Міністерство освіти і науки України

Криворізький технічний університет

Кафедра інженерної педагогіки та мовної підготовки

Педагогічний довідник викладача вищого технічного навчального закладу

Кривий Ріг

2005

Укладач: Л.Л.Сушенцева, канд.пед.наук, доцент.

Відповідальний за випуск: Т.С. Сулима, викладач.

Рецензенти: І.Г. Максименко, канд.пед.наук, доцент.

Педагогічний довідник викладача вищого технічного навчального закладу /За ред. Л.Л. Сушенцевої – Кривий Ріг: КТУ, 2005. - 84 с.

У “Педагогічному довіднику викладача вищого технічного навчального закладу” подано глосарій ключових понять з педагогіки та методики викладання технічних дисциплін, розкрито форми організації навчання у вищій школі. Довідник допоможе ефективно організувати навчальний процес, призначений для викладачів, магістрантів та студентів вищих технічних навчальних закладів.

Розглянуто Схвалено

на засіданні на вченій раді факультету

кафедри інженерної педагогіки інформаційних технологій

та мовної підготовки.

Протокол № 2 Протокол № 1

від 21. 09 200 5 р. від 28.09 200 5 р.

ЗМІСТ

стор.

ПЕРЕДМОВА ...............................................................4

РОЗДІЛ 1. ОСНОВНІ ПЕДАГОГІЧНІ КАТЕГОРІЇ..5

РОЗДІЛ 2. ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ, ЇХ ВИДИ ТА ТИПИ ...........................................................9

2.1. Лекція та її типи ...................................10

2.2. Семінарське заняття .............................20

2.3. Практичне заняття ................................27

2.4. Лабораторне заняття ............................36

2.5. Індивідуальне заняття ..........................45

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ...................48

ДОДАТКИ ...................................................................49

ПЕРЕДМОВА

Реформаційні процеси в освіті викликали значні зміни і в системі вищої освіти, яка покликана створити всі необхідні умови для підготовки конкурентоспроможного на ринку праці фахівця.

Для адаптації змісту навчання встановленим нормативним стандартам (ОКХ, ОПП) необхідні стандарти вищого навчального закладу щодо організації навчального процесу. Вирішення цього завдання неможливе без відповідного рівня методичної компетентності викладача вищого навчального закладу щодо принципів, форм, методів, засобів навчання тощо.

Викладач вищого навчального закладу повинен уміти визначати форми та типи навчальних занять, створювати науково-методичне забезпечення різних форм навчальних занять на підставі визначеної дидактичної мети та вимог чинних нормативних документів.

Мета видання „Педагогічний довідник викладача вищого технічного навчального закладу” – надати практичну допомогу викладачам технічних дисциплін у визначенні форм навчальних занять, їх типів та проектування відповідної їх структури.

Маємо надію, що викладачі, зацікавлені у вдосконаленні навчального процесу та підвищенні своєї методичної компетентності, знайдуть у „Педагогічний довідник викладача вищого технічного навчального закладу” корисну і цікаву для них інформацію.

Розділ 1. Основні педагогічні категорії

Навчальний процес – це система організаційних і дидактичних заходів, спрямованих на реалізацію змісту освіти відповідно до системи державних стандартів освіти.

Навчання – це активна пізнавальна діяльтність, в процесі якої студент під керівництвом викладача оволодіває професійними знаннями, уміннями та навичками, формує світогляд, активну професійну позицію і творчий стиль діяльності, розвиває пізнавальні сили і спеціальні здібності.

Процес навчання виконує три основні функції: освітню, виховну і розвиваючу.

Освітня функція передбачає формування у майбутнії фахівців професійних знань, умінь та навичок.

Виховна функція передбачає формування професійного світогляду, творчого стилю діяльності, активної професійної позиції.

Розвиваюча функція забезпечує вдосконалення мисленнєвих процесів емоційної і вольової сфери особистості, мотивації і пізнавальних потреб майбутніх фахівців.

Навчання об’єднує в собі два взаємопов’язаних процеси: викладання (діяльність викладача) і учіння ( діяльність студента).

Учіння – цілеспрямований процес засвоєння студентами знань, оволодіння умінями і навичками. Учіння передбачає сприйняття навчального матеріалу, його осмислення, свідому творчу переробку, ясне вираження, самоперевірку і застосування в системі навчальних вправ і завдань, а згодом – в розв”занні практичних професійних задач.

Головними функціями учіння є пізнавальна, розвиваюча і виховна.

Викладання – це діяльність викладача в процесі навчання. Воно полягає в постановці перед студентами пізнавального завдання, повідомленні нових знань, організації спостережень, лабораторних і практичних занять, керівництві роботою студентів по засвоєнню системи професійних знань, умінь та навичок, розвитку стійких пізнавальних і професійних інтересів і потреб, формуванню творчого стилю діяльності.

Загальна структура цього виду діяльності включає:

- педагогічну обробку навчальної інформації, мистецтво її передачі та роз”яснення;

- виявлення індивідуальних особливостей студентів;

- стимулювання пізнавальної активності і самостійності студентів;

- здійснення діагностики;

- одержання зворотнього зв”язку;

- коригування одержаних результатів;

- організація пізнавальної діяльності (учіння).

Виховуюче навчання – це активна пізнавальна діяльність студентів, здійснюючи керівництво якою викладач постійно звертається до системи їх цінностей, мотивів і потреб, формує в них емоційно-ціннісне ставлення до оточуючого світу, суспільства, обраної професійної діяльності і до самого себе.

Навчання у вищій школі покликане розв”язати складні і багатогранні завдання. Сьогодні у практиці роботи вищих навчальних закладів широко використовуються такі основні види навчання:

-пояснювально-ілюстративне - пояснення навчального матеріалу викладачем і репродуктивне засвоєння навчального матеріалу студентами;

-проблемне - моделює процес мислення і носить пошуковий характер; передбачає постановку проблемних задач, створення і розв”язання проблемних ситуацій;

-програмоване - це навчання шляхом управління процесом засвоєння знань, умінь та навичок відповідно до попередньо поставленої програми;

-навчання за допомогою комп”ютера - покликане навчити студентів звільнятися від рутинної, шаблонної розумової діяльності, перекладаючи це на ЕОМ;

-діалогічне - це спільна діяльність викладача і студентів при ситуативному моделюванні у формі діалогу, який викликає появу гіпотез, питань, моделей, що відображають точку зору його учасників, їх індивідуальне бачення проблеми;

-ігрове - це активна пізнавальна діяльність в ігровій формі, в процесі якої студенти під керівництвом викладача, проявляючи ініціативу і самостійність, суперництво, оволодівають професійними знаннями, уміннями та навичками, виробляють активну, професійну позицію і творчий стиль діяльності.

-модульне навчання – це структурування крупних блоків інформації, що вивчається, коли конструкція навчального матеріалу забезпечує кожному студенту досягнення поставленої дидактичної мети, має змістовну закінченість матеріалу в модулі і інтегрує різні види і форми навчання.

Метод навчання (у перекладі із грецької – спосіб дослідження) – це спосіб спільної взаємодії і спілкування між викладачем та студентом по досягненню дидактичної мети (мети навчання).

Класифікацій методів досить багато. Єдиної класифікації методів навчання немає. За основу класифікації методів навчання беруться певні ознаки:

-джерело знань - словесні (пояснення, розповідь, роз”яснення, бесіда, дискусія, діалог, інструктаж) , наочні (демонстрація, ілюстрація), практичні (вправи, розв”язування задач, лабораторна робота, дидактичні ігри), робота з книгою (біглий перегляд тексту, читання, переказ, складання плану, цитування тощо), відеометод (електронний вчитель, перегляд діафільмів, кіно- та відоефільмів).

-характер пізнавальної діяльності - пояснювально-ілюстративні, проблемне викладення , частково-пошукові, дослідницькі;

-місце в структурі діяльності - методи організації і здійснення навчальної діяльності, методи стимулювання і мотивації, методи контролю і самоконтролю за навчальною діяльністю;

Прийом - це елемент, складова частина методу. Прийом визначає шлях реалізації методу.

Серед прийомів можна виділити такі:

-логічні (постановка навчальної проблеми, виявлення ознак явища чи процесу, що вивчається; порівняння, узагальнення, доведення тощо);

-організаційні (запис плану, складання конспекту, відповідь на питання плану, розподіл навчальних ролей, спостереження за планом та ін.);

-технічні (питання на дошці, використання таблиць, графіків, ТЗН).

Форми організації навчання – це зовнішній прояв узгодженої діяльності викладача та студентів, якому характерні постійний склад учасників, об”єднаних спільною метою, певний порядок і режим.

Розділ 2. Форми організації навчання, їх види та типи

Відповідно до “Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах”, затвердженого Міністерством освіти України (наказ № 161 від 02.06.1993 р.), навчальний процес здійснюється у формах:

• навчальні заняття;

• виконання індивідуальних завдань;

• самостійна робота студентів;

• практична підготовка;

• контрольні заходи.

Основними видами навчальних занять є: лекція; лабораторне, практичне, семінарське заняття; консультація.

