалізація дій, спрямованих на використання результатів науково-технічної діяльності для забезпечення прогресивних, якісних змін, що безперервно виникають в часі та просторі у складній виробничо-господарській системі.

Усю сукупність процесів (явищ), що відбуваються на підприємствах різних галузей народного господарства, можна умовно поділити на дві групи – традиційні та інноваційні. Традиційні процеси (явища) характеризують звичайне функціонування народного господарства, його галузей і підприємства, а інноваційні – розвиток останніх на якісно новому рівні.

Результатом інноваційних процесів є новини (новації), а запровадження їх у господарську практику визнається за нововведення. Інноваційні процеси започатковуються певними галузями науки, а завершуються у сфері виробництва й обігу (на ринку). Інноваційний процес включає в себе всі види наукової, науково-технічної й інноваційної діяльності в їх послідовному і пропорційному співвідношенні.

Наукова діяльність – це діяльність, спрямована на одержання нових знань про матеріальний світ або об'єктивну реальність (природне середовище, суспільство, людину). Науково-технічна діяльність – спрямована на одержання нових знань про об'єктивну реальність для вирішення технічних, технологічних, економічних, екологічних, соціальних та ін. практичних проблем для забезпечення функціонування науки, техніки й виробництва як єдиної системи.

Всі види наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності повинні бути взаємопов'язані в рамках єдиних науково-відтворювальних процесів, які визначаються тривалістю, високим ступенем невизначеності (особливо на початкових стадіях) кінцевих соціально-економічних, в т.ч. комерційних результатів (інноваційно-інвестиційні ризики), достатньо високою в більшості своїй енерго- і ресурсомісткістю. Ці інноваційно-відтворювальні процеси забезпечують функціонування науки, техніки, виробництва й ринку як єдиної системи.

Науково-відтворювальні процеси в цілому й такі їх складові, як інноваційна діяльність та інноваційні процеси потребують особливих регулювання, підтримки, мотивації, наполегливості в досягненні їх завершення в діючому виробництві та на ринку. Все це може бути забезпечено проведенням відповідної політики (науково-технічної та інноваційної) в макроекономіці, регіонах, галузях, корпораціях, на окремих підприємствах за допомогою менеджменту й, зокрема, – інноваційного менеджменту.

Науково-технічна політика – виражає відношення держави до науки, науково-технічних факторів розвитку, науково-технічного потенціалу країни, наукової й науково-технічної діяльності. Вона проявляється в роботі державних органів, владних структур по визначенню, законодавчо-нормативному закріпленню та організаційно-управлінському забезпеченню тактичних і стратегічних цілей, принципів і завдань держави з розвитку науки, техніки, технологій заради перетворення всіх сфер життєдіяльності суспільства. Одночасно державні органи виробляють напрямки, способи, а також визначають ресурси досягнення цілей.

Інноваційна політика виражає відношення держави до використання інновацій для вирішення основних завдань соціально-економічного розвитку. Вона проявляється в діяльності державних органів, владних структур по визначенню, організаційно-управлінському та ресурсному забезпеченню досягнення цілей перетворення продуктів наукової й науково-технічної діяльності в інновації та переводу господарських систем на інноваційний тип розвитку.

Інноваційний менеджмент – це особлива управлінська діяльність, спрямована на одержання економічних, соціальних та екологічних результатів функціонування соціально-економічної системи шляхом створення (придбання) та переважного використання у виробничо-комерційній діяльності інновацій в якості основних продуктів, а також: факторів ефективної праці.

Увага!

Інноваційний менеджмент покликаний гарантувати найбільш повне використання сучасних інновацій для забезпечення інноваційного типу розвитку господарських систем та стійкого економічного положення підприємств у динамічному ринковому середовищі. Інноваційний менеджмент – це менеджмент переважаючої інноваційної спрямованості функціонування й розвитку підприємства.

Соціально-економічні системи в ринкових умовах трансформуються в напрямку інноваційного типу розвитку - особливої різновидності інтенсивного типу розвитку. Ця еволюція об'єктивна, однак вона не здійснюється автоматично, а потребує особливого механізму використання інноваційних факторів.

У цих умовах управління здійснюється не тільки самими інноваціями, а їх створенням, трансформацією та використанням, тобто інноваційними процесами, надаючи цьому відтворювального характеру. Інноваційні процеси об'єктивні, оскільки вони зумовлені логікою розвитку сучасних продуктивних сил, отже, не лише економічними, але й природничо-науковими законами й закономірностями.

Основне стратегічне завдання інноваційного менеджменту - переведення соціально-економічних систем на інноваційний тип розвитку. Виділяють два основні типи розвитку економіки різних господарських утворень – екстенсивний та інтенсивний, а також два змішані типи – переважно екстенсивний та переважно інтенсивний.

Екстенсивний тип розвитку – це спосіб економічного зростання, досягнення основних цілей за рахунок кількісних факторів розвитку (залучення додаткових ресурсів, створення нових виробництв, цехів, робочих місць) незмінного науково-технічного рівня.

Інтенсивний тип розвитку – спосіб економічного зростання, забезпечуваний використанням факторів більш ефективного ресурсоспоживання (працівників високої кваліфікації, раціональної і організації й посиленої мотивації праці, прогресивної техніки й технології, нових предметів праці та інших).

