Економічна соціологія і соціологія праці

1. Економічна соціологія як спеціальна соціологічна теорія.

2. Соціологія праці: сутність і зміст.

Ключові поняття: Економічна соціологія. Закономірності економічного життя. Об’єкт економічної соціології. Економічні процеси в суспільстві. Соціальні механізми і принципи соціального регулювання економічних процесів. Соціальні механізми регулювання економічних відносин. Економічна свідомість. Економічне мислення. Економічний інтерес. Вихідний тип ринкового поведінки. Псевдоринковий тип поведінки. Суспільна праця як соціальний процес. Взаємозв’язок змісту і характеру праці. Закон відповідності змісту і характеру праці. Ставлення до праці. Трудова поведінка індивідів і соціальних груп. Система мотивації праці.

1. Економічна соціологія як спеціальна соціологічна теорія

Економічна соціологія досліджує закономірності економічного життя за допомогою системи категорій, розроблених у рамках даної науки. Розвиток економіки економічна соціологія описує як двоякий соціальний процес:

• по-перше, він спонукається активністю функціонуючих в економіці соціальних суб’єктів;

• по-друге, його просування пов’язано з інтересами, поведінкою і взаємодією соціальних груп і шарів.

Об’єкт економічної соціології являє собою взаємодію двох основних сфер громадського життя – економічної і соціальної. Виходячи з об’єкта, відповідно досліджується і взаємодія двоякого роду процесів – економічного і соціального.

Особливість об’єкта економічної соціології полягає в тому, що описуються не окремі тенденції, що спостерігаються в сфері економіки і суспільства, і не взаємозв’язок між ними, а щось більш складне: механізми, що породжують і регулюють ці взаємозв’язки. Таким чином, у центрі уваги економічної соціології – природа і специфічні спроможність соціальних механізмів регулювати протікання еконо- мічних процесів у суспільстві.

У рамках різних методологічних підходів може бути і різне трак-тування соціальних механізмів, а також їхніх регулятивних можливостей.

Якщо звернутися до класичних джерел економічної соціології, то можна спостерігати, як методологічний підхід формує ті чи інші типи соціальних механізмів і принципи соціального регулювання економічних процесів.

Так, К. Маркс розглядав закономірності економічного розвитку з позицій інтересів, діяльності, відносин класів. Відповідно, стрижнем соціального механізму розвитку економіки у Маркса виступала класова боротьба пролетаріату і буржуазії (руйнування, революція, зриви).

З позицій культурологічного підходу М. Вебера основну регулюючу роль соціальних механізмів у розвитку економічного життя виконують: політичні, етичні, релігійні інститути. Саме вони формують необхідні духовні якості та особливі риси людського характеру, що дозволяють не боятися нововведень і зміни традицій, дивитися на свою справу як на духовне призначення.

У рамках соціологічного підходу Т. Веблена соціальними регуляторами людських дій (споживчої поведінки) є: інстинкти, схильнос-ті, звички, що безпосередньо випливають зі споживчого способу життя. Еволюція соціальних інститутів і природи людини відбувається як природний добір найбільш типового напряму думок і типу поведінки.

Таким чином, специфіка методологічного підходу до об’єкта економічної соціології визначає специфіку трактування її предмета – соціальних механізмів регулювання економічних відносин.

Вивчення соціальних механізмів регулювання економічних відносин – один з найбільш актуальних напрямків сучасних соціологічних досліджень економічних явищ у житті суспільства.

Аналіз поняття «соціальний механізм» дозволив виявити риси, спільні для всіх соціальних механізмів незалежно від їх специфіки:

1. Основною функцією, яку виконують соціальні механізми щодо суспільства, є регулювання соціальних процесів відповідно до суспільних потреб.

2. Суб’єктом соціальних механізмів виступають певні соціальні групи, від взаємодії яких залежать характер і активність функціонування цих механізмів.

3. Соціальні механізми базуються на історично сформованих структурах, які отримали назву «соціальних інститутів», як сукупності соціальних норм і культурних зразків, що визначають стійкі форми економічної поведінки.

4. До складу соціальних механізмів входять явища різної природи: матеріальні і духовні, явища, що належать до суспільного буття і суспільної свідомості. У суспільному бутті й суспільній свідомості відкладається досвід історії, що найсильнішим чином позначається на функціонуванні всіх соціальних механізмів.

5. У соціальних механізмах містяться як керовані, тобто ті, що легко піддаються перебудовам, так і слабко чи зовсім не керовані елементи, що мають вікову традицію і розвиваються природно-історичним шляхом (наприклад, демографічні процеси). Механізми, що їх регулюють, мають велику інерційність і стійкість, оскільки норми і цінності населення, які регулюють демографічні відносини, змінюються протягом багатьох десятиліть.

6. Системний характер механізму виявляється в наявності, по-перше, зовнішніх функціональних зв’язків даного механізму із су-спільством; по-друге, у наявності внутрішніх зв’язків між елементами, що утворюють механізм.

Таким чином, системний характер соціальних механізмів при-пускає використання основних принципів системного підходу до аналізу соціально-економічних процесів. Насамперед, це стосується:

• вивчення проблеми цілісності системи, узгодження рівнів її функціонування і розвитку;

• взаємозв’язків і взаємодії її структурних елементів;

• взаємодії системи і середовища, що дає можливість відбити особливості соціально-економічних процесів;

• закономірності розвитку соціальної системи в напрямку зростаючої структурної і функціональної складності.

У найбільш загальному вигляді під соціальним механізмом регулювання економіки розуміється стійка структура типів економічної поведінки соціальних суб’єктів, а також взаємодії цих суб’єктів з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ і послуг.

Регулятивні властивості механізму визначаються, з одного боку, правовими, економічними і соціальними інститутами, а з іншого – соціально-економічним положенням різних соціальних суб’єктів, станом їхньої економічної свідомості економічного мислення, взаємодією економічних інтересів.

Методологічний підхід до розвитку економіки як соціального процесу і вивчення соціальних механізмів як рушійної сили цього процесу обумовлює систему категорій економічної соціології, що являє собою багаторівневу ієрархію.

Перший рівень утворюють дві найбільш загальні категорії: «економічна сфера» та «сфера соціальних відносин». Їх зміст відбиває характеристики суспільства, найбільш значущі для розуміння процесів, що відбуваються «на перетинанні» економіки і суспільства.

Другий рівень утворюють категорії, які розкривають соціальний механізм розвитку економіки і приватних проявів цього механізму в процесі регулювання окремих соціально-економічних процесів.

Третій рівень утворюють категорії, які конкретизують зміст соціальних механізмів: «економічна свідомість», «економічне мислення», «соціально-економічні стереотипи», «економічні інтереси», «економічна діяльність», «економічна поведінка», «економічна культура» як регулятор економічної поведінки та ін.

Традиційно виділяють економічну свідомість і економічне мислення.

Економічна свідомість пов’язується із систематизованими знаннями, заснованими на науковому пізнанні, й свідомому використанні соціально-економічних законів.

Економічне мислення містить у собі погляди і уявлення, породжені практичним досвідом людей, їх участю в економічній діяльності, зв’язками, у які люди вступають у повсякденному житті. Економічне мислення, таким чином, пов’язано вже не з пізнанням соціально-економічних законів, а з економічною практикою і являє собою явище більш низького рівня. Порівняно з теоретичною свідомістю економічне мислення являє собою іншу сутність. Воно наповнено іншим соціально-економічним змістом.

З визначень випливає, що досліджувані явища пов’язані з принципово різними рівнями пізнання:

• економічна свідомість – з пізнанням функціонування і розвитку соціально-економічних законів (законів поділу і зміни праці, закону конкуренції та ін.);

• економічне мислення – із включеністю в соціально-економічну практику.

Такий методологічний підхід дозволяє розглядати економічне мислення як форму прояву економічної свідомості в конкретній суспільній ситуації. При цьому деяка нерозвиненість економічної свідомості обумовлює суперечливість розвитку економічного мислення. Воно сприймає зміну економічних відносин переважно емоційно і успішно поєднує проходження політики економічних реформ зі сфор-мованими соціальними стереотипами.

Соціологи, економісти, психологи наприкінці ХХ століття багато говорили про перебудову економічної свідомості, не думаючи про те, якою мірою це можливо і чи можливо воно взагалі.

Розгляд економічного мислення як форми прояву економічної свідомості в конкретній суспільній ситуації дозволяє перевести традиційну проблему перебудови економічної свідомості в площину проблеми впливу змін в економічному мисленні на ті чи інші аспекти економічної свідомості та з’ясувати, якою мірою ці зміни стосуються глибинної сутності економічної свідомості.

