Використована література

1. Чумаков А. Н. Философия глобальніх проблем. – М., 1993.

2. Глобальніе проблемі и перспективі цивилизации. – М., 1994.

3. Панарин А. С. Візов глобализма. – М., 1980.

Тема 11.Соціальне прогнозування і глобальні проблеми сучасності план

1. Майбутнє як предмет наукових досліджень. Сутність со­ціального прогнозування

2. Науково - технічна революція й альтернативи майбут­нього

3. Глобальні проблеми і шляхи їх вирішення

Мета: сформувати у студентів наукове уявлення про суспільний прогрес і глобальні проблеми людства. Визначити процес глобалізації як становлення цивілізаційної єдності світу. Сформуватиу студентів чітке уявлення про те, що глобальні проблеми в своїй сутності є проблемами духовно-матеріальними, для збереження майбутнього потрібен новий тип особистості.

Основні поняття теми

Пророцтво, віщування, прогнозування, передбачення, соціальне прогно­зування, найближче майбутнє, доступне для огляду майбутнє, віддалене май­бутнє, діагностика, екстраполяція, історична аналогія, експертні оцінки, комп'ютерне моделювання, науково-технічна революція, глобальні проблеми, демографія, філософія соціального песимізму, філософія соціального оптимізму

ПИТАННЯ 1. Людина протягом всієї історії незмінно вияв­ляє інтерес до майбутнього. Це пояснюється тим, що їй орга­нічно властива доцільна діяльність, її уявне продовження, узгод­ження цілей і засобів їх досягнення, а також очікування як безпосередніх результатів діяльності, так і більш віддалених наслідків. Цей інтерес задовольняється в різноманітних фор­мах - від наївних пророцтв, віщувань до наукового прогнозу -вірогіднісного судження про майбутнє, що спирається на спе­ціальні наукові дослідження. Розробка передбачення позна­чається поняттям прогнозування. Наукове прогнозування ви­ходить з того, що передбачення - це знання про майбутнє, тобто про те, чого немає в дійсності, але що потенційно міститься в дійсності у вигляді об'єктивних і суб'єктивних передумов очікуваного напрямку розвитку.

Гносеологічною основою передбачення служить здатність ви­щої нервової діяльності до випереджувального відображення дійсності, тобто до передбачення в його різноманітних формах. Соціальне прогнозування - це один з основних напрямків конкретних соціальних досліджень, об'єкт якого складають перспективи розвитку конкретних соціальних процесів.

Основні методи соціального прогнозування: 1) екстраполя­ція; 2) історична аналогія; 3) комп'ютерне моделювання; 4) сценарії майбутнього; 5) експертні оцінки. У кожного з них є як суттєві переваги, так і недоліки. Точність екстраполяції різко зменшується по мірі просування в майбутнє; обмеженою є ефек­тивність застосовування аналогії, тому що майбутнє людства ніяк не може у своїх основних рисах звестися до повторення минулого. Найбільш надійним методом соціального прогнозу­вання залишається експертна оцінка перспектив реального істо­ричного процесу, якщо вона спирається на наукові уявлення про нього. Будь-кий соціальний прогноз сполучає в собі як науко-а во-пізнавальний зміст, так і певне ідеологічне призначення, оскільки спонукає людину або прагнути до нього, або протидіяти його настанню, або пасивно очікувати його пришестя.

Виходячи із змісту про призначення, можна виділити чотири основних типи (види) соціальних прогнозів:

Пошукові («дослідницькі» або «реалістичні»), - які складаються для того, щоб з'ясувати, яким може бути майбутнєє відштовхуючись від реалістичних оцінок, існуючих нині тен­денцій розвитку;

Нормативні, орієнтовані на досягнення в майбутньому певних цілей і вміщують в собі практичні рекомендації для здійснення відповідних планів і програм розвитку;

Аналітичні, метою яких є визначення пізнавальної цінності і різноманітних методів і засобів дослідження майбутнього;

Прогнози-застереження, що складаються для безпосереднього впливу на свідомість і поведінку людей з метою змусити їх запобігти передбачуваному майбутньому.

Передбачення майбутнього - це міждисциплінарне комплегене дослідження перспектив людства, яке може бути плідним і лише в процесі інтеграції гуманітарного, природничо-наукового і технічного знання.

ПИТАННЯ 2. Однією із стадій або форм НТП, коли він набуває динамічно­го стрибкоподібного характеру, є науково-технічна революція (НТР). НТР - аналогічно аграрній революції в неоліті (заміна збирання виробництвом) і промислової революції кінця XVIII -початку XIX сторіччя, породженої машинним виробництвом -стала раціональним технологічним переворотом у розвитку про­дуктивних сил суспільства, що призвів до глибинних змін у виробничих відносинах, у самому способі життя людей і супро­воджується розширенням обміну діяльністю між ними.

