Розділ 3 правове становище працівників юридичних служб

3.1. Становище юридичної служби органів державного управління та виконавчої влади

Як у Верховній Раді, так і в апараті Секретаріаті Президента, в Кабінеті Міністрів України створені і діють самостійні юри­дичні підрозділи — юридичні управління (департаменти).

Тому згідно із Загальним положенням про юридичну службу з метою вдосконалення правової роботи у сфері суспільного ви­робництва, створення правових і організаційних основ, забезпе­чення законності в роботі міністерства, іншого центрального органу державної виконавчої влади і управління також створюєть­ся самостійний юридичний підрозділ, сектор, бюро, група або вводиться посада головного чи провідного юрисконсульта за­лежно від обсягу, характеру та складності правової роботи (далі — юридична служба).

Основним завданням юридичної служби є організація право­вої роботи, яка спрямовується на правильне застосування, до­держання та запобігання невиконанню вимог законодавства та інших нормативних актів. З моменту прийняття цього підзаконного нормативного акта такі підрозділи стали організаційно-юри­дичними гарантіями належного і ефективного виконання покла­дених на них завдань. Загальне положення про юридичну служ­бу і прийняті на його основі локальні акти встановили правило, відповідно до якого юридичні служби повинні функціонувати в суб'єктах господарювання як самостійні структурні підрозділи. Адже входження юридичної служби до складу іншого структур­ного підрозділу ускладнило б її діяльність, фактично обмежува­ло б можливості контролю за дотриманням законності, ліквідації порушень законодавства та причин, що їх породжують.

Здійснюючи контроль за законністю діяльності всіх структур­них підрозділів апарату, юридична служба повинна була б вико­нувати цю функцію і стосовно того підрозділу, до складу якого вона входить. Тобто доводилося б контролювати діяльність сво­го безпосереднього начальника підрозділу.

Крім того, перебуваючи у складі іншого структурного підроз­ділу, юридична служба не мала б прямих контактів з керівницт­вом відповідного органу або суб'єкта господарювання. Цей зв'я­зок здійснювався б через керівника підрозділу, до складу якого входить юридична служба. Адже керівник іншого підрозділу до­водить до відома керівництва виявлені факти порушень закон­ності, розроблені ним пропозиції і заходи щодо вдосконалення правової роботи в апараті і підвідомчих організаціях та підпри­ємствах.

Крім того, при входженні до складу іншого структурного підрозділу працівники юридичного відділу нерідко залучаються до виконання функцій цього підрозділу. А це негативно позна­чається на організації правової роботи та юридичного обслуго­вування служби, що завдає шкоди належному виконанню спеціалістами юридичної служби покладених на них законодавством функцій, знижує рівень правової роботи в апараті міністерства або суб'єкта господарювання.

Враховуючи викладене, слід визнати такі обставини неприй­нятними. Однак на практиці ще трапляються випадки, коли і окремих регіонах України юридичну службу необґрунтовано, з явним порушенням чинного законодавства, включають до інших підрозділів апарату управління, або навпаки, необґрунтовано покладають обов'язки виконання цих функцій на працівників кадрових, фінансових, бухгалтерських та інших служб.

Як випливає із Загального положення про юридичну службу. Кабінет Міністрів України визначив і основні організаційні форми цієї служби. Критерієм для обрання тієї чи іншої форми юри­дичного обслуговування бажано брати за основу обсяг, характер і складність правової роботи, яка повинна здійснюватися юри­дичною службою.

Проте, критично підходячи до цього положення, слід заува­жити, що зазначені критерії є загальними, недостатньо визначе­ними. Адже передбачений урядом обсяг роботи юридичної служби практично повною мірою не піддається виміру і не має одно­значної оцінки. В той же час у цьому нормативному акті взагалі неможливо дати більш конкретні рекомендації для кожної, взя­тої окремо, галузі народного господарства. У зв'язку з цим Кабі­нет Міністрів України постановою від 27 серпня 1995 р. № 690 зобов'язав міністерства, інші центральні органи влади з ураху­ванням покладених на юридичну службу завдань, функціональ­них обов'язків та особливостей правової роботи у відповідній галузі розробити та затвердити Положення про юридичну служ­бу міністерства, іншого органу або суб'єкта господарювання.