2.1. Лекція та її типи

Лекція – це логічне, послідовне викладання змісту навчання, яке характеризується судженнями, висновками, підсумком. Вона охоплює основний теоретичний матеріал однієї або кількох тем навчальної дисципліни. Тематика курсу лекцій визначається робочою програмою.

Лекції проводяться професорами і доцентами, старшими викладачами вищого навчального закладу, а також провідними науковцями або спеціалістами, запрошеними для читання лекцій.

Лектор зобов’язаний:

-перед початком відповідного семестру подати на кафедру складений ним конспект лекцій, контрольні завдання для проведення підсумкового контролю, передбаченого навчальним планом і програмою для даної навчальної дисципліни;

-дотримуватися навчальної програми щодо тем лекційних занять, але не обмежуватися в питаннях трактування навчального матеріалу, методах і засобах доведення його до студентів.

В практиці роботи вищих навчальних закладів розрізняють різні типи лекцій:

• вступна лекція;

• установочна лекція;

• традиційна (поточна) лекція;

• проблемна лекція;

• лекція-бесіда (діалог з аудиторією)

• тематична лекція з елементами евристичної бесіди;

• лекція-дискусія;

• лекція прес-конференція;

• лекція із застосуванням техніки зворотного зв’язку;

• лекція з елементами проблемних ситуацій;

• лекція з використанням ЕОМ і ТЗН;

• лекція-консультація

• лекція з використанням реферативних робіт студентів;

• оглядова лекція;

• заключна лекція.

Вступна лекція – відкриває лекційний курс, на ній розкривається зміст навчання з дисципліни, повідомляється кількість годин на її вивчення, називаються види занять, звертається увага на види підсумкового контролю, висвітлюється основна і додаткова рекомендована література.

Установочна лекція – використовується при заочній формі навчання, знайомить студентів із структурою навчального матеріалу, основними положеннями курсу, найбільш складними темами, забезпечує підготовку студентів до самостійного вивчення змісту навчального матеріалу, знайомить їх з особливостями виконання контрольних завдань.

Традиційна лекція (поточна лекція) – слугує для систематичного викладення навчального матеріалу.

Лекція-бесіда (діалог з аудиторією) передбачає безпосередній контакт викладача з аудиторією; дозволяє визначити зміст теми викладу навчального матеріалу з урахуванням особливостей аудиторії, використати колективне коло знань; запитання до аудиторії можуть ставитись на початку лекції і по її ходу .

 Запитання не повинні передбачати контроль знань, вони повинні бути спрямовані на виявлення рівня орієнтованості студентів з певної проблеми, ступеню їх готовності до сприйняття наступного матеріалу; запитання адресуються до всієї аудиторії і повинні формулюватись так, щоб відповіді були конкретними; студенти відповідають з місця; запитання можуть бути елементарними і проблемними; лектор зобов’язаний піклуватись про те, щоб запитання не залишалися без відповіді.

Лекція-дискусія- дозволяє викладачеві керувати колективною думкою слухачів; використовувати її з метою переконання, виправлення помилок, негативних явищ. Викладач не тільки використовує відповіді слухачів на запитання, але й організовує вільний обмін думками в інтервалах між логічними розділами. Вибір запитань визначається викладачем залежно від складу студентів, матеріалу і конкретних даних завдань, які лектор ставить перед собою.

 Ефективність буде лише при вірному підборі запитань для дискусії і вмілому цілеспрямованому керівництві нею.

Лекція із застосуванням техніки зворотного зв’язку - викладач з допомогою ТЗН має можливість одержати відповіді про реакцію всієї групи на поставлене запитання. Запитання задаються на початку і в кінці викладу кожного логічного розділу лекції для того, щоб дізнатися наскільки слухачі знають про дану проблему і, щоб вияснити рівень засвоєння матеріалу. Найпростіший зворотний зв’язок можна здійснити методом усного опитування, застосуванням найпростіших тестів, безмашинного, машинного програмованого контролю тощо.

Незадовільні результати підкажуть як змінити методи ведення лекції:

• при автоматизованому або комп”ютерному кабінеті можна здійснювати навчання без викладача. У цьому випадку текст лекції передається за допомогою магнітофонного запису і супроводжується діа- і кодопозитивами або ж висвітлюється на дисплеї комп”ютера. У кінці кожного розділу даються запитання і на екрані висвічується вірний результат. Слухач повинен натиснути одну із двох клавіш (вірно, не вірно).

Лекція-консультація – передбачає короткий виклад основних питань теми, після чого студенти задають питання лектору. В кінці лекції рекомендується провести невелику дискусію з висновками викладача. Організовують тоді, коли студентам варто надати допомогу.

 Питання слухачів можуть подаватись в усній і письмовій формі:

• перша частина проводиться у вигляді лекції, друга – консультація (відповіді на запитання, обмін думками);

• можна проводити самостійне вивчення матеріалу за підручником і консультацією.

Оглядова лекція – використовується на завершальному етапі та при заочній формі навчання, містить узагальнену інформацію про програмні питання, забезпечує передачу студентам нової інформації.

Заключна лекція – забезпечує узагальнення вивченого матеріалу на більш високому теоретичному рівні, орієнтує студентів на самостійну роботу.

Лекція - прес-конференція проводиться із запрошенням науковців і практиків. Організується по комплексних проблемах. Проводиться тоді, коли запитання студентів виходять за межі тематики навчального курсу.

 Слухачі можуть підготувати питання в письмовій формі. Можна проводити з використанням відеотехніки.

Проблемна лекція передбачає наявність проблемних питань, проблемних ситуацій, гіпотез, розв’язування й аналіз проблем. Передбачає творче вивчення основних питань теми. Підсумки лекції підводяться методом проведення евристичної бесіди.

Лекція запрошення до колективного дослідження (поточна “мозкова атака”). Студентам пропонується спільно вивести те або інше правило, закономірність, явище. Передбачає не тільки повідомлення корисної інформації, але й переконання студента в тому, що він може сам одержати таку ж або подібну інформацію. Грунтується на звертанні до досвіду і знань аудиторії.

 Викладач повинен підвести під колективну думку теоретичну базу, систематизувати колективну думку і повернути її студентам у вигляді “спільно виробленого тезису”.

Структура лекції та вимоги до її оформлення

Тема:

Мета: освітня -

виховна -

розвиваюча –

Вид заняття:

Тип:

Наочність:

Міжпредметні зв”язки:

Хід лекції:

І.Організаційний момент

ІІ. Вступ

Актуалізація опорних знань студентів;

Мотивація пізнавальної діяльності студентів;

Повідомлення теми лекції:

План

1.

2.

3.

Завдання на самостійну роботу:

Рекомендована література:

ІІІ. Основна частина

(послідовно розкривається зміст теми відповідно до плану)

ІV. Висновки.

V. Відповіді на питання студентів

( або ж, навпаки, поставити питання студентам)

П р и м і т к а

До лекції пред’являються такі дидактичні вимоги:

- науковість – відображення основних наукових понять, законів, теорій, історичний аспект розвитку науки, її пошуків і досягнень, критичний аналіз матеріалу, що викладається;

- доступність і посильність – забезпечення відбору зрозумілого і посильного за об”ємом змісту навчального матеріалу та врахування підготовленості студентів до його сприйняття;

- систематичність – логічно зв”язна побудова робочої програми з дисципліни, лекційного курсу, лекції, теми;

- наочність – забезпечення засвоєння навчального матеріалу шляхом використання в навчальному процесі наочних посібників.

Етапи підготовки до лекції

-формулювання теми;

-визначення основної ідеї (цільова установка лекції);

-складання плану лекції;

-знайомство з бібліографією та вивчення наукової і методичної літератури;

-відбір фактичного матеріалу;

-формулювання часткових і загальних висновків;

-підбір наочного матеріалу;

-складання конспекту лекції;

-режисура лекції.

Критерії оцінки лекції:

• відповідність теми лекції навчальній програмі дисципліни ;

• професійний рівень лектора, ступінь вільного володіння лектором матеріалу, що викладається;

• науковий рівень лекції (зв’язок змісту навчального матеріалу з сучасними дослідженнями;

• методологічний рівень лекції, логічність викладу змісту навчального матеріалу;

• активізація пізнавальної діяльності студентів;

• ясність викладання матеріалу, чистота мови і дикція викладача;

• уміння викладача використовувати і представляти наочні матеріали;

• використання технічних засобів навчання;

• контакт лектора з аудиторією, оволодіння увагою студентів, активність студентів в ході лекції;

• контроль лектором відвідування і дисципліни студентів.

Рекомендована схема аналізу лекції

Група ________ Курс________

К-сть студ.____ Дата __________

Викладач ____________________________________

Дисципліна___________________________________

Мета відвідування _____________________________

_____________________________________________

1. Тема лекції.

2.Відповідність теми і змісту лекції програмним вимогам.

3.Яке місце даної лекції в розділі? Як це заняття пов”язане з попереднім, як воно працює на наступні заняття?

4.Мета лекції (відповідність змісту теми, визначеність формулювання, ясність, наукова обгрунтованість).

5.Стислий аналіз організаційного моменту.

6.Особливості планування та побудови лекції:

- план (вірність формулювання головних питань);

- наявність переліку літературних джерел;

- послідовність і логічність змістовних частин.

