Розділ 1 загальні положення правової роботи та юридичного обслуговування

1.1. Поняття та зміст організації правової роботи

Значну роль у забезпеченні додержання та використання гос­подарського, аграрного, земельного та іншого законодавства відіграє організація правової роботи в народному господарстві України.

Правова робота в нових ринкових нестабільних відносинах стає невід'ємною виробничою частиною діяльності юридичних осіб незалежно від форм власності і господарювання. Крім того, нагальною потребою сьогодення є підвищення рівня правового регулювання економіки на державному рівні.

Треба підкреслити, що складовою частиною правового регу­лювання нашої економіки є правова робота, оскільки без вста­новлення і забезпечення визначених правил і норм не може здійснюватися управління виробництвом. Основний зміст пра­вової роботи — це організація і активне використання власника­ми або уповноваженими ними органами в процесі господарю­вання майна юридичних засобів для підвищення ефективності виробництва, надання юридичних послуг, додержання законності, державної, виконавчої, трудової і статутної дисципліни.

Забезпечення законності, дисципліни у виробничо-госпо­дарській діяльності будь-якої юридичної особи, активне вико­ристання суб'єктами господарювання наданих ним прав вимагає від практичних працівників (керівників, інженерно-технічних, бухгалтерсько-економічних спеціалістів, юрисконсультів тощо) знань чинного законодавства і вміння його ефективно застосо­вувати, особливо в сучасних умовах, коли низка прийнятих за­конів не узгоджені між собою, а іноді суперечать один одному.

Правова робота та юридичне обслуговування регламентують­ся законами Верховної Ради України, указами Президента Ук­раїни, декретами, розпорядженнями та постановами Кабінету Міністрів України, інструкціями і методичними рекомендаціями Міністерства юстиції України, а також нормативними актами міністерств, відомств, підприємств, господарств та організацій, які визначають порядок ведення цих важливих ділянок роботи.

Багато вчених-юристів основу вчення про правову роботу — саме поняття правової роботи — розглядають у загальному кон­тексті з поняттям господарського права.

Причиною для позитивного ставлення до правової ро­боти у 70-80-ті роки XX ст. було те, що в той час на перший план висувалося питання законотворчості. За таких умов питання за­стосування господарського та іншого законодавства безпосеред­ньо в суб'єктах господарювання, а також значення організації правової роботи не зникли, але й не стали першочерговими. Поряд із адвокатськими колегіями почали виникати юридичні фірми, які надавали правові послуги не лише фізичним, а й юри­дичним особам. У той час робилося посилання на зарубіжний досвід. Але, як з'ясувалось, на Заході не було такого поняття, як «правова робота в народному господарстві», немає його й сьо­годні. Вітчизняна наука господарсь­кого права вивчила і розкрила поняття та механізм функціону­вання правової роботи. З'ясовано, які ланки усередині суб'єкта господарювання займаються правовою роботою, яка результа­тивність цієї роботи та її вплив на загальний результат, а також виявлено правові засоби, які сприяють поліпшенню наслідків господарювання. Слід зазначити, що поняття правової роботи в чинному законодавстві України на сьогодні не закріплено, тому виникає необхідність користуватися в цьому питанні законодавством радянського періоду.

З'ясовуючи роль і значення правової роботи, важливо враху­вати, що норми господарського та іншого законодавства адресо­вані всім керівникам, спеціалістам та працівникам у галузі гос­подарювання. Адже саме вони забезпечують реалізацію відповід­них норм у своїй повсякденній діяльності. Тому не секрет, що значні знання цими працівниками відповідних норм різних га­лузей права з питань, що входять до їх компетенції, успішно і ефективно сприятимуть ефективній діяльності конкретного су­б'єкта господарювання. Керівники суб'єктів господарювання і працівники апарату управління повинні розуміти, що законо­давство, в тому числі господарське, є засобом, за допомогою якого досягається виробнича і господарська мета господарських органів та їх підрозділів. Такий правовий інструмент є обов'язковим для виконання і використання, що випливає з вимог Конституції України та інших нормативно-правових актів України.

