2. Методи збору даних у соціологічному дослідженні
Як вже відзначалося, метод збору інформації обирається залежно від специфіки об’єкта, а також характеру наявної інформації про досліджуваний об’єкт. Основними і найбільш розповсюдженими методами збору інформації в соціологічному дослідженні можуть бути:
а) аналіз документів;
б) спостереження;
в) опитування;
г) соціальний експеримент;
ґ) соціометричний метод (метод структурного аналізу малих соціальних груп);
д) тестування.
Кожний з перерахованих методів має свої особливості, тому необхідно розглянути кожний з них окремо.
Аналіз документів як метод соціологічного дослідження. Перш ніж розпочати розгляд даного методу, необхідно визначити, що розуміють під документом у соціології. У «Робочій книзі соціолога» дається наступне визначення: «Документом у соціології називається спеціально створений людиною предмет, призначений для передачі чи збереження інформації».
Досвід соціологічних досліджень показує, що практично кожне дослідження починається з аналізу документів по проблемі, яка досліджується. Плинність кадрів на підприємстві, стан трудової дисципліни і т.д. можна вивчити, досліджуючи документи у відповідних відділах підприємства. Отже, первинна інформація, яку одержує соціолог на початковому етапі свого дослідження, найчастіше буде документальною.
Приступаючи до проведення соціологічного дослідження, необхідно визначити коло документів, які можна використовувати, визначити їх цінність і надійність. Для цього необхідно класифікувати документи. За формою викладу матеріалу документи можуть бути: статистичними і вербальними.
Статистичні документи – це документи, що містять у собі дані та судження в числовій формі. Звичайно ці дані систематизовані і зведені в таблиці, графіки, схеми.
Вербальні документи – це документи, що описують соціальні явища, ознаки і процеси у формі тексту. Як правило, такі документи містять велику кількість докладних і додаткових відомостей, яких немає в інших документах (звіти, описи і т.д.).
За загальною значущістю розрізняють також два види документів: офіційні та неофіційні.
Офіційні документи – це всі документи, що мають «службовий» характер, тобто були викликані, складені і затверджені державними органами, громадськими організаціями, установами і т.д. За характером охоплення матеріалу, офіційні документи поділяються на поточну документацію (переписування, накази, директиви і т.д.), періодичну звітність і документи, які мають неперіодичний характер (доповіді, акти комісій і т.п.).
Неофіційні документи. Це документи, що складені з особистого приводу і не мають «офіційного» підтвердження їх правильності. Серед неофіційних документів розрізняють суспільні та особисті документи. Суспільні документи відбивають ті соціальні процеси і явища, що виявляються в суспільстві в цілому чи в його окремих сферах (економіка, політика і т.д.). Особисті документи належать до сфери життя і діяльності тієї чи іншої особи чи групи осіб (листи, мемуари, щоденники, автобіографії і т.д.).
За способом фіксації інформації розрізняють наступні види документів:
письмові;
іконографічні;
статистичні;
фонетичні;
оригінали і копії.
Письмові – це матеріали центральних і державних архівів, матеріали архівів підприємств і організацій, преса, особисті документи і т.д.
Іконографічні – це документи, у яких міститься інформація про деякі характеристики життя минулих років (картини, кіно, фотодокументи).
Статистичні – ступінь використання статистичних даних у соціологічному дослідженні залежить, по-перше, від мети кожного конкретного дослідження, а по-друге, від організації статистичного обліку.
Серед джерел статистичної інформації можна виділити наступні документи: перепис населення; вибіркові опитування населення, проведені державними статистичними організаціями; спеціальні вибіркові опитування населення, проведені науково-дослідними установами; статистична звітність державних і громадських організацій і т.п.
Фонетичні – це документи, подані у виді магнітофонних записів, грамплатівок і призначені для одержання інформації історичного, лінгвістичного характеру і т.д.
Таким чином, соціологічний документ відбиває різні форми суспільних зв’язків і відносин між індивідом і суспільством на всіх рівнях людської діяльності і є важливим джерелом інформації, особливо на початковому етапі дослідження, коли ще не зовсім зрозуміла проблема дослідження.
Методи аналізу документів також різноманітні. Це обумовлено практичними потребами, специфікою дослідження, його метою і особ-ливостями документа. У соціології розрізняють:
традиційний, класичний (якісний) метод;
формалізований (кількісний) метод, який часто називають контент-аналізом.
Під традиційним, класичним аналізом документів розуміється все різноманіття розумових операцій, спрямованих на інтерпретацію (роз’яснення відомостей, що містяться в документі, з певної точки зору, прийнятої дослідником у кожному конкретному випадку). Основний недолік даного виду аналізу документів – можливість суб’єктивного судження щодо того чи іншого матеріалу, який міститься в документі.
Традиційний аналіз документів може бути зовнішнім і внутріш-нім. Зовнішній аналіз документа має на меті проаналізувати «історичний контекст» документа і всі обставини, що сприяли його появі, а саме: тип документа (офіційний, неофіційний), час і місце появи, автор, мета створення і т.д.
Внутрішній аналіз документа пов’язаний з дослідженням змісту документа, а саме: соціальних факторів, що обумовили появу документа, соціальної ефективності документа, розробкою практичних рекомендацій. Практично вся основна робота соціолога спрямована на проведення внутрішнього аналізу документа.
Необхідність позбутися суб’єктивності традиційного, класичного методу обґрунтувала пошук нових форм аналізу документів. Цією новою формою став формалізований або кількісний метод – метод контент-аналізу.
Суть даного методу зводиться до того, щоб знайти ознаки, риси, властивості документа, які б легко підраховувались і з потреби відбивали б визначені істотні сторони його змісту.
Найбільш доцільне застосування контент-аналітичного методу аналізу документів може бути в наступних випадках:
коли потрібен високий ступінь точності чи виявлення вимірів соціальних фактів, викладених у документах;
при наявності великого і не систематизованого матеріалу;
коли текстовий матеріал не можна обхопити без сумарних оцінок.
Найчастіше об’єктами контент-аналітичного дослідження використовують: повідомлення преси, радіо і телебачення, протоколи зборів громадських організацій, листи громадян у різні органи управління, накази і розпорядження органів управління, дані вільних інтерв’ю і відкриті питання анкет.