7.Оцінка якості навчальної інформації:

- науковий рівень (високий, достатній, середній, задовільний, низький);

- доступність викладання ( повна, обмежена, важка);

- мова викладача (багата - бідна, грамотна - неграмотна, чиста - засмічена, лаконічна, багатослівна, логічна - недостатньо логічна, емоційна - не емоційна тощо);

- впровадження нових технологій навчання;

- якість і доцільність засобів наочності;

- зв”язок з життям і виробництвом, з іншими дисциплінами.

8.Ступінь ефективності керування пізнавальними процесами:

- врахування принципу „значущості” інформації;

- утворення ситуацій, що стимулюють інтерес;

- факти включення мимовільної та довільної уваги, їх доцільність і частота;

- посилення зворотного зв”язку за рахунок постановки контрольних питань;

- створення проблемних ситуацій, їх доцільність;

- факти використання діалогічних форм навчання, частота перетворення монологу в діалог, його доречність на лекції;

- доцільність стилю викладання, що вибрав викладач;

- дотримання викладачем педагогічного такту;

- прагнення захопити студентів прикладом власної особистості як громадянина та вченого.

9.Особливості діяльності та поведінки студентів на різних етапах лекції:

- прояв розумової активності;

- ступінь зацікавленості;

- ступінь адекватності засвоєння;

- факти задоволення, уважності, здивування, непорозуміння тощо.

10.Чи раціонально було розподілено час на всі питання лекції?

11. Наявність робочих програм, конспекту лекції.

12.Висновки. Як оцінюєте результати лекції? Чи вдалося реалізувати всі поставлені завдання лекції? Якщо не вдалося, то, на Вашу думку, чому?

13.Пропозиції.

2.2. Семінарське заняття

Семінарське заняття – форма навчального заняття, при якій викладач організовує дискусію навколо попередньо визначених тем, до котрих студенти готують тези виступів на підставі індивідуально виконаних завдань (рефератів).

Семінарське заняття проводиться в аудиторіях або в навчальних кабінетах з однією академічною групою. Перелік тем семінарських занять визначається робочою навчальною програмою дисципліни.

На кожному семінарському занятті викладач оцінює підготовлені студентами реферати, їх виступи, активність у дискусії, уміння формулювати і відстоювати свою позицію тощо. Підсумкові оцінки за кожне семінарське заняття вносяться в навчальний журнал.

Отримані студентом оцінки за окремі семінарські заняття враховуються при виставленні підсумкової оцінки з даної навчальної дисципліни.

В педагогічній практиці виділяють такі типи семінарських занять:

Семінар з використанням евристичної бесіди:

• постановка та вирішення пізнавальних завдань;

• використання запитань і організація відповіді студентів.

Семінар-диспут:

• студенти в ситуаціях полеміки вчаться аргументовано захищати свої думки, переконання, ідеї;

• наявність питань, що розглядаються;

Семінар з виступами студентів:

• видача індивідуальних завдань студентам;

• виконання студентами рефератів, доповідей, повідомлень;

• наявність обговорюваних питань чи проблем;

• форми роботи для вирішення питань, проблем.

Міждисциплінарний семінар:

• наявність проблем, що розглядаються, запитань з декількох навчальних дисциплін;

• обговорення проблем, що розглядаються;

• вибір форм і методів роботи студентів.

Комбіноване семінарське заняття:

• постановка навчальних задач;

• наявність цих завдань;

• доповіді, реферати, повідомлення, які переходять у розгорнуту бесіду або дискусію.

Семінар-практикум:

• наявність розглядуваних питань;

• складання, відповідно до плану, завдань творчого, пошукового та дослідного характеру;

• обговорення та вирішення поставлених завдань.

Структура семінарського заняття та вимоги до його оформлення

Тема:

Мета: освітня -

виховна -

розвиваюча –

Вид заняття:

Тип:

Наочність:

Міжпредметні зв”язки:

Хід заняття:

І. Організаційний момент

ІІ. Вступ

-актуалізація опорних знань студентів;

-мотивація пізнавальної діяльності студентів;

Повідомлення теми семінару:

План

1.

2.

3.

ІІІ. Основна частина. Обговорення питань, винесених на семінар.

(послідовно обговорюються відповідно до плану)

ІV. Підведення підсумків семінару (викладач робить спільно із студентами загальні висновки, аналізує виступи студентів, оцінює їх)

V. Повідомлення теми наступного семінару, плану, рекомендованої літератури.

П р и м і т к а

-обов”язково повинен бути графік групових та індивідуальних консультацій за темою семінарського заняття;

-студенти заздалегідь повинні знати тему і мету семінару, отримати план або перелік питань, що виносяться на семінарське заняття;

-питання до семінарського заняття повинні бути сформульовані так, щоб студент мав змогу мислити і висловлювати свої думки;

-семінарське заняття повинно сприяти тому, щоб студенти самостійно дійшли висновків і узагальнень щодо теми, яка виноситься на семінар;

-семінарське заняття повинно носити дискусійний характер, а студенти мали змогу сформувати систему поглядів на те чи інше явище.

Викладач , який веде семінарське заняття, здійснює:

• контроль відвідування;

• контроль якості виступів студентів, виконаної ними роботи;

• характеристику відповідей студентів, вказує на недоліки шляхи та засоби їх подолання;

• виставлення кожному студенту оцінки.

Найцікавішим буде той семінар, який ставитиме перед студентами певну проблему і носитиме дискусійний характер.

Головна мета семінарського заняття полягає не в механічному повторенні теоретичного курсу (змісту лекцій), а в напруженій роботі думки, високій пізнавальній активності, виробленні практичних навичок застосування матеріалу.

Рекомендована схема аналізу семінарського заняття

Група ________ Курс________

К-сть студ.____ Дата ________

Викладач ____________________________________

Дисципліна___________________________________

Мета відвідування _____________________________

_____________________________________________

1.Тип заняття:

2.Мета заняття: - освітня

- розвиваюча

- виховна

(відповідність змісту теми, визначеність формулювання, ясність, наукова обгрунтованість).

3.Стислий аналіз організаційного моменту (час).

4.Відповідність питань, винесених на семінар змісту навчальної програми.

5.Перехід до обговорення теми семінару:

- чи було здійснено актуалізацію опорних знань студентів;

- чи була здійснена мотивація пізнавальної діяльності студентів;

- чи була названа тема семінару і його план.

6.Обговорення питань, винесених на семінар (час).

7. Обладнання та унаочнення на занятті.

8.Активізація пізнавальної діяльності студентів.

9.Науково-методичний рівень семінарського заняття.

10. Вміння викладача організовувати і спрямовувати дискусію

11. Змістовність вступного і заключного слова викладача, характеристика доповідей студентів;

12.Глибина розгляду вузлових питань;

13. Чи здійснювались міжпредметні зв”язки;

14.Активність студентів;

15.Форми організації пізнавальної діяльності студентів на занятті.

16.Підведення підсумків заняття (час).

17.Домашнє завдання (повідомлення теми наступного семінару, питань до неї та рекомендованої літератури)

18. Чи досягнута мета заняття.

19.Наявність і стан навчальної документації на занятті; -

20.Виділення науково-обґрунтованого об’єму літератури рекомендованої студентам для самостійної роботи при підготовці семінару;

21.Висновки, пропозиції.

2.3. Практичне заняття

Практичне заняття –форма організації навчального процесу, при якій викладач організовує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання відповідно до сформованих завдань.

Практичне заняття проводиться з метою формування в студентів умінь і навичок роботи з технікою, обладнанням, для більш глибокого їх вивчення, виконання окремих прийомів тощо.

Проведення практичного заняття ґрунтується на попередньо підготовленому методичному матеріалі – тестах для виявлення ступеня оволодіння студентами необхідних теоретичних положень, наборі завдань різної складності для розв’язання їх студентами на занятті. Вказані методичні засоби готуються викладачем, якому доручено проведення практичних занять, за погодженням з лектором даної навчальної дисципліни.

Практичне заняття включає: проведення попереднього контролю знань, умінь і навичок студентів, постановку загальної проблеми викладачем, її обговорення за участю студентів, розв’язування контрольних завдань, їх перевірку, оцінювання.

Оцінки, отримані студентом за окремі практичні заняття, зараховуються при виставленні підсумкової оцінки з даної навчальної дисципліни.

Типи практичних занять

В педагогічній літературі приводяться варіанти різних класифікацій практичних занять на основі певних визначальних ознак. Це: зміст вивчаємого матеріалу; способи проведення занять; основна дидактична мета тощо.

Розглянемо традиційну класифікацію практичних занять ознакою яких є дидактична мета, яка також враховує місце заняття в навчальному процесі. За цією ознакою виділяють:

-заняття набуття нових знань;

-заняття закріплення і застосування знань;

-узагальнюючі заняття;

-контрольно-перевіркові заняття (заняття перевірки знань, умінь та навичок);

-комбіновані заняття.

Організаційна побудова заняття визначається його структурою.

Розкриваючи теоретичний аспект заняття, науковці виділяють:

а) основну структуру (дидактичну);

б) підструктури (логіко-психологічну, мотиваційну і методичну) (18).

Дидактична структура є результатом діяльності педагога і складається із етапів:

-формування нових понять і способів дій;

-застосування знань, формування вмінь та навичок (виступають як три узагальнені дидактичні задачі на кожному занятті).

Навчальна діяльність студента регулюється логіко-психологічною підструктурою заняття, яка має вигляд:

-відтворення і сприйняття відомих знань (актуалізація опорних знань);

-сприйняття нових знань і способів дії;

-усвідомлення і осмислення елементів нового;

-узагальнення елементів знання і способів дій;

-застосування знань і способів дій в ситуації за зразком і в змінених умовах.

Формування навичок пошукової діяльності в студентів забезпечується логіко-психологічною підструктурою продуктивного засвоєння знань і включає:

-створення проблемної ситуації і постановки проблеми;

-висування передбачень і гіпотез та їх обгрунтування;

-доведення гіпотез;

-перевірка правильності розв”язання проблеми;

-формулювання висновків;

-застосування знань в незнайомій (нестандартній) ситуації.

Для врахування інтересів і потреб студентів викладачеві необхідно здійснювати свою діяльність у відповідності із мотиваційною підструктурою уроку:

-організація і управління увагою учнів;

-роз”яснення сенсу діяльності;

-актуалізація мотиваційного стану;

-спільна з студентами постановка мети заняття;

-забезпечення ситуації успіху в досягненні мети;

-підтримка позитивних емоцій і стану впевненості студентів у своїх діях;

-оцінювання дій, процесу і результатів навчання.

Структура комбінованого заняття та вимоги до його оформлення

Тема:

Мета: освітня –

виховна –

розвиваюча –

Вид заняття:

Тип заняття:

Наочність:

Обладнання:

Міжпредметні зв”язки:

Хід заняття:

І. Організаційний момент.

ІІ. Перевірка домашнього завдання (перевірка раніше вивченого матеріалу)

Актуалізація опорних знань студентів

Мотивація пізнавальної діяльності студентів

Повідомлення теми заняття:

Завдання (для студентів):

ІІІ. Викладення нового матеріалу.

ІV. Закріплення нового матеріалу.

V. Самостійна робота студентів (практична робота)

Вступний інструктаж

Поточний інструктаж

Заключний інструктаж

Vі. Підведення підсумків заняття

Vіі. Домашнє завдання.

Заняття набуття нових знань. Основною дидактичною метою таких занять є сприйняття і первинне засвоєння навчального матеріалу, запам”ятовування основних фактів, понять, закономірностей.

Заняття закріплення і застосування знань. Основною дидактичною метою є повторне осмислення вивчаємого матеріалу; досягнення міцних знань.

На цих заняттях проводяться фронтальні бесіди із студентами по раніше вивченому матеріалу теми, розв”язання різних задач, вправи в розробці технологічних процесів, письмові графічні роботи, різні види самостійних робіт по закріплненню та систематизації вивченого матеріалу (складання технологічних карток, читання і складання схем, таблиць, креслень, знайомство з технічною документацією тощо), виступи студентів з доповідями.

Узагальнюючі заняття. Їх метою є систематизація знань з раніше вивченого матеріалу, усунення прогалин в знаннях та більш глибоке розкриття основних ідей, головних питань теми, розділу і навчального предмета в цілому.

Заняття такого типу проводяться під час атестації студентів, в кінці вивчення теми чи розділу програми і в кінці навчального року.

Контрольно-перевіркові заняття . Метою таких занять є одержання інформації для обгрунтованої оцінки рівня підготовки кожного студента, вияв рівня усвідомленості та глибини знань, міцності набутих знань, умінь та навичок. Вони сприяють усуненню прогалин в знаннях та вміннях студентів і подальшому їх вдосконаленню.

Комбіновані заняття. Це найбільш розповсюджений тип занять при вивченні технічних і спеціальних дисциплін. На таких заняттях розв”язується цілий комплекс різних дидактичних задач. Вони включають майже всі структурні компоненти заняття в різних комбінаціях.

На практичних заняттях можуть застосовуватися різні форми організаційної роботи:

• групова (фронтальна) – повинно бути однотипне обладнання в розрахунку на всю групу (підгрупу);

• бригадна (фронтальна) – використовується в тих випадках, коли немає можливості проводити заняття групою ( фронтально). У цьому випадку група ділиться на ланки (2-4 особи). Кожна ланка в один і той же час виконує однакові види робіт на відповідних робочих місцях;

• бригадна форма – проводиться аналогічно до бригадної фронтальної, але при умові, коли кожна бригада виконує різні види робіт на відповідних робочих місцях;

• індивідуальна форма – кожний студент має індивідуальне практичне завдання.

Переміщення ланок по робочих місцях відбувається відповідно до розробленого графіка.

До кожного практичного заняття повинна бути складена інструкційна карта для студентів, що є обов’язковим документом і забезпечує послідовність дій студентів на досягнення мети практичного заняття та конкретизує підготовку їх до заняття.

П р и м і т к а

Практичні заняття повинні сприяти розвитку самостійності студентів;

Студенти повинні своєчасно виконувати роботу, охайно виконувати звіт та своєчасно його здавати;

Студенти повинні бережливо ставитися до приладів, інструментів, робочого місця під час роботи та після її закінчення.

Оцінюйте роботу студентів на кожному практичному занятті.

Рекомендована схема аналізу практичного заняття

Група ________ Курс________

К-сть студ.______ Дата ________

Викладач _____________________________________

Дисципліна___________________________________

Мета відвідування _____________________________

_____________________________________________

1.Тип заняття.

2.Тема заняття, її відповідність програмі. Місце даного заняття в темі? Як це заняття пов”язане з попереднім, як воно працює на наступні заняття?

3.Мета заняття, її відповідність змісту теми, визначеність формулювання, ясність, наукова обгрунтованість.

4.Наявність методичних вказівок або розробок до заняття.

5.Стислий аналіз організаційного моменту.

6.Перевірка домашнього завдання чи раніше вивченого матеріалу (в якій формі

було організоване опитування). Активність студентів.

7. Обладнання та наочність на занятті.

8.Перехід до вивчення нової теми:

- чи було здійснено актуалізацію опорних знань студентів;

- початкова мотивація пізнавальної діяльності студентів;

- повідомлення теми і завдань заняття.

9.Вивчення і засвоєння нового матеріалу. Методи та прийоми викладання.

10.Зв”язок змісту навчального матеріалу з сучасними досягненнями науки і техніки.

11.Активізація пізнавальної діяльності студентів.

12.Закріплення нового матеріалу. Методи та прийоми.

13.Самостійна практична робота студентів. Проведення

інструктажів. Чи забезпечувалась відповідна самостійність студентів і

самоконтроль за якістю виконання вправ, контроль з боку викладача.

14. Виконання правил техніки безпеки та контроль з боку викладача за їх дотриманням.

15. Підведення підсумків заняття.

16.Домашнє завдання (оптимальність об’єму, його складність,

диференційованість)

17. Чи досягнута мета заняття.

18. Чи раціонально було розподілено час на всі етапи заняття?

19.Використання на занятті нових педагогічних технологій.

20.Готовність викладача до практичного заняття (наявність робочої програми, плану заняття, методичних рекомендацій до практичного заняття тощо).

21.Уміння викладача пояснити матеріал, правильність, чистота, логічність, емоційність мови.

22.Стиль спілкування викладача із студентами.

23.Культура записів на дошці.

24.Висновки. Як оцінюєте результати заняття? Чи вдалося реалізувати всі поставлені завдання практичної роботи? Якщо не вдалося, то, на Вашу думку, чому?

25.Пропозиції.

2.4. Лабораторне заняття

Лабораторне заняття – це форма навчального заняття, при якому студент під керівництвом викладача особисто доводить натуральні або імітаційні експерименти чи досліди з метою практичного підтвердження окремих теоретичних положень даної навчальної дисципліни, набуває практичних навичок роботи з лабораторним обладнанням, обчислювальною технікою, вимірювальною апаратурою, методикою експериментальних досліджень у конкретній галузі.

Перелік лабораторних занять визначається робочою навчальною програмою дисципліни. Замінювати лабораторне заняття іншими видами навчальних занять не дозволяється. Лабораторне заняття включає: проведення поточного контролю підготовленості студентів до виконання конкретної лабораторної роботи, виконання завдань теми заняття, оформлення і й індивідуальний звіт з виконаної роботи та його захист перед викладачем. Виконання лабораторної роботи оцінюється викладачем. Підсумкова оцінка виставляється в журналі обліку виконання лабораторних робіт. Підсумкові оцінки, отримані студентом за виконання лабораторних робіт враховуються при виставленні семестрової підсумкової оцінки з даної навчальної дисципліни.

Типи лабораторних занять:

• традиційне лабораторне заняття;

• дослідне лабораторне заняття.

Структура лабораторного заняття та вимоги до його оформлення

Тема:

Мета: освітня –

виховна –

розвиваюча –

Вид заняття:

Тип заняття:

Наочність:

Обладнання:

Міжпредметні зв’язки:

Місце проведення:

Час проведення:

Хід заняття:

І.Організаційний момент.