При розгляді проблеми правової роботи виникає питання про ефективність даної роботи, зокрема з боку юридичної служби. За змістом пра­вова робота полягає не в реалізації правових норм, а в забезпе­ченні реалізації правових норм як процесу, в його впорядкуванні і організації. Саме така постійна робота повинна бути організова­на в кожному суб'єкті господарювання, щоб норми господарсь­кого, цивільного та іншого законодавства виконувалися і засто­совувалися своєчасно і повністю на відповідному рівні. Правову роботу стосовно господарського законодавства називають господарсько-правовою. Вона виступає однією з функцій управління виробництвом. (Хоча з цим по­вністю неможливо погодитись.)

Дійсно, сьогодні юридична служба є центром і організатором правової роботи та юридичного обслуговування в суб'єктах гос­подарювання. Враховуючи ефективність діяльності суб'єкта гос­подарювання, юридична служба повинна визначити наявність у ній «вузьких місць» і своєчасно подати керівнику пропозиції щодо усунення з допомогою правових засобів причин та умов, які цьому сприяють.

Суттю правової роботи є спеціалізована діяльність з органі­зації реалізації законодавства і забезпечення тим самим певного рівня законодавства. Юридична думка в останні роки відійшла від визначення законності як «точ­ного додержання закону». На сьогодні звертається увага на до­держання інтересів суспільства, принципів народовладдя і спра­ведливості, якщо вони закріплені в законі. Він визнає, що пра­цівники юридичної служби є найбільш освіченими в праві особами, які володіють спеціальними знаннями методів реалі­зації тих чи інших правових норм. Тому юридична служба пере­творюється на центр, який організовує діяльність з реалізації правових норм і додержання законності.

У процесі організації правової роботи відбуваються не мате­ріально-правові, а організаційні відносини. Як і інша організац­ійна діяльність, правова робота має процесуальні та процедурні форми здійснення. Правова робота повинна плануватися, забез­печуватися відповідними кваліфікованими кадрами юрискон­сультів і необхідним правовим «інструментом», тобто норматив­но-правовими актами. Атому необхідні належний облік і звітність про перебіг виконання правової роботи.

Оскільки однією з функцій правової роботи є організація і забезпечення реалізації правових норм, то метою правової робо­ти є підвищення рівня реалізації норм чинного законодавства. Способи і засоби правової роботи різні: профілактична робота, пропаганда правових знань, конкретний правовий інструктаж, матеріальне заохочення учасників здійснення правової роботи, дисциплінарні стягнення за її неналежну організацію, оформ­лення матеріалів для передачі в суд або слідчі органи. Від ефек­тивності правової роботи залежить підвищення рівня реалізації законодавства у фінансовій та іншій діяльності суб'єкта господа­рювання. Оцінюючи діяльність працівників, які виконують ту чи іншу правову роботу, необхідно враховувати не лише право­вий, а й економічний ефект.

Таким чином, правова робота в народному господарстві, діяль­ності суб'єктів господарювання — це необхідна ланка реалізації мети законодавства. Створюється система засобів, умов і форм, які забезпечують ефективність правового регулювання.

Загальне положення про юридичну службу міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, державного підприємства, установи, організації від 27 серпня 1995 року з наступними змінами закріпило правове становище юридичних служб лише для міністерств, відомств і державних підприємств, установ і організацій. Проте слід підкреслити, що норми цього загального положення не поширюються на суб'єктів господарювання не­державної форми власності. Але ці норми можуть бути викорис­тані за аналогією кожним суб'єктом господарювання при прий­нятті локальних актів про юридичну службу.

Отже, основний зміст правової роботи полягає в організації і активному використанні господарськими органами і організація­ми в процесі господарювання юридичних засобів з метою підви­щення ефективності виробництва суб'єктами господарювання і суворого дотримання законності та державної дисципліни. Це вимагає від праців­ників господарських органів і організацій творчого використан­ня можливостей права.

Правова робота в економіці зводиться до підтримки держа­вою законності при здійсненні господарської діяльності. В умо­вах адміністративно-командного стилю керівництва колишньо­го СРСР і УРСР вважалося, що правовою роботою займається лише юридична служба державних, кооперативних та інших організацій, яка забезпечує укладання і виконання договорів, вживає правових заходів щодо захисту порушених прав та інте­ресів.