Типи розвитку господарської системи визначаються перш за все сукупністю переважно використовуваних ресурсних факторів, їх основними можливостями у забезпеченні позитивної економічної динаміки.

Найбільш повна комплексна інтенсифікація виробництва і праці може бути досягнута в тому випадку, коли підвищується ефективність використання всіх видів ресурсів, задіяних у відтворювальних процесах господарських систем, які можна розглядати як основні об'єктивні фактори розвитку. Це так звані фактори першого порядку.

Факторами, що формують той чи інший тип розвитку соціально-економічних систем, можна розглядати основні процеси, які забезпечують певний напрямок використання факторів першого порядку. Це інноваційна, науково-технічна, інвестиційна, підприємницька діяльність, менеджмент, в т.ч. інноваційний менеджмент. Ці фактори по їх відношенню до перших факторів можна назвати факторами другого порядку.

Всі фактори взаємопов'язані, взаємообумовлені та взаємодіючі між собою, тобто вони утворюють систему, в якій кожен фактор виконує строго свою роль, яку ніякий інший повноцінно виконати не може. З цього випливає, що при недорозвинутості чи неповному використанні одного або кількох факторів вся їх сукупність різко знижує ефективність впливу на економічну динаміку господарської системи, її виживання в ринковому середовищі. В цілісній сукупності об'єктивних факторів відбувається періодичне "перегрупування сил", зумовлене логікою науково-технічного прогресу (НТП), цілями і завданнями розвитку економічних систем, можливостями використання тих чи інших ресурсних факторів.

Наука обґрунтувала, а економічна практика підтвердила визначальне значення в сучасних умовах для формування інтенсивного типу розвитку господарських систем таких факторів, як інвестиції: технічні, технологічні, організаційні, інформаційні та ін. їх можна розглядати як інноваційні ресурси.

Інтенсивний тип розвитку господарських систем найбільш адекватний постіндустріальному етапу становлення суспільства, його технологічній базі, сучасному етапу НТП, що характеризується багатьма спеціалістами як технологічна революція. Його суть полягає у неперервному переважному використанні для забезпечення інтенсивного типу розвитку господарських систем продуктових, технологічних та ін. інновацій.

На відміну від інтенсивного, інноваційний тип розвитку характеризується не лише переважно використовуваними інноваціями – факторами, але й виготовлюваними інноваційними товарами й послугами, а також сукупністю умов, що гарантують відтворення інноваційної стратегічної спрямованості розвитку господарської системи на постійній основі.

Умови відтворення інноваційної спрямованості розвитку господарської системи:

• особлива структура підприємства, включаючи наукові підрозділи, їх активне забезпечення (в т.ч. венчурне);

• формування й функціонування підприємницьких господарських зон, партнерські відносини з науковими установами;

• особлива наступальна стратегія розвитку;

• досконалий інноваційний менеджмент;

• націленість трудової мотивації на відтворення інновацій та їх ефективне використання.

Перехід на інноваційний тип розвитку об'єктивно зумовлений рядом обставин:

По-перше, світовий ринок товарів і послуг заповнений. Зайняти в ньому місце можна лише формуючи власну нішу ринку для нового товару.

По-друге, конкурентноздатність інноваційного продукту або послуги, технології їх виробництва – важливі складові інтегрованої властивості господарської системи – економічної стійкості в умовах невизначеного ринкового середовища.

По-третє, інноваційний тип розвитку в найбільшій мірі відповідає наростаючій світовій тенденції індивідуалізації потреб і, отже, споживчих якостей товарів.

По-четверте, сучасна конкуренція знаходиться в особливому співвідношенні зі своєю протилежністю -монополією. Це співвідношення стає все більш динамічним, що потребує інноваційної стратегії і поведінки на ринку і в значній мірі визначає стійкість на ньому господарюючого суб'єкта.

Інноваційний тип розвитку характеризується взаємодією різних стадій єдиного науково-відтворювального циклу: наука – виробництво – ринок – споживання в їх логічній послідовності та пропорційному співвідношенні, генеральною метою якого є задоволення динамічного й постійно зростаючого платоспроможного попиту.

Інноваційний тип розвитку накладає особливий відбиток на менеджмент, його цілі, функції, методи, структуру тощо, формуючи в його складі особливе автономне ядро – інноваційний менеджмент, що спрямовує і регулює всю сукупність інноваційно-інвестиційних процесів у господарській системі для забезпечення складної інтеграції науки, виробництва і ринку.

Інноваційний менеджмент забезпечує поступальний, пропорційний, ефективний розвиток системи, її економічну стійкість і безпеку. При цьому, як показує досвід, зокрема зарубіжний, менеджери зосереджують зусилля на чотирьох пріоритетних напрямках:

• перетворення техніко-технологічної бази, зокрема, впровадження комплексної механізації й автоматизації виробництва та управління;

• сформування нового складу персоналу, зокрема, шляхом підвищення кваліфікації й творчої активності працівників;

• інноваційне оновлення всіх сфер діяльності, напрямків організації виробництва і праці, складових системи управління;

• посилення спрямованості діючої системи мотивації праці на підтримання інноваційної діяльності, інноваційного клімату на підприємстві.