13. В сільському господарстві порівняно з іншими галузями значно ускладнюється процес управління виробництвом. Це зумовлено наступними причинами:

• необхідністю розвивати в аграрних підприємствах декілька товарних галузей, які істотно відрізняються технологією та організацією виробництва;

• роззосередженістю працівників по великій території, площею нерідко декілька тисяч гектарів земельних угідь і складністю в зв’язку з цим прийняття оперативних рішень (розпоряджень) відповідно до зміни поточної виробничої ситуації;

• доступністю території аграрних підприємств та їх господарських об’єктів стороннім особам і необхідністю докладання додаткових зусиль для організації збереження власного та орендованого майна, вирощеного врожаю;

• потребою залучення сезонної робочої сили в періоди збігу сільськогосподарських робіт і труднощами управління нею в складі тимчасових організаційних ланок, які нерідко посилюються через низьку кваліфікацію таких працівників;

• необхідністю подовження робочого дня працівників аграрних підприємств з метою своєчасного виконання ними важливих технологічних операцій у стислі (оптимальні) агротехнічні строки та існування таких робочих місць, зокрема в молочному скотарстві, що характеризуються розірваністю робочого дня працівників.

Специфічною особливістю сільського господарства є існування взаємозалежності і взаємодоповнюваності окремих галузей, що вимагає всебічного обґрунтування галузевої структури підприємства. Виявом цієї особливості є, зокрема, та обставина, що значна частка продукції даної галузі не набуває товарної форми, а використовується в наступних циклах відтворення.

2

Агропромисловий комплекс (АПК) нашої країни є важливою галуззю національної економіки України і скла­дається із трьох сфер та обслуговуючих ланок:

І – галузі, що виробляють для сільського господарства і агропромислового комплексу засоби виробництва (тракторне, сільсько-господарське і продовольче машинобудування тощо);

ІІ – власне сільське господарство, в тому числі особисті підсобні господарства селян і лісове господарство;

ІІІ – галузі промисловості з переробки сільськогосподарської сировини (харчова, борошномельно-круп’яна, м’ясо-молочна промисловість; виробництво тканин, одягу, трикотажу, шкіряних товарів тощо).

Головною ланкою АПК є сільське господарство. У структурі сільського господарства України переважають галузі рослинництва й тваринництва. Ефективне функціонування АПК залежить від розвитку таких галузей промисловості, як хімічна і нафтохімічна, комбікормова, мікробіологічна, електроенергетична та машинобудування.

За призначенням і кінцевим використанням продукції в агропромисловому комплексі розрізняють два основних підкомплекси:

1) агропродовольчий;

2) непродовольчих товарів.

Агропродовольчий підкомплекс в свою чергу включає такі продуктові підкомплекси:

1) зернопродуктовий;

2) картоплепродуктовий;

3)бурякоцукровий;

4) плодоовочево-консервний;

5) виноградно-виноробний;

6) м’ясний;

7) молочний;

8) масложировий.

Серед них найбільш важливе значення мають 1, 3, 6 та 7 підкомплекси.

Стан агропромислового виробництва характеризується виробництвом валової продукції сільського господарства та її структурою за категоріями господарств. Нажаль, в Україні після 1990 року відбувся значний спад виробництва продукції сільського господарства, зменшилась рентабельність сільськогосподарського виробництва, аналогічна тенденція простежується і в АР Крим (табл. 1).

Таблиця 1 – Виробництво основних сільськогосподарських культур за 1990–2010 рр., тис.т

Найменування культур	Рік
	1990	2000	2005	2006	2007	2008	2009	2010	2010 р. у % до 1990 р.
Зернові культури, всього:	1988,2	1064,4	1159,9	1220,8	1228,2	1734,1	1662,5	1403,8	70,6
пшениця	983,3	623,5	813,4	757,7	761,6	1005,8	894,1	772,3	78,5
ячмінь	641,5	223,7	165,5	215,6	242,1	402,4	455,4	470,4	73,3
кукурудза на зерно	93,4	2,4	30,1	30,3	21,2	37,6	35,8	40,4	43,3
Соняшник	43,2	37,8	26,4	36,7	16,5	28,6	18,2	36,2	83,8
Соя	17,1	2,0	12,8	16,8	17,0	20,6	24,7	34,1	199,4
Картопля	251,3	250,2	158,8	180,1	186,9	349,8	401,4	366,4	145,8
Овочі	427,7	185,5	127,9	160,3	210,0	286,1	398,4	398,7	93,2
Плоди та ягоди	500,7	133,5	58,6	37,3	55,0	105,7	77,1	115,6	23,1
Виноград	315,7	179,4	116,3	58,7	118,6	116,9	125,3	111,8	35,4

*Джерело: Головне управління статистики в АР Крим

Таблиця 2 – Поголів’я худоби та птиці за 1990–2010 роки, тис. голів

	Велика рогата худоба		Свині	Вівці та кози		Коні	Птиця
	усього	корови		усього	вівці
1990	835,6	252,9	497,6	1039,2	1019,5	14,3	19451,4
1995	512,4	213,0	281,4	530,6	494,7	12,6	8722,6
2000	290,6	144,5	146,8	181,6	146,9	8,4	6149,2
2005	189,7	91,0	134,9	219,0	190,4	4,7	10034,3
2007	194,0	91,4	170,0	298,5	270,2	4,4	10548,0
2008	184,1	88,2	161,8	328,6	300,2	4,2	10903,8
2009	176,1	87,0	196,9	379,1	347,7	4,1	11405,3
2010	173,9	85,1	180,5	351,8	322,7	3,9	12114,7

*Джерело: Головне управління статистики в АР Крим

Таблиця 3. – Виробництво сільськогосподарської продукції на одну особу, кг

Продукція	Рік
	1990	1995	2000	2004	2005	2006	2007	2008	2009	2010
Продукція сільського господарства	2603	1332	1162	1222	1295	1337	1520	1803	1887	1859
Продукція рослинництва	1286	716	660	529	527	532	639	891	945	877
Зернові культури	787	575	434	507	490	517	522	738	708	657
Соняшник	17	14	15	13	11	16	7	12	8	7
Картопля	100	127	102	85	67	76	79	149	171	159
Овочі	169	86	76	53	54	68	89	122	170	158
Плоди та ягоди	198	34	55	13	25	16	23	45	33	31
Виноград	125	44	72	35	49	25	50	50	53	49
Продукція тваринництва	1317	616	502	693	768	805	881	912	942	970
М’ясо (у забійній вазі)	79,8	35,5	28,0	42,9	48,5	51,0	57,7	58,7	59,2	59
Молоко	352,6	197,7	164,3	157,6	146,5	142,6	152,8	154,7	156,5	158
Яйця, шт.	442	210	182	230	246	258	277	298	325	331

*Джерело: Головне управління статистики в АР Крим

В результаті реформування галузі АПК в країні виник перерозподіл землі між формами господарювання і в результаті збільшились обсяги виробництва продукції в особистих селянських господарствах, почалось розвиватись фермерство.

Матеріально-технічна база АПК в частині основних фондів включає різні види засобів праці виробничого і невиробничого призначення. У вироб­ничій групі, крім засобів основної діяльності, представлені засоби переробних і обслуговуючих підприємств, торгівлі, громадського харчування, транспорту, зв’язку, об’єкти культурно-побутового призначення. В аграрному секторі порівняно з інши­ми галузями національної економіки більше об’єктів обліку, формування та експлуатації засобів праці.

В АПК України в основному функціонують такі види підприємств:

1) приватні господарства (селянські або фермерські);

2) сільськогосподарські виробничі та обслуговуючі кооперативи;

3) господарські товариства (сільськогосподарські акціонерні товариства закритого і відкритого типів (нині приватні та публічні), товариства з обмеженою відповідальністю та інші типи товариств);

4) державні (науково-дослідні інститути та науково-дослідні станції аграрного профілю, племзаводи, тощо).

