Недоторканність судді розкривається в ст.48 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, а саме:

Суддя є недоторканним. Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення судом обвинувального вироку.

Суддя, затриманий за підозрою у вчиненні діяння, за яке встановлена кримінальна чи адміністративна відповідальність, повинен бути негайно звільнений після з’ясування його особи. Суддя не може бути підданий приводу чи примусово доставлений до будь-якого органу чи установи, крім суду.

Кримінальна справа щодо судді може бути порушена лише Генеральним прокурором України або його заступником.

Відсторонення судді від посади у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності здійснюється Вищою кваліфікаційною комісією суддів України на підставі вмотивованої постанови Генерального прокурора України.

Проникнення в житло або інше володіння судді чи його службове приміщення, особистий чи службовий транспорт, проведення там огляду, обшуку чи виїмки, прослуховування його телефонних розмов, особистий обшук судді, а так само огляд, виїмка його кореспонденції, речей і документів можуть провадитися лише за судовим рішенням.

Підсудність справи щодо обвинувачення судді у вчиненні злочину визначається Головою Верховного Суду України. Справа не може розглядатися тим судом, у якому обвинувачений обіймає чи обіймав посаду судді.

За шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом.

Незмінюваність судді розкривається в ст.52 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, а саме:

Судді, який обіймає посаду безстроково, гарантується перебування на посаді до досягнення ним шістдесяти п’яти років, за винятком випадків звільнення судді з посади або відставки судді відповідно до Закону України „ Про судоустрій і статус суддів”.Суддю не може бути переведено до іншого суду без його згоди.

7. Мова судочинства і діловодства в судах (ст.10 Конституції України, ст.12 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, ст.7 ЦПК, ст.14 Закону України «Про засади державної мовної політики», Декларація прав національностей України, Закон України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин", Закон України "Про національні меншини", Закон України "Про ратифікацію Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин").

Судочинство і діловодство в судах України провадиться державною мовою.

Відповідно до Закону України «Про засади державної мовної політики»:державна мова - закріплена законодавством мова, вживання якої обов'язкове в органах державного управління та діловодства, установах та організаціях, на підприємствах, у державних закладах освіти, науки, культури, у сферах зв'язку та інформатики тощо; регіональна мова або мова меншини - мова, яка традиційно використовується в межах певної території держави громадянами цієї держави, які складають групу, що за своєю чисельністю менша, ніж решта населення цієї держави, та/або відрізняється від офіційної мови (мов) цієї держави; рідна мова - перша мова, якою особа оволоділа в ранньому дитинстві.

Суди забезпечують рівність прав громадян у судовому процесі за мовною ознакою. Суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право громадян на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють.

У судах, поряд з державною, можуть використовуватися регіональні мови або мови меншин відповідно до Закону України “Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин” в порядку, встановленому процесуальним законом. Використання в судочинстві регіональних мов або мов меншин гарантується державою та забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно ст.14 Закону України «Про засади державної мовної політики»: Судочинство в Україні у цивільних, господарських, адміністративних і кримінальних справах здійснюється державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам ч.3 ст. 8 Закону, за згодою сторін суди можуть здійснювати провадження цією регіональною мовою (мовами).

Професійний суддя повинен володіти державною мовою. У межах території, на якій відповідно до умов ч.3 ст. 8 Закону поширена регіональна мова, держава гарантує можливість здійснювати судове провадження цією регіональною мовою (мовами). Необхідність забезпечення такої гарантії має враховуватися при доборі суддівських кадрів.

Сторони, які беруть участь у справі, подають до суду письмові процесуальні документи і докази, викладені державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам ч.3 ст. 8 Закону, допускається подача до суду письмових процесуальних документів і доказів, викладених цією регіональною мовою (мовами), з перекладом, у разі необхідності, на державну мову без додаткових витрат для сторін процесу.

Особам, що беруть участь у розгляді справи в суді, забезпечується право вчиняти усні процесуальні дії (робити заяви, давати показання і пояснення, заявляти клопотання і скарги, ставити запитання тощо) рідною мовою або іншою мовою, якою вони володіють, користуючись послугами перекладача у встановленому процесуальним законодавством порядку. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам ч.3 ст. 8 Закону, послуги перекладача з регіональної мови або мови меншини (мов), у разі їх необхідності, надаються без додаткових для цих осіб витрат.

Слідчі і судові документи складаються державною мовою.Слідчі і судові документи відповідно до встановленого процесуальним законодавством порядку вручаються особам, які беруть участь у справі (обвинуваченому у кримінальній справі), державною мовою, або в перекладі їх рідною мовою або іншою мовою, якою вони володіють.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про засади державної мовної політики» здійснюється захист прав і свобод людини і громадянина, а саме:

-публічне приниження чи зневажання, навмисне спотворення державної, регіональних мов або мов меншин в офіційних документах і текстах, що веде до створення перешкод і обмежень у користуванні ними, порушення прав людини, а також розпалювання ворожнечі на мовному ґрунті тягнуть за собою відповідальність, встановлену статтею 161 Кримінального кодексу України;

-кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої мовні права і свободи від порушень і протиправних посягань;

-кожному гарантується право на захист у відповідних державних органах і суді своїх мовних прав і законних інтересів, мовних прав і законних інтересів своїх дітей, на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади і органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, юридичних і фізичних осіб, якими порушуються мовні права і свободи людини і громадянина;

-кожен має право звертатися за захистом своїх мовних прав і свобод до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;

-кожен має право після використання всіх національних форм і засобів правового захисту звертатися за захистом своїх мовних прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

8. Гласність та відкриття судового розгляду (п.7 ч.3 ст.129 Конституції України, ст. 11 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, ст.6 ЦПК).Розгляд справ у всіх судах проводиться усно і відкрито. Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про час і місце розгляду своєї справи.