Отже, сьогодні, в період здійснення економічної, адміністра­тивної, земельної, аграрної та інших реформ, відкриті великі можливості на відомчому рівні правового регулювання по ство­ренню юридичних служб. Та не всі міністерства виконали це завдання. Зокрема, Міністерство сільського господарства і про­довольства України (зараз — Міністерство агропромислового комплексу), Міністерство аграрної політики не визначили зазда­легідь, в якій організаційній формі повинна бути побудована (створена) юридична служба в апаратах обласного і районного сільськогосподарських органів, в інших підвідомчих організаці­ях. Крім цього, не встановлено нормативну кількість працівників юридичної служби. Як свідчить практика багаторічної роботи автора, необхідно було б встановити норму обслуговування сільгосппідприємств, а вже звідси визначати кількість юрискон­сультів. Адже лише в Хмельницькій області є понад тисячі сільськогосподарських та несільськогосподарських підприємств, у тому числі більше 650 сільгосппідприємств кооперативного типу та інших агропромислових підприємств, а також понад 160 міжгос­подарських підприємств, у 80 % яких відсутні постійне юридич­не обслуговування або правова допомога. Крім того, Міністер­ству агропромислової політики України необхідно було б ураху­вати і наявні об'єктивні фактори, які визначають обсяг, характер і складність виконання правової роботи в сільському господарстві (приватизації;, реструктуризація колективних сільськогосподарсь­ких підприємств, обсяг виробництва та перероблення сільгосп­продукції, чисельність працівників, територіальне розміщення обслуговуючих суб'єктів господарювання в сільській місцевості, транспортне забезпечення та ін.).

Таким чином, вирішення цього важливого питання дало б змогу зміцнити юридичну службу цієї системи. Інакше кажучи, розв'язання цього питання дане Міністерство залишило на роз­суд держадміністрацій, керівників сільськогосподарських органів областей і районів та суб'єктів господарювання. Проте, як свідчить практика, деякі керівники різних рівнів підходять до цього не­однаково. У багатьох випадках подібні питання вирішуються інтуї­тивно, але без розуміння обсягу і характеру роботи юридичної служби. Звісно, при такому підході допускаються прорахунки, які потім негативно позначаються на рівні організації правової роботи.

З огляду на викладене, вважаємо позитивною практику тих керівників підприємств, установ і організацій, які організаційну форму юридичної служби вирішують з безпосереднього визначення трудового навантаження на юрисконсультів, з урахуван­ням конкретних умов їх роботи (в робочих годинах), які необхідні для виконання поставлених завдань.

При визначенні кількості працівників юридичної служби ре­комендується виходити із чинних нормативів юридичної служ­би, розроблених Центральним бюро нормативів по праці науко­во-дослідного інституту праці Держкомітету СРСР по праці та соціальних питаннях і затверджених, крім нього, постановою Мін’юсту СРСР і ВЦРПС від 11 грудня 1981 р. № 343/24/7/21-167. Ці нормативи діють на території України відповідно до постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р.

Згідно з цими нормативами визначаються: кількість укладе­них договорів за рік; витрати робочого часу, необхідного для оформлення, обліку і контролю за виконанням одного договору; час, потрібний юридичній службі на ведення договірної роботи в межах її компетенції. Таким же чином визначаються робочі години з інших ділянок роботи юридичної служби (претензійна, позовна, аналітична, оглядова, робота з перевірки законності локальних актів, що видаються, ведення систематизованого об­ліку нормативних актів, організація прийому працівників, про­ведення семінарів з правових питань, вивчення законодавства, участь у судових засіданнях місцевих господарських судів, а та­кож нарадах, колегіях інших органів).

Загальний підсумок витрат робочого часу і визначає трудове навантаження юридичної служби. Після цього встановлюється кількість працівників, необхідних для виконання правової робо­ти та здійснення юридичного обслуговування, і залежно від цьо­го — організаційна форма юридичної служби (управління (де­партамент), відділ, сектор, бюро, група, посада).

Слід врахувати, що запропонований підрахунок робочого часу юрисконсульта дуже приблизний, бо не всі напрямки правової роботи і юридичного обслуговування піддаються виміру та по­передньому підрахунку. Але такий підхід до визначення органі­заційної форми юридичної служби, особливо в сфері агропро­мислового комплексу, найбільшою мірою сприяв би об'єктив­ному обґрунтуванню вирішення цього важливого на сьогодні питання.

В юридичній літературі відмічається, і цього вимагає практи­ка, необхідність створення нових форм юридичного обслугову­вання підприємств — юридичної фірми. Вона має статус юри­дичної особи, діє на самофінансуванні і госпрозрахунку, право­ва робота здійснюється на договірній основі. Нині особливого авторитету набувають приватні юридичні контори, з якими праг­нуть мати тісні контакти іноземні підприємства, фермерські гос­подарства та приватні підприємства. Проте їх правове станови­ще не врегульоване.