Не належить до правової роботи в економіці і діяльність органів правопорядку. Зокрема, це стосується господарського, третейсько­го судів, Міжнародного комерційного арбітражного суду. Адже ці органи лише вирішують господарські спори між окремими суб'єктами господарювання у формі актів судочинства і арбітрування. Також не належить до правової роботи діяльність право­охоронних органів: прокуратури, МВС, бо їх робота спрямована на попередження правопорушень.

Правову роботу в економіці України здійснюють і такі органи управління та влади: Державна податкова адміністрація, Антимонопольний комітет України, Державний митний комітет Ук­раїни, органи місцевого самоврядування та ін. Тобто правову роботу здійснюють ті органи, які дозволяють займатися певною господарською діяльністю, здійснюють реєстрацію підприємств, установ і організацій, та органи, що мають право видавати ліцензії на ведення окремих видів господарської діяльності, інші владні структури, які уповноважені виступати від імені держави з актами організації та підтримання правопорядку в різних галузях гос­подарської діяльності.

Функції цих органів у правовій роботі визначаються такими критеріями.

Здійснення діяльності в економіці з метою організації право­порядку у відповідних галузях господарювання, а також при виз­наченні і сплаті податків, підтримання конкуренції на ринку і обмеження монопольної діяльності, дотримання обов'язкових державних стандартів і сертифікатів продукції і послуг, дотри­мання митних правил, видання дозволу на господарювання і підприємницьку діяльність, не забезпечену законодавством, тощо.

Організація і підтримання правопорядку здійснюються вик­лючно в правових формах актів органів влади і управління.

Дія від імені держави в публічних інтересах, зокрема регулю­вання своїми актами певних правовідносин під час здійснення правової роботи .

Правова робота кожним органом влади та управління ведеть­ся відповідно до його компетенції. Вона визначається актом, яким встановлено статус цього органу влади і управління. Компетен­ція може розвиватися і доповнюватися в інших актах, які регла­ментують відповідну сферу управлінської і фінансово-виробни­чої діяльності. З допомогою належної організації правової робо­ти державою забезпечується здійснення економічних реформ.

Питання державного правового впливу на економічні проце­си — це один з найважливіших напрямів політики переходу від адміністративно-командних методів господарювання до демо­кратичної правової держави. В зв'язку з цим виникла потреба якісно нового правового регулювання економічних відносин. Адже ринкова економіка повинна бути правовою економікою. Без на­лежного правового регулювання та забезпечення така економіка може набути кримінальних форм.

В Україні досі ще немає повністю належної системи законо­давства для ефективного регулювання ринкових відносин. У пра­вовому полі нашої держави поряд з нормативними актами, ухва­леними в умовах незалежності, діють правові акти, успадковані від колишнього СРСР. На нашу думку, ще надмірно поширене відомче регулювання господарських відносин, тому гостро відчу­ваються потреба в прийнятті законів та здійснення системати­зації і кодифікації законодавства у сфері економіки та підприєм­ництва. Це питання повинні вирішувати Господарський кодекс України та Цивільний кодекс України, які введені в дію з 1 січня 2004 р. Указом Президента України від 27 червня 1996 р. № 468/96 «Про єдиний державний реєстр нормативних актів» роботу з систематизації та кодифікації покладено на Міністерство юстиції України. Це Міністерство повинно кодифікувати акти і видати, починаючи з 1991 р., всі діючі акти в спеціальних збірниках. Тобто на Міністерство юстиції України покладено обов'язок ве­дення єдиного Державного реєстру нормативних актів. Міністер­ство має право одержувати нові офіційні тексти з усіма додатка­ми, прийнятими Верховною Радою України, Президентом Ук­раїни, Кабінетом Міністрів України, Національним банком України тощо.