ІІ. Вступний інструктаж

Перевірка вивченого матеріалу.

Актуалізація опорних знань студентів

Мотивація пізнавальної діяльності студентів

Повідомлення теми заняття:

Завдання (для студентів)

Видача інструкційних карт

Пояснення ходу виконання лабораторної роботи.

Повторення правил техніки безпеки

ІІІ. Поточний інструктаж (самостійна робота студентів)

Викладач здійснює обходи робочих місць студентів і надає (в разі необхідності) допомогу студентам. Здійснює індивідуальний, груповий інструктаж.

ІV. Заключний інструктаж

Здача звітів, виставлення оцінок

V. Підведення підсумків заняття

Vі. Домашнє завдання.

Vіі. Прибирання робочих місць

Традиційне лабораторне заняття має такі особливості:

• мета роботи наперед точно визначена;

• обладнання, прилади, інструменти наперед підібрані і в підготовленому вигляді запропоновані студентам;

• методика та послідовність операції наперед точно відпрацьовані і зведені в інструкційну карту , підготовлені і форми звітної документації;

• характером роботи є операції, що підтверджують закони, що студенти раніше вивчали;

• результат, який повинен бути одержаний у роботі, відомий студентам.

Дослідне (експериментальне) лабораторне заняття має такі особливості:

• визначена тема і мета роботи;

• студенти самостійно під керівництвом викладача розробляють відповідні вимоги до виконання роботи;

• прилади та інструменти, що зберігаються в лабораторії, видаються студентові на вимогу;

• методику і послідовність роботи, форми фіксації її результатів розробляє сам студент під керівництвом викладача на основі досвіду, одержаного при виконанні проведених раніше робіт;

• характер роботи – дослідження явищ з метою надходження невідомих студентові залежностей;

• результат роботи студентові наперед невідомий.

Основою успішного виконання лабораторної роботи є вміле керівництво роботою з боку викладача, яке здійснюється завдяки інструктуванню студентів протягом всього заняття.

Інструктаж – це діяльність викладача, спрямована на організацію, коригування та вдосконалення навчально-практичної роботи, необхідна для засвоєння знань, умінь, і навичок, передбачених програмою.

Розрізняють три види інструктажів:

• вступний;

• поточний;

• заключний.

Вступний інструктаж має на меті перевірити засвоєння теоретичного матеріалу з даного питання, мобілізувати опорні знання для успішного заняття; підготувати студентів до самостійної роботи; повідомити їм тему, мету, послідовність виконання завдання; ознайомити з інструкційно-технологічною картою; дати вказівки, як і коли користуватися обладнанням, приладами, посібниками.

При проведенні вступного інструктажу викладач знайомить студентів з правилами техніки безпеки, пояснює, як вести записи, розрахунки, креслити графіки тощо. Тут же необхідно пояснити, як вести підготовку матеріалів та оформити звіт про виконану роботу. У цій частині заняття викладач перевіряє зошити для лабораторних і практичних занять.

Поточний інструктаж ведеться в ході роботи. Він здійснюється під час виконання завдань студентами.

Такий інструктаж може бути індивідуальним або груповим. При такому інструктуванні викладачеві не слід займатися однією ланкою чи студентом і не бачити всієї групи. Не можна перетворювати допомогу в підказування. Якщо в студентів виникли труднощі, то викладачеві потрібно шляхом невідомих питань домогтися того, щоб вони вияснили причини такого становища і намітили шляхи виходу з нього.

Заключний інструктаж проводиться після виконання завдання всіма студентами. При цьому викладач аналізує роботу всієї групи, ланок і окремих студентів. Звертає увагу на успіхи чи окремі невдачі, на відхилення в роботі від інструкційно-технологічної карти тощо.

За характером навчальних задач, що розв’язуються при їх виконанні лабораторні роботи поділяються на:

• ознайомчі (по вивченню конструкцій і будови засобів виробничої і дослідницької діяльності; по складанню і розбиранню обладнання пристроїв і пристосувань; по налагодженню, настроюванню і регулюванню засобів виробничої і дослідницької діяльності);

• експериментальні (по вивченню і відпрацюванню методики дослідження об’єктів та вимірювання їх властивостей; по конструюванню, доконструюванню і переконструюванню схем пристроїв, пристосувань, обладнання; по проведенню досліджень: навчальних експериментів по визначенню впливу різних факторів на властивості об’єктів, вивченню залежностей, експериментальній перевірці вивчених законів і закономірностей);

• проблемно-пошукові (по вивченню нових для студентів об’єктів; по вивченню поведінки відомих студентам об’єктів в нових умовах; по експериментальній перевірці гіпотез).

П р и м і т к а

Не дозволяється скорочення або заміна тем занять.

Перед початком лабораторних занять необхідно перевірити рівень теоретичних знань з питань, що вивчаються. До виконання лабораторних робіт допускаються тільки ті студенти, які засвоїли теоретичний матеріал.

До початку занять необхідно забезпечити повну готовність робочих місць відповідно до програми, розробленої інструкційно-технологічної карти і паспорта робочого місця.

На кожному занятті перед виконанням лабораторної роботи необхідно ознайомити студентів з правилами техніки безпеки.

Виконана лабораторна робота реєструється в навчальному журналі на сторінках “Лабораторні і практичні роботи з дисципліни”. Усі студенти повинні відпрацювати кожну роботу з дисципліни.

Виконання лабораторних і практичних робіт обов’язково враховується при рубіжних атестаціях.

Рекомендована схема аналізу лабораторного заняття

Група ________ Курс________

К-сть студ._________ Дата ________

Викладач ____________________________________

Дисципліна___________________________________

Мета відвідування_____________________________

_____________________________________________

1.Тип заняття.

2.Тема заняття , її відповідність програмі. Місце даного заняття в темі? Як це заняття пов”язане з попереднім, як воно працює на наступні заняття?

3.Мета заняття, її відповідність змісту теми, визначеність формулювання, ясність, наукова обгрунтованість.

4. Обладнання та наочність на занятті. Чи в достатній кількості обладнання і пристроїв для проведення лабораторної роботи?

5.Стислий аналіз організаційного моменту.

6.Проведення викладачем вступного інструктажу. Звернення уваги студентів на дотримання правил техніки безпеки.

7.Перехід до вивчення нової теми:

- чи було здійснено актуалізацію опорних знань студентів;

- початкова мотивація пізнавальної діяльності студентів;

- повідомлення теми і завдань заняття.

8.Вивчення і засвоєння нового матеріалу. Методи та прийоми викладання.

9.Зв”язок змісту навчального матеріалу з сучасними досягненнями науки і техніки.

10.Активізація пізнавальної діяльності студентів.

11.Поточний інструктаж студентів під час самостійної роботи. Чи забезпечувалась відповідна самостійність студентів і самоконтроль за якістю виконання завдань, контроль з боку викладача.

12.Заключний інструктаж.

13.Домашнє завдання (оптимальність об’єму, його складність, диференційованість)

14. Чи досягнута мета заняття.

15. Чи раціонально було розподілено час на всі етапи лабораторного заняття?

16.Наявність робочої програми, плану заняття, інструкцій чи методичних рекомендацій до практичного заняття тощо.

17.Висновки. Як оцінюєте результати заняття? Чи вдалося реалізувати всі поставлені завдання лабораторної роботи? Якщо не вдалося, то, на Вашу думку, чому?

18.Пропозиції.

2.5. Індивідуальне заняття

Індивідуальне навчальне заняття проводиться з метою підвищення рівня їх підготовки та розкриття індивідуальних творчих здібностей студентів.

Індивідуальні навчальні заняття організовуються за окремим графіком з урахуванням індивідуального навчального плану студента і можуть охоплювати частину або повний обсяг занять однієї чи декількох навчальних дисциплін, а в окремих випадках повний обсяг навчальних занять для одержання освітнього кваліфікаційного рівня.

Види індивідуальних занять, їх обсяг, форми і методи проведення, форми та методи поточного контролю, підсумкового контролю (крім державної атестації) визначаються індивідуальним планом студента.

Індивідуальний навчальний план студента складається на підставі робочого навчального плану і включає всі нормативні навчальні дисципліни та частину вибіркових навчальних дисциплін, вибраних студентом з обов’язковим урахуванням структурно-логічної схеми підготовки.

Індивідуальний навчальний план складається на кожний навчальний рік і затверджується в порядку, встановленому вищим навчальним закладом.

Вибіркові навчальні дисципліни введені вищим навчальним закладом в ОПП підготовки і включені до індивідуального плану студента, є обов’язковими для вивчення.

За виконання індивідуального навчального плану відповідає студент.

П р и м і т к а

- при індивідуальних заняттях студент повинен мати індивідуальний план;

- індивідуальний план повинен буди узгоджений з навчальним планом;

- в індивідуальному плані обов’язково вказується: кількість дисциплін, обсяг; термін для роботи за індивідуальним планом; форми і методи поточного та підсумкового контролю.

Консультації

Консультація – форма навчального заняття, при якій студент отримує відповіді від викладача на конкретні запитання або пояснення певних теоретичних положень чи аспектів їх практичного застосування.