3

Агропромисловий комплекс належить до тих міжгалузевих формувань національної економіки, які прямо впливають на економічну незалежність країни. До того ж, оскільки процес розвитку продуктивних сил є практично безперервним, то під цим впливом розвивається і вдосконалюється механізм міжгалузевих відносин у самому АПК.

Обов’язковими аспектами теоретичних знань, що розкривають технологічні особливості аграрного виробництва є розуміння таких принципових питань:

1. Технологічний процес агропромислового виробництва, його суть, особливі ознаки, складові й зворотний зв’язок.

2. Агропромислова інтеграція: економічна суть, особливості, стадії, напрями і рівні, зв’язки інтеграційного процесу.

3. Агропромислове виробництво: поняття, загальна характеристика, особливості, суперечності і переваги.

Особливість технологічного процесу агропромислового виробництва полягає в тому, що саме він визначає особливу роль і функціональність факторів виробництва, що і є предметом, об’єктом інтеграційного процесу.

Отже, технологічний процес одержання кінцевого продукту пов’язаний не тільки з переробкою сільськогосподарської сировини, а й із самим процесом її одержання. Будь-який розрив у просторі та часі між сільським господарством і переробною промисловістю ставить під загрозу роботу торгівлі. Тому необхідна досить чітка взаємодія і відповідність кожної даної стадії наступній і попередній.

Для технологічного процесу характерне й те, що сільське господарство, як і переробні галузі, не може гарантувати цю взаємоузгодженість і пропорційність, не маючи сучасних засобів виробництва і предметів праці промислового походження. Отже, напрошується ще один висновок: щоб розпочати цикл агропромислового виробництва, сільському господарству потрібно мати в своєму розпорядженні відповідні матеріально-технічні ресурси саме промислового походження.

Стає зрозумілим, що агропромислова інтеграція не є чимось уявним, віртуальним, це поєднання саме тих елементів технологічного процесу, які забезпечують одержання конкретного виду кінцевого продукту. Цим і зумовлена необхідність розчленування послідовності елементів технологічного процесу на досільськогосподарську, власне сільськогосподарську і післясільськогосподарську ланки.

Щоб повніше уявити градацію технологічного процесу одержання кінцевої продукції на його складові, що відрізняються своїм цільовим призначенням, розглянемо його структуру на прикладі виробництва зерна і хлібопродуктів. Отже, ланки матимуть таке наповнення:

досільськогосподарська: виробництво зональної системи машин для вирощування зернових культур, а також спеціальних видів мінеральних добрив і засобів захисту рослин; виробництво технологічного обладнання для борошномельної, круп’яної, хлібопекарної, макаронної і комбікормової промисловості; здійснення системи заходів з меліорації земель під зернові культури; будівництво токів, елеваторів, зерносховищ і підприємств з переробки зерна; виготовлення спеціального лабораторного обладнання і приладів для аналізу зерна і хлібопродуктів;

сільськогосподарська: селекція і насінництво зернових культур, виробництво продовольчого і фуражного зерна;

післясільськогосподарська: заготівля зерна, його переробка на борошно, одержання і реалізація кінцевого продукту в галузях борошномельно-круп’яної, комбікормової, хлібопекарної і макаронної промисловості.

Як бачимо, йдеться про функціональне призначення кожної з ланок, зокрема про об’єктивну потребу синтезу їхньої діяльності з метою одержання кінцевої продукції відповідної споживної вартості. Головний висновок, який випливає з такої структуризації технологічного процесу одержання кінцевого продукту, полягає в тому, що кожна його ланка має своє суто цільове функціональне призначення — виробити і забезпечити наступну ланку такими ресурсами і в такій кількості, яких буде достатньо, щоб організувати нормальний і збалансований перебіг виробництва кінцевого продукту. Такий висновок, власне, і визначає специфічну роль інтеграційного процесу як з погляду кожної галузі зокрема, так і їх організаційно-технологічного поєднання.