У розробці і практичному застосуванні контент-аналізу виділяють кілька етапів:
Перший – формулювання теми, мети, задач і гіпотез дослідження.
Другий – визначення емпіричних об’єктів дослідження, що включає формування репрезентативної вибірки і добір необхідних джерел (об’єктів контент-аналізу).
Обсяг вибірки залежить від цілей і задач дослідження, а також від надійності та вірогідності документів.
Найчастіше контент-аналіз проводиться на річній вибірці: якщо вивчаються протоколи зборів, то їх має бути не менше 12 (за кількістю місяців у році); якщо вивчаються виступи засобів масової інформації, то досить 12-16 номерів газети чи журналу. Як правило, вибірка повідомлень ЗМІ складає 200-600 текстів різних джерел.
Третій – розробка методики контент-аналітичного дослідження, що містить у собі визначення категорій і вибір одиниці аналізу, тобто найбільш загальних ключових понять, що відповідають дослідним задачам. Категоріями аналізу можуть бути використані: знаки, що пов-торюються в тексті, цінності, тема, герой, автор, жанр і інші. При виборі категорій контент-аналізу необхідно уникати двох крайнощів: не застосовувати числові і дробові категорії, що майже повторюють текст і не вибирати занадто великі категорії, тому що це може при-вести до занадто спрощеного і поверхового аналізу.
У контент-аналітичному дослідженні одиницями аналізу можуть бути: слово, проста пропозиція, судження; тема, виражена в значеннєвих образах, статтях, частинах тексту; соціальна ситуація і т.д.
Четвертий – встановлення одиниці рахунку, тобто кількісних мір взаємозв’язку текстових і позатекстових явищ. Найбільш вживаними одиницями рахунку є: час-простір (число рядків, образів, знаків, час, протягом якого висвітлюється досліджуваний факт); поява ознак у тексті; частота появи одиниць рахунку (інтенсивність).
П’ятий – проведення пілотажного (спробного) дослідження як умови перевірки розробленої методики на надійність. Звичайно, при проведенні пілотажного дослідження використовують 30-50 % документів від загальної вибірки.
Збір інформації і реєстрація одиниць аналізу в контент-аналітичному дослідженні проводиться в спеціально розроблених таблицях, які називаються кодовані матриці, у яких кожна категорія (питання) припускає наявність ряду ознак (відповідей). При невеликому обсязі вибірки (до 100 одиниць) кодована матриця, як правило, заповнюється вручну. Якщо обсяг вибірки великий (більш 100 одиниць) – заповнення кодованих матриць здійснюється за допомогою ЕОМ.
По вертикалі записується назва кожного окремого документа, використовуваного як об’єкт дослідження. По горизонталі зазначається наявність тих чи інших ознак (одиниць аналізу).
Наприкінці дослідження визначається питома вага тієї чи іншої категорії в дослідженні. Найбільш спрощено цю операцію можна здійснити, використовуючи формулу:
. |
кількість одиниць аналізу, фіксуючих дану категорію |
загальна кількість одиниць аналізу |
Таким чином, головна перевага методу контент-аналізу полягає в тому, що він забезпечує можливість уникнути впливу дослідника на досліджуваний об’єкт та забезпечує досить високий ступінь надійності отриманої інформації. Основний недолік даного методу – його складність і громіздкість.
Метод спостереження в соціології. Припустимо, що адміністрації підприємства чи установи необхідно уточнити обсяг втрат робочого часу працівниками в цехах (відділах) підприємства (установи). У такому разі можна використовувати два шляхи: перший шлях – аналіз документів адміністрації, у яких офіційно зареєстровані втрати робочого часу (наприклад, відпустка без утримання і т.д.). Однак, очевидно, що існують такі види втрат робочого часу, які фіксувати за допомогою офіційних документів практично неможливо (запізнення, передчасні відходи на перерву, бездіяльність під час роботи і т.д.). У цьому випадку можна використовувати другий шлях – метод спостереження, що дозволить виявити втрати робочого часу.
Що ж являє собою спостереження як метод соціологічного дослідження? Спостереження – це метод збору первинної соціо- логічної інформації про досліджуваний об’єкт шляхом безпо- середнього сприйняття і прямої реєстрації подій, що стосуються досліджуваного об’єкта, важливих для мети дослідження.
Кожний з нас у своєму повсякденному житті робить масу спос-тережень, спостерігає всілякі сторони соціального життя людей і їхньої поведінки. Але не кожне з цих спостережень може бути використане в наукових цілях. У соціології розрізняють:
повсякденне спостереження (на вулиці, в аудиторії, у колективі);
наукове спостереження, що від повсякденного відрізняється тим, що має певну дослідну мету і задачі, планується за заздалегідь придуманою процедурою, усі дані такого спостереження фіксуються в протоколах, щоденниках і т.д.
Інформація, отримана в ході наукового спостереження, має перевірятися на обґрунтованість і сталість.
Спостереження як метод соціологічного дослідження має свої особливості.
По-перше, у спостереженні завжди існує зв’язок спостерігача і об’єкта спостереження, тобто між дослідником і об’єктом спостереження встановлюється прямий контакт, що дає можливість одержання об’єктивної і оперативної інформації. У цьому головна перевага методу спостереження.
По-друге, емоційність сприйняття соціологом об’єкта дослідження. Емоційність – це загальнолюдська риса. Безсторонніх спостерігачів немає. Тому іноді відбувається мимовільне втручання дослідника в природний хід подій, що може стати однією з причин перекручування інформації. У цьому виявляється один з недоліків методу спостереження.
По-третє, складність повторного спостереження.
Будь-який об’єкт соціологічного спостереження, як правило, завжди піддається впливу різних факторів. Отже, до спостереження необхідно ретельно готуватися. Підготовка до спостереження пов’язана з тим, що дослідник, який проводить спостереження, повинен відповідати наступним вимогам:
бути сумлінним;
постійно контролювати свої дії, щоб не впливати на ситуацію, яка спостерігається;
постійно пам’ятати не тільки про інтереси дослідження, але і про людей, за якими ведеться спостереження.
Тільки після кількаразового спостереження за досліджуваним соціальним об’єктом можна вважати інформацію про нього практично достовірною. Свою діяльність спостерігач повинен здійснювати відповідно до інструкції, у якій визначений порядок його роботи від першого кроку до закінчення спостереження.
Виходячи з перерахованих особливостей, у соціології виділяють: включене спостереження, що припускає безпосередню присутність і участь спостерігача в досліджуваній ситуації і невключене спостереження, пов’язане з тим, що дослідник не бере особистої участі в діяльності об’єктів, за якими спостерігає.
Запрограмоване чи стандартизоване спостереження застосовується тоді, коли дослідник заздалегідь визначає, які елементи досліджуваної ситуації мають найбільше значення для спостереження. Як документи фіксації результатів спостереження використовуються спеціально розроблені картки.
У частково стандартизованому спостереженні дослідник визначає лише деяку частину ознак об’єкта, що можуть вплинути на результати проведеного дослідження. Запис результатів здійснюється за допомогою протоколів чи щоденників спостереження.
При неконтрольованому (нестандартизованому) спостереженні заздалегідь не визначаються ті елементи, які підлягають спостереженню. Найчастіше такий вид спостереження використовується на початку дослідження для того, щоб усвідомити проблемну ситуацію. Його результати використовуються як щоденникові записи.
Для проведення лабораторного спостереження об’єкти можуть запрошуватися в окремі приміщення, де створюються відповідні умови, а результати, як правило, фіксуються за допомогою кіно-, відео- і фотоапаратури. Основний недолік даного методу полягає в тому, що штучна ситуація не завжди дозволяє виявити щирі дії учасників спостереження.
Польове спостереження проводиться в природних умовах дії об’єкта спостереження. Його основний недолік у тому, що різні зовнішні фактори, не характерні для даної проблемної ситуації, можуть впливати на випробуваних. Наприклад, втрата робочого часу в цеху, робота міського транспорту, проблеми, що виникають у людей поза сферою виробництва (дитячий садок, школа, магазин, перукарня і т.д.).
При проведенні лабораторно-польового дослідження починаються спроби уникнути недоліків, властивих як лабораторному, так і польовому спостереженню.
Систематичне спостереження проводиться із чітко визначеною періодизацією реєстрації досліджуваних ознак: щодня або раз на тиждень, або раз на місяць і т.д.
Епізодичне спостереження здійснюється за досліджуваним об’єктом з незаданою програмою регулярністю реєстрації ознак. При випадковому спостереженні досліднику доводиться дуже часто мати справу із заздалегідь незапланованим явищем, несподіваною ситуацією, що не передбачені програмою дослідження.
Спостереження будується відповідно до програми, що містить:
визначення цілей і задач спостереження;
вибір об’єкта, предмета і ситуації спостереження;
вибір способу спостереження, який найбільше забезпечує збір необхідної інформації;
вибір способу реєстрації об’єктів, що спостерігаються (спеціальні картки, блокноти, щоденники, протоколи спостереження і т.д.);
інтерпретацію й обробку отриманої інформації;
написання звіту.
Таким чином, метод спостереження широко застосовується в соціологічному дослідженні, зокрема, на його початкових етапах.
Соціальний експеримент як метод збору соціологічної ін-формації. Одним з добре відомих у соціології методів збору соціальної інформації є експеримент. Спочатку експериментальний метод розвивався тільки в природничих науках. Саме в них він одержав класичне визначення своїх ознак і методологічних основ. Першим, хто висунув ідею про можливість застосування експериментального методу в соціальних науках, був французький вчений П’єр Сімон Лаплас. Ідея Лапласа полягала в тому, щоб використовувати у вивченні суспільства такі прийоми ймовірного підходу, як: вибірка, створення рівнобіжних і контрольних груп і т.д. Найбільш широке поширення експеримент як можливість дослідження соціальних проблем одержав на межі 60–70-х років у США. З цього моменту починається масове використання експерименту в соціологічній науці.
Що ж таке «соціальний експеримент»? Соціальний експеримент – це спосіб одержання інформації про кількісну і якісну зміну показників діяльності і поведінки соціального об’єкта в результаті впливу на нього деяких керованих і контрольованих факторів (змінних).
Соціальний експеримент як метод соціологічного дослідження має свої особливості.
По-перше, у будь-якому соціальному експерименті вивчається реакція людей на певні впливи. Один із засновників експериментальної медицини, французький вчений Клод Бернар, сформулював правило, яке стосується і соціального експерименту: «...З експериментів, які можна проводити на людях, заборонені ті, котрі можуть завдати шкоди. Дозволено ті, які необразливі, які можуть принести користь».
По-друге, обов’язкова активність об’єкта соціального експериментування. Якщо в природничо-науковому експерименті активність виявляє суб’єкт пізнання (експериментатор, вчений), а сам об’єкт активності не виявляє, то в соціальному експерименті люди, колективи, обрані як об’єкти дослідження, повинні, як правило, самі ставати його активними учасниками. Якщо людина, колектив не зрозуміє суті експерименту, то він неминуче приречений на провал.
По-третє, соціальний експеримент виявляється у своїй відтворюваності. У природничо-науковому експерименті вимога відтворюваності, як правило, завжди однозначна: за даних умов, при відповідній методиці результати експерименту повинні відтворюватися завжди і скрізь (наприклад, експерименти з фізики, хімії і т.д.). Для соціального експерименту така ультимативна вимога неприйнятна. Адже в соціальному експерименті як об’єкти виступають люди, відносини між ними, тому не завжди вдається відтворити первісний результат при повторному експериментуванні.
По-четверте, соціальний експеримент викликає різні реакції об’єкта на фактори, що впливають, у спектрі від позитивних до негативних реакцій.
З перерахованих особливостей видно, що для проведення кожного, у тому числі і соціального експерименту необхідні відповідні елементи:
експериментатор. Як експериментатори найчастіше виступає група вчених, що розробляє експерименти в теорії і керує ходом експерименту на практиці;
експериментальний фактор (незалежна змінна). Вони являють собою умову чи систему умов, що вводяться соціологом з метою проведення експерименту;
експериментальна ситуація. Це ситуація, у яку ставиться об’єкт дослідження відповідно до програми, передбаченої експериментом;
експериментальний об’єкт. Він являє собою особу чи групу осіб, що поставлені в експериментальні умови.