Наприклад, у конкретному соціологічному дослідженні ми можемо вимірити не більше, ніж рівень (стан) економічного мислення і з’ясувати в соціальних показниках ступінь його раціональності, обумовлений емоційним і суперечливим сприйняттям змін в укладі й способі життя.

Іншою важливою категорією для позначення реальних причин і корінних, найбільш глибоких стимулів економічної діяльності й економічної поведінки людей є категорія економічного інтересу.

Саме економічні інтереси сприяють узгодженості у взаємодії різних соціальних груп і шарів у ході безупинного пристосування до змін, що формує ця взаємодія.

Розуміння того, що економічні відносини між панівними суб’єктами виявляються у вигляді їх економічних інтересів, приводить до певних узагальнень, суть яких виражається в наступному:

По-перше, економічні інтереси належать реальним суб’єктам, що вступають у певні відносини між собою. Структура економічних інтересів настільки ж різноманітна, як різноманітні і суб’єкти господарських зв’язків.

По-друге, економічні інтереси за своєю природою об’єктивні. Вони є відображенням ролі відповідних суб’єктів у системі суспільного розподілу праці. Щоб змінити економічні інтереси, потрібно поставити їх носіїв у нові умови, змінити їх роль у суспільному виробництві.

По-третє, економічні відносини (і економічні закони, що виражають їх сутність), які виявляються в економічних інтересах, набувають:

• характер рушійних сил суспільного розвитку;

• спонукальних мотивів господарської діяльності людей.

Ні закони, розглянуті самі по собі, ні економічні відносини як такі ще не є джерелами саморуху. Вони стають ними, лише виражаючись в економічних відносинах суб’єктів.

У спілкуванні між собою, особливо з приводу розподілу і споживання обмежених економічних ресурсів, суб’єкти дбають лише про свої економічні інтереси, задовольняють свої нагальні потреби. Це друга передумова їхньої економічної поведінки, що дозволяє багато в чому її прогнозувати.

У суспільстві, що широко використовує гроші, кожний хоче мати їх більше, тому що гроші розширюють можливості досягнення власних інтересів (у чому б вони не полягали). Остання обставина дуже допомагає прогнозувати економічну поведінку. Вона виявляється також корисною, коли потрібно вплинути на економічну поведінку інших людей. У процесі суспільного співробітництва, діючи у власних інтересах, люди створюють можливості вибору для інших, і суспільна координація формується як процес безупинного взаємного пристосування до змін у чистій вигоді, що виникає в результаті їх взаємодії.

Динамічність соціальних стереотипів створює передумову того, що саме превалює у виборі альтернативних варіантів:

• сформовані цінності глобального порядку;

• миттєві вигоди, інтереси, загальний план;

• приватні інтереси.

Своєрідність соціальних стереотипів полягає в тому, що їхня природна подвійність знаходиться в стані рухливої рівноваги, що здат-на порушуватися в моменти стихійних дисгармоній. Як правило, це приводить до переваги установки і до переорієнтації індивідів і со-ціальних груп на приватні інтереси і миттєві вигоди.

Насправді люди не дуже раціональні. Їх вибір у реальній ситуації визначається:

• станом балансу раціонального і емоційного в економічному мисленні;

• рухливістю рівноваги нормативного та індивідуального начала у соціальному стереотипі;

• більш глибинними причинами (котрі часто не залежать від них), тобто їх економічними інтересами.

За даними соціологічного моніторингу «Людина і ринок», вибір умови заробляння грошей поділяє респондентів на дві приблизно рівні частини:

• ті, хто хотів би жити бідніше, але з гарантованим рівнем доходів, без ризику – 47,8 %;

• ті, хто хотів би жити багатше, але ризикуючи, діючи з ініціативою – 41,1 %;

• 11,1 % респондентів не відповіли.

Перших можна віднести до представників доринкового типу, а інших – до представників ринкового типу поведінки.

Доринковий тип поведінки характеризується формулою «гарантований дохід ціною мінімуму трудових витрат» або «мінімум доходу при мінімумі трудових витрат». Такий тип поведінки добре вписувався в образ радянської економіки і був сформований могутньою командно-адміністративною системою, що виховала людей, не здатних приймати відповідальні рішення і ризикувати.

Щороку, за даними соціологічних досліджень, простежувалася стійка тенденція – 2/3 респондентів могли б працювати більш ефективно, ніж вони працюють, при посиленні економічних інтересів.

Роблячи свій вибір стилю життя і способу заробляння грошей, індивіди в умовах зниження рівня життя насамперед розраховують:

• інтенсивніше працювати на теперішньому робочому місці (до 1/2),

• покладаються на доходи з присадибної ділянки (1/2),

• сподіваються на соціальні гарантії (1/2).

Таким чином, зроблений вибір диктує конкретний діапазон діяль-ності носіїв доринкового типу поведінки.

Тип ринкової поведінки (41,1 %) можна схарактеризувати формулою «максимум доходу ціною максимуму трудових витрат». Він передбачає:

• високий ступінь економічної активності з боку індивіда;

• розуміння ним того, що ринок надає можливості для підвищення добробуту відповідно до вкладених зусиль, знань, вмінь (зокрема, вміння професійно ризикувати).

Власне ринковий тип поведінки ще тільки починає формуватися і значною мірою залежить від ходу економічних реформ і їх відповідності соціальним очікуванням економічно активних індивідів. Наявність достатньо гнучкої структури ціннісних орієнтацій дозволяє їм відносно швидко адаптуватися до нових умов соціального середовища і адекватно реагувати на зміни основних вимог соціальних інститутів.

Ринковий тип поведінки майже цілком (понад 95 %) орієнтований на підприємництво. Однак відсутність необхідних знань у половини респондентів та інші обставини значною мірою сприяють модифікації цього типу поведінки в псевдоринковий.

Активна орієнтація на підприємництво зберігається тільки у 1/3 носіїв ринкового типу поведінки, 2/3 респондентів в умовах зниження рівня життя збираються підробляти у вільний час, у тому числі 1/3 – займатися перекуповуванням і спекуляцією, тобто відповідати формулі «максимум доходу ціною мінімуму трудових витрат». Перетворення типу ринкової поведінки на 2/3 у псевдоринкову поведінку відбиває неминучі витрати ринку праці, що формується.

Відсутність чіткої економічної концепції перебудови суспільства одних призводить до втрати мотивації щодо професійної творчості та інновацій, а інших мотивує до підвищення добробуту за рахунок авантюрного ризику з дуже сумнівними морально-етичними нормами.

Наявність псевдоринкового типу поведінки в будь-якій соціальній системі свідчить про низький рівень її розвитку, відсутність чітко вираженої концепції цього розвитку, що є характерним тією чи іншою мірою для країн, що розвиваються.

Отже, ринковий тип поведінки має більше можливостей і перспектив у сучасних умовах. Проте для його реалізації необхідне виконання ряду умов як з боку держави, так і з боку індивіда.

Крім того, сам ринковий тип поведінки визначається стадіями розвитку ринкових відносин. Ці відносини характерні не тільки для розвинених держав, але і для країн, що розвиваються, з дуже слабкою економікою.

Таким чином, економічна соціологія як специфічний різновид соціологічного знання характеризується своїм предметом і системою категорій, що відбиває основні соціально-економічні закони. Її особливість полягає в тому, що вона забезпечує цілісне вивчення економіки як складної системи, у якій функціонують соціальні суб’єкти економічної діяльності. Від типу поведінки даних суб’єктів залежать кін-цеві результати економічного розвитку. Передбачається, що активність соціальних суб’єктів багато в чому залежить:

по-перше, від стану і регулятивних можливостей економічної культури;

по-друге, від місця і ролі тих чи інших соціальних груп у структурі економічних зв’язків;

по-третє, від динаміки їх переміщення та ієрархії цієї структури залежно від принципів організації зв’язку і пластичності соціальних стереотипів;

по-четверте, від здатності специфічних соціальних механізмів регулювати економічні відносини.

Використання основних методологічних принципів теорії економічної соціології дозволяє грамотно вирішувати проблеми, пов’язані з встановленням ринкових відносин у суспільстві.

Розкриваючи взаємозалежність різних рішень у контексті проведеної соціальної політики, економічна соціологія привертає увагу до ще не вивчених соціальних наслідків проведених економічних реформ. Вона пропонує методологічний і методичний інструментарії, необхідні для вивчення цих наслідків.