Розглядаючи сутність НТР, необхідно враховувати зміну місця і ролі людини в процесі виробництва, що відбувається у наслідок технічного прогресу. Можливий такий стан справ, коли людина, поступово передаючи виробничі функції техніці, у кінцевому рахунку, вийде з безпосереднього процесу вироб­ництва і стане поруч з ним. Слід звернути увагу на єдність науки й техніки у процесі їхнього розвитку. Сучасні техніка й технологія немислимі без втілення в них наукових досягнень.

Сучасна НТР в історичній перспективі являє собою невід'ємну складову переходу людства до нового соціального устрою.

Головні пріоритети нового етапу НТР, що почався на рубежі 70 - 80-х років XX сторіччя, - мікроелектроніка, інформатика, робототехніка, біотехнологія, створення матеріалів із заздалегідь заданими властивостями, приладобудування, ядерна енергети­ка, аерокосмічна промисловість. Цей етап вчені називають «мікроелектронною революцією». Він характеризується мініа­тюризацією інформаційних систем, що веде до створення, з од­ного боку, мікропроцесорів, а з іншого боку - суперкомп'ю­терів. Суперкомп'ютери дозволяють підійти до створення «штуч­ного інтелекту», а мікропроцесори починають вторгатись в зна­ряддя праці, у всі сфери матеріального й духовного життя.

Наука й техніка несуть не тільки блага, але й загрози для людства. Тому важливо враховувати, що розвиток може призве­сти до термоядерної, екологічної або соціальної катастроф, а зловживання досягненнями НТП - до створення тоталітарного, технократичного ладу, влади привілейованої еліти. Від мораль­ної відповідальності вчених, політичної культури і свідомості мас, соціального вибору залежить, в руслі якої з альтернатив НТР формуватиметься майбутнє людства в майбутні десятиліття.

ПИТАННЯ 3. Терміном «глобальні проблеми» (від лат. «гло­бус» - земля, земна куля) позначаються найважливіші і настійні загальнопланетарні проблеми сучасної епохи, що торкаються людства в цілому. Серед них:

♦запобігання світової термоядерної війни;

♦подолання зростаючого розриву в рівні економічного і куль­турного розвитку між розвинутими індустріальними країна­ми Заходу і країнами, що розвиваються, усунення економічної відсталості, голоду, злиднів і неписьменності;

♦забезпечення подальшого економічного розвитку людства необхідними для цього природними ресурсами;

♦подолання екологічної кризи;

♦припинення «демографічного вибуху» у країнах, що роз­виваються, і демографічної кризи в розвинутих країнах через більш раціональне регулювання народжуваності;

♦своєчасне передбачення і запобігання негативних наслідків НТР; ♦стримування міжнародного тероризму й екстремізму, по­ширення наркоманії, алкоголізму і СНІДу;

♦вирішення поставлених сучасною епохою проблем освіти і соціального забезпечення, культурної спадщини й мораль­них цінностей та ін.

При цьому головне - не упорядкування списку проблем, а виявлення їх походження, характеру й особливостей і, насам­перед - пошук науково обґрунтованих і реалістичних у прак­тичному відношенні шляхів їх вирішення.

В оцінці майбутнього слід розрізняти підходи представників філософії соціального песимізму і філософії соціального опти­мізму. Представники філософії соціального песимізму вважа­ють, що існує «межа росту» для людського суспільства. Для цього є підстави: виснажуються запаси корисних копалин, швидке зростання населення Землі загострює проблему харчу­вання тощо. Проте такий прогноз заперечують представники філософії соціального оптимізму, вважаючи, що їхні опоненти формально поширюють на майбутнє сучасні тенденції еконо­мічного, науково-технічного і демографічного зростання, відмов­ляючись враховувати, що накопичення кількісних змін не може не супроводжуватися перериванням поступовості, стрибками, докорінними якісними змінами.

Наперед встановленого майбутнього не існує. Люди нездатні змінити своє минуле, оскільки свобода, якою володіли минулі покоління, вже перетворилася для наступних поколінь у реаль­ну дійсність, в історичну необхідність, із якою не можна не ра­хуватись. Майбутнє ж - це сфера реальних можливостей, серед яких є більш-менш ймовірні. І суспільний розвиток не застрахо­ваний від зигзагів, кроків убік і навіть від назадніх рухів.

Розмірковуючи над перспективами людства, слід підкрес­лити, що мова йде про можливість якогось єдиного демокра­тичного і гуманного світового співтовариства, у якому будуть співіснувати різні форми власності - і суспільна, і приватна, різноманітні форми суспільних відносин. Проте за єдиної умо­ви - це повинно бути суспільство демократії, суспільство, де людина буде центром усіх відносин.