4. Соціально-економічна характеристика трудових ресурсів

Трудові ресурси мають кількісні та якісні характеристики. Перші з них включають показники чисельності і складу (за віком, статтю, суспільними групами та інші). Другі – показники освітнього рівня, професійно-кваліфікаційної структури і т. ін.

Показники чисельності трудових ресурсів розраховуються станом на конкретний момент часу для певної адміністративно-територіальної одиниці. У зв’язку з постійними змінами чисельності трудових ресурсів розраховуються середні показники.

Кількісна характеристика трудових ресурсів в часі та за темпами зміни визначається за допомогою абсолютних і відносних показників: абсолютного приросту, темпів росту і приросту трудових ресурсів.

Абсолютний приріст – різниця між чисельністю трудових ресурсів на кінець і початок року з урахуванням сальдо міграції.

Темп росту трудових ресурсів і темп приросту визначаються аналогічно як і для населення взагалі.

Також розраховується показники природного і механічного приросту: коефіцієнти природного і механічного поповнення, механічного обороту, а також коефіцієнт загального приросту трудових ресурсів.

Показники чисельності трудових ресурсів використовуються для складання балансу трудових ресурсів, в наукових дослідженнях, при плануванні працезабезпечення національної економіки.

Дані про склад трудових ресурсів за віком, статтю та іншими ознаками визначаються кількісними і якісними характеристиками робочої сили, закономірностями її відтворення, розміщення.

Співвідношення вікових груп у складі трудових ресурсів являє собою їх вікову структуру. При вивченні трудових ресурсів прийнято виділяти чотири основні вікові групи:

• молодь від 16 до 34 років;

• особи від 35 до 49 років;

• особи передпенсійного віку (50-59 років);

• особи пенсійного віку, зайняті в суспільному виробництві.

Практикою встановлено, що незалежно від територіального розміщення трудова активність населення в одних і тих же вікових групах має загальні закономірності. Так, у віковій групі 16-34 роки більша частина молоді до 24 років зайнята навчанням, професійною підготовкою і військовою службою. Цей контингент активно включається у виробництво у 25 років. Найбільш висока трудова активність, інноваційність та зайнятість характерна для населення у віці 30-35 років. У осіб старше 50 років трудова активність поступово знижується (на 5-6% в порівнянні з попередньою групою). Особливу групу складають пенсіонери. У працюючих пенсіонерів трудова активність залишається високою лише 3-5 років після виходу на пенсію. Зниження активності згодом відбувається нерівномірно. У жінок активність в 2,5 рази нижча, ніж у чоловіків. Лише в таких галузях діяльності, як соціально-побутова, інфраструктура праця пенсіонерів найбільш ефективна.

Структура трудових ресурсів за статтю розрізняється за територією країни і сферами зайнятості. Це обумовлене, зокрема, міграцією працездатного населення: в місцях вибуття частка чоловіків скорочується, в районах інтенсивного освоєння – зростає.

Об’єктивною характеристикою трудових ресурсів, показником інтелектуального потенціалу суспільства служить рівень загальної і спеціальної освіти.

При аналізі трудових ресурсів за рівнем освіти і професійної підготовки обраховують наступні показники:

• рівень освіти працездатного населення (загальної, спеціальної);

• співвідношення чисельності зайнятого населення і чисельності осіб з вищою, середньою і початковою освітою;

• динаміка чисельності учнів за видами навчання;

• чисельність осіб, які мають вищу і середню спеціальну освіту, з них зайнятих в народному господарстві (в галузевому і територіальному розрізах);

• рівень освіти населення за соціальними групами;

• рівень освіти за окремими віковими групами;

• рівень освіти міського і сільського населення;

• рівень освіти чоловіків і жінок;

• рівень освіти працівників розумової і фізичної праці;

• розвиток і рівень виробничо - технічного навчання, чисельність і склад учнів, випуск з ПТУ;

• чисельність аспірантів і наукових працівників, їх структура і розподіл за галузями знань і народного господарства.

Важливе значення при якісній оцінці трудових ресурсів має вивчення професійно-кваліфікаційної структури трудових ресурсів, визначення питомої ваги працівників за видами діяльності, рівнем кваліфікації, що в сукупності характеризує сприйнятливість виробництва до результатів НТП.

Загострення проблеми трудових ресурсів в Україні підтверджується наступними статичними даними: з 1991р. має місце стійка тенденція до скорочення чисельності зайнятого населення, якого в 1990р. нараховувалося 25,5 млн. осіб, а 2010р. – майже 20 млн. осіб; за наймом працює лише 14 млн. осіб.

5. Прогнозування потреби в трудових ресурсах

Прогноз трудових ресурсів включає дослідження їх кількісних та якісних характеристик. Об’єктом прогнозування є: динаміка чисельності працездатного населення; зміна співвідношення міського і сільського населення; характер і ступінь активності працездатного населення; структура зайнятості та її територіальні зрушення; зміна професійно-кваліфікаційної структури та інше.