Консультація може бути індивідуальною або груповою, залежно від того чи викладач консультує студентів з питань, пов’язаних із виконанням індивідуальних завдань чи з теоретичних питань навчальної дисципліни.

Обсяг часу відведений викладачу для проведення консультацій з конкретної дисципліни, визначається навчальним планом.

Види консультацій

Групові – передбачають роботу в дидактичній системі “група”, “малі групи”.

Індивідуальні - передбачають роботу з окремими студентами.

П р и м і т к а

• викладач зобов’язаний на консультації дати пояснення на запитання студента;

• консультація проводиться в закріпленій аудиторії;

• консультація проводиться після занять, у дні і години передбачені графіком;

• консультація проводиться по теоретичних і практичних заняттях.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Артюх С.Ф., Коваленко Е.Э., Белова Е.К., Изюмская Г.В., Беликова Е.В. Педагогические аспекты преподавания инженерных дисциплин.- Х.: УИПА, 2001.- 210 с.

2.Атанов Г.А. Деятельностный подход в обучении. - Донецк: ЕАИ -пресс, 2001.-158 с.

3.Безрукова В.С. Педагогика. Проективная педагогика: учеб. пособие для инженерно-педагогических инст-тов и индустр.- пед. техникумов.- Екатеринбург: Деловая книга, 1996.- 342 с.

4.Коваленко Е Э. Методика профессионального обучения. - Х.: Штрих, 2003.-480 с.

5.Кондрашова Л.В. Процесс обучения в высшей школе. – Кривой Рог: И.В.И, 2000. – 170 с.

6.Мелецинек А. Инженерная педагогика. - Х.: 1998.-185 с.

7.Профессиональная педагогика /Под ред. С.Я. Батышева.- М.: Ассоциация «Профессиональное образование», 1997.- 520с.

8.Скакун В.А. Преподавание специальных и общетехнических предметов в училищах профтехобразования. - М.: Высшая школа, 1976.- 280 с.

9.Сушенцева Л.Л. Форми організації професійного навчання в сучасному професійно-технічному навчальному закладі.- Кривий Ріг: Поліграфічний центр, 2003.- 74 с.

ДОДАТКИ

Зразки оформлення планів-конспектів

Лекція №

Тема: Встановлення ненапружених арматурних елементів.

Мета: освітня - навчити студентів основним принципам встановлення ненапружених арматурних елементі;.

виховна - сприяти вихованню у студентів свідомого ставлення до навчання;

розвиваюча - розвивати у студентів пізнавальні здібності та логічне мислення.

Вид заняття: лекція

Тип: традиційна

Наочність: плакат з графічним зображенням фіксаторів для стропувальних та стикових петель; металеві фіксатори.

Міжпредметні зв’язки: опір матеріалів, технологія конструкційних матеріалів, матеріалознавство.

Хід лекції:

І Організаційний момент:

- привітання зі студентами;

- перевірка присутніх (перекличка).

ІІ. Вступ.

Актуалізація опорних знань студентів.

Давайте пригадаємо основні моменти вивченого матеріалу. Для цього дайте, будь-ласка, відповіді на запитання:

а) Що необхідно розуміти під процесом армування?

(під процесом армування слідує розуміти актуальність технологічних операцій з установки та фіксації в проектному положенні арматурних виробів і закладних деталей у формі).

б) Назвіть основні різновиди арматурного каркасу?

(основними різновидами арматурного каркасу являються: об’ємний каркас, каркас арматурний плоский, каркас арматурний просторовий).

в) Що таке фіксатор?

(фіксатор – це прилад для багаторазового використання, яке забезпечує проектне положення арматурних виробів у формі).

г) Поясніть термін „захисний шар бетону”?

(захисний шар бетону – це шар бетону в залізобетонному виробі до арматури або шар антикорозійного покриття на арматурному виробі та закладному елементі).

Мотивація пізнавальної діяльності студентів.

В експлуатації будівель та споруд часто трапляються випадки прискореного руйнування конструкцій. Одним із головних факторів, який впливає на цей процес є неправильне розміщення арматури у бетонному виробі. Тому армуючи конструкції сітками та каркасами, потрібно забезпечити проектне положення їх у формі. Слідує також звернути увагу на правильне визначення захисного шару бетону.

Виконання цих вимог дасть змогу виготовити залізобетонну конструкцію надійною у застосуванні.

Повідомлення теми.

Отже темою сьогоднішньої лекції є: „Встановлення ненапружених арматурних елементів”.

План лекції.

1. Вимоги до захисного шару бетону.

2. Способи фіксації арматурних елементів у формі.

3. Фіксація сіток і каркасів.

4. Фіксація закладних деталей.

5. Різновиди фіксуючих елементів.

Завдання на самостійну роботу:

Законспектувати: „Армування конструкцій ненапруженою арматурою”.

Рекомендована література:

1.Волянський О.А. Технологія бетонних та залізобетонних виробів. Підручник для студентів вузів. – 4.1. Виготовлення залізобетонних конструкцій. – К.: Вища шк., 1994. – 271 с.

2.Морозов М.К. Механическое оборудование заводов сборного железобетона. – К.: Вища шк., главное изд-во, 1986. – 310 с.

3.Русанова И.Г. Технологія бетонних та залізобетонних виробів. Підручник. – К.: вища шк., 1994 – 334 с.

4.Сівко В.Й. Механічне устаткування підприємств будівельних виробів. Підручник. – К.: ІСДО, 1994. – 359 с.

ІІІ. Основна частина.

А тепер розглянемо новий матеріал згідно плану. Отже перше питання.

1. Вимоги до захисного шару бетону.

Для поздовжньої робочої ненапруженої і напруженої арматури товщина захисного шару бетону повинна складати не менше від діаметра стержня або каната, але й не більше ніж:

• у плитах товщиною до 100 мм – 10 мм;

• у плитах товщиною понад 100 мм – 15 мм;

• у балках та ребрах товщиною до 200 мм – 15 мм;

• у балках та ребрах товщиною понад 200 мм – 20 мм;

• у колонах та фундаментних блоках – 20 мм.

Для поперечної, розподільної та конструктивної арматури товщина захисного шару береться також не меншою від діаметру зазначеної арматури і не меншою ніж 10 мм при висоті перерізу ‹ 250 мм, та не меншою ніж 15 мм при висоті перерізу › 250мм.

В одношарових конструкціях з легкого бетону класу В7,5 і нижче товщина захисного шару бетону повинна бути не менш як 20 мм, а для зовнішніх стінок панелей без фактурного шару не менш як 25 мм. Кінець питання.

Переходимо до другого питання.

1. Способи фіксації арматури у формі.

Існуючі способи фіксації арматури у формі можна умовно розділити на 2 групи:

а) Закріплення арматури інвентарними пристроями, які вилучаються для повторного використання;

б) Закріплення арматури за допомогою пристроїв одноразового використання.

Наступне питання.

2. Фіксація сіток та каркасів.

Для фіксації сіток і каркасів у касетах установлюють інвентарні фіксатори у вигляді шпильки, виготовленої з круглого стержня діаметром 16...18 мм. Із зовнішнього боку до стержня приварюють упорні пластини. Внизу фіксатори встановлюють на опорні столики. Фіксатори розміщують через 800-850 мм по довжині виробу. Перед закінченням формування фіксатори послідовно витягають краном.

Зварні сітки можна фіксувати у горизонтальному положенні або у вертикальному у кількох місцях розподільних стержнів сіток і вигинання відрізних кінців так, щоб вони упиралися у форму.

Арматурні сітки і каркаси масою до 10 кг встановлюються у форму вручну, більш важкі арматурні елементи повинні укладатися у форму за допомогою механізмів.

Наступне питання.

3. Фіксація закладних деталей.

Закладні деталі фіксують приварюванням їх до арматурного каркаса, а також прикріпленням у формах, притискуванням гвинтами та штирями. Правильно розміщена закладна деталь повинна виступати на 2 мм над поверхнею виробу або бути з нею врівень.

Для закріплення стропувальних петель застосовують тимчасове прикріплення до форми Г-подібних стержнів, які вводять в отвори під гострим кутом, або гвинтові фіксатори.

Останнє питання, яке ми повинні розглянути на сьогоднішній лекції:

4. Різновиди фіксуючих елементів.

Фіксатори одноразового використання виготовляють з металу, цементного розчину, азбестоцементу і пластмас.

Металеві фіксатори можуть бути штампованими і дротяними гнутими.

Фіксатори з цементно-пісчанного розчину можуть використовуватись без прикріплення до арматури (у вигляді підкладок) і з прикріпленням до арматури в’язальним дротом, закладеним у фіксатор.

Азбестоцементні фіксатори виготовляють у вигляді брусків, пластинок і підкладок різної форми з отворами для нанизування на арматуру.

Пластмасові фіксатори виготовляють у вигляді вільних підкладок-кілець, підкладок з замками.

ІV. Висновок.

Давайте узагальнимо розглянутий матеріал.

Отже на сьогоднішній лекції ви ознайомились із теоретичними відомостями встановлення ненапружених арматурних елементів.

Так, товщина захисного шару бетону залежить від діаметру арматурного стержня та товщини виробу. Вона коливається від 10 до 20 мм.

