13.2. Організація експортно-імпортних операцій

Торгові організації і підприємства можуть здійснювати зовнішньотор­говельні операції з власної ініціативи або ініціативи вищестоящих органів (об'єднань, асоціацій) та інших підприємств, що займаються організацією зовнішньоторговельних операцій, шляхом укладення контрактів з іноземни­ми фірмами.

У більшості випадків, щоб здійснити зовнішньоторговельну угоду, не­обхідно мати власні експортні ресурси, тобто спочатку продати товар, а по­тім купити потрібні вироби. Сприятливі можливості для цього є, наприклад, У споживчої кооперації, яка має в своєму розпорядженні певні експортні ре­сурси, що отримуються шляхом закупівлі, а також товари, що виробляються на власних підприємствах.

Кооперативні організації і підприємства здійснюють закупівлю понад 70 видів сільськогосподарських продуктів і сировини, дикорослої продукції і вторинної сировини. Організації споживчої кооперації постачають на зовніш­ні ринки такі види сільськогосподарської дикорослої продукції і сировини, як мед, горіхи (волоські, фундук, ліщина, арахіс), насіння гарбуза, лікарсько-технічну сировину, гриби, журавлину, брусницю, морошку, свіжі овочі і фрук­ти та ін. Крім того, кооперативні організації експортують різну вторинну сировину і промислові відходи: роги, копита, нестандартну шкіряну сировину, макулатуру, відходи лісопродукції, костру. Експортуються також продук­ти, що знаходять за рубежем великий попит, але не користуються ним на внутрішньому ринку (раки, жаби, равлики та ін.). Велику частку експорту складає продукція, що виробляється і переробляється харчовими підприємс­твами споживчої кооперації.

У практиці зовнішньоторговельних операцій застосовуються такі фор­ми економіко-фінансових зв'язків між експортерами і імпортерами товарів, як бартер, кліринг, розрахунок у вільно конвертованій валюті (ВКВ).

Бартер - угода, що передбачає обмін певної кількості товару на зумов­лену кількість іншого товару. Як правило, бартерна угода не супроводжується переказом грошових коштів з рахунків покупців на рахунки продавців.

Кліринг - система безготівкових розрахунків, заснована на заліку взаєм­них вимог і зобов'язань.

Більш довершеною формою фінансових розрахунків є розрахунок у віль­но конвертованій валюті, що дозволяє експортеру використовувати виручку у ВКВ для розрахунків з будь-якою іншою державою при двосторонніх зов­нішньоторговельних зв'язках.

Організація зовнішньоторговельних операцій включає такі етапи:

• вивчення зовнішнього ринку і його кон'юнктури;

• формування експортних ресурсів для їх реалізації на зовнішньому ринку;

• пошук і вибір контрагента для укладення контракту;

• укладення і виконання контрактів.

Вивчення зовнішнього ринку повинно допомогти встановити можливість успішного, тобто з прибутком, продажу або обміну нашого товару на адек­ватну суму грошей чи інший товар. Для цього необхідно вивчити стан ринку - його місткість, структуру, комерційні умови реалізації, основних конкурентів і т.д.

Експортні ресурси підприємства визначаються передусім наявністю кон­курентоспроможної на зовнішньому ринку продукції. Для того, щоб зроби­ти продукцію конкурентоспроможною, варто, зокрема, проаналізувати ре­сурсне забезпечення підприємства - сировинне, фінансове, технічне, кадрове і т.д. При цьому слід мати на увазі, що економічно вигідна зовнішньоторго­вельна діяльність можлива лише при постачанні досить великих партій това­рів.

Важливим елементом комерційної роботи з організації зовнішньоторго­вельних операцій є вибір контрагентів - зарубіжних фірм - покупців (продав­ців) товарів. Знайти потрібну фірму можна або за спеціальними товарно-фірмовими або галузевими довідниками, каталогами, рекламними покажчиками, публікаціями в пресі та інших матеріалах, або за допомогою зовнішньоторговельних організацій (структур). Серед перерахованих дже­рел найбільшу користь представляють фірмові довідники. Вони охоплюють велику кількість фірм, містять реквізити фірм (адреса, телекс, телефон, пере­лік товарів, що виробляються, послуг, найменування банку), кількість їх під­приємств, обсяг продажу, прибуток, капітал і т.д. Обираючи контрагента, необхідно добре знати його реальне становище на ринку, показники госпо­дарської діяльності.

Техніка оформлення зовнішньоторговельних операцій включає:

• направлення оферти (пропозиції);

• підтвердження замовлення покупцем (продавцем);

• участь у переговорах;

• оформлення і підписання контракту.

Основним документом, за допомогою якого оформляється угода, є міжнародний контракт купівлі-продажу товарів. У ньому обумовлюється зміст договірних умов, порядок їх виконання і відповідальність сторін. До числа основних елементів контракту відносяться: преамбула (вступна части­на), предмет контракту, обсяг постачання, ціна, умови платежу, якість това­ру, терміни постачання, базисні умови постачання, порядок здачі-приймання товару, умови про гарантії і санкції, арбітраж, форс-мажорні обставини (тобто обставини непереборної сили, які можуть перешкодити виконанню операції), транспортні умови.

Процес виконання контрактів включає підготовку товарів до відванта­ження, організацію їх транспортування, страхування товарів, фінансові роз­рахунки.

При оформленні експортних операцій на товари, що ліцензуються, не­обхідно отримати відповідний дозвіл (ліцензію) на товар, що вивозиться.

Для пропуску товарів через кордон відправник повинен заповнити ван­тажну митну декларацію. Організація доставки товарів зарубіжному парт­неру передбачає нарівні з вибором виду транспорту укладення договору на транспортування товарів, а також забезпечення підготовки і відправки вантажів. Наймання і оплата (фрахтування) транспортного засобу здійснюються різними способами, виходячи з умов світового ринку морських, залізничних, автомобільних та інших видів перевезень.