При розрахунку прогнозних показників трудових ресурсів частіш за все використовуються наступні методи:

• прогнозної екстраполяції;

• експертних оцінок;

• аналогії;

• нормативний;

• моделі структурно-балансового типу;

• багатофакторні моделі.

Достовірності прогнозу можливо добитися лише при комплексному використанні різних методів. Методи прогнозної екстраполяції базуються на фактично наявній інформації про об’єкт прогнозування та його минулий розвиток; експертні – на інформації, яка одержана за оцінками спеціалістів-експертів. Найбільшу складність мають питання виявлення і врахування в прогнозному розрахунку усієї сукупності факторів, що впливають на зміни кількісних і якісних характеристик трудових ресурсів у майбутньому періоді. Своєчасне фіксування об’єктивних зрушень, що намічаються, має принципове значення в екстраполяційних прогнозах.

Основні фактори та етапи складання прогнозу трудових ресурсів

країни і регіону:

1. Прогнозована чисельність населення працездатного віку визначається методом пересування за віком з урахуванням демографічної ситуації. З отриманої чисельності виключається можливе число непрацюючих інвалідів 1-ї і 2-ї груп (приблизно 2%), а також непрацюючих осіб працездатного віку, які отримують пенсію на пільгових умовах. Зазначений контингент складає достатньо стійку частину працездатного населення, яка екстраполюється на прогнозний рік.

2. Основним джерелом поповнення трудових ресурсів є молодь, що вступає у працездатний вік. Контингент молоді віком 16-17 років враховується в прогнозному розрахунку трудових ресурсів виходячи з динаміки фактичної участі їх у суспільній праці в базовому періоді. Розрахунок чисельності зайнятих навчанням у вікових групах 18-19 років, 20-24 роки, 25-29 років здійснюється на основі врахування динаміки “норм охоплення” за тривалий часовий інтервал за формами навчання.

3. Важливим фактором, який враховується при складанні соціально-демографічного прогнозу, є статево-вікова структура населення і трудових ресурсів. Внаслідок зниження народжуваності в структурі населення підвищується частка старших і відповідно зменшується частка молодших вікових груп. Тому в чисельності населення збільшується частка зрілих і активних носіїв соціального (у т.ч. професійного) досвіду. Це потребує зусиль для продовження повноцінної трудової активності населення.

4. Паралельно відбувається концентрація населення у великих містах і міських агломераціях. Тенденції, що склалися в динаміці співвідношень міського і сільського населення відіграють дуже велику роль в регіональних прогнозах трудових ресурсів.

5. Наступним важливим моментом прогнозування трудових ресурсів є оцінка перспективної потреби населення у підвищенні рівня освіти, професійної підготовки і кваліфікації. Ці тенденції виявляються на основі аналізу освітнього рівня різних груп населення в базовому періоді і нормативних показників їх зростання.

При прогнозуванні освітнього рівня трудових ресурсів разом з урахуванням фактороутворюючих умов формування сукупного працівника необхідно обґрунтувати розподіл молоді за видами навчання і виявити тенденції їх розвитку.

6. Кінцевим результатом прогнозу змін кількісних та якісних характеристик трудових ресурсів є складання системи балансів і балансових розрахунків трудових ресурсів.

Прогнозування потреби в трудових ресурсах на рівні підприємства здійснюється за наступними етапами:

1.Оцінка майбутнього попиту підприємства на працівників за їх чисельністю і категоріями.

2.Прогнозування попиту на працю з урахуванням її внутрішніх і зовнішніх факторів.

3.Співвідношення очікуваного попиту з наявною і прогнозованою робочою силою, визначення дефіциту або надлишку персоналу і способів їх подолання.

Після прогнозування попиту з використанням методів математичної статистики та методу експертних оцінок підприємство визначає перспективну пропозицію праці. Спочатку оцінюються власні джерела робочої сили: працівники, які рухаються по службі (на більш або менш високі посади, горизонтальні переміщення). Потім аналізуються зовнішні джерела трудових послуг: особи, які бажають змінити місце роботи; безробітні; колишні співробітники фірми, які прагнуть повернутися на попереднє місце роботи; персонал підприємств – конкурентів; випускники навчальних закладів та інші.

Прогнозована чисельність трудових ресурсів визначається мето­дом пересування за віком з урахуванням демографічної ситуації. Із отриманої чисельності виключається можливе число непрацюючих інвалідів І та ІІ груп, а також непрацюючих осіб працездатного віку, які отримують пенсію на пільгових умовах. Зазначений контин­гент складає достатньо стійку частину працездатного населення, яка екстраполюється на прогнозний рік.

Формування і розподіл трудових ресурсів через систему взаємо­пов'язаних показників відображається у балансі трудових ресурсів. Зведений баланс складається з 2-х частин. Перша частина показує наявність трудових ресурсів та їх складові компоненти. Друга части­на балансу характеризує їх розподіл за суспільними групами, видами зайнятості, сферами та галузями національної економіки.

Для оцінки тенденцій розвитку ринку праці складається розрахун­ковий баланс РП, в якому зазначається обсяг пропозиції робочої си­ли в розрізі окремих джерел її утворення, обсяг попиту на працю та число безробітних.