Закритий судовий розгляд допускається у випадках:

1. якщо відкритий розгляд може привести до розголошення державної або іншої таємниці, яка охороняється законом;

2. з метою забезпечення таємниці усиновлення;

3. з метою запобігання розголошення відомостей про інтимні чи інші особисті сторони життя осіб, які беруть участь у справі, або відомостей, що принижують їх честь і гідність.

Особисті папери, листи, записи телефонних розмов, телеграми та інші види кореспонденції можуть бути оголошені у судовому засіданні тільки за згодою осіб, визначених ЦК України. Це правило застосовується при дослідженні звуко- і відеозаписів такого самого характеру.

При розгляді справ у закритому судовому засіданні мають право бути присутні особи, які беруть участь у справі, а у разі необхідності – свідки, експерти, спеціалісти і перекладачі.

Розгляд справи у закритому судовому засіданні проводиться з додержанням усіх правил цивільного судочинства. Про розгляд справи в закритому судовому засіданні суд зобов’язаний постановити мотивовану ухвалу в нарадчій кімнаті, яка оголошується негайно.

Учасники цивільного процесу та інші особи, присутні на відкритому судовому засіданні, мають право робити письмові записи, а також використовувати портативні аудіо- технічні пристрої. Проведення в залі судового засідання фото- і кінозйомки, відео-, звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового засідання по радіо і телебаченню допускаються на підставі ухвали суду за наявності згоди на це осіб, які беруть участь у справі.

Рішення суду проголошується прилюдно, крім випадків, коли розгляд проводився у закритому судовому засіданні. Особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов’язки, мають право на отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду відповідної справи. Особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов’язки, мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень і ухвал.

Хід судового засідання фіксується технічними засобами. Порядок фіксування судового засідання технічними засобами встановлюється ЦПК..Офіційним записом судового засідання є лише технічний запис, зроблений судом.

Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Кожен, хто не є стороною у справі, має право на вільний доступ до судового рішення в порядку, встановленому законом.

9.Принцип законності (п.1 ч.3 ст.129 Конституції України, ст.ст.8,9, 213 ЦПК). Цей принцип носить міжгалузевий характер і пронизує всі галузі права. Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади (в т.ч. судової – авт.) та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи (в т. ч. судді – авт.) зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно ст.68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Конституційний Суд України у Рішенні від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 вирішив:

1..однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов’язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

3… суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції‚ на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

Отже, законність, як ознака правової держави, це стан при якому всі дотримуються законів неухильно.

Принцип законності прямо не закріплений в окремій нормі ЦПК, але цей принцип прямо вказаний в ст.9 КАС, зробивши системний аналіз якої можна зробити висновок, що під принципом законності як міжгалузевим процесуальним принципом розуміють обов’язок суду і всіх інших учасників відповідного судочинства керуватися у своїй діяльності нормами законодавства, відповідно до якого суд вирішує відповідні справи ї з метою вирішення завдань відповідного (цивільного, адміністративного, господарського, кримінального) судочинства.

Законодавство, відповідно до якого суд вирішує справи цивільної юрисдикції, визначено в ст.8 ЦПК. Принцип законності пов’язаний з правильним застосуванням судом юридичних норм, як матеріальних, так і процесуальних у цивільному судочинстві.

У вузькому розумінні принцип законності характеризують такі правозабезпечуючі заходи як: 1) застосування цивільних процесуальних санкцій через застосування заходів процесуального примусу визначених ст.ст.90- 94 ЦПК; 2) притягнення до юридичної (цивільної, адміністративної, кримінальної, дисциплінарної) відповідальності винних осіб, в т. ч. суддів (ст.ст. 83-89 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”); 3) припинення неправомірно виниклої або розвиваючої процесуальної діяльності ( відвід (самовідвід) сідді, секретаря судового засідання, експерта, спеціаліста, перекладача; залишення заяви без руху, повернення заяви, відмова у відкритті провадження у справі, відмова в задоволенні різних клопотань, зупинення чи закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду).

10. Принцип обов’язковості судових рішень (п.9 ч.3 ст.129 Конституції України, ст.13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, ст.14 ЦПК). Судові рішення, що набрали законної сили, обов’язкові для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Обов’язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.

Судові рішення інших держав є обов’язковими до виконання на території України за умов, визначених законом, відповідно до міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов’язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням порушуються їхні права, обов’язки та інтереси.