У ході підготовки і проведення соціального експерименту дослідники повинні пройти ряд етапів:
Перший етап – теоретичний. На даному етапі експериментатор формує проблему дослідження, визначає об’єкт і предмет дослідження, визначає експериментальні задачі дослідження, висуває гіпотези.
Другий – етап розробки програми проведення експерименту. На даному етапі розробляються всі процедури експерименту, найважливішими з яких є: розробка методик дослідження і побудова плану створення експериментальної ситуації.
При розробці методик експерименту дослідники здійснюють:
вибір експериментальних і контрольних груп;
складання плану і сіткового графіка експериментальних робіт;
проектування інструментарію по збору і реєстрації інформації (протокол експерименту, картки спостереження, анкети, тести й ін.);
підготовку технічних засобів контролю, реєстрації, обробки й аналізу інформації;
складання інструкцій учасникам експерименту;
підготовку експериментаторів (інструктаж, навчання, репетиції експерименту).
Третій – етап реалізації програми експерименту. Найважливішою ланкою даного етапу є створення експериментальної ситуації і безпосереднє експериментування, що містить у собі: введення експериментального фактора і наступне управління його дією відповідно до програми експерименту; спостереження, контроль і реєстрацію змінних; контроль за ходом виконання програми експерименту, інструкцій і сіткового плану-графіка.
Четвертий етап пов’язаний з аналізом і оцінкою результатів експерименту, підведенням підсумків роботи експериментаторів. На даному етапі здійснюється наступна робота:
збір облікових документів і їх перевірка;
ручна обробка даних;
кодування даних і їх машинна обробка;
підтвердження чи спростування гіпотез;
виділення основних і побічних результатів експерименту;
зіставлення результатів, отриманих у ході експерименту з показаннями і висновками аналогічних експериментів;
розробка рекомендацій із застосування даної методики;
складання звіту.
Таким чином, соціальний експеримент є однією з форм пізнання соціальної дійсності. Об’єктом експерименту є люди, що здійснюють соціальну діяльність і усвідомлюють своє місце і відношення до нав-колишнього дійсності. Тому соціальним експериментом необхідно користуватися дуже обережно, завжди пам’ятаючи, що за ним стоять конкретні соціальні групи.
Опитування в соціологічному дослідженні. З усіх методів соціологічного дослідження найбільш широко поширений метод опитування. Це обумовлено тим, що, застосовуючи метод опитування, соціолог одержує великий спектр різної інформації про досліджуваний об’єкт. Опитування ґрунтується на висловлюваннях окремих осіб і проводиться з метою виявлення думки опитуваних (респондентів) як джерела інформації про реально існуючі факти дійсності.
Таким чином, опитування – це метод збору первинної вербальної (усної, словесної) інформації, заснований на безпосередній (бесіда, інтерв’ю) чи опосередкованій (анкетування) взаємодії між дослідником і респондентом.
У соціологічному дослідженні можуть застосовуватися різні види опитування. Основними критеріями їх класифікації є:
ступінь стандартизації процедури опитування;
характер взаємодії між дослідником і респондентом.
Розглянемо кожний вид соціологічного опитування.
Бесіда – це метод збору соціальної інформації шляхом безпосереднього спілкування дослідника з респондентом з проблеми, яка цікавить дослідника. У соціології розрізняють два види бесід: індивідуальна і групова.
Для того, щоб бесіда була успішно проведена, необхідно знати і дотримуватись наступних умов:
по-перше, у ході бесіди дослідник повинен поводитися по-товариському і невимушено, забезпечити контакт із респондентом і увагу до нього, перебороти упередженість опитуваного;
по-друге, створення сприятливих умов (довіри і відвертості) між дослідником і респондентом. Цього можна досягти попередньою розповіддю про себе, про своє бачення проблеми і т. ін.;
по-третє, терпіння і такт. Бувають випадки, коли співрозмовник не зовсім розуміє вас. У цих випадках особливо неприпустимі упередженість і нахабність щодо респондента. Уміння слухати – це головна чеснота дослідника;
по-четверте, у ході бесіди необхідно стежити за мімікою і жестами опитуваного. Для цього розроблене спеціальне правило «дистан-ції», згідно з яким бесіда:
менше одного метра – вільна, дружня;
один-півтора метри – довірча;
два і більше метрів – має офіційний характер;
по-п’яте, співрозмовника треба вміти бачити і слухати, тобто дослідник не повинен дивитися у вікно, на годинник, позіхати, точити олівці і т.п.;
по-шосте, треба пам’ятати, що одержанню якісної інформації сприяє вибір місця і часу для проведення бесіди.
Одним з різновидів методу опитування є інтерв’ю.
Інтерв’ю – це проведена за визначеним планом бесіда, що припускає прямий контакт інтерв’юера з респондентом і записом відповідей респондента вручну або за допомогою механічних засобів (аудіо чи відео).
Таким чином, в основі інтерв’ю лежить бесіда. Однак, тут ролі співрозмовників закріплені, нормовані, а мета його задана «ззовні» програмою і завданнями дослідника.
За технікою проведення інтерв’ю поділяється на стандартизоване та вільне.
Стандартизоване інтерв’ю. Техніка проведення інтерв’ю по-дібного виду припускає:
проведення інтерв’ю в чітко заданих інструкцією рамках;
питання респонденту ставляться в однаковій формі та послі- довності;
фіксування відповідей здійснюється в спеціально розроблених картках.
Стандартизоване інтерв’ю залежно від мети його проведення і спрямованості поділяється на: клінічне, фокусоване, панельне.
Клінічне (тривале, глибоке) інтерв’ю. Мета даного інтерв’ю – одержати більш повну і достовірну інформацію про внутрішні спонукання, мотиви і схильності опитуваного.
Фокусоване (короткочасне) інтерв’ю. Мета фокусованого інтерв’ю – отримати від респондента інформацію про конкретну проб-лему, процес чи явище, що виникли при перегляді телепередач, прослуховуванні радіо, читанні преси і т.д.
Панельне (багаторазове) інтерв’ю. Основною метою панельного інтерв’ю є перевірка зміни думок обстежуваних осіб з проблеми, яка досліджується. Особливістю панельного інтерв’ю є те, що воно проводиться з тими самими респондентами за тими самими питаннями через рівні проміжки часу для того, щоб перевірити зміну думок досліджуваних осіб з певного питання, або встановити появу нових елементів у їх свідомості і поведінці після закінчення певного часу.