Закріплення у формі арматурних елементів може здійснюватись пристроями одноразового та багаторазового використання.

Фіксацію сіток та каркасів необхідно проводити інвентарними фіксаторами, які розміщують через 800-850 мм по довжині виробу та послідовно витягують перед закінченням формування.

Закладні деталі фіксують приварюванням або кріпленням до арматурного каркаса.

Фіксатори виготовляють з металу, цементного розчину, азбестоцементу та пластмас.

V. Відповіді на питання студентів.

В кого виникли запитання по даній темі?

Дякую за увагу! На цьому наша лекція закінчена.

Лабораторне заняття №

Тема: Визначення міцності бетону методом руйнування по контрольним зразкам.

Мета: освітня - сформувати у студентів уміння визначати міцність бетону методом руйнування бетонних зразків-кубів, а також сформувати навички роботи з лабораторним обладнанням;

виховна - виховувати у майбутніх спеціалістів бажання займатися дослідницькою роботою;

розвиваюча - розвивати у студентів пізнавальні здібності, логічне та технічне мислення.

Вид заняття: лабораторне

Тип заняття: формування вмінь та навичок.

Наочність: інструкційні картки, бетонні зразки-куби

Обладнання: прес ПСЦ-125, лінійка, ваги.

Міжпредметні зв’язки: фізика, опір матеріалів.

Місце проведення: лабораторія навчального закладу.

Час проведення: 2 години.

Хід заняття:

І. Організаційний момент:

- привітання зі студентами;

- перевірка присутніх (перекличка).

ІІ. Вступний інструктаж.

Перевірка вивченого матеріалу.

Давайте пригадаємо основні моменти вивченого матеріалу. Для цього дайте відповіді на запитання:

1) Що таке бетон?

(бетон – це штучний каменеподібний матеріал, отриманий в результаті твердіння ретельно змішаної та ущільненої суміші в’яжучого, води, заповнювачів і добавок).

2) Які ви знаєте властивості бетону (загальні)?

(пористість, водонепроникність, теплопровідність, вологостійкість, морозостійкість, міцність).

3) Від якого основного фактору залежать властивості бетону?

(властивості бетону залежать від щільності структури бетонного каменю).

4) Як залежить морозостійкість бетону від водоцементного відношення?

(при збільшенні водоцементного відношення морозостійкість бетону зменшується).

5) Що необхідно зробити, якщо на будівельний майданчик привезли бетонні вироби, марка яких невідома?

(необхідно безпосередньо на майданчику неруйнівним методом, за допомогою молотка Кашкарова визначити міцність бетону).

6) Як ви думаєте, які методи дають найбільш точні результати: руйнівні чи неруйнівні? Чому?

(більш точніший результат дають руйнівні методи, так як в даному випадку міцність бетону вимірюється безпосередньо).

Актуалізація опорних знань студентів.

Розв’язавши кросворд отримаємо визначення, яке характеризує здатність бетону чинити опір руйнуванню від внутрішніх напружень, що виникає внаслідок зовнішніх механічних дій.

(Ключове слово „МІЦНІСТЬ”)

1

П

О

Л

І

М

Е

Р

Б

Е

Т

О

Н

2

Ж

О

Р

С

Т

К

І

С

Т

Ь

Ц

Е

М

Е

Н

Т

3

4

В

О

Г

Н

Е

С

Т

І

Й

К

І

С

Т

Ь

П

І

С

О

К

5

6

П

Р

Е

С

Р

У

Х

Л

И

В

І

С

Т

Ь

7

8

Щ

Е

Б

І

Н

Ь

1. Бетон, в якому замість мінерального в’яжучого використовують різні полімерні смоли, а заповнювачами є неорганічні матеріали;

2. Ступінь легкоукладальності бетонної суміші;

3. Мінеральне в’яжуче для бетону;

4. Здатність бетону чинити опір короткій дії вогню;

5. Дрібний заповнювач для бетону;

6. Прилад для вимірювання міцності бетону;

7. Ступінь бетонної суміші, які визначають стандартним випробуванням за величиною усадки конуса;

8. Крупний заповнювач для бетону.

Мотивація пізнавальної діяльності студентів.

Міцність являється найважливішою характеристикою бетону. Саме за границею міцності визначають марку бетону, яка є необхідною при проектуванні будівель і споруд.

Так, при будівництві необхідно використовувати залізобетонні конструкції необхідної проектної міцності. Тобто, якщо міцність бетонної або залізобетонної конструкції буде меншою за проектну, то споруда може не витримати навантажень і зруйнуватися, що може призвести до важких наслідків.

Отже, необхідно визначати міцність бетону.

Повідомлення теми.

Таким чином, тема лабораторної роботи: „Визначення міцності бетону методом руйнування по контрольним зразкам”.

Завдання:

• випробувати зразки-куби на пресі;

• за експериментальними даними визначити середню міцність бетону.

Видача інструкцій до виконання лабораторної роботи

Пояснення ходу виконання роботи:

• Вимірюємо зразки і визначаємо середнє значення відхилення за трьома вимірами;

• Маркуємо зразки;

• Зважуємо зразки і визначаємо об’ємну масу кожного;

• Встановлюємо перший зразок на прес і руйнуємо його. Значення руйнівної сили заносимо до таблиці 1.

• Встановлюємо другий зразок. Руйнуємо його. Значення руйнівної сили заносимо до таблиці 1.

• Встановлюємо третій зразок на прес і руйнуємо його. Значення сили заносимо до таблиці 1.

• Проводимо необхідні розрахунки і отримані значення заносимо до таблиці 1.

Повторення правил техніки безпеки.

Пригадаємо правила техніки безпеки в лабораторії:

• Студент повинен чітко виконувати вказівки викладача або лаборанта;

• При виконанні лабораторних експериментів необхідно дотримуватись правил роботи з обладнанням;

• Після закінчення роботи прибрати робоче місце;

• Повідомляти викладача про можливі виникнення відхилень у роботі обладнання;

• Дотримуватися безпеки при роботі з електрообладнанням;

• Повідомляти викладача про закінчення експерименту.

ІІІ. Поточний інструктаж:

Викладач здійснює обходи робочих місць студентів. При необхідності здійснює індивідуальний, груповий чи фронтальний інструктаж.

4. Заключний інструктаж.

Прийняття звітів.

V. Підведення підсумків заняття.

Оцінка відповідей.

Відповіді на запитання студентів.

6. Домашнє завдання.

Необхідно розв’язати задачу.

Визначити витрату цементу для бетону міцністю R_б=200 Мпа.

Розв’язання домашнього завдання

В/Ц=(А*R_ц) / (R_б+0,5*А*R_ц);

Для заповнювачів середньої якості А=0,6

В/Ц=(0,6*400) / (200+0,5*0,6*400)=0,75

За таблицею відомостей про витрату води знаходимо необхідну кількість води:

В=190+10+10=210 л;

Витрати цементу:

Ц=В/(В/Ц)=210/0,75=280 кг.

VII. Прибирання робочих місць

ІНСТРУКЦІЯ ДО ЛАБОРАТОРНОЇ РОБОТИ №

Тема: Визначити міцність бетону методом руйнування по контрольним зразкам.

Мета роботи: навчитися визначати міцність бетону по контрольним зразкам методом руйнування зразків-кубів на пресі.

Обладнання: бетонні зразки-куби у кількості 3 штуки, прес ПСЦ-125, лінійка, ваги.

Теоретична частина.

Найбільш розповсюдженим методом визначення міцності бетону є випробування до руйнування спеціально виготовлених для цієї мети зразків. Такі зразки мають стандартну форму і розміри. До випробування їх необхідно зберігати в нормальних умовах. В окремих випадках, коли необхідно визначити міцність бетону в реальних конструкціях, зразки бетону до випробування зберігають в таких умовах твердіння, які близькі до умов твердіння даних конструкцій.

Найчастіше проводяться випробування границі міцності бетону на осьовий розтяг і на розтяг при згині проводяться в тих випадках, коли розтяг бетону вказаним видом напруження враховується при розрахунку несучої здатності залізобетонних конструкцій.

Поряд із різними методами безпосереднього випробування міцності бетону в зразках, існує багато непрямих методів випробування безпосередньо у виробах, конструкціях та спорудах. Оскільки такі методи дозволяють визначати міцність бетону без руйнування, їх досить широко використовують у будівельному виробництві, а також при експлуатації будівель і споруд.

Міцністю називають здатність матеріалу чинити опір внутрішнім напруженням, які виникають в результаті дії зовнішніх навантажень. Міцність матеріалів характеризується границею міцності, тобто напруженням в матеріалі, яке відповідає навантаженню, при якому відбувається руйнування зразка.

Границя міцності при стиску (R_ст) або розтягу (R_р) дорівнює відношенню руйнуючої (R_руйн) сили до первинної площі зразка (F):

R_ст= R_руйн / F, кгс/см² (1).

Границю міцності встановлюють дослідами на зразках встановленого розміру і форми. Міцність матеріалів одного й того же складу залежить від їх щільності, а міцність пористих матеріалів – від їх вологості.

