Національний університет біоресурсів і природокористування України

Кафедра селекції і генетики

Курсова робота на тему:

«Проектування комплексу заходів, які забезпечують одержання стабільних високих врожаїв чистосортного насіння соняшнику в умовах господарства ВП НУБіП України «Агростанція»

Виконав:

студент 4 курсу 1 групи

агробіологічного ф-ту

Сидоров Андрій Валерійович

Київ 2011

План

Вступ

1. Коротко про господарське значення культури.

2. Ґрунтові та кліматичні умови господарства ( за останні три роки та середньо багаторічні).

3. Коротка господарсько-економічна характеристика господарства.

4. Організація насінництва окремих культур в Україні.

5. Стан та обсяг насінницької роботи в господарстві.

1. Стан насінництва в господарстві.

2. Підбір сортів (гібридів).

3. Планові і фактичні строки сортозаміни та сортооновлення.

4. Розрахунки потреби насіння, насінницьких площ і обсяг насінницької роботи (таблиці з розрахунками і їх текстовий аналіз.

5. Технологія вирощування високоякісного насіння

   1. Насінницька сівозміна та система добрив у ній.

   2. Система обробітку ґрунту.

   3. Підготовка насіння до сівби.

   4. Способи, строки та норми висіву.

   5. Система заходів щодо боротьби з хворобами, шкідниками та бур’янами.

   6. Сортофітопрочистки.

   7. Апробація та реєстрація сортових посівів.

6. Технологія збирання та післязбиральної обробки насіння

   1. Збирання насіннєвих посівів.

   2. Післязбиральна обробка насіння.

   3. Розрахунок складських приміщень і зберігання насіння.

   4. Характеристика посівного матеріалу за даними районної насінної інспекції та актів апробації.

7. Економічна характеристика насінництва в господарстві.

   1. Урожайність на загальних та насінницьких посівах.

   2. Собівартість насіння, рівень рентабельності та шляхи її зниження.

Висновки

Список використаної літератури

Технологічна карта виробництва насіння культури в господарстві.

Вступ

Урожайність сільськогосподарських культур залежить не тільки від рівня агротехніки на даному полі, а й від правильно підібраних сортів, від багатьох їх ознак і властивостей.

Сорт - найдешевший засіб підвищення врожайності, поліпшення якості продукції, зниження її собівартості. А саме це є головною метою вирощування кожної культури. Сорт є сукупністю споріднених рослин тієї чи іншої культури, створеної шляхом селекції. Йому притаманні певні спадкові морфологічні, біологічні, високі господарсько-цінні ознаки та властивості. Проте потенційні можливості сорту можуть бути реалізовані лише за високої якості насіння - чистосортності, схожості, стійкості до ураження хворобами і шкідниками.

Будь-який добре відселектований сорт стійко зберігає свої спадкові якості в ряді поколінь. Однак у процесі розмноження з різних причин спостерігається зниження показників якості насіння, що призводить до погіршення сорту. Збереження сортових якостей можливе тільки при добре налагодженому насінництві.

Насінництво – система агробіологічних, економічно-фінансових, правових знань та заходів спрямованих на відтворення основних ознак сорту в процесі його розмноження. Насінництво безпосередньо пов'язане з селекцією - наукою про створення сортів і гетерозисних гібридів. Воно реалізує досягнення селекції шляхом прискореного розмноження і впровадження у виробництво нових сортів. У процесі насінництва можливе значне покращення сорту, як це успішно використовував академік Пустовойт В.С. у роботі з соняшником. Академік Лук'яненко П.П. створив знаменитий сорт пшениці Безоста 1.

Теоретичною основою насінництва є положення генетики - науки про спадковість і мінливість. Через насіння передаються генетичні ознаки сортів. Однак посівні, врожайні якості насіння залежать не тільки від генетичної основи, а й від умов розвитку материнської рослини, на якій формується насіння, від абіотичних факторів – кліматичних умов даного регіону - і біотичних, які обумовлюються ступенем агротехніки, розмноженням хвороб і шкідників при вирощуванні насіння. Тому в процесі вивчення й організації насінництва слід враховувати досягнення рослинництва, фізіології рослин, біохімії, фітопатології, ентомології тощо.

Вченими доведено, що при сівбі високоякісним насінням нових рекомендованих сортів урожаї підвищуються на 20-25 %.

Біологічний потенціал поля визначається генетичними особливостями сорту чи гібриду, економічними ресурсами конкретного поля, технологією вирощування.

Зростання врожайності сільськогосподарських культуру світовій практиці забезпечується однаковою мірою як за рахунок агротехніки, так і шляхом впровадження сучасних високоякісних сортів і гібридів.

Організація насінництва окремих культур включає оптимальні умови вирощування материнських рослин, на яких формується насіння, і, безумовно, використання всіх заходів сучасної насінницької технології.

З утвердженням різних форм власності в сільському господарстві України зростає роль насінництва. У майбутньому насінництво буде розвиватись на промисловій основі, що передбачає концентрацію й спеціалізацію, підвищення рівня механізації та автоматизації процесів, зниження собівартості насіння.

1. Коротко про господарське значення культури.

Олійний соняшник (Heliantus annus) – достатньо нова технічна культура. Він створений руками російських та українських селекціонерів. Площі посіву у світі складають більше 18 млн га. В Україні соняшник висівають на площі більш як 3,8 млн га. Порівняно з багатьма сільськогосподарськими культурами, історія селекції яких простежується в глибину сторіч, свідчення про селекцію соняшнику зовсім обмежені. За даними С.В. Хайзера, індіанці, які мешкали на Американському континенті, вирощували соняшник поруч з кукурудзою і картоплею. Насіння ди ких видів, крупу і муку з соняшнику використовували в їжу, з них готували фарби та ліки. Широко використовували квітки соняшника в ритуалах. Індіанським народностям було відомо про вміст жиру в насінні, його використовували для змащення волосся.

У Європу соняшник був завезений з Нової Мексики приблизно в 1510 році до Іспанії. Тільки у 1568 році бельгійський ботанік Р.Додоней дав характеристику соняшника, виконав гравюру одно-стеблової рослини лузального типу. Ботанік Монард (1582) дав назву соняшнику "трава сонця". І лише у 1654 році Титчас розмістив соняшник у каталозі рослин Кенігсберзького ботанічного саду під назвою "Перувіанська квітка сонця". У період 1568-1570 рр. в Падуанському ботанічному саду (Італія) вирощували гігантський одностебловий соняшник під назвою РІаntа Маssіmа.

У 1686 році було надруковано повідомлення щодо соняшнику меншої висоти з мілким насінням, тонким лушпинням і виповненим ядром. Ця форма, яка має назву НеІіаnthеmоn реrusiсеnum, через Німеччину і Польщу розповсюдилась у західні райони України.

Але окультурений індіанцями соняшник, який опинився в Європі, довгий час залишався декоративною рослиною.

З 1510 р. з'явилися перші повідомлення щодо утилітарного значення соняшнику. Ні в Німеччині, ні в Португалії, ні в будь-якій іншій державі не знайшлося такого застосування цієї культури, як у Росії та Україні.

Перші згадування щодо культури соняшнику в Росії знайдені в матеріалах з історії заснування міста Валуйки (1599 р.). Свідчення щодо вирощування цієї культури в Україні знаходимо в травнику Д. Є. Сиренія за 1613 р.

Наприкінці 60-х років XVIII сторіччя в наукових виданнях висловлено думку щодо розведення соняшнику з використанням сім'янок на олію, а стебла на паливо. В 1780 р. газета "Экономичсский магазин" розмістила дві статті: "О масле особого ряда" і "О подсолнечнике", в яких автор відмічав, що йому пощастило куштувати олію "...в одном знатном доме...", після чого висловив думку про видобуток такої олії з соняшнику, що дасть можливість скоротити витрати на закупівлю імпортованої прованської олії. Вільне Економічне Товариство в 1791 р. зробило заяву про нагородження того ".. .кто масло из рыжечного семени и подсолнечных семян во множестве приготовит...".

У 1816-1817 рр. Харківське філотехнічне товариство розглянуло питання щодо вирощування соняшнику в південних губерніях з метою отримання олії і використання стебел на паливо.

Подальша історія соняшнику і його селекція в Росії та Україні пов'язана з його використанням для отримання олії. Пріоритет у цій справі належить слобожанському майстру зі слободи Олексіївка Бірючинського повіту Воронезької губернії, який сконструював ручний прес і вперше зробив вижимку олії. В 1833 р. з'явилася перша олійниця на кінному приводі, а в 1865 р. - перший паровий олійно-переробний завод. У період з 1864 по 1867 рр. добувалося до 920 тис. пудів соняшникової олії.