Вільне інтерв’ю відрізняється від стандартизованого тим, що інтерв’юеру надається свобода в постановці, порядку, кількості і способі вираження питань, але все це за умови, що він має зібрати саме ту інформацію, яка намічена темою і планом дослідження.
Для того, щоб якісно провести інтерв’ю, необхідно ретельно відібрати осіб, що будуть виступати як інтерв’юери і не менш ретельно навчити їх методиці проведення інтерв’ю. Адже від їх професійної підготовки й особистісних якостей (сумлінність, комунікабельність, вміння слухати і т.д.) багато в чому залежить успіх інтерв’ю.
У цілому, процедура проведення інтерв’ю припускає виконання ряду послідовних операцій.
По-перше, вибір об’єкта (тобто особи, з якою необхідно проводити інтерв’ю). Вибір об’єкта здійснюється відповідно до інструкції, що описує процедуру добору і необхідні характеристики респондентів.
По-друге, визначення місця і часу проведення інтерв’ю. Вони або задаються в програмі дослідження, або здійснюються «на полі» у природних умовах інтерв’юером, виходячи з конкретної ситуації. При цьому важливо, щоб респонденти були опитані в можливо однакових умовах.
По-третє, запис відповідей і остаточне оформлення матеріалів. Як правило, у ході інтерв’ю інтерв’юер сам записує відповіді. У дея-ких випадках, щоб не відволікати інтерв’юера від бесіди, докладний запис відповідей може робити його помічник. Нерідко запис інтерв’ю проводиться за допомогою технічних засобів (особливо при вивченні суспільної думки і у журналістиці).
Основними сферами застосування інтерв’ю є: пробне і пілотажне дослідження, вивчення суспільної думки, опитування експертів, телефонні опитування, контрольні і вибіркові бесіди при анкетних дослідженнях.
Найбільш розповсюдженим і популярним видом опитування є анкетування. Анкетування пов’язане з опосередкованим опитуванням респондента. Основними компонентами анкетного опитування є:
|
|
Анкета |
|
Респондент |
Дослідник
(соціолог)
А
нкета
виступає як опосередкований інструмент,
що пов’язує соціолога і респондента.
Анкета – це об’єднана єдиним задумом система питань, спрямованих на виявлення якісних і кількісних характеристик як окремої особистості, так і соціальної групи, колективу.
Таким чином, анкета – це не просто перелік різних питань, а документ, що має свою визначену структуру. Структура анкети містить у собі кілька блоків.
На першому місці в анкеті завжди розташована вступна частина, у якій вказується: хто проводить опитування, з якою метою проводиться опитування, дається інструкція з заповнення анкети, вказується спосіб повернення анкети (у разі, якщо це поштове чи пресове опитування). Вступна частина покликана налаштувати респондента на роботу, що в остаточному підсумку позначається на якості і вірогідності інформації.
Як правило, безпосередньо опитувальну частину відкриває група контактних питань. Основна мета цих питань – зацікавити респондента, полегшити йому включення в проблему. До контактних питань висуваються особливі вимоги: по-перше, питання мають бути простими у своїх формулюваннях, а відповіді на них – досить легкими; по-друге, контактних питань не повинно бути багато, інакше вони перешкоджають сприймати наступну групу основних питань.
Основні питання – це питання, що несуть у собі основну інформацію з досліджуваної проблеми, а їх зміст завжди визначається цілями і задачами дослідження.
Найбільш оптимальним є компонування основних питань відповідно до задач дослідження, тобто кожній задачі відповідає свій блок питань. У блоці питання можуть розташовуватися або за важливістю інформації (від простого до складного), або у довільній формі, випливаючи одне з одного.
За основними питаннями в анкеті ставлять блок заключних питань, що покликані зняти в респондента психологічну напругу, викликану роботою з анкетою, і які дозволяють відчути, що зроблена важлива і потрібна робота.
Наприкінці анкети, як правило, міститься паспортичка, що дозволяє соціологу визначити соціально-демографічні характеристики респондентів і провести їхню типологізацію за такими параметрами, як: стать, вік, освіта, професія, сімейний стан, національність, ставлення до віри і т.д.
Залежно від мети і задач дослідження, кількість питань у пас-портичці можна або збільшити, або зменшити.
Усвідомивши для себе структуру компонування анкети, соціолог розпочинає розробку послідовності операцій у складанні анкети, що містить: визначення характеру одержання необхідної інформації залежно від глибини досліджуваної проблеми, складання питань без певної послідовності.
У соціології склалися певні правила складання питань:
по-перше, кожне питання має бути логічно завершеним;
по-друге, питання не може бути занадто довгими. Найбільш прий-нятними є 5-9 слів у реченні, 5-9 речень в абзаці;
по-третє, питання мають бути конкретними, зрозумілими і простими;
по-четверте, якщо є необхідність, то в питанні треба зробити роз’яснення;
по-п’яте, питання анкети не повинні бути стверджуючого ха- рактеру;
по-шосте, не бажано включати в анкету питання, що викликають свідомо негативне відношення.
Питання в анкеті один від одного розрізняються за наявністю можливих відповідей. Якщо уважно подивитися на питання, поставлені в анкеті, то можна виділити три варіанти відповідей на них:
відкриті питання;
закриті питання;
напівзакриті питання.
Відкриті питання – це питання, у яких не містяться варіанти можливих відповідей, тобто респондент самостійно формує відповідь на питання залежно від своєї інформованості, компетентності, бажання відповідати на дане запитання. Відкриті питання, як правило, використовуються в пілотажних дослідженнях для розробки варіантів відповідей на інші види питань. Їх частка в анкетах невелика і най-частіше не перевищує 8-10 % від загальної кількості питань. Відкриті питання, традиційно, ставляться наприкінці анкети для: збору додаткових думок, побажань і пропозицій про опитувану проблему; опитування експертів для того, щоб зберегти індивідуальну думка; збору додаткової інформації при опитуваннях суспільної думки і т.д.