Хід роботи:

Бетонні зразки вимірюємо і визначаємо середнє значення відхилення а трьома вимірами. Зразки маркуємо цифрами 1,2,3. Зразки зважують і визначають об’ємну масу кожного з них. Зразки послідовно встановлюють в центрі площадки преса і руйнують їх. Дані заносять до зведеної таблиці 1.

Завдання:

• за експериментальними даними для кожного зразка за формулою (1) визначити руйнівне навантаження;

• за значеннями трьох зразків визначити середнє значення руйнівного навантаження;

Таблиця 1

№ зразка	а, см	в, см	h, см	Rруйн кгс/см2	F, см2	Rст, кгс/см2
1
2
3

Форма звіту: письмова

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ №

Тема: Організація роботи бетонозмішувального цеху. Розрахунок кількості бетонозмішувачів.

Мета: освітня - навчити студентів розраховувати необхідну кількість бетонозмішувачів для приготування бетонної суміші;

виховна - виховувати у студентів свідоме ставлення до навчання;

розвиваюча - розвивати у студентів пізнавальні здібності, просторову уяву, технічне мислення.

Вид заняття: практичне

Тип заняття: комбіноване.

Наочність: плакат “Тривалість циклу готування одного замісу”, кросворд.

Обладнання:

Міжпредметні зв’язки: вища математика

Хід заняття:

І.Організаційний момент:

- привітання зі студентами;

- перевірка присутніх (перекличка).

ІІ. Перевірка вивченого матеріалу.

Давайте пригадаємо основні моменти вивченого матеріалу. Для цього дайте відповіді на запитання:

а) Як поділяють бетонозмішувальні машини за способом переміщення?

(їх поділяють на механічні, газові та комбіновані).

б) Як розрізняють змішувальні машини в залежності від режиму роботи?

(розрізняють періодичної та безперервної дії).

в) Як поділяють бетонозмішувачі за способом перемішування?

(їх поділяють на гравітаційні та примусової дії).

г) Класифікація бетонозмішувальних машин за технологічним призначенням.

(1 – на машини для перемішування рідких сумішей; 2 – на машини для перемішування сухих порошкових та зернистих матеріалів; 3 – на машини для виготовлення грубо-дисперсних сумішей).

Актуалізація опорних знань студентів.

Розв’язавши кросворд, отримаємо основний показник технічної характеристики бетонозмішувальних машин.

(ключове слово „МІСТКІСТЬ”

2

1

З

М

І

Ш

У

В

А

Н

Н

Я

Б

Е

Т

О

Н

О

З

М

І

Ш

У

В

А

Ч

М

А

С

Т

И

Л

О

3

4

Ц

Е

М

Е

Н

Т

5

Б

Е

Т

О

Н

О

У

К

Л

А

Д

А

Ч

П

І

Д

Д

О

Н

6

7

Ф

І

К

С

А

Т

О

Р

М

А

Т

Р

И

Ц

Я

8

9

Ж

И

В

И

Л

Ь

Н

И

К

1. Процес створення однорідних систем шляхом приведення в тісне зіткнення сипких тіл, рідин або газів;

2. Обладнання для перемішування бетонної суміші;

3. Рідка суміш, яка наноситься на поверхню форми для зменшення її зчеплення з бетоном;

4. Основний компонент бетонної суміші;

5. Самохідна машина на колійному ходу для прийому, транспортування і видачі бетонної суміші у форми;

6. Конструктивний елемент форми;

7. Пристрій для одноразового або багаторазового використання, який забезпечую проектне положення арматури у формі;

8. Залізобетонна пересувна форма для формування тонкостінних плит;

9. Пристрій для подачі сипучих матеріалів.

Мотивація пізнавальної діяльності студентів.

Уявіть собі таку виробничу ситуацію: на заводі потрібно було кожної зміни випускати певну кількість бетонної суміші. Не здійснивши жодних розрахунків, було встановлено бетонозмішувачі, які видавали збільшену потребу бетонної суміші. Завод почав працювати неефективно, тобто збитково, а отже втрачав значну кількість прибутку. Тому, щоб не склалась ситуація збитковості, потрібно визначати потрібну кількість бетонозмішувачів на задану продуктивність.

Повідомлення теми.

Отже темою сьогоднішнього практичного заняття є: „Організація роботи бетонозмішувального цеху. Розрахунок необхідної кількості бетонозмішувачів”.

Завдання:

• розглянути методику розрахунку необхідної кількості бетонозмішувачів;

• застосувати методику на конкретному прикладі.

ІІІ. Викладення нового матеріалу.

1. Розрахунок кількості бетонозмішувачів необхідно розпочинати з визначення тривалості циклу готування одного замісу:

Тривалість циклу готування одного замісу t₁+t₂+ t₃+ t₄, хв.,

де

t₁ – задана тривалість перемішування (60-180 секунд);

t₂ – час завантаження матеріалів (10-15 секунд);

t₃ – час розвантаження суміші (30-50 секунд);

t₄ – час необхідний для повернення барабана у вихідне положення.

2. Кількість замісів за 1 годину роботи визначють з наступної формули:

n_з=(60/t_ц)*к_н,

де к_н - коефіцієнт нерівномірності; приймається 0,8.

3. Годинна продуктивність бетонозмішувача:

Р_год=(V_б*П_з)/1000;

де V_б - обсяг барабана змішувача по завантаженню СБ-62, що складає 1200 л.

4. Кількість бетонозмішувачів у цеху розраховується по формулі:

n_с^роз=(Р_mах*к_в)/(Т_річ*t_ц*n*Р_год);

де к_в – коефіцієнт використання устаткування (0,5…0,8).

Важливим моментом є кількість бетонозмішувачів, котра повинна бути не менше двох.

Після закінчення підрахунку кількості бетонозмішувачів, отримане число завжди збільшуємо на одиницю, тому що необхідно мати один змішувач у запасі на не передбачуваний випадок.

ІV. Закріплення нового матеріалу:

1. З яких величин складається тривалість циклу готування одного замісу?

(з тривалості завантаження матеріалів, тривалості перемішування, часу вивантаження суміші).

2. Яка мінімальна кількість змішувачів може бути застосована на заводі 3 штуки. Що буде потрібне зробити при можливій поломці одного з них?

(потрібно запроектувати на 1 змішувач більше. Запасний змішувач застосовують при поломці чи ремонті одного з основних).

4. Самостійна робота.

Вступний інструктаж

1. Розрахувати необхідну кількість бетонозмішувачів для заводу потужністю 30000 м³ на рік. Найбільша фракція заповнювача – 70 мм.

2. Розрахувати кількість бетонозмішувачів марки СБ – 91 для заводу потужністю 80000 м³ на рік.

Поточний інструктаж.

В ході розв’язання студентами задач, викладач здійснює за необхідністю індивідуальний, фронтальний та груповий інструктаж.

Заключний інструктаж.

Звіряється розв’язання і відповідь задачі з викладачем.

Задача 1.

1. t_ц=180+15+50+0=245 (с)=4,08 (хв.).

2. n_з=(60/4,08)*0,8=11,76≈12

приймаємо бетонозмішувач СБ-62, ( об’єм по завантаженню1200 л).

3. Р_год=((1200*11,76)/1000)*0,7=9,878 м³.

4. n_с^роз=(30000*0,8)/(252*6,16*2*9,878)=0,79≈1

Задача 2.

1. t_ц=120+10+3+0=160 (с)=2,8 (хв.).

2. n_з=(60/2,8)*0,8=17,2≈18

3. Р_год=((750*17,2)/1000)*0,65=8,4 м³.

4. n_с^роз=(80000*0,7)/(251*8*2*8,4)=1,66≈2

приймаємо: 3 з урахування на ремонти.

Vі. Підведення підсумків заняття.

1. Аналіз вивченого матеріалу;

1. Аналіз робіт студентів;

2. Оцінки;

3. Відповіді на запитання студентів.

Vіі. Домашнє завдання:

Розв’язати задачу.

Скільки бетонозмішувачів марки СБ-83 забезпечать випуск 50000 м³ на рік.

Розв’язання.

1. t_ц=115+10+25+0=150 (с)=2,5 (хв.).

1. n_з=(60/2,5)*0,8=19,2≈20

2. Р_год=((160*19,2)/1000)*0,7=2,2 м³.

3. n_с^роз=(50000*0,7)/(251*8*2*2,2)=3,96≈4

приймаємо з урахуванням на ремонт – 5 змішувачів.

Навчальне видання

“Педагогічний довідник викладача вищого технічного навчального закладу”

Укладач: канд. пед. наук, доцент Сушенцева Лілія Леонідівна

Реєстрац. № ________

Підписано до друку _____________200_р.

Формат А 5

Обсяг стор.

Тираж _____ прим.

Видавничий центр КТУ,

вул. ХХII Партз’їзду, 11,

м. Кривий Ріг

ДЛЯ НОТАТОК

2

83

3

82

4

81

5

80

6

79

7

78

8

77

9

76

10

75

11

74

12

73

13

72

14

71

15

70

16

69

17

68

18

67

19

66

20

65

21

64

22

63

23

62

24

61

25

60

26

59

27

58

28

57

29

56

30

55

31

54

32

53

33

52

34

51

35

50

36

49

37

48

38

47

39

46

40

45

41

44

42

43

42