Хід роботи

1. Повітрянно- сухий зразок ґрунту розтирають в ступці й просіюють через сито з отворами величиною 1 мм. Із просіяної маси беруть наважку 40г і переносять її в колбу ємкістю 300 см³.

2. Доливають в колбу 100 см³ 1,0-нормального розчину оцтовокислого натрію, закривають колбу гумовою пробкою, збовтують протягом 5 хв і залишають на 24 години.

3. Після 24-годинного відстоювання вміст колби збовтують і фільтрують. Перші мутні порції фільтрату знову пропускають через той же фільтр.

4. Піпеткою двічі відбирають по 50 см³ прозорого фільтрату. Рідину переносять в два стакани. В кожен стакан додають по 2 краплі розчину фенолфталеїну.

5. За допомогою бюретки розчин титрують 0,1- нормальним розчином їдкого натрію до блідно-рожевого кольору, що не зникає протягом 1 хв.

6. Розрахунок гідролітичної кислотності проводять за формулою : Н = ах5х 1,75 x 0,1,

де, Н – гідролітична кислотність в міліграм - еквівалентах на 100 г сухого ґрунту,

а – кількість розчину NaОH, витраченого на титрування, в см³,

5 – множник перерахунку на 100 г ґрунту,

1,75 – поправка на неповне витиснення іонів водню при одноразовій обробці ґрунту розчином оцтовокислого натрію,

0,1 – нормальність розчину їдкого натрію.

Обрахування ступеню насичення ґрунту лугами

Складаючи величини суми поглинених лугів і гідролітичної кислотності в міліграм-еквівалентах, одержуємо загальну кількість катіонів, які може утримати даний ґрунт (ємкість поглинання). Відношення суми поглинутих основ до ємкості поглинання у відсотках називається ступенем насиченості ґрунту основами :

V = [S / (S + Н) ] 100 %,

де, V – ступінь насиченості ґрунту основами у,

S – сума поглинутих основ,

Н – гідролітична кислотність.

Обчислення кількості вапна, якого потребує ґрунт,

за величиною гідролітичної кислотності

Для повного усунення гідролітичної кислотності й доведення реакції ґрунту до нейтральної необхідно внести на кожен міліграм-еквівалент гідролітичної кислотності в 100 г ґрунту 0,05 г вуглекислого кальцію (відповідно на 1 кг – 0,5 г, на 1000 кг – 500 г).

Об'ємну масу орного горизонту дерново-підзолистих ґрунтів можна прийняти рівною 1,5 г/см³. Тоді маса орного горизонту глибиною 20 см на площі 1 га буде дорівнювати 3000 т. Відповідно, на площі в 1 га при глибині оранки 20 см для пониження кислотності на 1 міліграм-еквівалент потрібно: 3000 х 0,5 = 1500 кг вапна.

Для повної нейтралізації необхідно цю величину збільшити на число мілі-еквівалентів водню гідролітичної кислотності.

Визначення екологічного стану ґрунтів.

При ґрунтовому моніторингу визначають вологість, вміст гумусу, обмінну здатність ґрунтового вбирного комплексу, рН, забруднення нітратами, пестицидами, нафтопродуктами, важкими металами, активність ґрунтової фауни, яка має надзвичайно важливе значення у формуванні ґрунту і забезпеченні його родючості.

Особливістю вивчення екологічного стану ґрунтів, на відміну від атмосфери і вод, є необхідність ранньої діагностики порушень: засолення, закислення, забруднення, зміни структурно-механічних характеристик.

Для ґрунтів характерна зональність – сусідні ділянки можуть мати різний хімічний склад, що зумовлено рослинністю, глибиною залягання ґрунтових вод, материнською породою, освітленністю тощо. Тому при аналізі ґрунтів відбираюсь середню пробу, що характеризує ґрунт на певній території.

Дистанційними методами користуються для отримання оперативних даних про температуру, вологість, засоленість, вміст гумусу у вертикальному розрізі ґрунту, товщину снігового покриву, стан рослинності.

З цією метою визначають діелектричну проникність та електропровідність, які залежать віт типу, вологості, хімічного складу ґрунту. Глибини проникнення електромагнітних хвиль з λ= 30 м для піщаних сухих і вологих ґрунтів становлять відповідно 50м і 1м; при λ = 2,8 – 3.4 і 6-7 мкм спостерігається селективне поглинання хвиль молекулами води, тоді як при λ = 4-5 мкм воно зумовлене рослинним пігментом хлорофілом.

Радіоактивність, визначена аерометодами, характеризує тип ґрунту: для чорноземних і каштанових ґрунтів вона вища, ніж для лісових та підзолистих: концентрація радіонуклідів зростає при збільшенні частки глинистої фракції.

Інформація, отримана дистанційними методами, дає змогу визначити не лише стан ґрунтів, а й стан посівів: біомасу, площу покриття ґрунтів рослинністю, полягання, захворюваність, пошкодження шкідниками, забур'яненість, ступінь розвитку рослин.

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 21

Тема: взяття зразків ґрунту і визначення його структури та складу.

Мета: навчитись брати зразки ґрунту і визначати його структуру та склад.

Обладнання: лопаточка, етикетки, поліетиленові пакети, фарфорова ступка, сито з отворами 1 мм, аналітичні терези, бюкси з притертою пробкою, сушильна шафа, здатна давати температуру 100-150°С, зразки ґрунту, дерев'яний шпатель.

Оскільки ґрунт має різні будову і склад навіть на сусідніх ділянках, дуже важливим етапом аналізу є взяття зразків ґрунту, формування середньої проби, переведення її в повітряно-сухий стан, відбір певної за гранулометричним складом фракції.

Хід роботи

Про властивості досліджуваного ґрунту судять за результатами аналізу. Тому дуже важливо правильно взяти зразок ґрунту в полі та вміло підготувати його до аналізу.

Лопаткою відбирають пробу по 100-200 г в кутках і у центрі ділянки, ґрунт якої аналізують. Ґрунт для аналізу беруть у верхньому горизонті (0-20 см). Ретельно перемішують усі відібрані проби. Вкладають проби в пакети, герметичне їх зав'язують і зазначають на етикетці номер зразка ґрунту, дату і місце відбору.

Висипають проби на піддон рівним шаром, видаляють сторонні домішки (листя, кору, грудки, коріння, сміття). Описують структуру ґрунту (розсипчастий, грудкуватий, кам'янистий тощо) та його склад (наявність і кількість сторонніх включень, переважаючий тип). Залишають ґрунт для висихання.

Пробу повітряно-сухого ґрунту висипають на аркуш паперу і розрівнюють шаром в 1-2 см, надаючи форми прямокутника, ділять його на чотири прямокутники або чотири трикутники і два з них відкидають, а два з'єднують, перемішують і знову зменшують пробу методом квартування до 300-500 г. Зважують ґрунт.

Порції ґрунту розтирають дерев'яним шпателем у фарфоровій ступці й просіюють крізь сито з отворами 1 мм. Сито складається з кришки, ситової частини та піддону. Просіювання треба проводити при зборі всіх частин сита. Ґрунт, який не пройшов через сито, знову подрібнюють та просіюють через те ж сито. Повторюють це до тих пір, доки на ситі не залишуться лише тверді кам'янисті частини - "скелет" ґрунту. Цю частину зважують і визначають її вміст у відсотках від загальної маси.

Ґрунт, який пройшов крізь сито, називають "дрібноземом" і використовують для аналізу.