Закриті питання, у яких респонденту пропонується за заданим критерієм вибрати один чи кілька варіантів відповідей, запропонованих у питанні. Структурно закрите питання містить у собі власне питання і відповідну частину, що містить очікувані чи можливі варіанти відповідей. Зручність закритих питань полягає в тому, що вони: збіль-шують заповнюваність анкет, скорочуючи число питань, на які не відповіли респонденти; дозволяють кодувати відповіді респондентів для автоматизованої обробки; стандартизують відповіді респондентів за заданим числом позицій. У той же час ця зручність не завжди є безперечною для всіх дослідних ситуацій.
Залежно від числа відповідей і типу логічних задач, розв’язуваних респондентом при відповіді на питання, закриті питання можуть бути наступних видів:
а) дихотомічні питання типу «так – ні». У відповіді на таке питання респондент може вибрати одну з двох запропонованих альтернатив, висловити свою згоду чи незгоду з запропонованим варіантом відповіді;
б) альтернативні питання, у яких респонденту пропонується виб-рати одне з формулювань;
в) шкальні питання, у яких респондент має співвіднести свою думку з поділкою на запропонованій шкалі;
г) питання-«меню», що припускають вибір необмеженої кількос-ті відповідей чи добір заданої кількості відповідей відповідно до критерію важливості, переваги, значущості.
Напівзакриті питання, що поєднують у собі переваги відкритого і закритого питань. Структурно питання даного виду складаються зі спонукальної частини (власне питання); відповідної частини, що містить спеціально розроблений перелік відповідей (можливих і очікуваних); вільних рядків, для додаткових варіантів відповідей, сформульованих респондентом (що ще?, інше).
Однак не завжди напівзакрите питання розширює пізнавальні можливості. Звичайно, респонденти обмежуються запропонованим переліком відповідей. Кількість приписок, як правило, невелика. Отже, вони рідко обробляються і включаються в аналіз. Разом з тим, серед приписок можуть бути дуже цінні, оригінальні чи несподівані для соціологів висловлення з проблеми дослідження.
Крім розбіжностей за формою, питання в анкеті можуть розрізнятися і за функціями. За функціями розрізняють наступні види питань:
Питання-фільтри використовуються тоді, коли соціолог має сумнів у компетентності свого респондента. За допомогою цих питань соціолог визначає, чи є респонденти тими людьми, які йому потрібні для дослідження. Наприклад, перш ніж з’ясувати у респондента форму медичного обслуговування, якій він віддає перевагу (державній поліклініці, медичному кооперативу, окремо практикуючим лікарям, чи взагалі ніяким лікарням), необхідно передбачити це питання іншим питанням: які лікувальні заклади респондент відвідав протягом року (поліклініку, медичний кооператив, самостійно практикуючого лікаря, нічого не відвідував). Чи питанням: як Ви оцінюєте своє здоров’я (практично здоровий, періодично хворію, страждаю хронічними захворюваннями). З відповідей на питання-фільтри можна зробити висновок, чи є респондент достовірним джерелом за проб-лемою дос-лідження. Якщо людина здорова, до лікарів не звертався протягом тривалого періоду, то і думка її про роботу медичних установ буде не зовсім об’єктивною, надуманою.
Контрольні питання призначені для перевірки логічної несуперечності, вірогідності і щирості респондентів. В анкету можуть бути включені контрольні питання наступних видів:
питання за темою (явищем), дані про яку стовідсотково відомі;
питання закритого типу з переліком відповідей на нього, серед яких одна заздалегідь відома;
можна порушити питання про вигадану подію чи неіснуючих людей.
За графічним оформленням в анкетах виділяють:
текстові питання;
питання-ілюстрації;
питання-таблиці;
питання-графіки;
діаграми і т.п.
Як правило, номери питань анкети позначаються римською циф-рою, а варіанти відповідей (для зручності їх кодування і підрахунку ЕОМ) позначаються тризначною цифрою (від 001 до 999). Підрахунок відповідей на питання може здійснюватися і вручну з використанням матриці підрахунку відповідей на питання анкети. Матриця підрахунку має наступний вигляд:
Номер питання |
І |
ІІ (напів- закрите) |
ІІІ |
ІV (відкрите) |
і т.д. |
Відповіді |
001; 002; 003; 004; 005 |
|
|
|
|
Сума відповідей |
3, 1, 1, 4, 2 |
|
|
|
|
Варіанти відповідей |
|
|
|
|
|
У соціологічному дослідженні використовується кілька видів анкетування. Залежно від способу доставки анкети розрізняють:
Роздавальне анкетування. Це найбільш розповсюджений вид анкетування, при якому респондент одержує анкету безпосередньо з рук соціолога. Роздавальне анкетування гарантує, як правило, сумлінне заповнення анкети і майже стовідсоткове їх повернення.
Поштове анкетування. Воно пов’язане з поширенням анкет шляхом поштового розсилання. Недолік даного виду анкетування – низький відсоток повернення анкет.
Пресове анкетування. При даному виді анкетування анкети публікуються в засобах масової інформації. Досвід показує, що при пресовому анкетуванні відсоток повернення анкет також невисокий і складає близько 5 % від опублікованих анкет.
Таким чином, метод опитування і його види широко застосовується в соціологічному дослідженні для збору емпіричної інформації про досліджуваний об’єкт.
Соціометричне опитування – це метод збору первинної соціальної інформації про міжособистісні відносини в малих соціальних групах.
Особливість соціометричного опитування полягає в тому, що респондентам пропонується вибрати (відкинути) за тими чи іншими соціометричними критеріями (як правило, для спільної діяльності) одного чи декількох членів досліджуваної малої соціальної групи. Виходячи з цього, соціометричне опитування, з одного боку, дозволяє досліджувати міжособистісні і міжгрупові відносини з метою їх поліпшення і удосконалення, а з іншого – дозволяє соціологу вивчити побудову малих соціальних груп, розбитих на мікрогрупи.
Процедурно соціометричне опитування містить у собі кілька етапів.
1-й етап – підготовчий. На цьому етапі соціолог визначає проб-лему, вибирає об’єкт дослідження, знайомиться з кількісними і якісними показниками досліджуваного об’єкта.
2-й етап – розробка соціометричних критеріїв, тобто питань, відповіді на які служать підставою для встановлення структури взаємин у малій соціальній групі.
У соціометрії виділяють кілька видів критеріїв.
По-перше, виробничі, що дозволяють досліднику з’ясувати міжособистісні відносини на рівні структури виробничої (службової) діяль-ності. Це питання типу: «Кого з членів Вашої бригади Ви залишили б у ній, якби бригада формувалася заново?»
По-друге, невиробничі критерії, що показують міжособистісні відносини, що складаються в колективі в ході невиробничої діяльності. Наприклад: «З ким із членів Вашої бригади Ви б хотіли відзначити свій день народження?» Вибір за невиробничим критерієм утворює так звані психогрупи.
Виробничі та невиробничі критерії утворюють «основні» питання.
Також у соціометричному опитуванні розрізняють додаткові критерії. До них належать:
а) прогностичні критерії, пов’язані з одержанням інформації про структуру колективу, засновану на його психологічних особливостях. У прогностичному питанні, як правило, респонденту пропонується дати відповідь, хто з членів колективу відкине його як партнера в якому-небудь виді діяльності: «Хто з членів Вашої бригади, як Вам здається, узяв би Вас із собою при переході на таку ж роботу в іншу бригаду?»;
б) соціальні критерії, що припускають вибір партнера для спільної суспільної діяльності. Наприклад: «З ким із членів Вашого колективу Ви б хотіли брати участь у роботі суспільної комісії з перевірки ... (чого-небудь)?»;
в) позитивні критерії, що припускають об’єднання партнерів для будь-якої спільної діяльності: «З ким із членів Вашої бригади Ви б хотіли постійно працювати на загальний наряд?»;
г) негативні критерії, що припускають виділення з колективу особи (чи групи осіб), з яким опитуваний не хотів би займатися одним видом діяльності. Наприклад: «З ким із членів Вашої бригади Ви б не хотіли мати нічого загального?»;
ґ) подвійні критерії, що припускають можливість взаємної рівності партнерів у випадку їхнього реального здійснення. Ці питання, пов’язані з вибором сусіда по кімнаті в гуртожитку, супутника у відрядження, супротивника чи союзника в змаганні і т.д. Наприклад: «З ким із членів Вашої бригади Ви хотіли б жити в одній кімнаті в гуртожитку?»;
д) одинарні критерії, що припускають створення ситуації, при здійсненні якої виникає розбіжність між тим, кого обирають при опитуванні і вже обраним? Прикладом може служити соціометричний вибір начальника і підлеглого: «Хто, на Ваш погляд, повинен очолити Вашу бригаду?».
Вибір того чи іншого виду критерію визначається:
по-перше, завданням дослідження;
по-друге, характеристиками досліджуваної групи (рівень загальної освіти, кваліфікація і т.п.).
Таким чином, розробка критеріїв є однією з неодмінних умов якісного проведення соціометричного опитування.
3-й етап – проведення соціометричного опитування, який містить:
Інструктування респондентів. Особливість процедури соціо-метричного опитування полягає в тому, що вивчаються міжособистіс-ні взаємини, і це висуває особливі вимоги до етичних норм проведених досліджень.
Роздавання членам досліджуваної групи списків і соціометричних карток. Соціометричне опитування вимагає проведення спе-ціальної процедури анонімності дослідження. Після проведення інструктажу, людина, яка проводить опитування повинна на деякий час залишити приміщення для того, щоб респонденти могли надати кожному з занесених у список респондентів свій, невідомий для того, хто проводить опитування, номер.
Заповнення соціометричних карток респондентами. Необхідно відзначити, що в соціометричному опитуванні специфічні способи визначення репрезентативності (вірогідності) даних. Наприклад, відсутність у групі під час опитування лише одного респондента (насамперед керівника колективу) може докорінно вплинути на показник отриманих даних.
Збирання соціометричних карток.
4-й етап – обробка інформації, подання її в згорнутому виді, перевірка надійності отриманих даних. Аналіз даних у соціометричному опитуванні істотно відрізняється від інших видів аналізу даних. Обробка соціометричних даних, проведена для вивчення отриманої в ході опитування структури досліджуваної групи, припускає:
по-перше, виділення соціометричних підструктур (підгруп, лідера і т.п.);
по-друге, розрахунок соціометричних індексів, що характеризують структуру групи в цілому чи кожного з її членів у цій структурі.
5-й етап – одержання висновків і видача рекомендацій для прий-няття щодо даного колективу управлінського рішення.
Таким чином, соціометричне опитування припускає певну логіку дій дослідника.
Для того, щоб якісно провести соціометричне опитування, крім дотримання чергових етапів, необхідно виконати ряд вимог:
1. Опитування можна проводити тільки в колективах, що мають деякий досвід спільної роботи (не менше шести місяців).
2. Розмір колективу повинен надавати його членам можливість активного і безпосереднього спілкування. Оптимальна кількість 10-30 людей.
3. Кількість виборів, дозволених респонденту, або обмежується, про що зазначається в соціометричній картці (наприклад, указати не більше трьох осіб), або вибір членів групи може бути необмежений (залежно від мети дослідження).
4. Кожний член колективу може вибирати собі партнера для будь-якого виду спільної діяльності тільки в рамках досліджуваного колективу.
5. Опитування має проводитися сторонньою для даного колективу особою. Збір даних членом колективу, а тим більше його керівником, різко порушує анонімність, що є обов’язковою умовою соціометричного опитування.
6. Кожен респондент повинен робити вибори самостійно, не радитися з іншими.
Для систематизації і збору соціометричної інформації використовуються соціометричні картки. Соціометрична картка – це бланк, який складається з двох розділів:
I розділ – інструкція респонденту. У ній вказуються завдання дослідження, роз’яснюються способи заповнення картки, даються гарантії анонімності опитування.
II розділ – власне критерії (питання), на які необхідно відповісти респонденту.
Як приклад можна привести соціометричну картку такого змісту:
Шановний товаришу! Взаємини у Вашому колективі впливають як на самопочуття окремого члена колективу, так і на працездатність усіх його ланок. З метою вивчення взаємин у Вашому колективі, просимо Вас відповісти на запропоновані питання, вписуючи в зазначені номерами місця прізвища членів Вашого трудового колективу з запропонованого Вам списку чи їхні облікові номери (але не більш трьох на кожне питання). Дослідник гарантує повну анонімність Ваших відповідей. Заздалегідь дякуємо за участь!
I. Як Ви вважаєте, хто у Вашому колективі користається самим великим авторитетом у товаришів? (У порядку убування). 1. _______________ 2. _______________ 3. ________________
II. Хто з Ваших колег, на Вашу думку, викликає найбільші симпатії в колективі? (У порядку убування). 1. _______________ 2. _______________ 3. ________________
III. До кого з членів Вашого колективу Ви волієте звертатися з питаннями по роботі? 1. _______________ 2. _______________ 3. ________________
IV. З ким із членів Вашого колективу Ви могли б поділитися особистими переживаннями? 1. _______________ 2. _______________ 3. ________________
V. Кого з членів Вашого колективу Ви охоче запросили б до себе в гості? 1. _______________ 2. _______________ 3. ________________
VI. З ким із членів Вашого колективу Ви хотіли б виконувати спільні завдання? 1. ________________ 2. ______________ 3. ________________
VII. З ким із членів Вашого колективу Ви не хотіли б мати нічого спільного? 1. _______________ 2. _______________ 3. ________________
Дякуємо Вам за роботу! |
При даному варіанті картки, завдання респондента полягає в тому, що він зобов’язаний вибрати з алфавітного списку членів свого колективу і вписати в пусті рядки прізвища тих трьох його колег, яких він обирає чи не обирає для виконання якого-небудь виду ді- яльності.
Принцип побудови карток подібного типу досить простий, їх можна застосовувати з різними критеріями: виробничими, невиробничими, позитивними, негативними і т.д.
У соціологічній практиці може бути використаний та інший варіант компонування критеріїв у соціометричній картці:
№ пор. |
Прізвища членів колективу |
Критерій 1 (формулювання питання) |
Критерій 2 (формулювання питання) |
Критерій 3 (формулювання питання) |
і т.д. |
1 |
Петренко |
+ |
|
|
|
2 |
Іванов |
|
+ |
+ |
|
3 |
Зощенко |
|
+ |
|
|
4 |
Косенко |
+ |
|
|
|
5 |
Ляпін |
|
|
+ |
|
6 |
Мамченко |
|
+ |
|
|
При такому оформленні картки респондент відзначає хрестиком прізвища тих членів свого колективу, яких він обирає чи не обирає за тим чи іншим критерієм. З метою зручності обробки отриманої ін-формації і більш чіткого визначення взаємин у досліджуваному ко- лективі можуть бути внесені обмеження на кількість виборів. Наприклад, для групи 20-25 осіб оптимальна кількість виборів – 4-5.
Наведені варіанти соціометричних карток далеко не вичерпують можливості їх складання і різноманітних форм застосування.
Особливе місце, як уже відзначалося, у соціометричному опитуванні займає обробка отриманої інформації. Обробка соціометричної інформації містить:
побудову соціоматриць або побудову соціограм;
розрахунок соціометричних індексів.
Обробка інформації, зібраної методом соціометричного опитування, найчастіше починається з побудови соціоматриць, що мають наступний вигляд: у горизонтальних рядках (ліворуч) позначені прізвища всіх членів колективу (хто обирає); у вертикальних рядках – ці ж прізвища в тому ж порядку, що і при першому значенні (кого обирають); самовибори в соціоматриці не допускаються.
За допомогою соціоматриці можна наочно визначити:
лідера в колективі;
«відкинутого», тобто людину, що не «вписалася» в колектив.
Останнім часом одним з найбільш розповсюджених і перспектив-них методів з визначення міжособистісних відносин у колективі, виявлення мікрогруп, а також визначення «відкинутих» колективом осіб є графічний метод – соціограма.
Соціограма – це схематичне зображення реакцій випробуваних, висловлених ними стосовно один одного при відповіді на соціометричний критерій.
Таким чином, соціограма дозволяє наочно відобразити структуру міжособистісних відносин у колективі.
Соціометричний індекс – це кількість виборів будь-якого визначеного виду, розділене на загальну кількість можливих виборів даного типу.
Позитивний індекс індивіда розраховується за формулою:
П
,
N – 1
де ПВ – позитивний вибір;
і – окремий член групи;
N – 1 – кількість членів у колективі за винятком досліджуваного, тому що він не може за умовами соціометричного опитування ні обрати, ні відхилити себе.
Негативний індекс індивіда розраховується за формулою:
Н
..
.
N – 1
Якщо виходити з того, що НВі є протилежністю ПВі, то поєднання цих двох показників дає позицію і відповідно до кількості виборів і відхилень одночасно, тобто його статус у колективі:
ПВ – НВ = Пві – НВі.
Таким чином, соціометричне опитування певною мірою забезпечує надійність інформації про міжособистісні взаємини і місце кожного індивіда в даному колективі.
Тести в соціологічному дослідженні. Тест (англ. test – іспит, дослідження) – це завдання стандартної форми, за якими проводяться іспити для певного розумового розвитку, здібностей, вольових якостей і інших психофізіологічних характеристик людини або соціальної групи.
З якою метою проводиться тестування?
По-перше, тестування проводиться для того, щоб виміряти розходження між індивідами (тести інтелекту, шкільної успішності, тести на творчість, на знання, тести здібностей, сенсорні і моторні тести).
По-друге, щоб встановити розходження між реакціями індивідів у різних умовах (тести на інтереси, на темперамент, характерологічні тести, мотиваційні тести).
Сьогодні тестування широко застосовується, а однією зі сфер, де використовується тестування, є навчання. Сьогодні ВНЗ, технікуми, школи, коледжі, ліцеї, гімназії і т.д. є одними з основних споживачів тестів для розподілу учнів за здібностями, відповідно до яких проводиться навчання, виявлення інтелектуально відсталих і обдарованих дітей, оцінки причин неуспішності й т.д. Тести застосовуються при доборі і розподілі персоналу на підприємствах і в установах (при най-манні на роботу, розподілі обов’язків, переводі на нове місце, підвищенні чи звільненні). Усе більше використовують тести як засіб самопізнання і розвитку особистості. У даному випадку тести стають засобом, що полегшує індивіду ухвалення рішення і т.д. Приведемо один з тестів, який дозволяє визначити, чи є лідером людина, що прагне стати керівником.