Є багато нормативних актів, що ефективно регулюють вхо­дження економіки України в ринок, формують нові господарські відносини. Але в законодавчій сфері є чимало серйозних про­блем. Практика правової роботи та юридичного обслуговування свідчить, що у багатьох випадках законодавчі та нормативні акти недостатньо опрацьовуються. В них не враховуються чинні, в тому числі нещодавно прийняті норми законодавства з суміжни­ми галузями, з прийняттям законодавчих новел своєчасно не вносяться зміни в попереднє законодавство. Багато законодав­чих актів не мають механізму їхнього застосування та економіч­ного підґрунтя, а також фінансового забезпечення.

Найсуттєвішим недоліком чинного законодавства є супереч­ності в правовому регулюванні господарських відносин. Це сто­сується не тільки невідповідності окремих указів Президента України законам, прийнятим Верховною Радою України, а й суперечностей у самих законах і указах.

Недосконалість законів, у тому числі їхня непередбачуваність, пов'язана з набуттям чинності норм «нових законів» до їх вступу в законну силу. Наявні суперечності в законодавчих актах зни­жують довіру до держави та збільшують ступінь ризику підприєм­ницької діяльності, породжують суперечності та неоднакову правозастосовну практику.

Особливо прикро, коли правові огріхи є наслідком недоско­налості законодавчої техніки. Так, наприклад, згідно з Земель­ним кодексом України, який діє з 1 січня 2002 р., всупереч чин­ному Закону України «Про селянське (фермерське) господар­ство» як юридична особа були передбачені дві правові форми таких господарств: фермерське та особисте селянське господар­ство. Господарський кодекс України передбачає одну спільну правову форму в сільському господарюванні — селянське (фер­мерське) господарство. Водночас, на підтвердження Земельного кодексу України, спеціальний Закон України від 15 травня 2003 р. «Про особисте селянське господарство», який набув чинності з 19 червня 2003 р., передбачає особисте селянське господарство, яке здійснює господарську діяльність без створення юридичної особи. Якщо діяльність селянського (фермерського) господар­ства належить до підприємницької діяльності, то особисте се­лянське господарство не є підприємницькою діяльністю. Цю прогалину Верховної Ради України заповнено шляхом прийнят­тя нового Закону України від 15 травня 2003 р. «Про фермерське господарство».

Отже, законодавець приймає закони, окремі норми яких су­перечать іншим. Цих недоречностей певною мірою можна було б уникнути, залучивши до законодавчого процесу фахівців права, в тому числі юристів, які працюють у різних галузях економіки України, враховуючи також юристів-аграрників.

Є проблема також у виконанні судових рішень як з питань поновлення на роботі осіб, яких незаконно звільнено відповід­ними органами управління суб'єктів господарювання як держав­ної, так і недержавної форм власності, а також у виконанні рішень судів із стягнення збитків.

Це, на наш погляд, якраз одна з найболючіших законодавчих проблем. По суті, в нашій державі є служба із забезпечення ви­конання судових рішень, але вона ще діє неефективно.

Обходити ці проблеми при вирішенні всього комплексу пра­вового регулювання ринкових відносин буде юридичною помил­кою. Потрібно, щоб законодавець на підставі Конституції Украї­ни прискорив прийняття змін до законів про державну виконав­чу службу, про виконавче провадження.

У зв'язку з цим вважаємо, що наступив період прийняття спе­ціального закону про відповідальність службових осіб, починаю­чи від посадових осіб найнижчих ланок аж до Президента Украї­ни, Голови Верховної Ради України, Прем'єр-міністра Кабінету Міністрів України, за незабезпечення належного прийняття та невиконання законодавчих та інших нормативних актів, що вхо­дять в їх компетенцію. Прийняття такого закону дало б мож­ливість не лише створити ефективне національне законодавство, а й забезпечити належним чином його виконання.

Слід зазначити, що Законом України від 5 червня 2003 р. № 917-ІУ «Про внесення змін до Цивільного процесу­ального кодексу України» ця пропозиція частково врахована. Частиною 4 статті 248 ЦПК встановлено, що посадові особи несуть відповідальність за невиконання лише тих обов'язків, які були на них покладені законами або іншими нормативно-право­вими актами.

Крім того, на нашу думку, прийняттю юридично виважених нормативно-правових актів має сприяти ст. 117 Конституції Ук­раїни, якою передбачено, що нормативні акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом.